Стаття "Батькам про підлітків. На чому будувати контакт з дитиною?"

Батькам про підлітків.

На чому будувати контакт з дитиною?

Відверніть увагу ненадовго від тексту й подумки уявіть, будь ласка, себе і свою дитину (дітей), ніби на картині. Нехай ваша уява максимально детально намалює цю картину. Ви рядом або трохи віддалік один від одного? Як ви розмістилися на картині – щось робите, або дивитесь один на одного? Вас ніщо не розділяє, або між вами є якісь предмети? Ваша картинка кольорова чи чорно-біла? Який емоційний фон на ній?

Саме час закрити очі і уявити.

Такі картини допомагає нам намалювати наша підсвідомість, і її не обманеш. Отримана уявна картина – фотографія відображає, яка у вас з дитиною зараз склалася прив’язаність.

Прив’язаність – природній механізм, який існує між батьками і дитиною, вона допомагає розвиватися дитячій психіці.

Прив’язаність формується з моменту виникнення дитини в житті батьків і розвивається протягом всього життя. Вона чимось схожа на пуповину, яка по мірі дорослішання дитини стає більш довгою і навіть незримою, але все одно продовжує живити і підтримувати дитину.

Дослідження вчених показали, що підлітки, внутрішньо більш орієнтовані на однолітків, є більш тривожними й агресивними, мають більше проблем у навчанні й спілкуванні, ніж їхні однолітки, які зберегли прив’язаність до батьків.

І великою помилкою батьків може бути те, що вони надто відсторонюються, ніби відпускають підлітка на самоплив, тому що він вже «досить дорослий». Такі діти не відчувають природної опори.

Вони як човен, який відв’язався від причалу і за вітром дрейфує сам, без весляра. Дуже часто це може призвести до великих неприємностей, адже підлітковий вік – це час експериментів, які без опори на дорослого можуть стати небезпечними. Часто спроби наркотиків, алкоголю, безладний секс – це наслідки саме надто слабкого зв’язку між підлітком та батьками.

Інша крайність – надто жорсткий контроль. Ми можемо не помічати, що підліток виріс, і продовжувати застосовувати до нього і правила, які були розроблені для молодшого віку. Ніби дитина виросла, а ми все надягаємо на нього короткі дитячі штанці… це багато підлітків можуть сприймати з бунтом, почати активно противитися або потихеньку саботувати батьківські правила і робити «назло».

Так в чому ж секрет стабільної прив’язаності, коли ми начебто і поряд, але не занадто впритул?

Це досить складне питання і простої відповіді на нього нема. Все залежить від кожної конкретної сім’ї, від характеру й темпераменту кожного з батьків і дитини. Та в умінні визначати цю оптимальну ступінь близькості мабуть і складається батьківська майстерність і батьківська мудрість.

Як перевірити себе, чи на вірному я шляху?

Задайте собі питання:

1. Чи допомагаю я своєму підлітку знайти самого себе, чи я нав’язую йому свою та свого оточення думку, з книг, із статей – «як повинно бути», «як треба», «як правильно»?
2. Чи дозволяю я йому вибирати свій власний шлях, або більше керую й направляю?
3. Чи є у нас розмови по душам, в яких більше говорить він/вона, ніж я?
4. Чи підходить він/вона до мене зі своїми проблемами, чи тільки з успіхами?
5. Є я надійним тилом, чи відчуває він/вона, що я на їхньому боці?
6. Чи є у нас той час, який ми із задоволенням проводимо разом? Можливо, спільні інтереси?
7. Чи готова/готовий я визнати, що дитина, це не моя частка, а інша окрема людина зі своїми плюсами і мінусами?
8. Які емоції у мене викликає думка, що в його/її житті є інші значущі й любимі люди, а не тільки я?

Це приблизний список питань, достатньо зрозуміти логіку, з якої вони виникають, і батьки зможуть ще багато про що себе запитати. Від відповідей залежить не тільки розуміння, яка прив’язаність склалася у вас з дитиною – надійна, поглинаюча чи уникаюча, але й відповідь на питання «що робити».

Якщо ви відчуєте, що в чомусь перегинаєте палицю – треба подумати, як послабити тиск так, щоб це було прийнятним для вас і комфортним для дитини. В яких питаннях ви можете почати розсувати межі й послаблювати правила? Час прогулянок? Способи спілкування з друзями? Зовнішній вигляд? Що ще, для кожної сім’ї це буде щось своє.

А якщо ви помітили, що дуже віддалилися, що між вами давно немає теплоти, а є непорозуміння, мовчання або конфлікт – які кроки можна зробити назустріч? Можливо, обговорити ситуацію, яка склалася а почути його очку зору? За їхніми колючими стрімкими фразами часто можна почути біль і образу, якщо прислухатися.

А можливо, вам просто не вистачає часу, проведеного разом? Адже в суєтності життя нам часто його не вистачає саме на спілкування.

І якщо зупинитися, задуматися, розгледіти свою сім’ю трошки зі сторони, як ту картину, з якої ми починали, якщо спробувати подивитись на свого підлітка не як на дитину, а як на рівну дорослу людину, як на нового знайомця, з яким ми зустрілись недавно, скоріш за все вдасться побачити у вашому спілкуванні та взаємодії нові грані, які допоможуть укріпити ваш зв'язок.

Бажаємо успіхів!