Стаття на конкурс "Бути патріотом" під назвою „Чи можу я вважати себе патріотом?”

Номінація:  „Бути патріотом”

Назва:  „Чи можу я вважати себе патріотом?”

   Хоча б один раз у житті кожна людина має поставити собі це питання. І цікаво те, що відповіді може бути лише дві, але роздумів  щодо підтвердження кожної з цих думок існуватиме безліч. Адже будь-яка людина на землі є неповторною особистістю, здатною вкласти у відповідь власне внутрішнє „Я”, зазирнути в душу і спитати у себе, чи може він вважати себе патріотом, чи потрібно йому це? А може це актуально чи престижно?.. Хто із нас знає, якою робить людину сучасне життя? Чи здатні наші батьки протистояти у запеклій боротьбі з сьогоденням і виховати справжнього громадянина своєї країни?.. Я думаю, що все у цьому світі можливо. Треба мати лише велике бажання і прагнення докласти певних зусиль. Адже патріотизм кожної дитини починається з патріотизму її батьків. Саме родина є першим трампліном у наше доросле і самостійне життя.  Тому я із гордістю можу вважати себе патріотом своєї країни. І для цього мені зовсім не потрібно підтвердження або спростування цієї думки іншими. Я з упевненістю можу стверджувати, що, керуючи власним життям, ніколи не намагалась плисти за течією, відстоювала справедливість і чесність, завжди з повагою  і вдячністю згадую свого дідуся, що загинув на війні. І завжди запитувала себе про те, чи змогла б я пожертвувати власним життям заради країни, в якій я народилась. Відповідь  „так” завжди зринала з моїх вуст. Тому що я захоплююсь тими людьми, які несамовито і самовіддано захищають свою віру і переконання, свою родину і Батьківщину, є опорою і підтримкою для рідних у важкі часи лихоліть. Адже Батьківщина – це наша дитина, яку ми повинні оберігати, захищати і сприяти її розвитку та розквіту.   Слово „патріот”, можливо, звучить занадто пафосно і гучномовно. Та зміст, вкладений у нього, від цього не змінюється. Яке б значення це поняття не мало для кожного з нас, головним залишається те, що метою справжнього громадянина своєї країни має бути щире бажання жити, працювати і розвиватись заради її процвітання. Не може бути така людина байдужою і глухою до потреб суспільства. Хто підкаже, як вкласти ці думки у голови сучасної молоді? Наскільки досвідченим і професійно обізнаним у сфері освіти має бути вчитель? Яку роль у цьому відведено безпосередньо батькам? Адже закони сьогодення суворі, а дитина, заворожена безліччю спокус на своєму життєвому шляху, може розгубитись серед їх різноманіття. Тому, працюючи вчителем у звичайній середній школі, я завжди намагаюсь виховати дитину як справжню особистість, людяну, відповідальну за власні дії та справедливу. Таку, що з повагою і розумінням буде ставитись до оточуючих. Бо ніхто ніколи не зменшував значення всім відомих людських цінностей: доброти, поваги, справедливості, відданості, розуміння, взаємодопомоги і любові до людей і до Батьківщини. Інколи дуже хочеться крикнути: „Люди! Схаменіться! Хоча б на хвилинку зверніть увагу на тих, хто поряд! Не залишайте напризволяще свою країну, природу! Це наш безцінний спадок, який ми маємо плекати і передати як коштовний скарб нашим дітям!” Від цього наше життя, я вважаю, стане тільки багатшим, повнішим. Тому в своїй роботі, у спілкуванні з оточуючими я завжди нагадую собі слова, які стали життєвим кредом для відомої акторки Любові Орлової: „Життя треба прожити так, щоб залишити по собі гарні спогади…”. Бо ми є частиною суспільства, Батьківщини, ми їх охоронці, патріоти, лицарі, справжні громадяни. Головне – це впевненість у тому, що ти є цеглиною великої будівлі, зруйнування якої лежатиме важким тягарем на нашій совісті…