Стаття "Головне джерело впливу актора на глядача"

Головне джерело впливу актора на глядача

Коваль Наталія Анатоліївна, керівник театрального колективу «Пролісок» Будинку дитячої та юнацької творчості Чернігівської селищної ради Запорізької області

          Віра актора в правду подій, які відбуваються на сцені та їхня оцінка є головним джерелом впливу актора на глядача.

 Кожен актор розуміє, що моменти сценічної неочікуваності – це найвідповідальніші та найсильніші моменти в будь-якій ролі.

 Вправи на „оцінку факту” ставлять своїм основним завданням розвивати в учнів здібність раніше відоме сприймати як неочікуване.

 Все раніше пройдене: увага, вивільнення м’язів, запропоновані обставини, уява, зміна ставлення до предмету і місця дії – як у фокусі, збирається в цих вправах і є основою творчої імпровізації. Діяти в цих вправах потрібно від свого імені у вигаданих запропонованих обставинах. У цих вправах беруться події, які могли б відбутися в житті.

 Вправи будуються так, щоб у сюжеті етюду була якась подія або неочікуваність, яка б змінювала течію життя, примушувала б оцінити нове розташування речей і почати діяти в новому самопочутті і ритмі.

 Студійцеві потрібно вибрати тему вправи, нафантазувати запропоновані обставини і виправдання так, щоб вони розпалили артистичну віру виконавця в ті умови вправи, якими визначається сила емоційної оцінки даної неочікуваності.

 Придумувати раніше, як оцінити подію, не потрібно.

Фантазуючи і шукаючи виправдання, створюючи запропоновані обставини, студійці вільно або мимовільно виявляють себе такими, які вони є.

 У цих вправах розкриваються широкі можливості для розуміння вчителем внутрішнього світу і творчих особливостей учнів.

 Потрібно звернути увагу на те, що в практичній роботі у вправах на „сценічну увагу”, на „оцінку факту” оцінка викладача часто зводиться лише до відповіді на питання: був чи не був зосереджений студієць на заданому йому об’єкті; чи сприйняв раніше відоме за неочікуване. Якщо педагогічний аналіз зводиться лише до технічного боку виконання вправи, без глибокого, світоглядного, принципового аналізу того, що втілив студієць як людина у свою вправу, то це збіднює творчий процес і може врешті-решт довести студійця до рівня байдужого ремісника.

 Механічне засвоєння вправ по системі не підводить студійців до засвоєння ідейно-етичних принципів творчості. В одній із своїх занотовок Вахтангов пише: „Головна помилка шкіл – та, що вони беруться навчати, між тим як потрібно виховувати”. (Е.Б.Вахтангов. Записи, письма, статьи. – М.- Л.: Искусство, 1939. – с. 131)

 У студійців часто складається вузьке, збіднене уявлення про майстерність актора. Багато з них вичерпують поняття майстерності – поняттям технологічної озброєності актора, професійною натренованістю.

 Але захоплюючись процесом засвоєння елементів майстерності, майбутні актори не повинні забувати про мету творчості. А мета творчості актора – впливати, діяти на глядачів. Не виховуючи в майбутніх акторів з їх перших практичних кроків загострену людську і художню совість, не виховуючи в них почуття громадянства, театральні педагоги не виховують нічого.

 Професійна технологія творчості підсилює вплив актора на глядачів, але сама по собі порожня, без особистості художника, без кола проблем, які його турбують, і почуттів – нічого, по суті, не означає.