Комір С.М.
ЛОГОПЕДИЧНА РИТМІКА В СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ МЕТОДИК
Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості осіб з особливими потребами, з обмеженнями життєдіяльності, які виникають внаслідок порушення тих чи інших функцій організму. Відхилення у розвитку призводять до дезадаптації здатностей людини до самообслуговування, контролю за власною поведінкою, здатності до пересування, орієнтації, спілкування тощо.
Виконання прав людини вимагає від держави та суспільства створити максимально сприятливі умови для повноцінного життя і розвитку, реалізації людьми з вадами своїх здібностей і прагнень, всебічного розвитку кожної особистості, без виключення. Для досягнення цієї мети здійснюються реабілітаційні заходи.
В психолого-педагогічній та спеціальній літературі реабілітація розглядається як система медико-педагогічних та соціальних заходів, спрямованих на включення людей з відхиленнями в розвитку у соціальну середу, залучення до суспільного життя та праці на рівні їх психофізичних можливостей [2. с.6].
В науковій літературі існує безліч визначень терміну «реабілітація» та переважна більшість з них доводить, що реабілітаційні заходи - це комплекс різнобічних методів та способів впливу на людину з особливими потребами з метою її соціалізації, реалізації в житті, підготовки чи повернення до самостійного життя і праці.
Важливою складовою комплексної медико-психолого-педагогічної реабілітації осіб з різними видами відхилень у розвитку є логопедична реабілітація. Це складний комплексний процес, спрямований на корекцію та компенсацію порушень мовної діяльності. В процесі логопедичної реабілітації відбувається розвиток сенсорних функцій; моторики, особливо мовної моторики; розвиток пізнавальної діяльності, перш за все мислення, пам’яті, уваги; формування особистості з одночасною регуляцією соціальних стосунків; вплив на соціальне оточення [2. с.7].
Будь-яке відхилення в розвитку дитини (будь то порушення зору, слуху, інтелектуальні порушення, ДЦП тощо) перших років життя зазвичай супроводжується недорозвитком мови. Саме за допомогою мови формуються соціальні зв’язки дитини з оточуючим її світом, тому порушення мовної функції у дитини викликають проблеми пов’язані з вербальною комунікацією, з формуванням повноцінної комунікативної поведінки, з соціальною адаптацією. Під час логопедичної реабілітації, яка носить диференційований характер з урахуванням різновиду порушень, спеціальними методами та прийомами усуваються відхилення у мовленнєвому розвитку, відновлюється комунікативна функція мови. Це, в свою чергу, сприяє процесу соціальної адаптації осіб з різними видами відхилень у розвитку.
Одними з найважливіших характеристик мови є її темп і ритм. Поняття ритму багатогранне його досліджували і продовжують досліджувати в контексті різних галузей знань: біології, психології, лінгвістики, пелагогіки тощо. Про ритм можна говорити відносно явищ природи (добовий, річний, місячний) і стосовно життя людини (дихання, серцебиття, ходьба, рух, ритм мови, музики тощо). Життєві процеси цілісного організму забезпечуються складною ієрархією структур центральних механізмів, що характеризуються різними по складності ритмами [3. с.30]. Почуття ритму властиве кожному, головною його ознакою є періодичність повторення певного явища. Будь-який рух здійснюється людиною в певному ритмі.
Питання ролі ритмів в житті людини викликало зацікавленість багатьох поколінь. На початку ХХ століття швейцарський педагог і музикант, професор Женевської консерваторії Еміль Жак-Далькроз стверджував, що будь-який ритм - це рух, і в розвитку почуття ритму бере участь все наше тіло. Він вважав, що без тілесних відчуттів ритму неможливо сприйняти музичний ритм [5. с.10].
З доведенням впливу руху на організм людини, його почали застосовувати в якості профілактичного та лікувального засобу. В багатьох країнах Європи набула поширення програма ритмічного виховання - метод ритмічної гімнастики.
Сутність цієї методики полягає в тому, що завдяки поєднанню ритму, музики та руху було розв’язане завдання «виховання ритму за допомогою ритму» спочатку у музикантів, а потім – у звичайних дітей, починаючи з дошкільного віку [4. с.6].
За допомогою комплексу спеціальних вправ, основою якого Делькроз вважав музику, він розвивав у дітлахів пам'ять, увагу, музичний слух, почуття ритму, пластичність рухів.
В подальшому розробкою системи музично-ритмічного виховання займалися В.О.Гринер, Н.Г.Александрова, Н.П.Збруєва, М.О.Румер, Н.о.Ветлугіна та інші. Із часом з ритмічної гімнастики виокремилася лікувальна ритміка.
З 30-х років ХХ століття лікувальну ритміку починають застосовувати і в логопедичних установах. У зв’язку з цим відбувається формування, певною мірою, нового напрямку в реабілітаційних методиках – логопедичної ритміки.
Логоритміка – це система фізичних вправ, побудована на зв’язку слова, рухів та музики. Іншими словами – це комплексна методика, що включає в себе засоби логопедичного, фізичного та музично-ритмічного виховання. Застосування логопедичної ритміки в процесі логопедичної реабілітації сприяє підвищенню ефективності та результативності корекційної роботи.
Поєднання музики, руху та слова у логоритміці відбувається по-різному, але, якою б не була частка музики та слова, музики та руху у вправах – усі вони в комплексі формують та впорядковують рухову сферу дитини й позитивно впливають на її особистість та мовлення [4. с. 8].
Ритмічний простір оточуючого середовища впливає на наш психофізичний стан та відображається на нашій поведінці [3. с.33]. Не останню роль в цих процесах відіграє музика.
Спрймання музичного ритму завжди супроводжується моторними реакціями, кінестетичними відчуттями. Це можуть бути скорочення м’язів язика, м’язів голови, щелеп, пальців ніг; напруження, що виникають в гортані, голові, грудній клітці та кінцівках [5. с.9].
Що ж до мовних ритмів, то вони дуже близькі до музичних. Під час характеристики мови використовують такі терміни, як мелодика, інтонаційне забарвлення, музика слова тощо.
Ритм мови - це найбільш складний вид ритмічної активності організму, що бере участь в реалізації важливої діяльності головного мозку- сприйманні, породженні та відтворенні мови, яка являє собою одну з найбільш складних психофізичних систем організму людини [3. с.35]. Біологічний компонент мовного ритму включає в себе зкоординовану моторику трьох головних підсистем мови- дихання, голосу та артикуляції [3. с.35].
Мова – це такий вид діяльності, для формування якого необхідні слухові, зорові та рухові навички. Для того, щоб правильно вимовити звук, необхідно утворити певний артикуляційний уклад, що складається зі складного комплексу рухів, при цьому артикуляція, голос і дихання повинні бути зкоординовані в роботі [1. с.1].
Взаємозв’язок між розвитком мови і формуванням загальної, дрібної та артикуляційної моторики доведена багатьма спеціалістами. Розвиток рухового апарата є фактором, що стимулює розвиток мови, і йому належить провідна роль у формуванні нервово-психічних процесів у дітей [1. с.1]. Необхідні якості рухів органів артикуляційного мовного апарату потрібно розвивати шляхом вдосконалення аналогічних якостей загальної моторики [5. с.19].
Логопедична ритміка передбачає корекцію координації рухів та мови, зв'язок між якими нормалізує стан м’язового тонусу, допомагає позбутися емоційної та рухової зкутості, сприяє координації процесів дихання, голосоутвореннята артикуляції, регулюванню ритму мови, профілактиці та подоланню таких мовних порушень, як порушення темпу мови, змазаність, нечіткість звуковимови, заїкання [1. с.1].
Логоритмічні вправи сприяють розвитку темпу і ритму мовного дихання, розвитку артикуляційної моторики, укріпленню мімічної мускулатури, розвитку вміння поєднувати та координувати рухи й мову, формуванню фонематичних процесів, розвитку темпо-ритмічних та мелодико-інтонаційних характеристик мови тощо.
Отже, логопедична ритміка – це комплексна реабілітаційна методика, складова логопедичної реабілітації, в основі якої лежить використання слова, руху й музики у взаємозв’язку, що дозволяє значно прискорити процес усунення мовних порушень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