Стаття „Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови”

Про матеріал
„Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови” Комунікативна компетентність ‒ це умова життєтворчості кожного учня. Відповідно до основних положень чинної програми загальноосвітня школа має забезпечити формування комунікативної особистості – людини, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно й правильно користуватися засобами української мови в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).
Перегляд файлу

„Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови”

На сучасному етапі неможливо уявити розвиток особистості, її зв’язок із суспільством поза межами спілкування з іншими людьми. Спілкування є такою спільною діяльністю людей, учасники якої ставляться один до одного й до самих себе як до суб’єктів. Уміння спілкуватися, сформовані на основі мовленнєвих умінь і навичок, є основою для формування комунікативної компетентності, що є особливо актуальним у сучасних умовах реформування мовної освіти.

Формування комунікативної компетентності учнів визначено серед пріоритетів Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, Концепції мовної освіти загальноосвітньої школи, Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти.

Основна мета шкільного навчання української мови розглядається в площині формування комунікативної компетентності учня, його здатності до ефективного спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів, творчого розвитку в комунікативній взаємодії.

Актуальність дослідження зумовлена освітніми цілями, соціальним значенням життєвоважливої проблеми, що й спонукало нас до вибору теми.

Комунікативна компетентність ‒ це умова життєтворчості кожного учня. Відповідно до основних положень чинної програми загальноосвітня школа має забезпечити формування комунікативної особистості – людини, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно й правильно користуватися засобами української мови в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

Об’єкт дослідження – процес формування комунікативної компетентності учнів під час вивчення української мови.

Предмет дослідження – методика формування комунікативної компетентності на уроках української мови.

Мета магістерської роботи – визначити наукові-практичні основи методики формування комунікативної компетентності й розробити систему завдань для її активного розвитку. Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

- проаналізувати визначення основних понять комунікативної компетентності в науковій літературі;

- проаналізувати програми, підручники й методичні посібники з проблеми дослідження;

- розкрити сутність та особливості формування комунікативної компетентності в учнів 6-их класів на уроках української мови;

- удосконалити професійні навички та знання для створення в подальшому найбільш оптимальних умов для формування комунікативної компетентності учнів;

- визначити принципи та методи розвитку комунікативної компетентності учнів;

- висвітлити наявні новітні та ігрові технології формування комунікативної компетентності в учнів на уроках української мови.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та під час проведення Днів науки в ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, висвітлювалися на науково-практичній конференції „Слобожанська беседа” (Старобільськ, 2018). За матеріалами дослідження надруковано статтю.

Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

У першому розділі ми розглядали теоретичні основи формування комунікативної компетентності учнів у процесі навчання української мови. У пункті 1.1. розглядали поняття комунікативної компетентності, де аналіз термінів показав, що компетенція – це загальна соціальна норма, взірець; сформульовані й визначені правила; сукупність знань, умінь і навичок, якими учні повинні оволодіти відповідно до чинної програми, освітніх цілей і завдань. Компетентність – показник того, що учень спромігся  накопичити, як уміє це застосувати, увести в практичну мовленнєву дію.

У роботі спираємось на твердження: комунікативна компетентність – загальне родове поняття й включає низку часткових видових понять – мовну, мовленнєву, комунікативну, соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) компетенції, що формуються на основі відповідних змістових ліній мовного компонента Державного стандарту базової та повної середньої освіти.

Проаналізувавши здобутки вчених у межах означеної проблеми дослідження, уважаємо, що комунікативна компетентність учнів є багатогранним поняттям, оскільки поєднує важливі складові компоненти – мовну, мовленнєву, комунікативну, соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) компетентності. Сформованість комунікативної компетентності особистості цілком залежить від інтегрованого володіння визначеними компетентностями, що дають змогу ефективно спілкуватися в певному середовищі.

