Стаття на тему: "Психологічні аспекти тривожності у дошкільному віці"

Про матеріал
В Україні зростає число сімей, неблагополучних в економічному, психологічному та педагогічному аспектах. Сьогодні простежується тенденція до збільшення неповних сімей і сімей з однією дитиною. Помічено, що найбільш схильні до розвитку тривожності єдині діти в сім'ї, які стають центром турбот і тривог. У сім'ях, де є емоційна напруга, також створюються умови для розвитку тривожності в дитини. Діти старшого віку вельми чутливі до конфліктних стосунків батьків.
Перегляд файлу

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТРИВОЖНОСТІ

У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Наш час  насичений соціально-економічними перетвореннями, створює умови для зростання тривоги і хвилювань. Як відомо, тривогу і хвилювання на емоційному і розумовому рівні дорослі передають своїм дітям.

В Україні зростає число сімей, неблагополучних в економічному, психологічному та педагогічному аспектах. Сьогодні простежується тенденція до збільшення неповних сімей і сімей з однією дитиною. Помічено, що найбільш схильні до розвитку тривожності єдині діти в сім'ї, які стають центром турбот і тривог. У сім'ях, де є емоційна напруга, також створюються умови для розвитку тривожності в дитини. Діти старшого віку вельми чутливі до конфліктних стосунків батьків.

Метою статті є аналіз понять: «тривога», «тривожність», «особистісна тривожність»; вивчення причин виникнення підвищеної тривожності.

Тривожність як властивість особистості багато в чому обумовлює поведінку суб’єкта. Існує певний рівень тривожності – природна й обов'язкова особливість активної діяльності особистості. В кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність, призначенням якої є забезпечення безпеки суб’єкта на особистісному рівні. Рівень тривожності показує внутрішнє відношення дитини до певного типу ситуацій і дає непряму інформацію про характер взаємин дитини з однолітками й дорослими в сім'ї, дитячому садку, школі.

Коли ж цей рівень перевищує оптимальний, можна говорити про появу підвищеної тривожності. Підвищений рівень тривожності в дитини може свідчити про її недостатню емоційну пристосованість до тих чи інших соціальних ситуацій. У дітей з даним рівнем тривожності формується настановне відношення до себе як до слабкої, недотепної. В свою чергу це породжує загальну настанову на невпевненість в собі. Дитина боїться зробити помилку, у неї немає впевненості цільної людини. Невпевненість в собі – один із проявів заниженої самооцінки. Вивченням тривожності займалися багато психологів (Вілюнас В.К.,Захаров О., Ізард К., Кочубей Б., Новікова О. та інші).

Деякі автори (Ж. Глозман, В. Зоткіна) вважають, що структурні зміни особистості формуються не одразу, а поступово, у міру закріплення негативних особистісних установок і тенденцій сприймати досить широке коло ситуацій як загрозливі і реагувати на них станом тривоги. Постійні переживання тривоги фіксуються і стають властивістю особистості – тривожністю.

Відомий психолог О. Захаров, який займався вивченням проблеми дитячих страхів і тривожності, вважає, що тривога зароджується вже в ранньому дитячому віці і відображає «…тривогу, засновану на погрозі втрати належності до групи (спочатку це мати, потім – інші дорослі й однолітки)».

Зокрема, головною причиною виникнення тривожності у дошкільників вважають неправильне виховання і несприятливі стосунки дитини з батьками, особливо з матір'ю.

Слово «тривожний» відзначається в словниках з 1771 року. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміну. Автор однієї з них вважає, що слово «тривога» означає тричі повторений сигнал про небезпеку з боку супротивника. У словниках наводиться наступне визначення тривожності: це «індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до цього не призводять».

Термін «особистісна тривожність» використовується для визначення стійких індивідуальних відмінностей і схильності переживання стану тривоги.

Це властивість особистості.

Варто відзначити тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Наприклад, буває, що дитина хвилюється перед виступами на святі чи відповідаючи вихователю на поставлене питання. Але це занепокоєння виявляється не завжди, іноді в тих самих ситуаціях вона залишається спокійною. Це – прояв тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто й у різних ситуаціях , то варто говорити про тривожність.

