стаття "Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів

Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів

Якщо ти зараз заснеш, то тобі, звичайно, присниться твоя мрія.

Якщо ж замість сну ти обереш навчання, то ти втілиш свою мрію в життя

Студенти Гарварду

Навчатися у школі – пристрасне бажання дітей дошкільного віку. Діти з нетерпінням  чекають того дня, коли для них пролунає шкільний дзвоник. Проте насправді непросто, а часто неймовірно важко – робити малюкові перші кроки у шкільному житті. Нажаль, для багатьох молодших школярів навчання у школі втрачає привабливість уже в перші місяці шкільного життя.

Вже через пару місяців після початку навчання діти мріють про канікули і про випускний вечір. Ще б. Чим їх може захопити школа? Суворими правилами? Вічними «не можна» і «треба», коли хочеться все навпаки? Не можна бігати і розмовляти, треба тихо сидіти і уважно слухати. Додамо до цього оцінки, не завжди відмінні, величезні домашні завдання, які навіть удома заважають іграм, нудні підручники, уроки теж бувають всякі... чи треба продовжувати? Ясно, чому діти втрачають інтерес до навчання. Адже з ним пов'язано стільки неприємностей!

До всіх непривабливих для дітей моментів шкільного життя варто додати труднощі засвоєння складних навчальних програм, унаслідок чого молодші школярі втрачають інтерес до навчання.

Як допомогти дитині подолати труднощі початкового етапу шкільного життя? Як не допустити, щоб маленький школяр втратив бажання вчитися? Ці проблеми однаково хвилюють і батьків, і педагогів, і науковців.

Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна істина проголошувалась в тій чи іншій формі прогресивними педагогами всіх часів.

У книжці „Серце віддаю дітям" В.О.Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи". Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Успіх будь-якої діяльності залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації, тобто від прагнень самостверджуватися, досягати високих результатів. Адже чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.

Кожен учитель хоче, щоб його учні добре навчалися, з інтересом і бажанням ходили до школи. У цьому зацікавлені і батьки учнів. Але часом і вчителям, і батькам доводиться з жалем констатувати: “не хоче вчитися”, “міг би добре займатися, але бажання не має”. У цих випадках ми зустрічаємося з тим, що в учня не сформувалися потреби в знаннях, нема інтересу до навчання.

На сучасному рівні психологічної науки ми не вправі просто констатувати, що учень не хоче учитися. Треба постаратися з’ясувати, чому саме він не хоче учитися, які сторони мотивації в нього несформовані, у якому випадку він не хоче учитися і де ми, дорослі, не навчили його так організовувати свою поведінку, щоб мотивація до навчання з’явилася. Як зробити, щоб роки  відведені суспільством для навчання, виховання, розвитку, не пропали марно?

Ця проблема сьогодні хвилює багатьох педагогів і батьків. Учителі знають, що школяра не можна успішно навчати, якщо він байдуже відноситься до навчання і знань, без інтересу і, не усвідомлюючи потреби до них. Адже навчання – це не просто відвідування навчального закладу.  Тому одним із центральних завдань школи було і є завдання з формування і розвитку в дитини позитивної мотивації до навчальної діяльності.

Адже для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, що ставляться перед ним у ході навчальної діяльності, були не тільки зрозумілі, але і внутрішньо прийняті школярем, тобто щоб вони були значимі для нього.

Термін “мотивація”, в широкому смислі використовується в усіх галузях психології, які досліджують причини та механізми цілеспрямованої поведінки людини.

Мотивація – це один із найважливіших факторів поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність в організмі і визначають його спрямованість та обумовлюють той чи інший вчинок.

Продуктивність діяльності, її процес і результат визначаються, по-перше спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою, активністю мотивів.

Мотив – це те, що безпосередньо спонукає людину до дії, реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Він спрямований на задоволення її потреб.

Мотивація учіння або навчальний мотив – система природних, соціальних і особистісних чинників, що спонукають до відвідування навчального закладу, виконання вимог учителів, включення у процес навчання, до зусиль, необхідних для подолання труднощів, до реалізації та розвитку здібностей, до навчальної взаємодії тощо. Отже, мотив учіння - це усвідомлена потреба учня здійснювати організовану навчально – пізнавальну діяльність.

Вивчення мотивації і її формування – це дві сторони того самого процесу виховання мотиваційної сфери цілісної особистості учня. Вивчення мотивації – це виявлення її реального рівня і можливих перспектив, зони її найближчого розвитку в кожного учня і класу в цілому. Результати вивчення стають основою для планування процесу формування.