У пункті 1.2 ми розглядали проблему комунікативної компетентності учнів загальноосвітньої школи в різноманітних наукових підходах. Питання, полягало в тому, як перенести, „транспортувати” знання, уміння та навички в компетентності. Компетентнісний підхід покликаний привести мовну освіту школи у відповідність з потребами сучасного суспільства, тому ми вивчали такі наукові підходи до проблеми формування комунікативної компетентності учнів як: комунікативно-діяльнісний підхід (означений підхід забезпечує потребу школярів у спілкуванні, взаємопідтримці, встановленні життєвих і ділових контактів, а це передбачає володіння мовними нормами, багатством і різноманітністю мовних засобів відповідно до стилю, типу й жанру мовлення й здійснюється в процесі взаємопов’язаного й цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання (слухання – розуміння), читання, говоріння і письма.); функційно-стилістичний підхід (означений підхід спрямований на визначення особливостей функціювання мовних одиниць у текстах різних стилів, типів і жанрів мовлення, доцільності й значущості їх у мовленні); текстоцентричний підхід (сучасні дослідники надають перевагу текстовій основі навчання мови, оскільки на основі тексту пізнаються мовні явища та засоби, формується система мовних понять, що є вкрай необхідним для формування комунікативної компетентності учнів.); соціокультурний підхід  ( цей підхід спонукає учнів до соціально-культурного і духовного розвитку мовної особистості, їхньої комунікативної компетентності); етнопедагогічний підхід (під яким розуміємо опору на народну педагогіку та народну дидактику); проблемно-пошуковий підхід (спрямований на саморозвиток учнів, на формування їхньої пізнавальної і творчої самостійності); когнітивно-комунікативний підхід (передбачає посилення практичної спрямованості змісту шкільного курсу української мови, зміну акцентів у навчальній діяльності, спрямованих на інтелектуальний розвиток за рахунок репродуктивної діяльності; моделювання навчальних ситуацій, що спонукають до різних видів мовленнєвої діяльності).

Отже, необхідною умовою розвитку комунікативної компетентності учнів основної школи є взаємодія та поєднання різнотипних змістовно-дидактичних підходів до вивчення мовного матеріалу.

У роботі над пунктом 1.3 для нас важливими були лінгводидактичні основи формування компетентності учнів серед них основоположними були: традиційні, інноваційні. Провідне місце серед традиційних методів навчання посідає розповідь учителя (сутність якої зводиться до подачі готової інформації вчителем у певній системі). Важливе місце в методиці формування комунікативної компетентності учнів основної школи займає метод бесіди „евристична; вступна; індивідуальна; фронтальна. У своїй роботі використовуємо різні види бесід, що підвищують активну пізнавальну та мовленнєву діяльність учнів. Важливу роль у дослідженні відводимо методу спостереження. Особливе місце в нашому дослідженні посідає робота з підручником (словником, довідковою літературою). Провідну роль у формуванні комунікативної компетентності відводимо методу вправ, що є ефективним способом формування конкретних умінь і навичок учнів і сприяє розвитку їх комунікативної компетентності.

Однією з важливих умов формування комунікативної компетентності учнів є використання інноваційних (інтерактивних) методів навчання, що дають змогу вчителеві активізувати пізнавальну діяльність разом з учнями, розвивати їхні інтелектуальні здібності, комунікативну здатність. Серед інтерактивних методів навчання виділяємо й використовуємо в дослідженні такі основні їх види: дидактичні ігри (рольові, комунікативні, імітаційні, інтелектуальні тощо), метод-кейс, імітаційні вправи, комунікативний тренінг, „Мозковий штурм”, метод проектів та ін.

Уважаємо, що правильне й послідовне застосування закономірностей, принципів, методів, прийомів навчання, що мають комунікативну спрямованість, забезпечить формування комунікативної компетентності учнів школи.

Висновок

Комунікативна компетентність – це здатність адекватно використовувати мову в різноманітних ситуаціях спілкування, співвідносити мовні засоби з цілями й умовами спілкування, розуміти стосунки між комунікантами, будувати мовленнєве спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки та системи культурних уявлень і цінностей мови.

Сучасне суспільство висуває підвищені вимоги до володіння учнями українською мовою, тому школа має забезпечити формування комунікативної особистості – людини, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно й правильно користуватися засобами української мови в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

У другому розділі ми вивчали формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови, аналізували шкільні програми та підручники з досліджуваної проблеми, досліджували розвиток комунікативної компетентності на текстовій основі.

З метою формування комунікатичної компетентності учнів ми розробили й впровадили у навчальний процес Бахмутської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12  для учнів 6-Б класу систему завдань:

1. Прочитайте діалог. Визначте його тему. Випишіть ключові слова. Поясніть уживання звертань у діалозі.

2. Ознайомтеся з основними правилами спілкування. Поясніть, чому потрібно їх дотримуватися. Доберіть заголовок до тексту. Визначте граматичні ознаки прикметників.

3. Об’єднайтеся в групи і складіть пам’ятку „Поради для тих, хто бажає досягти успіху в навчанні (спорті, музиці …)”.

4. Підготуйте й розіграйте в парах діалог до однієї із запропонованих ситуацій (на вибір). Оцініть діалоги своїх однокласників. Обговоріть помилки, що були допущені, поясніть, чим вони зумовлені, яким чином їх можна уникнути.

5. Опишіть свої враження від побаченої вранці картини зимового засніженого лісу. Уживайте порівняння, слова зменшено-пестливого значення.

6. На місці пропусків вставте прикметники. Порівняйте свій варіант з авторським. Зробіть висновки. Визначте відмінки всіх іменників.

Такі завдання активно сприяють розвитку комунікативної компетентності, оскільки передбачають розвиток умінь аналізувати функції мовних засобів, конструювати їх, навчають способів формування думки та вираження її у власних висловлюваннях відповідно до комунікативної ситуації, а тому забезпечують розуміння учнями особливостей використання мовних одиниць у ситуаціях спілкування і сферах уживання. Пропоновані завдання спрямовані на створення учнями усних і письмових, діалогічних і монологічних текстів різних стилів, типів та жанрів мовлення, а тому сприяють формуванню комунікативної компетентності учнів, їх готовності до вербальної комунікації в усній і писемній формі відповідно до ситуації спілкування, забезпечують активне використання вмінь і навичок в усному й писемному спілкуванні, сприяють формуванню вмінь в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні, письмі).

Висновок

Аналіз чинних програм показав, що комунікативну спрямованість містять програми для початкової й основної школи. Головний акцент у них зроблено на розвитку комунікативної компетентності школярів. Орієнтація навчання української мови з метою формування комунікативної компетентності вимагає опори на текст. Під час роботи з текстом формуються мовна, мовленнєва, соціокультурна компетентності учнів, відбувається їх духовне збагачення. А це сприяє глибокому розумінню й відтворенню чужих і створенню власних текстів.

Висновок

На сучасному етапі розвитку шкільної освіти проблема формування комунікативної компетентності учнів є актуальною, має важливе прикладне значення й пов’язана з лінгводидактичними потребами освітньої системи.

Опрацювання наукової літератури з досліджуваної проблеми дозволило визначити лінгвістичні та лінгводидактичні засади формування комунікативної компетентності учнів. Вихідною позицією роботи стало вивчення й з’ясування понять „компетентність”, „компетенція”, „комунікативна компетентність”. У роботі доведено значущість використання загальнодидактичних принципів навчання.

Наукове дослідження не претендує на остаточне розв’язання проблеми формування комунікативної компетентності учнів, а відбиває лише основні аспекти цієї роботи. Перспективним вважаємо дослідження й розроблення теорії та практики формування комунікативної компетентності учнів у білінгвальному середовищі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
26 травня 2019
Переглядів
664
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку