Стаття "Сценічне виховання. Система К.С.Станіславського"

СЦЕНІЧНЕ ВИХОВАННЯ. СИСТЕМА К.С.СТАНІСЛАВСЬКОГО

Коваль Наталія Анатоліївна, керівник театрального колективу «Пролісок» Будинку дитячої та юнацької творчості Чернігівської селищної ради Запорізької області, викладач класу драматичного театру Чернігівської дитячої музичної школи.

          В основу сценічного навчання і виховання актора покладена система К.С.Станіславського.

 Ведучи розмову про виховання актора, необхідно підкреслити, що ніяка театральна школа не може і не повинна ставити перед собою завдання дати рецепти творчості, рецепти сценічної гри. Навчити актора створювати необхідні для творчості умови, ліквідувати внутрішні і зовнішні перешкоди, які лежать на шляху до органічної творчості, розчищати дорогу для такої творчості – ось у чому полягає навчання.

 Художня творчість – це органічний процес. Навчитися творити шляхом засвоєння технічних прийомів неможливо. Але якщо ми будемо створювати сприятливі умови для творчого розкриття особистості учня, яка постійно збагачується, ми можемо врешті-решт домогтися яскравого розквіту закладеного в ньому таланту.

 В чому ж полягають сприятливі умови для творчості?

 Ми знаємо, що актор у своїй психофізичній єдності є для самого себе інструментом. Матеріал же його мистецтва – дія. Тому, бажаючи створити сприятливі умови для творчості, ми перш за все повинні привести в належний стан інструмент акторського мистецтва – його особистий організм. Потрібно зробити цей інструмент піддатливим творчому імпульсу, тобто готовим у будь-який момент здійснити необхідну дію. Для цього потрібно вдосконалювати як внутрішню (психічну), так і зовнішню (фізичну) його сторони. Перше завдання здійснюється за допомогою виховання внутрішньої техніки, друге – за допомогою розвитку зовнішньої техніки.

 Внутрішня техніка актора полягає в тому, щоб актор умів створювати необхідні внутрішні (психічні) умови для природного і органічного зародження дії. Озброєння актора внутрішньою технікою пов’язане з вихованням у нього здібностей викликати в себе правильне самопочуття – той внутрішній стан, при відсутності якого творчість буде неможливою.

 Творчий стан складається із стану взаємопов’язаних елементів, як ланок. Такими елементами є: активна зосередженість (сценічна увага), вільне від зайвої напруги тіло (сценічна свобода), правильна оцінка запропонованих обставин (сценічна віра) і бажання та готовність діяти, які виникають на цій основі. Ці елементи і потрібно виховувати у актора, щоб розвити в ньому здібності приводити себе в правильний сценічний стан, в правильне сценічне самопочуття.

 Необхідно, щоб актор володів своєю увагою, своїм тілом (м’язами) і вмів серйозно ставитися до сценічної вигадки як до справжньої правди життя.

 Виховання актора в галузі зовнішньої техніки має за мету зробити фізичний апарат актора (його тіла) піддатливим внутрішньому імпульсу.

 Виховуючи внутрішню техніку, ми розвиваємо в учнів особливу здібність, яку Станіславський називав „почуттям правди”. Почуття правди – основа основ акторської техніки, міцний і надійний її фундамент. Не володіючи цими почуттями, актор не зможе повноцінно творити, бо він не в змозі буде в своїй особистій творчості відрізнити підробку від істини, грубу фальш прикидання і штампу – від природи істинної дії і справжнього переживання. Почуття правди – компас, керуючись яким актор ніколи не зіб’ється з правильного шляху.

 Але природа мистецтва вимагає від актора ще і другої здібності, яку можна назвати „почуття форми”. Це особливе професійне почуття актора дає йому можливість вільно розпоряджатися всіма виразними засобами з метою певного впливу на глядачів. До розвитку цієї здібності і зводиться в кінцевому результаті виховання зовнішньої техніки.

 У постійній взаємодії і взаємопроникненні повинні знаходитися у актора дві його найважливіші здібності – почуття правди і почуття форми.

 Взаємодіючи і взаємопроникаючи, вони породжують дещо третє – сценічну виразність акторської гри. Саме до цього і прагне викладач акторської майстерності, поєднуючи внутрішню і зовнішню техніку.

 Іноді думають, що будь-які сценічні кольори, якщо вони народжені живим, щирим почуттям актора, вже по одному цьому безпремінно будуть виразними. Це неправильно. Дуже часто буває, що актор живе щиро і виявляє себе правдиво, а глядач залишається холодним, тому що переживання актора не доходять до нього.

 Зовнішня техніка повинна дати акторській грі виразність, яскравість, дохідливість.

 Які ж якості роблять акторську гру виразною? Чистота і чіткість зовнішнього малюнка в рухах і речах, простота і ясність форми вираження, точність кожного сценічного кольору, кожного жесту та інтонації, а також їхня художня зацікавленість.

 Але це все якості, якими визначається виразність акторської гри в кожній ролі і в кожній виставі. А бувають і особливі засоби виразності, які кожного разу диктуються своєрідністю сценічної форми даної вистави. Ця своєрідність пов’язана перш за все з ідейно-художніми особливостями драматургічного матеріалу. Одна п’єса вимагає монументальної і строгої форми сценічного втілення, в другій необхідні легкість і рухомість, третя вимагає ювелірної роботи, незвичайного тонкого акторського малюнка, для четвертої потрібна яскравість густих і соковитих побутових кольорів.

 Здібність актора підкоряти свою гру, крім загальних вимог сценічної виразності, особливим вимогам форми даної вистави, покликаній точно і яскраво виразити його зміст, є однією з найважливіших ознак високої акторської майстерності. Народжується ця здібність в результаті взаємодії зовнішньої і внутрішньої техніки.

 Це поєднання повинен здійснювати викладач акторської майстерності. Він це зробить легше і успішніше, ніж викладач допоміжних дисциплін, робота якого пов’язана з діяльністю педагога, що веде курс акторської майстерності.