Разом з тим у процесі формування мотивації розкриваються нові її резерви, тому справжнє вивчення і діагностика здійснюються в ході формування. Саме по собі формування є цілеспрямованим, якщо вчитель порівнює отримані результати з тим вихідним рівнем, що передував формуванню, і з тими планами, що були намічені.

Навчальна мотивація визначається рядом специфічних для цієї діяльності факторів.  По-перше, – вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність; по-друге, – організацією освітнього процесу; по-третє, - суб’єктними особливостями школяра (вік, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями і т.д.); по-четверте, – суб’єктними особливостями педагога і, насамперед системою відносини його до учня, до справи; по-п’яте, - специфікою навчального предмета.

Психологи та педагоги виділяють п’ять рівнів навчальної мотивації :

Перший рівень – високий рівень навчальної мотивації, навчальної активності. У таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі запропоновані шкільні вимоги. Учні чітко виконують всі вказівки учителя, сумлінні і відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні оцінки.

Другий рівень – хороша навчальна мотивація. Учні успішно справляються з навчальною діяльністю. Такий рівень мотивації характеризується як середня норма.

Третій рівень – недостатній рівень навчальної мотивації. Характеризується позитивним відношенням до школи, але школа приваблює таких дітей позанавчальною діяльністю. Такі діти досить сприятливо почувають себе в школі, щоб спілкуватися з друзями, із учителями. Їм подобатися відчувати себе учнями, мати гарний портфель, ручки, пенал, зошити. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані в меншій мірі, і навчальний процес їх мало приваблює.  

Четвертий рівень – низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче, воліють пропускати заняття. На уроках часто займаються сторонніми справами, іграми. Мають проблеми в навчальній діяльності. Знаходяться в серйозній конфронтації до школи.

П’ятий рівень – негативне ставлення до школи, дезадаптація.  Такі діти зазнають великих труднощів у навчанні: вони не справляються з навчальною програмою, відчувають проблеми у спілкуванні з однокласниками, у взаєминах із учителем. Школа часто сприймається ними як вороже середовище, перебування в ній для них нестерпне. Такі учні можуть проявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання,  дотримуватися тих чи інших норм і правил. Часто в подібних школярів відзначаються нервово-психічні порушення.

Серед основних причин втрати учнем мотивації до навчальної діяльності слід відзначити наступні:

• відношення учня до вчителя;
• відношення вчителя до учня;
• особиста значимість предмета;
• продуктивність навчальної діяльності;
• нерозуміння мети навчання;
• страх перед школою;
• особливості розвитку учнів (вікові, статеві, індивідуальні особливості).  

Відомо, що розвиток мотивів навчання йде двома шляхами:

1) через засвоєння учнями суспільного змісту навчання;

2) через саму навчальну діяльність школяра, що повинна чимось зацікавити його.

На першому шляху головне завдання вчителя полягає в тому, щоб, з одного боку, донести до свідомості дитини ті мотиви, що суспільно незначущі, але мають досить високий рівень дієвості. Прикладом може служити бажання одержувати гарні оцінки. Вчителю необхідно допомогти учневі усвідомити об’єктивний зв’язок оцінки з рівнем знань і умінь. І в такий спосіб поступово підійти до мотивації, пов’язаної з бажанням мати високий рівень знань і умінь. Це, у свою чергу, повинно усвідомлюватися дітьми як необхідна умова їх успішної, корисний суспільству діяльності. З іншого боку, необхідно підвищити дієвість мотивів, що усвідомлюються як важливі, але реально на їхню поведінку не впливають.

Слід зазначити, що мотивація навчання складається з багатьох сторін, що змінюються і вступають у нові відносини одна з одною (суспільні ідеали, зміст навчання для школяра, його мотиви, цілі, емоції, інтереси й ін.). Тому становлення мотивації це не просте збільшення позитивного чи негативного відношення до навчання, але й ускладнення структури мотиваційної сфери та спонукань, що входять до неї, встановлення нових, більш зрілих, іноді суперечливих відносин між ними. Ці окремі сторони мотиваційної сфери (і складні, діалектичні відносини між ними) повинні стати об’єктом керування вчителя.

Література:

1.     Канюк С.С . Психологія мотивації: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002 – С. 238-248.
2.     Маркова А. К., Матис Т. А., Орлов А. Б. Формирование мотивации учения. – М., 1990. – 212 с.
3.     Матюхина М. В. Мотивация учения младших школьником. – М.: Просвещение, 1984. – 198 с.
4.     Дзюбко Л., Гриценко Л. Діагностика навчальної мотивації. – К.: Шкільний світ, 2011. – С. 5 -23.