Тривожність не пов'язана з якою-небудь визначеною ситуацією і виявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкнутого простору.

К. Ізард пояснює розходження термінів «страх» і «тривога» у такий спосіб: тривога – це комбінація деяких емоцій, а страх – лише одна з них.

Страх може розвиватися в людини в будь – якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідко бувають нічні страхи, на 2-му році життя, на думку О. Захарова, найчастіше виявляється страх несподіваних звуків, страх самотності, страх болю (і пов'язаний з цим страх медичних працівників). У 3 – 5 років для дітей характерні страхи самотності, темряви і замкнутого простору. У 5 – 7 років провідним стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти більше всього бояться «бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють». Кожній дитині притаманні деякі страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини.

Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності. Але більшість учених вважає, що в дошкільному і молодшому шкільному віці одна з основних причин криється в порушенні відносин між батьками і дітьми.

На думку Б. Кочубея та І Новікової – тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту, що може бути викликаний:

1) суперечливими вимогами, що висуваються батьками або батьками і дитячим садком;

2) неадекватними вимогами (найчастіше перевищеними);

3) негативними вимогами, що принижують дитину, ставлять її в залежне становище; наприклад, вихователь говорить дитині: «Якщо ти розповіси, хто погано поводився під час моєї відсутності, я не повідомлю мамі, що ти погано поводився». Фахівці вважають, що в дошкільному і молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років – дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більше турбує насильство і покарання. Зробивши який – небудь «непорядний» вчинок, дівчатка переживають, що педагог чи батьки погано про них подумають, а подружки відмовляються дружити. У цій же ситуації хлопчики, швидше за все, будуть боятися, що їх покарають дорослі чи поб'ють однолітки.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності оточуючих її дорослих. Висока тривожність педагога чи батьків передається дитині. У родинах з доброзичливими відносинами діти менш тривожні, ніж у родинах, де часто виникають конфлікти.

Цікавий той факт, що після розлучення батьків, коли, здавалося б, у родині закінчилися сварки, рівень тривожності дитини не знижується, а, як правило, різко зростає. Психолог Е.Ю. Брель виявила і таку закономірність: тривожність дітей зростає в тому випадку, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем. Може саме тому в наш час число тривожних дітей несхитно зростає. Авторитарний стиль батьківського виховання в родині теж не сприяє внутрішньому спокою дитини.

Досі ще не вироблено єдиного погляду на причини виникнення тривожності. Але більшість учених вважає, що в дошкільному і молодшому шкільному віці одна з основних причин криється в порушенні дитячо-батьківських стосунків.

Л. Божович і М. Неймарк вважають, що тривожність є емоційним станом, який припускає недолік впевненості у своїх силах і виражається в ситуаціях, що становлять небезпеку для відчуття власної гідності. Водночас цей стан супроводжується високим рівнем домагань. Отже, фіксується вже схожий характер причин, що викликають стан афекту і провокують, - при їх хронічному характері – тривожність. Тому джерела афекту можна розглядати і як причини розвитку тривожності. Одним із джерел афекту у дитини є розбіжність між становищем, яке вона фактично займає в колективі, і становищем, яке вона прагне зайняти.

Г. Прихожан розкриває механізм «замкнутого психологічного кола», у якому закріплюється і посилюється тривожність, що зрештою призводить до накопичення і поглиблення негативного емоційного досвіду, який, у свою чергу, породжує негативні прогностичні оцінки і, визначаючи багато в чому модальність актуальних переживань, сприяє збільшенню і збереженню тривожності.

М. Левітов пише, що тривога у дітей може породжуватися відстроченням підкріплення. Коли дитині обіцяють щось приємне, скажімо подарунок, і відкладають обіцянку, дитина зазвичай сумує в очікуванні, переживаючи, чи отримає обіцяне, «відстрочення підкріплення викликало у багатьох дітей стан невпевненості, неспокою».

Тривога виникає частіше при відстроченні чогось приємного, значного. Очікування неприємного може супроводжуватися не стільки тривогою, скільки надією на те, що все ж таки неприємності не буде. Дитина, яка очікує догану від батьків або вихователів, сподівається, що покарання не буде.

К. Хорні наголошує, що виникнення і закріплення тривожності пов'язані з незадоволенням провідних потреб дитини, які набувають гіпертрофованого характеру.

Причиною тривожності може бути і тривожність матері, що має симбіотичні стосунки з дитиною. (постійна тривога, оточення малюка підвищеною турботою, тотальний контроль, спроби повністю захистити його від життєвих труднощів і небезпек, прагнення розв'язувати за дитину її проблеми, небажання відпускати від себе, ревнощі до інших членів сім'ї, негативне ставлення навіть до потенційних друзів дитини аж до створення навколо неї вакууму, особлива увага до всього, що стосується здоров'я дитини, підпорядкування інтересів всіх членів сім'ї дійсним або уявним інтересам малюка).

Надмірна тривожність дошкільника може спричинитися як його підвищеною чутливістю нервової системи, так і психоемоційним виснаженням (коли нервова система ослаблюється внаслідок фізичного чи емоційного перевантаження дитини).

Розглядаючи взаємозв'язок тривожності і діяльності, слід зазначити, що «підвищена тривожність може дезорганізувати будь-яку діяльність (особливо значущу)». Г. Прихожан вважає, що висока тривожність справляє загалом негативний, дезорганізуючий вплив на результати діяльності дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. У таких дітей можна помітити різницю в поведінці на заняттях і поза ними. «Поза заняттями це жваві, товариські і безпосередні діти, на заняттях вони скуті і напружені. Відповідають на запитання вихователя тихим, глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх може бути як дуже швидкою, квапливою, так і сповільненою, утрудненою. Як правило, виникає рухове збудження, дитина шарпає руками одяг, маніпулює чим-небудь». Х. Граф, вивчаючи дитячу тривожність, також досліджував її вплив на діяльність, зокрема на гру дітей у футбол. Він побачив, що гірші гравці є найбільш тривожними.

Передумовою виникнення тривожності є підвищена чутливість. Однак не кожна дитина з підвищеною чутливістю стає тривожною.

Невпевненість породжує тривожність і нерішучість, а вони, у свою чергу, формують відповідний характер.

Тривожність як певний емоційний настій з перевагою почуття занепокоєння й остраху зробити що-небудь не те, не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам розвивається ближче до 7 особливо 8 років при великій кількості нерозв'язних страхів, що йдуть із більш раннього віку. Головним джерелом тривожності для дошкільників і молодших школярів виявляється сім'я. Надалі, вже для підлітків така роль сім'ї значно зменшується; проте вдвічі зростає роль школи.

У дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру й відносно оборотна при проведенні відповідних психолого-педагогічних заходів.

В умовах сьогодення, епоху кризи та соціальних змін, при швидкому ритмі повсякденного життя, люди поводяться та почуваються по-різному. Але найбільш беззахисним та безпомічним є малюк. І тільки мудрість дорослих зможе його захистити, адже саме дорослі здатні створити сприятливі умови для повноцінного розвитку дитини.

Таким чином, дослідження доводять що основна причина тривожності залежить від батьківських відносин.

Список використаних джерел

  1. Молодушкіна І. В. Загадковий світ емоцій. Розвиток емоційної сфери дошкільників. Харків: Вид. група «Основа», 2010. 40-113 с.
  2. Максименко С., Максименко К., Главник О. Київ: Мікрос-СВС, 2003. 112с. – (Психологічний інструментарій).
  3. Кошелева А. Д. Эмоциональное развитие дошкольника. Москва: 1985. 174с.
  4. Захаров А. І. Як допомогти нашим дітям позбутися страху. С-Пб.: 1995.
  5. Изард К. Э. Психология эмоций. С-Пб.: 1999.
  6. Карпенко Н. Дитячі страхи. Психологія їх подолання. Київ: 2007. 7-71с.

 

docx
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Додано
22 вересня
Переглядів
84
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку