Стаття "СПЕЦИФІКА ПОЕТИЧНОЇ СЕМАНТИКИ КОЛЬОРІВ У ІДІОСТИЛІ МИКОЛИ ДМИТРЕНКА"

УДК 82-1Дмитр.08:111.852

Мовознавство

СПЕЦИФІКА ПОЕТИЧНОЇ СЕМАНТИКИ КОЛЬОРІВ У ІДІОСТИЛІ МИКОЛИ ДМИТРЕНКА

(на матеріалі збірки “Поезії” (2017))

Бобровницька Н. В.

кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник,

відділ української та зарубіжної фольклористики

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології

імені М. Т. Рильського НАН України

вул. Грушевського, 4, 4 поверх, Київ, Україна

orcid.org/0000-0001-6039-2139

bobrovnitskaya.n@gmail.com

Кольорова гама – важливе мовно-естетичне явище, що характеризує індивідуальний стиль автора, а її аналіз важливий для розуміння специфіки мовних поетичних картин світу, визначення специфіки розвитку ідейно-мистецьких систем, традиційних та інноваційних характеристик поезії. У полі зору нашого дослідження – кольороназви поетичної мови Миколи Дмитренка, нашого сучасника, відомого вченого, доктора філологічних наук, професора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського, а також автора прозових (“Допит: казки, оповіданняˮ (1989), “Чорна вівця: романˮ (1999)) та поетичних творів (збірки “Мандрівникˮ (1994), “Материк і мореˮ (1998), “Люблю твій усміх загадковийˮ (2005), “Квіти добраˮ (2005), “Іноді…ˮ (2012, 2020), “Поезіїˮ (2017). Спостереження за мовою поетичних текстів Миколи Дмитренка дозволяє побачити, що авторська палітра кольорів надзвичайно багата. Поряд з основними та найчастіше використовуваними кольорами, золотий (жовтий) та білий авторські образні та асоціативні уявлення передають чорний, червоний, рожевий, зелений, синій, голубий, блакитний, сірий, сизий, коричневий та срібний. Ми проаналізували поетичну збірку М. Дмитренка (2017) на використання в ній кольорових назв. І нарахували 228 якостей для позначення кольорових відтінків. Відповідно до домінантних кольорових номінацій було виявлено сім мікрополів. Було визначено кількісне наповнення кожного мікрополя: до мікрополя білого кольору належать 37 номінацій, чорного – 15, сірого – 29, червоного – 15, жовтого – 54, зеленого – 10, синього – 21.

Кольоровий простір окремо структурує картину світогляду Миколи Дмитренка, представляючи його поетичний світ у відповідній кольоровій гамі, яка служить для вираження та розвитку концептуально навантажених та символічних образів. Специфіка живопису поета безпосередньо визначається підбором кольорових категорій, їх семантичним наповненням системи художнього цілого.

Ключові слова: кольоративи, ідіостиль Миколи Дмитренка, семантичне поле, визначені та невизначені кольороназви поета.

 

SPECIFICITY OF POETIC SEMANTICS OF COLORS IN THE IDIODYSTLE OF MYKOLA DMYTRENKO

 (based on the collection “Рoems” (2017))

Bobrovnytska N. V.,

Candidate of Philological Siences,
Junior Research Fellow, Department of Ukrainian and Foreign Folklore

 Institute of Art History, Folklore and Ethnology M.T. Rylsky of National Academy of Sciences of Ukraine

street Hrushevskoho, 4, 4-th floor, Kyiv, Ukraine

orcid.org/0000-0001-6039-2139

bobrovnitskaya.n@gmail.com

Color gamut is an important linguistic and aesthetic phenomenon that characterizes the individual style of the author, and its analysis is important for understanding the specifics of linguistic poetic pictures of the world, determining the specifics of the development of ideological and artistic systems, characteristics of traditional and innovative.

In the field of view of our research – color names in the poetic language of Mykola Dmitrenko, our contemporary, well-known scientist, doctor of philological sciences, professor at the Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology. M. Rylsky, as well as the author of prose (“The Interrogation: Tales, Narratives” (1989), “The Black Sheep: The Novelˮ (1999)) and poetic works (the collections “The Travelerˮ (1994), “The Mainland and the Seaˮ (1998), “I Love Your Smile Mysterious” (2005), “Flowers of Goodness” (2005), “Sometimes…” (2012, 2020), “Poetry” (2017).

Observation of the language of poetic texts by Mykola Dmitrenko assures that the author's colorful palette is quite rich. Along with the main complex and most commonly used colors, gold (yellow) and white convey the author's figurative and associative representations of black, red, pink, green, blue, gray, brown, and silver.

We have analyzed M. Dmitrenko's collection of poetry (2017) for the use of color names in it.

We founded 228 qualities to indicate color shades. According to the dominant color nominations, seven micropoles were identified. Quantitative filling of each microfield was determined: 37 nominations belong to the microfield of white, black – 15, gray – 29, red – 15, yellow – 54, green – 10, blue – 21.

Thus, the color space individually structures the picture of Mykola Dmytrenko's worldview, representing his poetic world in a corresponding color gamut, which serves to express and develop conceptually loaded and symbolic images. The specificity of the poet's painting is directly determined by the selection of color categories, their semantic filling in the system of the artistic whole.

Keywords: color names, idiom of Mykola Dmytrenko, semantic field, definite and indefinite color names of the poet.

 

Бачення світу в кольорі – одне з яскравих візуальних відчуттів, яким володіє людина. Воно пронизує кожну мить нашого буття і є настільки органічним нашій природі, що часто ми навіть не усвідомлюємо, як виникають наші колірні уподобання й антипатії. Колір цікавить як психологів, так і  літературознавців, які досліджують колірні переваги різних авторів.

Постановка проблеми. Колірна гама – важливе мовноестетичне явище, яке характеризує індивідуальний стиль автора, а її аналіз має важливе значення для розуміння специфіки мовно поетичних картин світу, визначення специфіки розвитку ідейно-художніх систем, характеристики традиційного і новаторського тощо.

Суттєвим аспектом вивчення лексики на позначення кольорів є аналіз її функціональних властивостей у поетичному мовленні. Велика кількість спостережень у лінгвопоетиці дозволяє зрозуміти, що в поетичній мові колороніми мають багато семантичних наповнень і виконують чимало функцій.

Лексику на позначення кольору широко застосовують у всіх жанрах літератури як яскравий і багатофункціональний образний засіб, але особливого значення вона набуває у поезії. 

У полі зору нашого дослідження – кольоративи в поетичній мові Миколи Дмитренка, нашого сучасника, відомого вченого, доктора філологічних наук, професора Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського, а також автора прозових (“Допит: Повісті, оповідання” (1989), “Чорна вівця: Роман” (1999)) та поетичних творів (збірки “Мандрівник” (1994), “Материк і море” (1998), “Люблю твій усміх загадковий” (2005), “Квіти добра” (2005), “Іноді…” (2012, 2020 – друге видання, доповнене), “Поезії” (2017).

Попри достатню увагу дослідників до наукової діяльності Миколи Дмитренка, творчий доробок поета, зокрема й особливості його барвопису, нечасто є предметом спеціального аналізу. Окремі зауваження щодо змісту, специфіки ліричних образів та літературних особливостей поезій автора зроблено у рецензіях М. Вовк “Коли душа із вічністю говорить” (про книгу лірики “Квіти добра” 2005 р.) [1], “Іноді крила ангела шелестять…” (про збірку “Іноді… Поезії”, 2012 р.) [2] та Н. Мельник “Сію квіти добра в українському слові” (про збірку “Поезії” 2017 р.) [3]. У самій збірці “Поезії” (2017) в кінці книги вміщено цікаву мовознавчу статтю В. Філінюк “Порівняльні конструкції в поетичному ідіолекті Миколи Дмитренка” [4].

Мета статті – проаналізувати специфіку поетичної семантики кольорів у ідіостилі Миколи Дмитренка.

Виклад основного матеріалу дослідження. У мовознавстві проблему кольоративів досліджують з різних аспектів. Назви кольорів є об'єктом наукових студій у галузях порівняльного мовознавства (О. Коваль-Костинська, Н. Пелєвіна), етнолінгвістики (А. Вежбицька, Г. Яворська); психолінгвістики (Л. Лисиченко, Т. Ковальова, С. Григорук, Р. Фрумкіна), перекладознавства (І. Ковальська), історичної та описової лексикології (М. Чікало, Н. Бахіліна, О. Панченко, В. Мур'янов), семасіології (Р. Алімпієва, О. Вербицька, А. Висоцький, Л. Грибова, О. Дзівак, А. Кириченко, А. Критенко, В. Москович, Ж. Соколовська, Т. Пастушенко, В. Фридрак).

Одним із важливих аспектів вивчення кольоративів є всебічний аналіз їх функціональних властивостей у мові фольклору та художньої літератури.

В українському мовознавстві назви кольорів розглядаються насамперед у зв'язку з вивченням окремих ідіостилів (наприклад, статті А. Критенка “Колір і барви у поезії Т. Шевченка” [5], Ю. Янченка “Семантика кольору в поетичному мовленні Василя Симоненка” [6], Т. Симоненко “Символіка кольорів та їх відтінків у поетичній мові В. Стуса” [7], Х. Волощак “Кольороназви у поезії Ліни Костенко (збірка “Вибране” (1989))” [8], Л. Явір “Символічне наповнення кольороназв у поезії Івана Франка” [9] та ін.), а також дослідженням семантики та стилістичних функцій кольороназв (дисертації І. Бабій [10], Г. Губаревої [11], О. Кузьміної [12] та ін.). Спостереження над мовою поетичних текстів Миколи Дмитренка переконує, що кольористична палітра автора досить багата. Поряд із основними комплексними й найбільш часто вживаними кольорами золотий (жовтий) і білий передавати образно-асоціативні уявлення автора допомагають чорний, червоний, рожевий, зелений, синій, голубий, блакитний, сірий, сивий, сизий, карий, а також срібний.

Ми проаналізували збірку М. Дмитренка “Поезії” (2017) [13]. Це своєрідний підсумок усього поетичного доробку автора. Адже до збірки ввійшли вірші, написані від 1970-1971 рр., до 2015-2016 рр.

У ній ми підрахували кількість назв кольорів. І виявили 228 якостей на позначення кольорових відтінків.

Відповідно до домінантних колірних номінацій виділено сім мікрополів. Визначено кількісне наповнення кожного мікрополя: до мікрополя білого кольору належать 37 номінацій, чорного – 15, сірого – 29, червоного – 15, жовтого – 54, зеленого – 10, синього – 21.

У мікрополі золотого (жовтого) кольору зафіксували такі лексеми, як золотавий (Не куйовдь золотаві коси!.. [13, с. 27]), пожовклий (Вітер зриває пожовклий листок [8, с. 39]), золото (цвіте осінь Золотом гарячим [13, с. 40]), золотий, жовтий (Посаджу тобі сад, золотий щастяград… [13, с. 52], Б’ють дощі у жовті барабани, В золоті підківки-бубенці [13, с. 55]), сонцевий (Сонцеві кульбабки цвітуть, одцвітають [13, с. 118]).

Жовтий – символ тепла, радощів і поваги. Це – колір золота, зрілого колосся пшениці, жита, ячменю, через які він уособлює сонячне світло. Мабуть, саме тому у поезіях М. Дмитренка превалює лексема золотий, а не жовтий. Безпосередньо жовтий вжито лише три рази, все інше – золотий. І “золотого” кольору у поета найбільше. Наприклад,

Любо, як любо на світі!..

Золотом жито сія [13, с. 6]…

Золота кольороназва для позначення жита, що достигає і переливається золотом на сонці.

Особливе значення цього колороніму в розкритті образу осені, що належить до ключових у поезії Миколи Дмитренка. У мовній картині світу поета осінь постає у жіночому образі, створенню якого і сприяє колірна лексика, що передає різнобарв'я осінньої пори. Наведемо кілька прикладів: “Пройшла у лісах – зачепилась, І золото щедро розсипала, Іще раз сльозами умилась, Морозів-коваликів скликала” [13, с. 7], або: “Руки уже простяга холодок, Вітер зриває пожовклий листок. Стелить під ноги, у килим впліта Сотні листочків пора золота” [13, с. 39], і ще: “Осінь хмуриться туманом, Плаче золотом листви, Перламутровим каштаном Нам вистукує листи” [8, с. 48].

В останній поезії не лише золотаво-жовтий колір, але й перламутровий для підкреслення багатства кольорів та осінньої краси.

Золотими та яскравими можуть бути і плоди дерев, як от у “Баладі”:

Любила дощ і підтюпець калюжний,

Любила сад у золоті плодів [13, с. 91].

Позитивні емоції викликає також конотація золотий у поєднанні з усім, що стосується сонця, наприклад, його “промінчик золотий”.

На позначення кольору епітет золотий переважно вжито у позитивних значеннях, “золото” в метафоричному або якомусь іронічному сенсі швидше використано не з метою підкреслення кольору, а саме якості золота, як чогось дорогоцінного.

Білий колір, за “Словником символів культури України”, – це символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості; святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу [14, с. 24].

Мікрополе білого кольоративу відзначене такими лексемами: білий (Мені жаль білокорих: боюсь, Щоб гілок не зламали вітри [13, с. 11], Виявляли ненависть і гнів До неправди, до зла, до “рук білих” [13, с. 14], Прилечу навесні Білокрилим лелекою [13, с. 30], І щоб крони дерев – білопінні [13, с. 52], У білім траурі стояла наречена [13, с. 54], Подих білогрудої пори [13, с. 55], , І пролітає чайка біла-біла [13, с. 79], Горнуться білі дзвіночки конвалій Ніжно до наших рук [13, с. 176]), білявий (То ж не дивлюсь на мерехтіння, Капіж білявої смоли [13, с. 42]), блідий (А не бліденький малахит [13, с. 44], Ти замість сонця золотого – скибку Блідого місяця й туман приніс [13, с. 40]).

У “Поезіях” М. Дмитренка з компонентом білий часто пов’язані образно-символічні значення фольклорного походження: білий всесвіт, біла голубка або лебідка, біла хата, білі руки:

Валили хлів старий із братом,

А поруч – свідок боязкий:

Лебідка біла, рідна хата…[13, с. 83].

Кольороназва білий у поезії Миколи Дмитренка виступає основним компонентом художнього образу зими та її атрибутів, що є традиційним для художньої літератури сьогодення, як у поезії “Снігуронька” (1971): “…Не дасть і полем погуляти, Розслати біле полотно. Не дасть убрати в білу вату Сади, ліси, людські хати… А я її втішав: “Біленька, Без снігу – то ще не зима” [13, с. 9], або: “Три берізки дрімають вві сні, Гілля всипане білим сніжком. На них світяться іскри-вогні, Ніби хтось їх облив молоком. Мені жаль білокорих: боюсь, Щоб гілок не зламали вітри” [13, с. 11]…

Епітет чорний репрезентований двома лексемами: чорний (У чорнім траурі – жених [13, с. 54], Чорний ворон на негоду кряче [13, с. 55], Чорний крик пожовклої сльози [13, с. 63], Мовчи, мій рабе, чорний воле [13, с. 150]) та темний (Зорі темну тканину місять [13, с. 18], Зачарує в темнім колі Смутку, прикрощів, недуг [13, с. 48]).

У поетичних текстах Миколи Дмитренка прикметник на позначення чорного кольору відзначається своєрідністю. Традиційне і найпоширеніше символічне значення чорного кольору психологічно пов'язане з такими негативними почуттями, як страх, туга, печаль, розпач, що й визначає загальну тенденцію реалізації його оцінної семантики. Як от у поезії “Осінь хмуриться туманом…”:

Нам приносить біль розлук,

Зачарує в темнім колі

Смутку, прикрощів, недуг [13, с. 48]…

Лексема темний тут вжита саме в значенні чорного кольору, і прямо вказано на те, з чим він асоціюється, що приносить і символізує.

Також чорний колір означає зло, занепад, зневіру, які оточують ліричного героя. Як, наприклад, у поезії “Пам'ять”, яка присвячена батькові поета, безпосередньому учаснику війни:

Кипінь води – мов пекло розверзлось,

З повітря атакують чорні круки [13, с. 69].

Тут чорний крук – символ зла, нещастя, яке принесла війна, а також уособлення військових літаків супротивника.

Ще в одному вірші “За нашу Україну” поєднання ворона (крука) з чорним кольором (до речі, притаманне фольклорній свідомості), і не лише для зображення безпосередньо його кольору, але й, як символом з вказаним вище значенням, що протистоїть прекрасному синьому небу, золоту пшениці: “Небо синє В Україні, А пшениця – Золота. Чорний ворон На калині, Замість співу – Каркота” [13, с. 162].

За емоційною насиченістю поряд із чорним кольором, який символізує зло, смерть, страждання, війни, часто виникає червоний – символ крові, людських втрат. Як у тій же поезії “Пам'ять”: “Червона Волга, стогін, бомбоград” [13, с. 69]… Або ж у “Кавказ”: “Гнобителько, хижа Москво! Червона од крові вампірко! Підтверджуєш свій статус-кво: Ти – чорна космічна дірка” [13, с. 113] для характеристики загарбницьких намагань Москви щодо різних народів.

Проте, знаходимо поєднання червоно-чорного у зовсім протилежному значенні, символі рідної вишиванки у вірші “Ріднеˮ: “Вберу подільську диво-вишиванку, Червоно-чорним гаптом затулюсьˮ [13, с. 170].

У словосполученнях чорна барва, чорний плащ епітет називає безпосередньо колірну ознаку цих реалій.

Маємо також використання чорного поряд з білим серед віршів філософського циклу “Інодіˮ, де все збудоване на протиставленнях та контрасті, на тому, що часто події, які відбуваються в житті не є насправді такими, як ми їх бачимо на перший погляд

Іноді

На біле кажуть: чорне.

Іноді

На чорне кажуть: біле, –

і філософський висновок досить несподіваний, проте життєвий, коли живуть разом люди абсолютно протилежні:

… Іноді

Біле з чорним живуть разом

І народжують сіре [13, с. 193].

Завдяки хронологічному принципу організації віршів у збірці нам вдалося простежити таку особливість появи чорного кольору: він майже відсутній у ранній ліриці поета і з'являється у поезіях уже більш зрілого періоду. Маємо наголосити на тому, що чорної барви у Миколи Дмитренка взагалі не так багато.

Сірий колір репрезентований такими відтінковими лексичними одиницями, як  сірий, сірі, сіро (Чи під віником сіра миша [13, с. 50], Сірі хмари… Сірий дощ… Сіріє Твоя постать під кущем лози… Сіро-сіро в оці туманіє [13, с. 63].., А вже небо над нами, не синє, а сіре [13, с. 166], Іноді Біле з чорним живуть разом І народжують сіре [13, с. 193]), сивий (Сиво-сиво окутує стан – До журливого болю [13, с. 27], Хтось божеволіє, сивіє рано хтось [13, с. 69], А сонце рінь сивеньку розпіка – Ось-ось із неї потече живиця [13, с.79], Горнуться сиві дзвіночки конвалій [13, с. 176], У мами світлоніжна сивина [13, с. 216],  Гасить багаття осіннє Сивий пожежник-дід [13, с. 217]), сизий (Зжухлі трави в сизім молоці [13, с. 55], Та батькові – два сизих голубки [13, с. 102]).

Досліджуючи назви сірого кольору, відзначимо, що зазначений епітет із його запрограмованою негативною конотацією стає мовним засобом, що виражає все спрощене, проминальне. У таких контекстах у семантиці кольоратива сірий на перший план виступають оцінні семи “одноманітнийˮ, “звичайнийˮ: “Хтось намет самоти напина, Хтось турбується завжди про тишу, Хтось мовчазний стоїть, як стіна Чи під віником сіра мишаˮ [13, с. 50], – а тут ще у фразеологічному звороті це виявляється ще більш яскраво, адже «сіра миша» – непомітна звичайна людина.

Або ось тут, де також підкреслено одноманітність: “Відкрить нема зневіреним в собі, Хто, мов сомнамбул, без дерзань і мрії, Для кого люди – сірі всі, рябі, І світ увесь, як для кота, рябієˮ [13, с. 56]…

Також епітет сірий використовується для відображення посередності, духовної та інтелектуальної збіднілості яка, на жаль, притаманна багатьом нашим сучасникам:

Чужі боги заполонили

Мілкі, сіренькі розумці [13, с. 102].

А в цих рядках ще й не просто сірі, а “сіренькі розумціˮ, підкреслене ще й словом мілкі. Зменшено-пестлива форма вжита для висміювання такого явища, висловлення іронії.

Крім того, часто кольороназва сірий служить для відображення пейзажів, особливо осінніх, дощових і для того, щоб підкреслити знебарвлення колись квітучих почуттів. Наприклад, у поезії “Пізня осіньˮ: “У сірій фаті над землею, Над травами жовто-зеленими Умилась сльозою своєю, Повела розмову із кленамиˮ [13, с. 7].

Сіра фата – створює перед нами образ справжньої пізньої осені. Один, можна сказати, невиразний колір, а які образи відразу перед очима читача: похмурий день, коли небо наче нависає над головою, сіє дрібний дощ. А іменник фата підкреслює, що нею накрито усе, як наречена у білому, так осінь у сірому.

А ось іще одна поезія, де вжито епітет сірий для позначення фати: “…Як жаль мені цього кохання. Це вперше в моєму житті… А зараз у сірій фаті Воно, ув осіннім тумані Застигло… (Буває таке у коханні)ˮ[13, с. 8], але цього разу не для підкреслення пейзажу та створення яскравішої зорової картини, а колір кохання. Перше, але завмерле почуття. І тут цей прикметник впливає вже не на зорові враження, а на внутрішній стан читача, допомагає передати почуття ліричного героя, який, можливо, страждає від того, що перше, невинне почуття втратило свої барви і стало сірим.

Червоний вважають кольором енергії, пристрасті, бажання, фізичної активності та сили, рішучості і твердості характеру [15, с. 27, 69, 76]. В народній уяві він виступає як символ краси, здоров’я, радості, добробуту, любові [16]. На позначення червоного кольору, крім лексеми червоний автором застосовано ще й такі, як полум’яний, кривавий, багряний, рум’яний (Рум’яні щоки лагідні, умиті [13, с. 68]).

У творах Миколи Дмитренка епітет червоний відзначається широкою сполучуваністю з іменниками, які називають конкретні та абстрактні поняття: кров, полум'я, ріка, захід, калина, сонце, вогонь та ін. Наприклад, у поезії “Вогоньˮ: “Прокидаємось ми на світанку – І засліплює очі усім Полум’яний вогонь – сонце-Данко, Промінь сонця у нас на руціˮ [13, с. 14].

Епітет полум’яний тут у значенні червоний, колір сонячного вогню, який може запалити. Або ще один “Україна”:

Вірю в шлях твій ясночолий

І червону кров калин [13, с. 172]…

Тут не просто колір калини, а символ крові, адже кров калин.

Микола Дмитренко вживає епітет червоний у прямому значенні, виражаючи ознаку кольору: “Червоні ягоди калини Важкими кетягами вниз До серця, що в розлуці гине, Цілющо-п'янко потяглись” [13, с. 41], традиційне для фольклору вживання – червона калина.

Кольоратив зелений виражений безпосередньо цією лексемою (Сонце і зелень лугу [13, с. 26], Згасає зелень [13, с. 73], Зелений впав додолу плід [13, с. 88], З «зеленим змієм» боротьба [13, с. 149]), але зустрічаємо й відтінки, які створені з його допомогою.

Зелений – символ природи і молодості; плодючості полів. Виступає кольором краси і радості, ствердження життя, а також надії на злагоду, мир і спокій. Проте у “Словнику символів культури України” визначено й інший бік символіки цього кольору – “символ депресії, інертності, байдужості і смерті” [14, с. 89].

Зелений – колір трави і листя. Лісові насадження, трав'яний покрив луків, як у поезії “Глянь лиш, моя подруго…”:

Сонце і зелень лугу,

Райдугу у косу [13, с. 26]…,

оточення з зеленим відтінком має заспокійливий вплив на схвильовану людину:

Небо чисто-синє

І трава зелена [13, с. 5]…

Подекуди зелений колір змінює золотий, тобто літо змінює осінь або ж пору людського життя – молодість – змінює зрілість, якій на зміну прийде старість, але все це відбувається досить швидко: “Згасає зелень. День, мов спринтер. По золоту біжить медаль. Згасає в гаї сивий вітер” [13, с. 73]…

Іноді лексема зелений у поезії М. Дмитренка має й негативне лексичне навантаження, як от: “Та поспішили ми з тобою – Зелений впав додолу плід І не проріс, не став любов’ю, А тільки мукою…” [13, с. 88], де почуття, які зародилися в серцях ліричного героя та дівчини не набули необхідної повноти, зрілості, а тому плід “зелений” і приніс лише страждання та муку.

Синій – символ вірності, людської праведності, довіри і безкінечності. Його тотальна холодність зближується з Божественною Істиною, що є вічною і непорушною [16]. Це колір неба і моря: спокійний, сентиментальний, серйозний [15, с. 68, 75].

Його стихія – вода, яка не лише синя сама, але й створює своєрідне замкнуте коло із синім небом. В ньому – і фарби моря, і прохолода землі.

В українській мові цей колір вербалізовано двома лексемами – синій і блакитний, але їхні символічні значення, за свідченням В. Жайворонка, зливаються (щоправда, словникові статті засвідчують зворотне): “у народних піснях синій… означає журбу” [15, с. 539], блакитний – колір “справедливості, доброї слави, доброго походження”, “колір неба і один з кольорів українського національного прапора” [17, c. 41].

Серед мікрополя колороніму синій вжито такі лексеми: синій, синє, синя, сині, синь (небо чисто-синє [13, с. 5], плескіт синіх вод [13, с. 20], Будуть зоряні сині ночі [13, с. 31], Застрекочене смутком до синіх небес [13, с. 64], Материк і синє море, Моє щастя, моє горе: Глибина [13, с. 122], Може, ніч покриє синьомоха Жар і шал розпатланих сердець [13, с. 128] тощо), голубий (Подарували сонечко синам І неба голубого повну чашу [13, с. 10], Про очей голубінь, Про кохану мою [13, с. 30] та ін.), блакитний (Знову птахи крилаті Їх понесуть у блакить [13, с. 26], Блакитні піли б дві пташини [13, с. 88], Відлітають мої теплі мрії блакитні [8, с. 100] тощо).

Сполучаючись із іменниками вода, ріка, небо, синій (голубий, блакитний) колір відзначається традиційністю, усталеністю. Наведемо кілька прикладів:

… Подарували сонечко синам

І неба голубого повну чашу [13, “Обеліск”, с. 10],

або ж: “... Тебе Взяв інший у танок сердець. Враз помутніло небо голубе І став якимсь огидним ваший герць” [13, с. 18]…

Традиційне використання кольороназви голубий на означення неба. Але небо помутніло від того, що дівчину, в яку закоханий ліричний герой, взяв до танцю інший.

Ми навели кілька прикладів з використання лексеми голубий, що стосується зображення неба. Ще кілька прикладів використання синього щодо води:

… Перша – у місто на завод,

Друга – на плескіт синіх вод [13, с. 20]...

Найчастіше епітети синій або голубий (блакитний) у поезіях М. Дмитренка поєднуються з такими означуваними словами: сині ночі, синій спогад, сині небеса, блакитні мрії, синє море, кохання блакитне і вічне. Вжито й голубий, як колір очей.

Цікавою у застосуванні лексеми синій є гумореска (як визначено самим автором) “Хто винен?”:

Кажуть, що п’яниці винні,

Що носи в них сині-сині [13, с. 27]…

У гумористичному ключі поет висміює таку людську ваду, як пияцтво. Кольороназву сині-сині двічі застосовано з цією метою. Тут і справді підкреслюється натуралістичний синій відтінок, якого набуває ніс людини, коли та весь час п`є.

Колоронім срібний має дві лексичні одиниці на своє позначення в аналізованій збірці, срібний (Чуєш, срібно задзвонив Дзвоник? [13, с. 16], Срібних не хочу на скронях прикрас [13, с. 39], В павутиння засріблених мрій Золотим павуком засотаю [13, с. 129]) та сріблястий (Зацвіли сріблясто вишні, Як весняні [13, с. 16], Гойдається сріблясте павутиння [13, с. 127]).

Двічі фіксується карий (коричневий) колір на позначення очей коханої (Мов твої оченята карі [13, с. 18], У тебе очі – карі диваки [13, с. 78]), який, до речі, є традиційним у фольклорі.

Серед наведених кольорів знаходимо як традиційні, так і доволі оригінальні поєднання: сіро-білі, сивобілі, синьо білий, біло-золотий, рудо-зелена, червоно-чорним, жовто-зелений.

Часто з метою яскравіше підкреслити ту чи ту барву, наче згустити фарбу, поет послуговується складеними словами: сиво-сиво, сині-сині, сіро-сіро, сіре-сіре, сивий-сивий.

Також знаходимо багато традиційних та оригінальних прикметників, іменників або прислівників на позначення кольору, утворених шляхом основоскладання слів різних частин мови (іменника і прикметника тощо): білокорі берези, сивогрудий туман, білокрилим лелекою, червоновид (захід сонця), жовтолист, крони дерев білопінні, білогрудої пори (зими), рожевомрійно, чисто – білосніжно, білопіння акацій, вогнем золоторогим, зелен-лев, зелен-саду, світлоніжна.

За словотвiрною структурою: поет використовує деривати іменникового (закралася сивина [13, с. 50], хай золото дарують людям клени [13, с. 67], згасає зелень [13, с. 73], сивина, ніби цвіт, не злетить [13, с. 129], сірятина з газет [13, с. 170] тощо), дiєслiвного (і світ увесь рябіє [13, с. 56], сіріє [13, с. 63], сивіє рано хтось [13, с. 69], побілію і я [13, с. 157], забіліє-завіє [13, с. 167] тощо), адвербiального (рожевомрійно так пронісся [13, с. 78], мені з тобою чисто – білосніжно [13, с. 96], сіро, година п’ята [13, с. 143] та ін.) походження.

У мікрополі назв неозначених кольорів у досліджуваному матеріалі важко виділити домінанту, тому його складники варто згрупувати, враховуючи специфіку їх семантичного наповнення: 1) номінації, що вказують на наявність кольору; 2) назви, які вказують на відсутність забарвлення; 3) слова на позначення способу забарвлення реалії. У поезіях М. Дмитренка є кілька особливостей функціонування неозначених кольороназв. Найбільш показовим щодо цього є номінації першої семантичної групи, що в пейзажних замальовках створюють уявлення про буяння природних барв (червоної, золотої, зеленої). Яскравість пейзажного малюнку досягається оригінальним авторським образним порівнянням, яке передає осіннє різнобарв'я.

Більшість дослідників кольороназви поділяє на дві семантичні групи: власне кольоративи (у нашому випадку: жовтий, блакитний, чорний, синій та ін.) та додаткові характеристики кольору (холодний, густий, помутнілий, ясний, світлий та ін.). Серед таких спостерігаємо: “А в долині тумани густі сивобілі Не розвієш ніяк – хоч махай навсібіч” [13, с. 100], чи: “Враз помутніло небо голубе І став огидним ваший герць” [13, с. 18], або: “О жінко! Всі поети – диваки В твоїх прискіпливо-ясних очиськах” [13, с. 79].

У групі власне кольоративів виділяють первинні (значення кольору є основним, прямим: синій, червоний) та вторинні кольоративи (значення кольору є переносним: іскристий, рум’яний, перламутровий). Погляньте: “Я люблю тебе тиху і лагідну, Мовчазну і прекрасну. Не сплю, Бачу очі твої сливо-ягідні, Що у серце моє чари ллють” [13, с. 17]. Або: “Осінь хмуриться туманом, Плаче золотом листви, Перламутровим каштаном Нам вистукує листи” [13, с. 48].

Вiдтворення об'єктивного забарвлення реалій зауважуємо, зокрема, у таких поетичних рядках: “Цвіте осінній сум із радістю навпіл, Душа яснить стовідтінковим квітом” [13, с. 68].

Ще одним прикладом такого використання може бути прислівник з відтінком реального забарвлення – трояндовоквітно (адже троянди можуть бути різних кольорів).

Є у поезіях М. Дмитренка й просто згадка про кольори, без певної конкретики будь-якого з них: “Ще звуки всі були живі – без гами, І кольори не блідли, а цвіли, І люди не маліли під богами, Впивались в душі від ясних молитв” [13, с. 93].

Як підсумок щодо вживання кольороназв невизначених кольорів зазначимо, що природа виписана поетом виразними кольористичними мазками, а внутрішній світ людини – теж різнобарвний, і залежить від того, що вона переживає: якщо закоханість, то і кольори будуть світлі, ясні, якщо ж війну чи печаль – то чорні, темні, або подекуди червоні.

Отже, колірний простір структурує індивідуальну картину світорозуміння Миколи Дмитренка, репрезентуючи його поетичний світ у відповідній колірній гамі, яка служить для увиразнення й розвитку концептуально навантажених та символічних образів. Специфіка барвопису поета безпосередньо зумовлена добором колірних номінацій, їх семантичним наповненням у системі художнього цілого. Кількісне наповнення окреслених мікрополів кольоративів, семантичне навантаження їх компонентів засвідчують органічне поєднання традиційного й новаторського в естетичній трансформації кольороназв у поетичному мовленні Миколи Костянтиновича Дмитренка.

Перспективним, на нашу думку, видається дослідження кольорової картини світу й у прозових творах М. Дмитренка, що увиразнить картину ідіостилю письменника в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

1.               Вовк М. П. Коли душа із вічністю говорить. Про книгу Миколи Дмитренка «Квіти добра». Слово просвіти. 2006. 7-13 вересня. № 36. С. 11
2.               Вовк М. П. «Іноді крила ангела шелестять…» / Дмитренко Микола. Іноді… Поезії. Київ : Вид-во «Сталь», 2012. 80 с. Слово просвіти. 2013. 15-21 серпня. ч. 32. С. 15
3.               Мельник Н. Г. Сію квіти добра в українському слові (роздуми про збірку Миколи Дмитренка «Поезії»). Кур’єр Кривбасу. 2017. № 329/331. С. 272–275
4.               Філінюк В. Порівняльні конструкції в поетичному ідіолекті Миколи Дмитренка. Дмитренко М. Поезії. Київ : Вид-во «Сталь». 2017. С. 226–239
5.               Критенко А. П. Семантична структура назв кольорів в українській мові. Славістичний збірник. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1963. С. 97–111.
6.               Янченко Ю. А. Семантика кольору в поетичному мовленні Василя Симоненка. Пріоритети сучасної філології: теорія і практика : матеріали ІІ Всеукр. студент. наук.-практ. конф., м. Ужгород, 26-27 лютого 2009 року. С. 251–253. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/4314
7.               Симоненко Т. О. Символіка кольорів та їх відтінків у поетичній мові В. Стуса. Вісник Харківського національного ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Філологія. Харків, 2012. № 1014.  Вип. 65. С. 55–59.
8.               Волощак Х. Кольороназви у поезії Ліни Костенко (Збірка «Вибране» (1989)). Українське літературознавство. 2012. Вип. 75. С. 244–249
9.               Явір Л. Символічне наповнення кольороназв у поезії Івана Франка. Рідне слово в етнокультурному вимірі. 2013. № 2013. С. 435–444. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/
10.          Бабій І. М. Семантика, структура та стилістичні функції назв кольорів у сучасній українській мові : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10. 02. 01. Київ, 1997. 21 с.
11.          Губарева Г. А. Семантика та стилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко: автореф. дис. … канд. філол. наук : 10. 02. 01. Харків, 2002. 18 с.
12.          Кузьміна О. Б. Поетична семантика концептів «білий»-«чорний» (на матеріалі української лірики першої третини ХХ сторіччя): автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01. Харків, 2005. 19 с.
13.          Дмитренко М. К. Поезії. Київ : Вид-во «Сталь», 2017. 252 с.
14.          Словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. Київ : Міленіум, 2002. 260 с.
15.          Михайленко А. Колористика: магія кольору: науково-популярне видання. Київ : ВСР, 2016. 396 с.
16.          Традиційна українська колористика. URL: http://folkukraine.com/news/project/tradicijna-ukrainska-koloristika-660/
17.          Жайворонок В. Знаки української етнокультури: словник-довідник. Київ : Довіра, 2006. 703 с.
18.          Науменко Н. В. Залежність образності кольороназви від її словоформи. Наукові записки. Філологічні науки. Т. 18. 2000. С. 43–45
19.          Дмитренко М. Символи українського фольклору : монографія. Київ : УЦКД, 2011. 400 с.

LITERATURA

1. Vovk M. P. (2006) Koly dusha iz vichnistiu hovoryt. Pro knyhu Mykoly Dmytrenka «Kvity dobra» [When the soul speaks with eternity. About Mykola Dmytrenko's book "Flowers of Good"]. The word of enlightenment, no. 36, p. 11

2. Vovk M. P. (2013) «Inodi kryla anhela shelestiat…» / Dmytrenko Mykola. Inodi… Poezii. Kyiv : Vyd-vo «Stal», 2012. 80 s. ["Sometimes the wings of an angel rustle…" / Dmytrenko Mykola (2012) Sometimes… Poetry. Kyiv: Stal Publishing House]. The word of enlightenment, no. 32, p. 150

3. Melnyk N. H. (2017)  Siiu kvity dobra v ukrainskomu slovi (rozdumy pro zbirku Mykoly Dmytrenka «Poezii») [I'm sowing flowers of good in the Ukrainian word (reflections on Mykola Dmytrenko's collection "Poetry")]. Kryvbas Courier. no. 329/331, pp. 272–275

4. Filiniuk V. (2017) Porivnialni konstruktsii v poetychnomu idiolekti Mykoly Dmytrenka [Comparative constructions in the poetic idiolect of Mykola Dmytrenko]. Dmytrenko M. Poezii [Dmitrenko M. Poetry] Kyiv: Steel Publishing House, pp. 226–239

5. Krytenko A. P. (1963) Semantychna struktura nazv koloriv v ukrainskii movi [Semantic structure of color names in the Ukrainian language]. Slavistychnyi zbirnyk [Slavic collection]. – Kyiv : Publishing House of the USSR Academy of Sciences, pp. 97–111.

6. Yanchenko Yu. A. (2009) Semantyka koloru v poetychnomu movlenni Vasylia Symonenka [The semantics of color in the poetic speech of Vasyl Symonenko]. Proceedings of the Priorytety suchasnoi filolohii: teoriia i praktyka : materialy II Vseukr. student. nauk.-prakt. konf. (Ukraine, Uzhhorod, February 26-27, 2009) Uzhhorod, pp. 251–253. Retrieved from: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/4314

7. Symonenko T. O. (2012) Symvolika koloriv ta yikh vidtinkiv u poetychnii movi V. Stusa [Symbolism of colors and their shades in the poetic language of V. Stus]. Bulletin of Kharkiv National University named after V. N. Karazin. Philology, vol. 65, no. 1014, pp. 55–59.

8. Voloshchak Kh. (2012) Koloronazvy u poezii Liny Kostenko (Zbirka «Vybrane» (1989)) [Color titles in the poetry of Lina Kostenko (Collection "Favorites" (1989))]. Ukrainian literary criticism, vol. 75, pp. 244–249

9. Yavir L. (2013) Symvolichne napovnennia koloronazv u poezii Ivana Franka [Symbolic filling of color names in Ivan Franko's poetry]. Ridne slovo v etnokulturnomu vymiri [Native word in the ethnocultural dimension], no. 2013, pp. 435–444. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/  

10. Babii I. M. (1997) Semantyka, struktura ta stylistychni funktsii nazv koloriv u suchasnii ukrainskii movi [Semantics, structure and stylistic functions of color names in the modern Ukrainian language] (PhD Thesis), Kyiv:
National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ukrainian language

11. Hubareva H. A. (2002) Semantyka ta stylistychni funktsii koloratyviv u poetychnii movi Liny Kostenko [Semantics and stylistic functions of colorants in Lina Kostenko's poetic language] (PhD Thesis), Kharkiv

12. Kuzmina O. B. (2005) Poetychna semantyka kontseptiv «bilyi»-«chornyi» (na materiali ukrainskoi liryky pershoi tretyny KhKh storichchia) [Poetic semantics of the concepts "white" - "black" (on the material of Ukrainian lyrics of the first third of the twentieth century)] (PhD Thesis), Kharkiv: Kharkiv National University named after V. N. Karazin

13. Dmytrenko M. K. (2017) Poezii [Poetry]. Kyiv : Steel.

14. V. P. Kotsura, O. I. Potapenka, M. K. Dmytrenka (ed.) (2002) Slovnyk symvoliv kultury Ukrainy [Dictionary of symbols of Ukrainian culture], Kyiv : Milenium.

15. Mykhailenko A. (2016) Kolorystyka: mahiia koloru: naukovo-populiarne vydannia [Coloristics: the magic of color: a popular science publication]. Kyiv: HRV

16. Tradytsiina ukrainska kolorystyka [Traditional Ukrainian colors]. Retrieved from: http://folkukraine.com/news/project/tradicijna-ukrainska-koloristika-660/

17. Zhaivoronok V. (2006) Znaky ukrainskoi etnokultury: slovnyk-dovidnyk [Signs of Ukrainian ethnoculture: dictionary-reference book]. Kyiv: Dovira.

16. Naumenko N. V. (2000) Zalezhnist obraznosti koloronazvy vid yii slovoformy [Dependence of color image imagery on its word form]. Proceedings. Philological sciences, vol. 18, pp. 43–45

17. Dmytrenko M. (2011) Symvoly ukrainskoho folkloru [Symbols of Ukrainian folklore]. Kyiv: UCforCS.