22 квітня о 18:00Вебінар: Інтегроване навчання – вимога сучасності

Стаття "Формування професійної культури викладача правознавства"

Про матеріал

Дана стаття висвітлює проблеми формування професійної культури викладача правознавства. Вказує на способи формування у викладача особистісно-значимих якостей професійної культури, культури мовлення та спілкування.

Перегляд файлу

«Формування професійної культури викладача правознавства»

 

       Наріжні зміни соціальних цінностей  шляхом підвищення їх загальнолюдських пріоритетів, поширення процесів гуманізації на всі сфери людського життя викликали появу нових протиріч, зміну мислення, поглядів громадян України. Як свідчать реалії, проблеми розбудови держави, її соціально-економічного, морального, культурного розвитку, функціонування різних галузей життєдіяльності суспільства, зокрема освітньої, зумовлені неготовністю значної частини людей до діяльності в нових умовах, недостатнім рівнем їх освіченості та вихованості.

       На даному періоді становлення української держави та формування української культури  знання, вміння та навички викладача виступають своєрідним каталізатором, функції якого – формування та розвиток національної свідомості  молоді, виховання почуття гідності та шанобливого ставлення до національної історії, культури. Викладач повинен бути живим носієм певних видів культуротворчої діяльності. У цьому й полягає питання актуальності ґрунтовної культурологічної підготовки, що допомагає викладачу подолати вузький професіоналізм, прилучатися до творчості, забезпечити розвиток емоційної культури та культури спілкування як основних структурних компонентів професійної культури. Удосконалення підготовки педагогічних кадрів вимагає не тільки систематичного поліпшення змісту й методики їхнього навчання, але й становлення та розвитку загальної культури особистості, що забезпечує повноцінну професійну діяльність майбутнього педагога в умовах сучасного суспільства, яке постійно розвивається та оновлюється. Це провокує корінні зміни у системі становлення та розвитку професійної діяльності, її цілях, можливостях і перспективах, гостре порушення питання пріоритетів у процесі навчання та виховання.
       Для з'ясування сутності такого складного та багатогранного терміну як професійна культура, необхідно розглядати його в контексті культури в цілому. У наш час спостерігається підвищений інтерес до дослідження професійної культури як інтегральної характеристики викладача. Висхідним моментом розуміння професійно-педагогічної культури є розгляд її як компонента інтегрованого цілого - загальнолюдської та національної культури. А дослідження феномену зв'язку між культурами надає можливість визначити специфіку процесу становлення професійної культури майбутніх викладачів при вивченні суспільно-гуманітарних дисциплін  та виявити психологічні механізми, що забезпечують його ефективність.
       В історії розвиту освіти  України професійній культурі викладача завжди надавався високий статус. При цьому особлива увага сконценрувалась на оволодіння ним гуманітарними знаннями як важливим складником створюваної наукової картини світу, дійовим регулятором і корелятивом процесу

формування наукового світогляду.  Ці знання розкривають сутність і механізми процесів виникнення і розвитку нашої культури, закономірності походження і шляхів еволюції духу української нації як основоположного компонента державотворення, комунікативну роль людського суспільства та

багато інших “світових загадок” минулого, теперішнього і майбутнього.

        Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

.       Професійна культура розглядається як певний ступінь оволодіння професією, тобто способами і прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованості духовної культури особистості.

Професійна культура за твердженням науковців - це система соціальних якостей, що безпосередньо забезпечує рівень трудової, професійної діяльності та визначає її зміст, ставлення людини до праці.

Це - певна сукупність матеріальних і духовних ціннос­тей, які виробляються людьми відповідної професії. Вона вміщує специфічний спосіб організації їхньої діяльності, ставлення цих людей до своєї роботи та її результатів, до власної особистості, а також один до одного, до інших людей і суспільства в цілому, які зумовлені специфікою їхньої професійної діяльності.

