Стаття "Психологічна готовність дитини до шкільного навчання"

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

 У статті визначено поняття психологічної готовності до шкільного навчання з позицій різних психологів та педагогів. Подано структурні компоненти психологічної готовності та їх особливості; основні проблеми адаптації та дезадаптації дітей шестирічного віку, їх аспекти.

 Ключові слова: психологічна готовність, діти шестирічного віку, адаптація, дезадаптація,навчання, школа, компоненти, аспекти, труднощі.

 Вступ дитини до школи – важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності вчитися у школі. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов’язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов’язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо. Відбуваються зміни у соціальному статусі дитини, вона, за словами Л.С.Виготського, «втрачає дитячу безпосередність».

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків [4].

У радянській психології детальне опрацьовування проблеми готовності до шкільного навчання, своїм корінням що йде з праць Л.С. Виготського, міститься в роботах Л.І. Божович , Д.Б. Ельконина ;Н.Г. Салминой ;

Е.Е. Кравцовой.

У роботах Л. І. Божович виділяються декілька параметрів психічного розвитку дитини, що найістотніше впливають на успішність навчання в школі. Серед них певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви учіння, достатній розвиток довільної поведінки і інтелектуальної сфери. Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення ,,внутрішня позиція школяра”, що являє собою сплав пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні на новому рівні [2].

Д.Б. Ельконін, обговорюючи проблему готовності до школи, на перше місце ставив сформованість передумов до учбової діяльності. До найбільш важливих передумов він відносив уміння дитини орієнтуватися на систему правил в роботі, уміння слухати і виконувати інструкції дорослого, уміння працювати за зразком і деякі інші. Всі ці передумови витікають з особливостей психічного розвитку дітей в перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку, а саме: втрата безпосередності в соціальних відносинах, узагальнення переживань, пов'язаних з оцінкою, особливості самоконтролю. Д.Б. Ельконин підкреслював, що при переході від дошкільного до шкільного віку, діагностична схема повинна включати діагностику як новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм діяльності наступного [2].

У роботах Е.Е. Кравцовой при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний акцент робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяються три сфери відношення до дорослого, до однолітка і до самого себе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами учбової діяльності.

У всіх дослідженнях, не дивлячись на відмінність підходів, признається факт, що ефективним шкільне навчання буде тільки в тому випадку, якщо першокласник володіє необхідними і достатніми для початкового етапу навчання якостями, які потім в учбовому процесі розвиваються й удосконалюються.

Можна сказати, що за основу готовності до шкільного навчання береться якийсь базис розвитку, без якого дитина не може успішно вчитися в школі.

Підготовка до школи передбачає загальну і спеціальну підготовку. Перша – це фізична, інтелектуальна, особистісно-вольова готовність, а друга – готовність включатися у засвоєння предметних знань, умінь і навичок. Сама ж готовність дитини до навчання в школі розглядається як інтегративний результат цих напрямків діяльності, що складається у неї на завершення дошкільного дитинства і сприяє до умов і вимог шкільного навчання [2].

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Високі вимоги життя до організації виховання і навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого - педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність вимогам життя. У цьому плані проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її вирішенням зв'язане визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

Підготовка дітей до школи – проблема комплексна, багатогранна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи – тільки один із аспектів цієї проблеми, виключно важливий і значимий [6].

Психологічна готовність дошкільного навчання – це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» – положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю – учбовою.

 Психологами і педагогами було запропоновано багато методів визначення шкільної зрілості. До таких методик відноситься Йірасека тест шкільної зрілості. Цей тест включав три завдання:

• малювання фігури людини;
• наслідування писемним буквам;
• змальовування груп крапок [1].

На основі цього тесту були створені інші тести для визначення готовності дитини (переважно із шести років) до навчання. Так, О.В.Скрипченком і Н.Ф.Скрипченко були розроблені завдання для визначення готовності дитини шести років до навчання. При розробці деяких із цих завдань були адаптовані тести, розроблені німецьким психологом Г.Віцлаком.

Готовність до шкільного навчання - глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І. Божович, О.В.Запорожець,

Л.А. Венгер та інші, вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних компонентів, а саме:

1. Інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване

сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність

аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти

важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності

відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух

розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і око-рухової координації,

розвиток здібностей до навчання.

2. Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини

навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в

нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що

характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним

інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію

школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до

навчання.

3. Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до довільної

регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів вольової регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.

4. Соціальний компонент, який передбачає наявність у дитини потреби в

спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп,

здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими [5].

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Перехід від дошкільного віку до школярства в дитячій психології називають малою кризою. Це критичний вік, тому дитина повинна пройти певний період адаптації. Критерії адаптації можна умовно поділити на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні показники адаптації – це адекватна поведінка та успішне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке виявляється в емоційному стані, та внутрішній комфорт [7].

 Навчальна діяльність складається з фізіологічного, психічного, інтелектуального, соціального, педагогічного та інших аспектів. Адаптація дитини до школи теж має безліч аспектів:

1. Особливістю соціальної адаптації є пошук дитиною свого місця в групі однокласників, можливість виявити свої здібності та інтереси. Якщо дитина набула досвіду спілкування, встановлення стосунків та поведінки в конфліктних ситуаціях в умовах дитячого закладу в дошкільному віці, то адаптація в класному колективі проходить швидко. Тривалий, іноді болісний період адаптації переживають діти, які одночасно з навчанням набувають досвіду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способів самоствердження. Вчителеві та вихователеві необхідно зрозуміти причини неадекватної поведінки дитини. Доброзичлива атмосфера в класі, а також цілеспрямовані виховні завдання та ігри, в яких дитина вчиться виявляти себе і з повагою ставитись до інших, допоможуть швидше знайти своє місце в класі.
2. У першому класі зустрічаються діти, які граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Це діти, у віковому розвитку яких ще не закінчився період довкілля, коли вся внутрішня енергія спрямована на гру та спілкування. Це так звані психологічно не готові до навчання діти.

У цьому випадку тільки умови, за яких навчання засноване на грі та спілкуванні, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грі не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири.

3. З початком навчання перед дитиною ставлять нові вимоги соціальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень. Ступінь адаптації до нової соціальної ролі школяра визначається рівнем вольового розвитку та саморегуляції. За невисокого рівня психічних процесів сприймання вимог відбувається поступово.

Успішний процес психологічної адаптації таких дітей залежить від дорослих. Атмосфера вимогливості й доброзичливості прискорює формування вольової саморегуляції.

4. Зміна ролей від дошкільника до учня призводить і до нових стосунків у ланці «дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.

Надзвичайно велика роль в адаптації належить сім'ї, дорослим.

Тому особливе значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження ще на етапі вступу до школи. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра тощо.

За перших ознак дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками щодо труднощів дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту в дитини.

5. Багато важать для успішної адаптації стосунки «учень – учитель». Адже дитина перебуває у великій емоційній залежності від учителя. Саме вчитель створює (або не створює) умови для повного розкриття потенційних можливостей дитини. Тому важко зрозуміти справжні причини та психологічні механізми неадекватної поведінки й навчальних невдач. З цією метою можуть проводити так звані «малі педради», на яких вчителі, які працюють з дітьми, аналізують причини дезадаптації і розробляють відповідні рекомендації [6].

Основні причини труднощів під час адаптації:

1. Психофізіологічні особливості:

1. Слабкий тип нервової системи;
2. Підвищена сенситивність;
3. Надмірне збудження.

2. Особливості розвитку:

1. Несформованість емоційно-вольової сфери;
2. Слабка саморегуляція поведінки.

3. Хибні методи виховання в сім'ї:

1. Виховання за типом «кумир у сім'ї»;
2. Не сприйняття дитини;
3. Батьківська вседозволеність [9].

Отже, готовність дитини до шкільного навчання складається з багатьох компонентів. Недостатня сформованість якогось із них не може не позначитись на її адаптації до школи. Ще складніше, якщо неготовність виявляється за багатьма показниками.

 Саме для того, щоб вчасно запобігти можливих труднощів, необхідне психологічне обстеження готовності дітей до школи за показниками загального психічного розвитку.

Проблема готовності дітей до навчання в школі - це не тільки наукова, але в першу чергу реально-практичне, дуже життєве й гостре завдання, що ще не одержало свого остаточного рішення. А від його рішення залежить багато чого, в остаточному підсумку доля дітей, їхнє сьогодення й майбутнє. Виконуючи головні завдання нашої роботи ми провели теоретичний аналіз готовності до шкільного навчання і виявили головні критерії готовності до шкільного навчання з погляду видатних педагогів і психологів. Критерії готовності або неготовності до шкільного навчання пов'язані із психологічним віком дитини, що вираховується не по годиннику фізичного часу, а по шкалі психологічного розвитку.

Література:

1.Скрипченко О.В.,Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Вікова і педагогічна психологія: [навч. посібник]. – К.:Каравела, 2009. – 400 с.

2.Костюк Г.В. Вікова психологія. – К.: Рад. школа, 1976. – С.90 – 139

3.Завтра в школу. / За ред. В.К.Котирло. – К.: Рад. школа, 1977. –

С. 5 – 15.

4.Коломинский Я.Л., Панько Б.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М.: Просвещение, 1988. – С. 3 – 28.

5.Зарубін К.П. Дошкільнята. – К.: Рад. школа, 2001. – С.23 – 25.

6.Дронь Т. Психологічна підготовка дитини до школи // Психолог. – 2007. – №21-22. – С.57 – 63.

7.Буцкіна С.В. Формування мотиваційної готовності дітей 6-7 років до навчання в школі // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. –

№5. – С. 16 – 19.

8.Гончарова-Чагор А. Адаптація першокласників до школи //

Психолог. – 2006. – №11. – С.16 – 19.

9.Подакіна О. Особливості роботи з дітьми шестирічного віку // Психолог. – 2006. – №2-3. – С.3 – 11.