Стаття "Роль і місце дихальних вправ в корекції заїкання"

Комір С.М.

РОЛЬ І МІСЦЕ ДИХАЛЬНИХ ВПРАВ В КОРЕКЦІЇ ЗАЇКАННЯ

У статті розкривається місце дихальних вправ, спрямованих на нормалізацію діафрагмального дихання, вироблення тривалого видиху та  покращення техніки мовлення, в корекційній роботі із заїканням. Розглядається питання ролі дихальної гімнастики у  системі комплексного корекційного впливу на особу із заїканням.

Ключові слова: заїкання, дихальні вправи, комплексна система подолання заїкання, корекційна робота.

Постановка проблеми. Мовлення – це одна з небагатьох функцій людини, яка суттєво відрізняє її від інших живих істот. В умовах сьогодення, на жаль, широкого розповсюдження набувають мовленнєві порушення різного генезу необхідність корегування яких, вимагає від спеціалістів пошуків шляхів їх подолання.

Однією, з найбільш актуальних і складних мовленнєвих проблем, є проблема заїкання, бо його важко подолати, воно травмує психіку дитини. Зволікання з корекцією даної мовленнєвої вади часто призводить до хроніфікації процесу та вторинної невротизації, що робить заїкання складним патологічним процесом [1, с.471].

Саме тому подолання даної мовленнєвої патології привертає увагу не тільки логопедів, а й дефектологів, нейропсихологів, психологів, медичних працівників тощо. Враховуючи велику увагу з боку науковців до проблеми заїкання, як в теоретичному так і в практичному аспектах, вона все одно залишається недостатньо дослідженою через широкий перелік можливих причин його виникнення, різноманітність проявів та варіантів перебігу.

Аналіз досліджень і публікацій доводить, що проблема заїкання не втрачає своєї актуальності в умовах сьогодення, незважаючи на досить тривалу історію її вивчення.

Заїкання як вид мовленнєвого порушення досліджувалося науковцями в різних аспектах: психологічному, клінічному, фізіологічному, лінгвістичному, нейропсихологічному, соціальному. Х.Лагузен (1838р.) серед причин «походження» заїкання виділив: переляк, гнів, сором, страх, сильні травми голови, переймання неправильної мови батьків через наслідування; тяжкі хвороби [5, с.361]. Такої ж точки зору дотримувався й А. Гуцман. Р. Кен (1878р.) причиною заїкуваності назвав поверхневе неправильне дихання внаслідок порушення іннервації мовленнєвого апарату. М. Зеєман (1962р.), В. Кочергіна (1958р.) та інші зазначали, що заїкання є наслідком органічних уражень центральної нервової системи або тяжких неврозів. Л. Білякова визначає заїкання як порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, спричинене судомним станом м’язів артикуляційного апарату. Але дослідження Ю. Кузьміна та І. Прутан (1974 р.) доводять, що неможливо виділяти судоми як основну ознаку заїкання [1, с.480]. Л. Вансовська (1975 р.), Я. Циммерман (1980 р.) та інші пов’язують заїкання із розладами послідовності рухів артикуляційного апарату. М. Хватцев, В. Шкловський та інші, а також все більше сучасних науковців звертають увагу на те, що заїкання може виникнути внаслідок комплексу чинників, серед яких і невротично обтяжена спадковість, і ураження центральної нервової системи, і фізіологічні, і психічні, і соціальні проблеми.

Мета статті – проаналізувати роль і місце дихальних вправ в корекції заїкання.

Виклад основного матеріалу. В умовах сьогодення вже існує величезна кількість прийомів, методів, методик роботи із подоланням заїкання. Кожна методика розроблялася авторами відповідно до розуміння ними особливостей даної мовленнєвої проблеми. З плином часу все більше прихильників з’являється у комплексної реабілітаційної системи корекції даного недугу, що є логічним, враховуючи розуміння комплексності його симптомів, які потребують різнобічного підходу до їх подолання. Серед прихильників комплексного впливу можна відмітити І.Сікорського, І. Хмелевського, М. Серебровську, Ю. Флоренську, М. Хватцева, С. Ляпідевького та інших. Одним з напрямків логопедичної роботи в комплексі лікувльно-педагогічних заходів при корекції заїкання є усунення розладів голосу та дихання.

Переважна більшість методик, спрямованих на комплексний вплив при лікуванні заїкання (автори – А. Ястребова, С. Ляпідевський, А. Євгенова і М. Смирнова, В. Шкловський, Н. Власова, Н. Асатіані та інші) обов’язково містять в собі дихальні вправи, спрямовані на покращення техніки мовлення. Найчастіше дихальна гімнастика застосовується на підготовчому етапі комплексу. Виключенням є система соціореабілітації заїкуваних Ю. Некрасової, в якій дихальна гімнастика застосовується на завершальному етапі роботи, під час навчання навичкам саморегуляції і техніці мовлення. За даною методикою в корекційній роботі використовується саме парадоксальна дихальна гімнастика О. Стрельнікової.

Комплекс дихальних вправ Стрельнікової був розроблений спочатку для відновлення вокальних даних співаків. Але з часом було доведено його ефективність у боротьбі з цілою низкою захворювань, серед яких і заїкання. Дану гімнастику називають парадоксальною, бо вдихання за нею відбувається в момент рухів, які стискають грудну клітину. Головною особливістю цих дихальних вправ є висока частота та активність дихання з акцентом саме на вдиханні.

Вправи на розвиток дихання в боротьбі із заїканням активно застосовуються й у комплексній корекційній методиці – логопедичній ритміці. За Г. Шашкіною, дихальні вправи, спрямовані на вироблення діафрагмального дихання та тривалого видиху відносяться до комплексу музично-рухових засобів логоритміки. Г.Волкова серед засобів логопедичної ритміки окремо виділяє й вправи на розвиток дихання, які можна поєднувати з рухами частин тіла та мовним матеріалом, що промовляється під час видихання.

Очевидним є те, що автори корекційних методик, спрямованих на подолання заїкання, достатньо уваги приділяють розвитку дихання як необхідної передумови подолання даного недугу. Дослідження теоретичних та практичних наробок, що стосуються даної проблеми, дозволило провести експериментальне вивчення мовленнєвого дихання у дітей із заїканням та з’ясувати роль дихальних вправ в корекційній роботі із заїкуваністю.

Констатуюче експериментальне дослідження особливостей мовленнєвого дихання при заїканні було здійснено на базі Первомайського районного інклюзивно-ресурсного центру протягом листопада 2019 року. В ньому взяли участь дві дитини молодшого шкільного віку (6 та 7 років) чоловічої статі. Обидва хлопчики знаходяться на диспансерному обліку у невролога. Один з них має діагноз - епісиндром внаслідок гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи, другий – гіпердинамічний синдром. Це дозволяє зробити висновок про неврозоподібну форму заїкання в обох дітей.

Під час експерименту була використана методика діагностики просодичної сторони мовлення Є.Ф. Архіпової, а саме та її частина, яка передбачає обстеження мовленнєвого дихання. Особливості мовленнєвого дихання дітей досліджувалися тактильно, візуально та на слух протягом цілеспрямованого спостереження за ними в ситуаціях використання мовлення. Діагностуючи тип дихання, вміння диференціювати носове та ротове дихання, цілеспрямованість та силу повітряного потоку, отримано дані, поміщені в таблицю 1.

Таблиця 1. Дані констатуючого експерименту

Тобто було виявлено, що дитина О. має діафрагмальний тип дихання, малий об’єм та силу видиху, не завжди вміє диференціювати носове та ротове дихання, що відповідає 2 балам по шкалі оцінювання, запропонованій в методиці. Дитина В. має поверхневе ключичне дихання, недостатній об’єм та силу видиху, не вміє диференціювати ротовий та носовий вдих та видих, що відповідає 1 балу.

Під час діагностування особливостей фонаційного дихання було з’ясовано, що обидва учасники досліджуваної групи здійснюють процес мовлення або під час повного видиху, або на вдиху, що відповідає 1 балу за критеріями оцінки результатів (див. таблицю 1).

Підсумовуючи дані досліджень, зроблено висновок, що обидві дитини з неврозоподібним заїканням (тобто 100 % досліджуваних) мають низький рівень сформованості мовленнєвого дихання, що проявляється у розкоординованості вдиху та видиху, слабкості потоку повітря, необхідності в постійному доборі повітря під час промовляння фрази.

Отримані результати були враховані під час логопедичної роботи з подолання заїкання у даної групи дітей, тобто під час формуючого експерименту. Корекційний вплив, який тривав 6 місяців, передбачав щоденний комплекс вправ та ігор, спрямованих на розвиток глибокого вдиху, тривалого та плавного видиху, формування та вдосконалення діафрагмального дихання.

Під час контрольного експерименту, що відбувся в червні 2020 року, було виявлено підвищення рівня сформованості мовленнєвого дихання дітей, що увійшли до складу досліджуваної групи. Це можна відстежити в таблиці 2.

Таблиця 2. Дані контрольного експерименту

Порівнюючи результати констатуючого та контрольного етапів експериментального дослідження, стає очевидною ефективність дихальних вправ у подоланні заїкання.

Висновки. 1. Заїкання є одним з найбільш складних мовленнєвих порушень, подолання якого потребує комплексного підходу.

2. Невід’ємною складовою комплексного корекційного впливу на особу із заїканням є дихальні вправи, спрямовані на нормалізацію діафрагмального дихання та вироблення тривалого й поступового видиху.

3. Результати, отримані під час експерименту із застосуванням дихальної гімнастики у боротьбі із заїканням, довели ефективність даного засобу корекції. У 100% учасників експерименту було виявлено покращення таких показників, як тип дихання, диференціація ротового та носового дихання, сила повітряного потоку, особливості фонаційного дихання, що вплинуло на підвищення загального рівня сформованості мовленнєвого дихання.

Перспективи подальшої роботи в даному напрямку вбачаються в розробці системи дихальних вправ для корекції заїкання у дітей молодшого шкільного віку. 

Список використаних джерел:

1. Логопедія: підручник / за ред. М.Шеремет. Київ: Видавничий дім «Слово», 2018. 856 с.
2. Сильченко В.В. Проблема корекції заїкання у дітей дошкільного віку. Логопедія. 2015. №7. С.85-90
3. Скляр С. Особливості корекції заїкання в дітей дошкільного віку. Актуальні питання гуманітарних наук: міжвуз. зб. наук. пр. молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобич, 2018. №19. С.219-222.
4. Филичева Т. Б., Чевелева Н. А., Чиркина Г. В. Основы логопедии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. Москва: Просвещение, 1989. 223 с.
5. Хрестоматия по логопедии / под. ред.Л.Волковой и В.Селиверстова. Москва: ВЛАДОС,1997. 560 с.