Стаття "Портрет письменниці у Нобелівській рамці"

        Портрет письменниці у Нобелівській рамці

      До 160-річчя від дня народження Сельми Лагерлеф

       Сельма Оттілія Лувіса Лагерлеф ─ відома шведська письменниця, перша жінка, яку нагородили Нобелівською премією з літератури (1909 р.). Вона прожила 82 роки, п’ятдесят  із них займалася літературною творчістю, пишучи романи, повісті, новели, казки, есе.

        Ще гриміла всесвітня слава Ганса Крістіана Андерсена, ще був живим данський казкар, коли 20 листопада 1858 р. у родовому батьківському маєтку Морбакка в сім’ї відставного лейтенанта Еріка Густава  та вчительки Ловізи народилася четверта дитина ─ Сельма Оттіліана Ловіза (багатодітна родина виховувала трьох дочок і двох синів). Морбакка була живою. Її магнетизм і невідоме світло усіх поєднували. Мирне, спокійне, патріархальне життя в маєтку було наповнене працею, святами і поезією. Тут в міру працювали і в міру насолоджувалися життям, а радість була безмежною всі дні. Праця в саду і на городі, у кухні і біля прялки, Різдво та осінній ярмарок, зустріч весни і літній сонцеворот, хрестини та поминання ─ все це наскрізь було пронизане легендами, піснями, казками, повір’ями. Кожного вечора діти збиралися біля бабусі і слухали її казки.

          Дитинство майбутньої письменниці пройшло у Вермланді ─ найколоритнішому та найказковішому місці Центральної Швеції. Морбакка і Вермланд залишили найяскравіші враження в пам’яті Сельми Лагерлеф і мали значний вплив на її письменницький талант. Дорогі серцю місця описуються у таких творах: «Морбакка», «Мемуари дитини», «Щоденник» тощо.

        На долю маленької Сельми випало нелегке випробування: коли дівчинці було три роки, її паралізувало, тому була прикута до ліжка. Піклування тітки Нани та особливо бабусі були єдиною розрадою. Від них дівчинка дізналася багато цікавих сімейних хронік роду Лагерлеф (який понад трьох століть жив у старовинному маєтку Морбакка), чудернацьких легенд, казок і феєричних історій. Сельма уявляла себе в оточенні казкових героїв: маленьких гномів, смішних домовичків, птахів, що вміють говорити. Тільки-но вона навчилася читати і писати, почала записувати чарівні оповідання. Дівчинка зріднилася з казкою, яка пізніше пронизала всю її творчість, навіть автобіографію назвала «Казка про казку».

       У 1867 році Сельму помістили до спеціалізованої клініки у Стокгольмі. На щастя, лікування мало позитивний ефект ─ дівчинка почала ходити. І вже із 9-річного віку мріяла про письменницьку діяльність. На це її надихав живописний край на берегах Ветерна ─ найбільшого озера країни, який був справжнім резерватом міфів, казок і переказів. Кожна сім’я мала свою сімейну сагу, була вона і у Лагерлефів. Звичайно, неймовірну роль у майбутній письменницькій діяльності онуки опосередковано зіграла бабуся. А ще Сельма багато читала: шведів Е.Тегнера і К.М.Бельмана, данця Г.К.Андерсена, англійців В.Скотта і М.Ріда; їхні твори переносили у чарівний світ вимислу.

       Сельма Лагерлеф вирішила стати вчителем і поступила до Королівської вищої жіночої педагогічної академії, яку закінчила у 1882 р. У цьому ж році помирає її батько, і родовий маєток продається через борги. Ця подвійна втрата, батька і сімейного будинку, була для Сельми тяжким ударом. Незабаром вона отримує місце викладача у школі для дівчаток у Лавндскронеі на півдні Швеції. Молода вчителька починає писати роман і відправляє перші розділи на літературний конкурс, організований журналом «Ідун». Редактор видання не лише присудив Сельмі Лагерлеф першу премію, але й запропонував їй надрукувати весь твір. Роман «Сага про Йосте Берлінге» написаний у романтичному стилі, у ньому ─ пригоди байронічного героя, священика-відступника.

       Один із найпопулярніших творів Сельми Лагерлеф ─ «Пригоди Нільса Гаргельсона із дикими гусьми» ─ був написаний на замовлення Національної асоціації педагогів як цікавий, у формі чарівної казки, посібник із географії та історії для учнів першого класу.

       В основу покладений реальний спогад письменниці про дивний випадок, який стався у її дитинстві. Одного разу білий домашній гусак втік із маєтку Лагерлеф разом із зграєю диких гусей, а через деякий час повернувся із гусинею і гусенятами. Також авторка зазначала: «Серед усіх моїх пошуків і спроб зробити описи пагорбів і боліт, берегів і гір привабливими для 9-річних дітей мені пригадалися анімалістичні книги англійського письменника Кіплінга… Саме його приклад надихнув мене спробувати, помістивши тварин у певний ландшафт, оживити його».

      Сюжет казкової повісті цікавий: хлопчик, перетворений гномом на ліліпута, здійснює на спині домашнього гуся Мартіна неймовірну подорож через усю Швецію. Він бачить різні провінції, міста, села, заводи, знайомиться із місцевими жителями і їх звичаями, слухає легенди та історії. І при цьому Нільс сам постійно переживає небезпечні та дивовижні пригоди. Але подорож хлопчика ─ це не просто авантюра. Під час випробувань шкідливий і навіть жорстокий Нільс вчиться любити, співпереживати, допомагати іншим і прощати.

      Велика кількість сторінок книги присвячені природі Швеції. Тут розмовляють не лише тварини, але навіть річки, скелі, ліси. Сельма Лагерлеф однією із перших змусила людей замислитися над екологією, над збереженням природного середовища від посягань людини.

Книга видана багатьма мовами світу, адже є золотим фондом світової дитячої літератури. Успіху її сприяють такі фактори: цікавий динамічний сюжет, яскраві образи, вчинки головного героя, Швеція показана очима дитини, любов автора до своєї країни тощо.

Коли японський новеліст Ое прибув до Стокгольма для отримання Нобелівської премії з літератури у 1966 р., він зізнався, що в дитинстві та юності не раз перечитував «Пригоди Нільса…» і вже відчував, що знайомий із Швецією. Ще одним прихильником цієї книги був філософ Карл Поппер: «Протягом багатьох років я перечитував текст як мінімум раз на рік, а потім по декілька разів прочитав усі твори Сельми Лагерлеф».

       Сельма Лагерлеф була тією письменницею, яка відкрила шведську літературу світу.

       Сельма Лагерлеф ─ літературний символ Швеції.

       Сельма Лагерлеф була справжньою всенародною письменницею.

       Сельма Лагерлеф не із видатного роду, але все життя прагнула бути вірною своєму походженню і тому культурному колу, який її оточував.

       Сельма Лагерлеф, якби її коли-небудь запитали, звідки взагалі береться література, що найголовніше для письменників, напевне, сказала б, що головний письменник ─ це дитинство. Бо все, що вона писала, пов’язане із її дитинством. Але у дитинства є певний «мінус» ─ воно проходить, людина його переростає. Сельма Лагерлеф відмовилася переростати своє дитинство і назавжди залишилася прив’язаною до свох дитячих спогадів.

            Портрети Сельми Лагерлеф