   Введення терміну «професійна культура» дозволяє розгля­дати діяльність педагога крізь призму професійного змісту та загальнокультурних цінностей його особистості, моделюючи ці­лісну картину педагогічної практики. Педагог, що володіє ви­соким рівнем професійної культури, любить дітей, захищає їх права та інтереси, піклується про їх здоров'я, виявляє турботу та повагу незалежно від успіхів учнів у навчанні, розуміє пси­хологію учня, володіє системою професійних знань умінь та навичок. Високе звання «вчитель» набу­ває свого справжнього змісту лише тоді, коли воно єдине з по­няттям культури. У такому контексті вчитель розглядається як прямий культурологічний суб'єкт, який втілює себе у куль­турі, робить її своїм інобуттям і нею ж формується.

  На мою думку, можна виділити такі особистісно-значимі якості, необхідні для форму­вання професійної культури майбутнього педагога:

  1. Ціннісні орієнтації особистості викладача. Відомо, що знання, уміння і навички без включення їх у систему суспільно-значимих цінностей людини не можуть знайти належного використання у професійно-педагогічній ді­яльності. Людина, у якої відсутніми є належні моральні переконання, найчастіше використовує придбані знання в суто прагматичних, особистих цілях. Викладач без мо­ральності та ідеалів ніколи не стане носієм культури.
  2. Моральні якості, невід'ємні від гуманістичної спрямова­ності особистості викладача. Лише за умов ставлення до людини як до найбільшої цінності, усвідомлення відпові­дальності перед своїм майбутнім і любові до учнів почи­нається формування педагогічної культури. Тому однією з провідних якостей особистості, необхідної для розви­тку професіоналізму, є «комунікативне ядро особистос­ті», що детермінує готовність людини до повноцінного міжособистісного спілкування.
  3. Культури зо­внішнього вигляду, культури мови, різнобічність інтересів і духовних потреб особистості педагога. У цьому відношенні показниками сформованості профе­сійної культури є інтереси та духовні потреби викладача.
  4. Прагнення до постійного самовдосконалення, що, у свою чергу, визначається усвідомленням людиною сво­їх недоліків та умінням, у свою чергу, їх виправляти, здатністю викладача до самоконтролю і самоаналізу, побу­довою проблеми дій по самовихованню. Без цього викладач не може характеризуватися як носій високої культури. Він має право навчати доти, поки навчається сам. Цей тезис має стати професійним кредо сучасного викладача. Тому праг­нення до постійного самовдосконалення є однією з осно­вних якостей особистості педагога високої професійної культури.

Якщо культура - це, передусім, творчий процес, то результатом педагогічної творчості виступає професійно-педагогічна культура. Взаємозв'язок творчості та педагогічної культури обумовлюєть­ся тим, що творчість органічно властива педагогічній діяльності. Форми, способи та сфери використання творчості у роботі педа­гога тісно пов'язані зі становленням його професійної культури, а розвиток професійної культури суспільства великою мірою обу­мовлюється творчим підходом особистості до власної діяльності. Тому педагогічна дійсність об'єктивно вимагає від викладача твор­чого підходу до будь-якої сфери діяльності (наукової, професійно- методичної, виховної, суспільної). Творча активність викладача - це властивість та результат високого рівня розвитку його професійної культури, що передбачає наявність професійних (спеціальних та педагогічних) знань, усвідомлення цілей та суспільної значущості його діяльності, відчуття відповідальності за її наслідки, потреба пізнавати педагогічну реальність та себе як професіонала.

        Питанням ролі та місцю викладача  правознавства в педагогічному колективі донині не присвячено окремих ґрунтовних наукових досліджень. Окремі праці лише побіжно зачіпали окреслені нами проблеми . Однак ту функцію, яку виконує цей педагог у сучасній школі напевно не можна порівняти з жодним іншим його колегою. Адже він, крім того, що формує в учнів правові знання, навички та уміння, виховує у них правову культуру. Він навчає учнів правам та обов’язкам, які висуває держава перед своїми громадянами, формує в учнів правомірну поведінку. Викладач  правознавства також формує в учнів необхідні знання і навички для активної, свідомої участі в процесі життєдіяльності соціуму, для спілкування з різноманітними інституціями суспільства та держави; основи системи правових поглядів і переконань учнів; знайомить учнів з основами конституційного ладу України; дає початкові знання з цивільного, сімейного, трудового, кримінального та інших галузей права; навчає учнів відповідно до норм права діяти в типових життєвих ситуаціях, виконуючи соціальну роль громадянина, глави чи члена сім’ї, робітника, фермера, підприємця, студента чи учня, власника майна тощо; виховує в учнів переконання в необхідності суворого дотримання законів, непримиренності до протиправної поведінки; виробляє в школярів уміння аналізувати суспільно-політичні події в Україні та світі, спираючись на знання з теорії та історії держави і права, користуватися вітчизняними нормативними та міжнародно-правовими актами, різноманітними джерелами права, юридичною літературою. Його діяльність є важливою для формування особи, нації, держави. Таким чином, він виконує важливу державотворчу функцію.

      Тому логічно, що викладач правознавства у педагогічному колективі має не лише займати чільне місце, але й здійснювати правову корекцію знань, навичок та умінь учнів, їх правову культуру. Саме тому, звертаючись до цієї наукової проблеми ми маємо за мету розкрити окремі аспекти навчальної та виховної діяльності викладача правознавства, тобто професійної культури та його роль і місце у шкільному педагогічному колективі.

      «Батьки – дитина – школа» – цьому трикутнику належить важлива роль за всі 3-4 роки  навчання в закладі. Саме спілкуванню з учнями викладач правознавства має приділяти чимало уваги. Адже це спілкування необхідно здійснювати в різноманітних формах, і за різних обставин. Більше всього педагогу доводиться спілкуватися з учнями, викладаючи предмет. Нагадаємо: предмет, який викладає викладач правознавства, виконує важливу виховну функцію і впливає на розвиток правової культури учня . Для того, аби зміст кожного уроку завжди запам’ятовувався, йому  необхідно постійно працювати над якістю викладання. Зазначимо, що якість викладання має не тільки важливе значення у формуванні зацікавленості до предмета, а й в становленні авторитету, поваги, довіри до педагога.

      Думаю, процес оволодіння знаннями і ставлення учнів до викладача і предмета, який він викладає, мають одну основу – інтерес, зацікавленість. Констатую, що в педагогічному процесі цікаве все те, що виходить за рамки звичайного, норми. Тому для формування інтересу школярів до курсу правознавства хочеться порадити молодому колезі найбільше уваги приділяти його змісту та методиці викладання. Предмет буде вивчатися із задоволенням, якщо ідеї, теми, сенс навчання будуть цікаво представлені. Тому пропоную будувати процес викладання правознавства таким чином, щоби у ньому було якомога більше проблемних ситуацій з незвичайними й оригінальними прикладами, питаннями, завданнями. Процес навчання для учнів стане привабливішим, якщо викладач в ході спілкування з учнями на уроках частіше буде звертатися з дискусійними гіпотезами, представляти різноманітні точки зору на проблеми. Кожний  урок правознавства є передачею інформації (знань), а разом з цим – виконує виховну функцію. Саме тому кожен урок може формувати в учнів дисципліну, творчість, ініціативу, самостійність. Для того, щоб предмет, який ви викладаєте, постійно пробуджував інтерес ваших учнів, бажання його вивчати, необхідно урізноманітнювати форми подачі нової інформації на уроках. Потрібно засвоїти, що учні не люблять займатися сумними справами. Тому форми уроків я постійно урізноманітнюю, використовую такі приклади, які можна знайти у повсякденному житті, аналізуючи різні форми взаємовідносин людей.

       Зазначу, що в організації ділового спілкування викладача з учнями на уроці потрібна оптимальна межа. Адже важливо, щоб ділове спілкування, гра і межа між ними були очевидними і не переросли в просту гру, яка не несе жодного навчального навантаження. З метою стимулювання інтересу учнів до предмету пропоную застосовувати різноманітні ділові ігри, фільми, інноваційні та інтерактивні методи навчання і все те, що приваблює увагу учня.

      Концепція педагогічної освіти України визначила своєю метою «формування вчителя, який здатний розвивати особистість учня і зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах осві­ти різного типу». Тому особливого значення в наш час набуває проблема самоосвіти вчителів, спрямована саме на їхній професійний саморозвиток.   

         Сучасному навчальному закладу потрібен, по-перше, викладач -професіонал, який є творчою особистістю, здатною до самонавчання упродовж життя, самовдосконалення і саморозвитку; по-друге, викладач -дослідник, який постійно шукає, аналізує, апробує найраціональніші шляхи, умови, методи, засоби, форми ефективного вирішення конкретних завдань виховання, освіти і навчання. Викладач -майстер, викладач -професіонал відрізняється від рядового викладача  високими морально-духовно-етичними якостями. Характер поведінки, дій та вчинків розкриває характерологічну суть майстерності викладач -новатора. Думки та погляди відрізняються своєю прогресивністю, націленістю на майбутнє. Критерієм професійної майстерності вчителя є, з одного боку, доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом), а з іншого боку, характеристиками професійної майстерності буде результат всіх даних процесів: професійне самовизначення, орієнтація, діяльність, активність, компетентність, досвід.

   Щоб викладач діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і корегуючи засоби з орієнтацією на мету (формування професійної культури), він повинен мати певні властивості, риси, рівень розвитку, забезпечити професійний саморозвиток, а через нього і професійну культуру.

         Свідомий, творчий викладач завжди займається самоосвітньою діяльністю для розвитку у себе навичок: контролю за своїм психічним станом, вчинками; швидкого оцінювання ситуації; аналізу своїх дій та діяльності учнів; спілкування та обробки інформації; організації будь-якого педагогічного процесу. Головним критерієм підвищення індексу професійної майстерності є процес професійного самовдосконалення. Самовдосконалення є одним із головних факторів формування професійної культури педагога. Викладач -професіонал ніколи не може бути задоволений рівнем свого професійного зростання та розвитку. Якщо викладач задовольняється мірою свого розвитку і перестає вдосконалюватися - він "помирає" як вчитель, він припиняє своє професійне зростання.

       Важливе значення в педагогічномуспілкуванні має комунікативна культура, або культура мовлення викладача. Мова викладача – показник його педагогічної культури, професійної майстерності. Якщо викладач не володіє словом, то він не може навчити любові не тільки до правознавства, історії, а й до географії чи музики.  В.О.Сухомлинський підкреслював «Оволодіння культурою слова – один з найважливіших показників педагогічної культури викладача. Ми мусимо докладно володіти цим інструментом».

      Ще одна функція, яка відведена викладачу правознавства у структурі педагогічного колективу – виховна. Викладач правознавства має бути для колективу взірцем законослухняності та професіоналізму. Цю функцію він може виконувати через спілкування і консультування з правових питань усього колективу (самостійно або створивши юридичну клініку). Адже правової допомоги потребує весь колектив закладу, як викладачі, так і учні. Стверджую, викладач правознавства має співвідносити зміст, спосіб, характер правової допомоги із різними психофізіологічними і соціальними особливостями сприйняття і реагування всіх тих, хто вступає з ним у взаємовідносини (учнів, батьків, колег). Він будує свою правову допомогу, виходячи із особливостей всіх своїх партнерів. Потрібно вміти правильно надати правову допомогу всім, причому так, щоб проаналізувавши душевний стан того, хто потребує такої допомоги, зрозуміти стимули та мотиви його поведінки, досягти адекватної мети.

      Важливою умовою професійної культури викладача правознавства в ліцеї є його вміння бути творцем спілкування. Адже від уміння вести спілкування з різними групами учнів, перш за все залежить успішне вирішення педагогічних завдань і своєчасна правова допомога тим, хто її потребує.

    Сучасний викладач правознавства має постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, тому він повинен бути в курсі новинок в юридичній, педагогічній науці, психології, методиці викладання. Саме тому внутрішній світогляд, глибокі та різноманітні спеціальні правові та педагогічні знання є важливою умовою його професійної культури.

     Нарешті хочеться зазначити, що спілкування викладача правознавства залежить від уміння ефективно використовувати соціально-психологічні механізми професійного спілкування. Найбільш важливими з них є переконання, наслідування та ідентифікація.

     З огляду на викладене, зазначу, що відповідальна й творча праця викладача правознавства з навчання та виховання учнів – це, перш за все, гуманні та демократичні взаємини зі своїми учнями, їхніми батьками, колегами, які мають будуватися на непорушних принципах культури педагогічного спілкування; виправдовувати щодня й щохвилини довіру всіх тих, з ким маєш справу, кого вчиш і від кого вчишся сам; неухильно дотримуватися професійної етики спілкування, у будь-якій ситуації координувати свої дії зі своїми колегами, бути добре підготовленим до будь-якого діалогу, з будь-якою людиною з усіх питань, що входять у коло вашої професійної компетенції, вміти надавати правову допомогу усім, хто до вас звертається.

    Отже, складові педагогічної культури – науковий світогляд, наукова ерудиція, духовне багатство, педагогічна майстерність, педагогічні здібності, природно-педагогічні людські якості, педагогічна техніка (культура зовнішнього вигляду, культура мови, культура спілкування, педагогічна етика, педагогічний такт), прагнення до самовдосконалення. Як писав Адольф Дистервег: «Як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати й навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений».

     Цілком зрозуміло, що професійна культура викладач не формується лише протягом двох-трьох днів чи тижнів. Це тривалий процесс, і відбувається він протягом значного проміжку часу.
    У такому випадку викладач отримує задоволення не тільки від результатів власної діяльності, а й від самого процесу її реалізації та побудови. На цій основі особливо важливими вважаються такі якості особистості викладача, пов'язані із самовираженням, творчістю, умінням використовувати власні здібності.

           Отож професійна культура викладача правознавства – це система об'єктивно-існуючих цінностей (цілей, засобів, якостей та знань) породжує у свідомості викладача особистісну систему ціннісних орієнтацій. Важливим є те, щоб ця система існувала не тільки у свідомості та думках, а й відображалась в реальних професійно-зорієнтованих діях та вчинках.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч.посібник. − К.,1995.

 

2. Голосніченко, І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави [Текст] / І. Голосніченко // Право України. – 2005. – № 4. – С. 24–25.

3. Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспекти). – Автореф. ....дис. докт. пед.н. – Київ, 2001. – 45с.

 

3. Данильян, О. Г. Специфіка формування правової культури в транзитивному суспільстві [Текст] / О. Г. Данильян // Наук. зап. ХВУ. Соціальна філософія, психологія. – Х. : ХУПС, 2006. – Вип. № 2 (26). – С. 3–9.

4. Менюк, О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура [Текст] / О. Менюк // Право України. – 2001. – № 4. – С. 21–23.

5. Національна програма правової освіти населення [Електронний ресурс] : затв. Указом Президента України від 18 жовт. 2001 р

 – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=992% 2F2001.

 

6. Скуратівський, А. Правова культура в контексті особливостей розвитку соціального буття українського суспільства та національного характеру українців [Текст] / А. Скуратівський // Вісн. Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. – 2002. – № 1. – С. 415–425.

 

docx
Додано
27 лютого
Переглядів
52
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку