Стаття "СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ"

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Вчитель української мови і літератури

Балас Оксана Олександрівна

Білоцерківська гімназія-початкова школа № 4

2022

Зміст

1. Сутність критичного мислення

2. Структура процесу критичного мислення

3. Мислення і його вираження у мові

4. Особливості навчання критичного мислення

5. Виклики, що стоять перед учителем у розвитку критичного мислення

1. Сутність критичного мислення

Сучасний етап розвитку суспільства, пов’язаний зі зростанням кількості потоків інформації, змінами в технологіях, розширенням соціокультурних зв’язків, посиленням процесу євроінтеграції, також характерний змінами в системі освіти. Школа сьогодні має відігравати важливу роль у становленні особистості, допомагаючи юнакам і дівчатам стати поінформованими, активними, самостійними і творчими людьми, здатними жити й адаптуватися до стрімких змін у державі та світі. Формування такої особистості вимагає як нового змісту освіти, так і нових підходів до організації навчання і виховання.

У Концепції розвитку загальної середньої освіти України підкреслено: самоцінність знань переосмислюється таким чином, що сучасна людина має швидко адаптуватися до змінюваних обставин, самостійно набувати знань, вміти грамотно працювати з інформацією, тобто, використовуючи сучасні технології, знаходити необхідну інформацію для виконання поставленого завдання, аналізувати її, узагальнювати, зіставляти, робити аргументовані висновки й на їх основі приймати рішення. Іншими словами, вона має мислити самостійно, критично, а також творчо, генеруючи нові ідеї. Тому фундаментальна мета сучасної освіти полягає не стільки в наданні інформації, скільки в розвитку мислення людини, зокрема критичного. Чи є критичне мислення новим видом мислення? Які  його особливості? Чи можна його розвивати? Як саме?

У численних визначеннях цього поняття вчені підкреслюють або один, або інший аспект цього виду мислення.  Скажімо, Девід Вуд і Джуді А. Браус визначають критичне  мислення як «розумне рефлексивне мислення, сфокусоване  на рішенні, у що вірити і що робити». Критичне мислення,  на їхню думку, це «пошук здорового глузду — як розсуди ти об’єктивно і вчинити логічно з урахуванням і своєї точки зору, і інших думок, уміння відмовитися від власних  упереджень».

Відповідно до думки відомого фахівця з цієї проблеми М. Ліпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження, оскільки воно а) засновується на критеріях, б) є таким, що самокоректується, в) пливе до контексту. Тут виділено шість ключових елементів критичного мислення:

 1. Уміння мислити передбачає володіння певними прийомами, які в сукупності створюють перевірену на практиці ефективну методологію опрацювання інформації.

2. Відповідальність передбачає, що людина, звертаючись до інших, усвідомлює обов’язок надавати слухачам чи читачам доводи та приклади відповідно до прийнятих стандартів.

3. Формулювання самостійних суджень як продукт критичного мислення означає, що воно спрямоване на творчу мисленнєву діяльність, а не на репродуктивне мислення, що базується на жорстких алгоритмах і стереотипах.

4. Дуже важливими є критерії, до яких апелює, на які спирається критичне мислення. Критерії — це положення, які бере до уваги критично мисляча людина, оцінюючи ідеї у процесі їх аналізу чи критики. Проте критерії не можуть бути абсолютизованими, у процесі критичного мислення вони піддаються сумніву, зміні або навіть заміні на інші.

5. Самокорекція потребує, щоб людина використовувала критичне мислення як метод, звернений на її власні судження з метою їх виправлення чи покращання. Мисляча людина постійно піддає власні мисленнєві процеси рефлексії, використовуючи при цьому суттєві критерії та процедурні норми.

6. Використання загальних критеріїв не виключає уваги та чуйності до контексту. Адже загальні критерії мають обов’язково перевіряється на відповідність і на можливість зміни у кожному конкретному випадку.

На думку Л. Терлецької, критичне мислення має такі характеристики:

- глибина (проникливе мислення) – вміння проникати в суть, бачити неясне там, де іншим усе здається цілком ясним і зрозумілим

- послідовність – уміння дотримуватися логічних правил, не суперечити самим собі, обґрунтовувати висновки;

- самостійність – уміння ставити питання, знаходити нові підходи до їх з’ясування;

- гнучкість – вміння змінювати спосіб розв’язання проблеми, знаходити нові шляхи, бути вільним від шаблону;

- швидкість – уміння швидко впоратися з пізнавальними завданнями;

- стратегічність – послідовне висування гіпотез, визначення ознак (сканування і фокусування) у процесі виконання завдань .

Проаналізувавши різні наукові праці, Р. Пол, Е. Бінкер, Е. Мартін і К. Едамсон виділили 35 основних показників критичного мислення за трьома групами: афективні, макрокогнітивні, мікрокогнітивні (рис. 1-4)

Рис. 1. Основні показники критичного мислення

Рис. 2. Афективні показники критичного мислення

Рис. 3. Макрокогнітивні показники критичного мислення

Рис. 4. Мікрокогнітивні показники критичного мислення

Хоча фахівці з психології і суміжних з нею наук запропонували декілька визначень терміна "критичне мислення", усі ці визначення досить близькі за змістом. Ось одне з найпростіших, що передає суть ідеї: критичне мислення – це використання когнітивних технік або стратегій, які збільшують вірогідність отримання бажаного кінцевого результату. Це визначення характеризує мислення як процес, що відрізняється контрольованістю, обґрунтованістю й цілеспрямованістю, – такий тип мислення, до якого вдаються для виконання завдань, формулювання висновків, ймовірнісного оцінювання й ухвалення рішень.

Важливість критичного мислення для загальної освітньої системи зумовлена не лише становленням інформаційного суспільства, а й демократичним поступом нашої держави. Адже таке мислення є не лише наслідком демократії, а й важливим чинником її формування. Критичне мислення є частиною підготовки громадян до життя в суспільстві

Розвиток логічного, критичного і творчого мислення, здатності чітко та аргументовано формувати і висловлювати свої судження; критично оцінювати здобуту інформацію та її джерела, виокремлювати головне, аналізувати, робити висновки, використовувати отриману інформацію в особистому житті; визначати власну ідентичність як особистості, громадянина, члена родини, етнічної, релігійної, регіональної та локальної спільноти – ці завдання є одними з головних у вивченні української мов та літератури,, згідно з Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти

Таке мислення можна і навіть необхідно постійно вдосконалювати / тренувати так, наприклад, як тренують м’язи  спортсмени чи техніку гри — музиканти. І саме школа є ідеальним середовищем для навчання і розвитку критичного  мислення в учнів, засвоєння ними умінь застосовувати інтелектуальні інструменти для організації власної розумової  діяльності в реальному житті.

Розвиток критичного мислення — це розвиток уміння  усвідомлювати ці та інші впливи, долати або враховувати  обмеження. Критично мисляча людина, ухвалюючи важливі рішення, задається питаннями: чому я вирішую саме  так? Якими є інші варіанти?  Ми можемо обговорювати з дітьми їхні рішення, ставлячи  такі запитання їм і поступово навчаючи їх ставити такі за питання самим собі. Так ми допомагаємо формуванню усвідомленості та широкого мислення, що робить людину більш  глибокою та незалежною.

2. Структура процесу критичного мислення

Критичне мислення  - це не тільки загальна установка на систематичну рефлексію з метою виявлення і усунення у міркуваннях можливих помилок та хиби.  критичне мислення може бути представлене як точний алгоритм,  послідовність добре узгоджених інтелектуальних дій, майстерне виконання яких  дозволить досягти зазначеної вище мети. Відомі різні підходи до формування такого алгоритму, що частково ґрунтуються на ідеях відомих американських фахівців  Нейла Брауна і Стюарта Кілі, втілений у їх текстах і педагогічній практиці в університеті Боулін  Грін.

Алгоритм критичного мислення включає чотири основні фази:

• аналіз ;
• розуміння;
•  оцінку і, можливо, власне критику.

Кожна з цих фаз реалізується через низку критичних питань і обґрунтованих відповідей на них. Практикабельна сукупність критичних питань наведена нижче.

 Фаза аналізу

1. У чому проблема і пропонований висновок?
2. Які резони обґрунтовують висновок?
3. Яка структура аргументу ?

Фаза розуміння

4. Які поняття чи судження незрозумілі?
5. У чому полягають ціннісні припущення?
6. У чому полягають дескриптивні припущення?
7. Які умови прийнятності аргументу?

Фаза оцінки

8. Чи правильна проблема?
9. Чи правильний висновок з проблеми?
10.  Чи є резони сильними?
11.  Чи правильно побудовані умовиводи?
12.  Чи є аргумент сильним?

Фаза критики

13.  Які логічні помилки допущені?

     14. Чи можна усунути помилки і підсилити міркування?  Коли можна то як?

Наприклад, яким вимогам має відповідати критичне мислення за наведеною Метью Ліпманом характеристикою?

Критичне мислення є майстерним, відповідальним мисленням, яке сприяє доброму судження оскільки, оскільки (а)  грунтується на критеріях, (b) є таким, що самокоригується та (с) є чутливим до контексту.

Прокоментуйте, з огляду на різновиди критичного мислення, думку давньогрецького поета Есхіла, висловлену у творі  “Прикутий Прометей”.

Наполягати на помилці

 Для мудрого соромно і ганебно.

Критичне мислення має такі характеристики: самостійність, постановка проблеми, прийняття рішення, чітка аргументованість, соціальність.

1. Самостійність. Ніхто не може мислити за людину, висловлювати її думки, переконання, ідеї тощо. Мислення стає критичним тільки якщо носить індивідуальний характер.

2. Постановка проблеми. Критичне мислення досить часто починається з постановки проблеми, бо її розв’язання стимулює людину мислити критично. Початок розв’язання проблеми – це збирання інформації за нею, бо роздумувати «на порожньому місці» фактично неможливо.

3. Прийняття рішення. Закінчення процесу критичного мислення – це прийняття рішення, яке дозволить оптимально розв’язувати поставлену проблему.

4. Чітка аргументованість. Людина, яка мислить критично, повинна усвідомлювати, що часто одна і та ж проблема може мати декілька розв’язань, тому вона повинна підкріпити прийняті нею рішення вагомими, переконливими, власними аргументами, які б доводили, що її рішення є найкращим, оптимальним.

5. Соціальність. Людина живе в соціумі. Тому доводити свою позицію людина повинна в спілкуванні. У результаті спілкування, диспуту, дискусії

людина поглиблює свою позицію або може щось змінити в ній.

3. Мислення і його вираження у мові

Мислення людини тісно пов'язане з мовою. У цьому вбачається  його принципова відмінність від примітивного мислення тварин, що  перебуває лише на наочно-дійовий стадії та не може бути  опосередкованим мовою, реалізуючись як пізнання. Мова – носій і  знаряддя пізнання.

Тільки з появою слова стає можливим відокремлення  властивості від предмета, закріпивши словами уявлення чи поняття  про неї. Будь-яка думка виникає і нерозривно розвивається у зв'язку з  мовленням. Виражаючись матеріально за допомогою слова, вона стає  доступною для інших людей. Це вказує на те, що мова є засобом  вираження думки, формою її існування і тривалого зберігання. Чим  ґрунтовніше сформована думка, тим чіткіше вона виражається за  допомогою слів і є доступною для розуміння під час комунікації.

Мислення -  надскладний процес, який поєднує свідоме і несвідоме. Під час мовлення думки можуть піддаватися перетворенню матеріальними засобами -  усної чи письмової мови.  Це трапляється, коли  людина прагне висловитися, у процесі комунікації, спілкування донести свою думку іншій-адресатові. Мова не є пасивним проявом думки,  вона має  здатність видозмінювати її. Довгий час філософи і логіки зводили мислення виключно до активності свідомості, вважаючи усний чи письмовий вислів точним відбитком “внутрішньої” думки. Критичне мислення, за самою своєю природою передбачає мовну взаємодію автора міркування і його адресата з наступним осмисленням цієї комунікації критиком.  навіть самокритика грунтується на “ внутрішній” (у пам'яті) чи “зовнішній” мій  (наприклад, на магнітофонній стрічці) фіксації міркуваннь, які потім піддаються критичному вивченню. Наше  свідоме Я здатне поєднувати у собі, хоч і не одночасно, три, так би мовити, іпостасі- Я-автора, Я-адресата і Я-критика.  Мова і мислення перебувають у єдності. Процеси мислення і мовлення не тотожні, оскільки здатні відображати різні психологічні реальності: мислення – процес пізнання, а мовлення– процес спілкування і вираження думки. Водночас вони і не є відокремленими.

Визначальними для критичного мислення є наступні характеристики мислення.

1. Мислення, націлене на формування можливих суджень. Іншими словами, прикладне або практичне мислення, яке використовує теоретичні

знання, щоб досягти рішень, компромісів та інших типів суджень.

2. Мислення, яке керується критеріями. У вузькому розумінні часто таке мислення визначають, як мислення критиків. Це робота критиків,  судів, присяжних та інших.

3. Мислення, яке є самокеруючим. Першим кроком у цьому напрямі є визначення для себе чи якоїсь групи можливості помилятися. Другий крок – пошук шляхів виправлення помилок.

4. Мислення, яке залежить від ситуації. Критичне мислення не розглядає низки дій або подій за межами ситуації, і не приписує їм значень, які б відрізнялись від їхніх значень у певній ситуації. Треба враховувати індивідуальність кожної і дозволяти їй відігравати.

Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. При цьому, мовлення є способом, а мова – засобом вираження думки і формою її існування. Кожна окрема думка виникає і розвивається безпосередньо у слові, а вдало підібране слово вдосконалює, уточнює та конкретизує думку. Чим точніше сформована думка, тим чіткіше її можна виразити і у самому мовленні. Враховуючи особливості взаємозв'язку і взаємодії мислення та мовлення, П.Я. Гальперін розглядає факт формування думок вголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапів формування розумових процесів, що доводить пряму залежність мислення і мови. Тому наприклад, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, це безпосередньо вдосконалює і саму думку учня, розвиває і стимулює мислення. Наголошуючи на специфічній взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцген зазначав, що «мислення слугує художником, за допомогою якого можна відобразити світ, а мова є своєрідним пензлем для цього художника, яким він змальовує загальну спорідненість усіх речей». Отже, мислення людини виражається в його мові.

4. Особливості навчання критичного мислення

У чому полягають особливості навчання критичного  мислення? Щоб зрозуміти це, розглянемо  сучасний  освітній процес в закладі загальної середньої освіти.  У більшості випадків ми побачимо, що, незважаючи на всі  декларації, в його основі залишено знаннєвий підхід, який  у процесі відповідного навчання і викладання мимовільно  гальмує, підриває в учнів мотивацію до мислення, думання.  На більшості уроків значну частину часу говорять і активно  діють учителі, тоді як учні залишаються пасивними слухачами. Багато вчительських висловлювань є твердженнями,  а не запитаннями. Коли вчителі ставлять запитання, вони  зазвичай чекають на відповіді не більше, ніж кілька секунд,  і починають самі відповідати на свої запитання.

Знання сприймаються вчителем як еквівалент запам'ятовування, тому більшість учнів вважає, що коли вони  повторюють сказане вчителем або подане у тексті, тоді мають знання. У спробах постійно зводити складне до простого, даючи учням формули, процедури, короткі відповіді та алгоритми для запам’ятовування і практики, вчителі  сподіваються, що це, нарешті, приведе учнів до розуміння  того, що вивчається. Проте інструкції та подібна практика  не акцентують на необхідності розуміння проблеми.

Однією з центральних у такому навчанні для вчителів  є ідея, що головне — все розповісти учням. Модель навчання, орієнтована на розвиток критичного мислення, руйнує такі підходи на кожному кроці: учнів  постійно запитують про те, що вони дізналися, заохочують  застосовувати їхні нові ідеї, порівнювати їхні ідеї з тими,  що є в їхніх підручниках, активно обговорювати те, чого  вони навчаються у малих групах.

Домінантним на уроці має бути процес самостійного дослідження, конструювання  знань учнями у процесі активної пізнавальної діяльності. Реально навчатись нової ідеї людина може тільки у боротьбі з проблемами, які ця ідея створює для неї, вибудовуючи нові ментальні моделі або переконання. У цьому процесі вона мусить визнати наявні власні переконання помилковими, а потім повільно трансформувати старі у нові. Проте це можливо тільки у разі, якщо нову ідею людина обмірковує  і приймає сама. Єдиним способом зробити це — є участь в обговоренні, в обопільному спілкуванні з іншими, які вже мають знання і погляди з цього приводу. Тому основна модель  побудови навчання — поєднання індивідуальної роботи  учнів з інтерактивною взаємодією.

Критичне мислення — це неупереджене дослідження  предмета або проблеми. Процес доцільно починати з визначення того, що ми вже про це знаємо та чого належить навчитися. Потім слід приступити до вільного виявлення фактів і розгляду варіантів та в кінці перейти до заснованого  на фактах осмислення. У підсумку порівнюємо інформацію,  зокрема й упередження, забобони як учня, так і однокласників, а також фахівців, виробляємо основу для власного  судження.

Коротко кажучи, я навчаюсь, коли я обговорюю, дискутую про щось із моїми однокласниками. Однокласники  навчаються, слухаючи мене, реагуючи та сприймаючи мої  відповіді. Ми всі обдумуємо речі, працюючи разом. Як група ми можемо знати більше, знайти більше і мати більше  ідей, глибше усвідомлення їх, аніж хтось із нас індивідуально. Те, чого ми вчимося через дослідження, стає частиною  наших думок скоріше, ніж завчені слова, які ми швидко  забуваємо. Це серцевина освіти для критичного мислення. Учні  вчаться:

• думати у процесі навчальної діяльності;
• вчитися через практику навчання;
• висловлюватися через практику суджень та оцінку цих  суджень.

Таким чином вони приходять до більш ефективного використання свого мислення.

5. Виклики, що стоять перед учителем у розвитку критичного мислення

Працюючи над розвитком критичного мислення учнів, учителю доцільно  звернути увагу на власні стереотипи щодо професійної діяльності.

Одна з найголовніших ідей — правильних відповідей  може бути багато. На жаль, досі існує таке ставлення до вчительської роботи: «я знаю, як правильно і я вас цього навчу». І в підручнику написано, як правильно (вчиняти, діяти, думати…). Тож подолання цього ставлення є необхідною  умовою для розвитку критичного мислення.

Насправді у сучасному світі, який стрімко змінюється,  претендувати на знання істини, мабуть, не варто. А от приймати іншу думку як привід подумати над нею, замислитись — може, вона є найкращим на сьогодні рішенням? —  це здатність корисна. Вчительська позиція не тільки не має  заперечувати інших, хай і протилежних, думок, а й стимулювати пошук їх.

Сучасні діти здатні до самостійної роботи з інформацією дедалі більше. Вона їх оточує скрізь. Дітей потрібно навчити опрацьовувати її, а не підміняти собою цей процес.  Намагання дати готові рецепти і правила, настанови та рішення аж ніяк не сприяють розвитку критичного  мислення. У вчителів є чудові інструменти: завдання для  роботи з інформацією та запитання. Вони дають змогу перетворити навчання на процес дослідження. При цьому для учнів потрібні свої інструменти для розвитку критичного мислення, а для вчителя – свої. Нижче ми наведемо приклади таких практичних завдань. З чого почати вчителю?

Наприклад, із практики 9 стратегій для розвитку критичного мислення:

1. Використовуйте «пустопорожній час»

 Ми часто відволікаємось і витрачаємо наш час на непотрібні речі, що не приносять нам ні продуктивного результату, ні задоволення. Тож чому б не використати цей час на тренування мислення? Наприклад, наприкінці кожного дня можна проаналізувати: про що я сьогодні думав за день? коли я мислив при цьому про якісь дурниці, а коли, навпаки, думав продуктивно? що я сьогодні зрозумів нового? якби можна було б повторити цей день – щоб я подумав/зробив інакше? Якщо робити це регулярно – ваше мислення почне змінюватися.

2. Працюйте над 1 проблемою в день

Це можна робити навіть на ходу, наприклад, по дорозі з роботи. Подумайте, які проблеми перед вами зараз стоять. Відкиньте ті, на які ви не можете впливати самостійно. Потім оберіть 1 проблему, яка вам під силу. Вивчіть її з усіх боків: з яких елементів вона складається, як стосується ваших цілей та потреб? Виясніть, яка інформація вам потрібна для ширшого розуміння та вирішення проблеми. Потім зберіть інформацію й продумайте ресурси та дії: що можна зробити в короткостроковій та довгостроковій перспективі; що вам для цього потрібно? Продумайте стратегію, а коли настане час дій, контролюйте їх та будьте готові за потреби перебудувати стратегію.

3. Інтерналізуйте (від лат. Interior – «внутрішній»; процес перетворення зовнішніх дій, властивостей предметів, понять, соціальних форм спілкування в стійкі внутрішні якості особистості через засвоєння норм, цінностей, вірувань, установок, уявлень тощо). Засвоюйте інтелектуальні стандарти. Кожен тиждень працюйте з однією з інтелектуальних норм (зрозумілість/чіткість, точність, доречність, глибина, широта, логічність, значення та ін.).

4. Ведіть інтелектуальний щоденник

Кожен тиждень записуйте його в такому форматі: опис емоційно значимої для вас ситуації, вашу реакцію на неї, її аналіз та оцінку аналізу (що ви взнали про себе? Що б ви зробили інакше, якби можна було б повторити цю ситуацію?)

5. Перебудовуйте характер

Виберіть одну інтелектуальну рису – наполегливість, автономія, співчуття, хоробрість, смиренність тощо – та розвивайте її протягом тижня. Наприклад, обравши смиренність, фокусуйтеся на моментах, коли ви визнаєте, що ви – неправі, а також на моментах, коли ви відмовляєтесь це

визнавати навіть тоді, коли погоджуєтесь з доказами цього (це моменти захисту, коли, наприклад, ми кажемо: «Я вже знаю все, що маю знати про це»). Спробуйте розширити ваші знання/переконання та прийняти інші думки.

6. Зменшуйте рівень егоцентризму

 Людині властиве егоцентричне мислення – несвідомий нахил на користь себе. Спостерігайте за собою у таких ситуаціях: коли я думаю егоцентрично? Чи говорю часом щось ірраціонально – аби отримати свою

вигоду? Чи намагаюся я нав’язати свою волю іншим? Зафіксувавши такі моменти, спробуйте вдатися до саморефлексії, задавши собі такі питання: а що б в такій ситуації відчувала та зробила б раціональна людина?

7. Передивіться свій погляд на речі

Ми живемо в світі, де часто кожна ситуація є вже певними чином «визначена» (соціальними нормами, правилами, цінностями тощо). І те, як визначена ситуація, впливає на те, як ми почуваємося в ній і як ми діємо. Але насправді кожна ситуація може бути визначена багатьма способами – в

цьому і закладено можливості для нас. Кожен з нас в силі дивитися на проблеми чи «негативні» ситуації під іншим кутом зору, побачити в них

конструктивні/позитивні моменти, знайти шляхи виходу і бути щасливішим. Щоб практикувати такий підхід, потрібно встановити певні принципи. Наприклад, можна створити список 5-10 негативних ситуацій, де ми відчуваємо себе сердитими, незадоволеними, розчарованими тощо. І до кожної з них знайти альтернативні бачення і модель поведінки.

8. Працюйте зі своїми емоціями.

Щоразу, коли ви відчуваєте негативні емоції, спитайте себе: які мої думки привели мене до цього? як інакше я можу подумати про те, що мене так турбує? Можливо щось в цій ситуації є смішним, або цікавим/новим досвідом (дозвольте собі здивуватися, що і таке буває в світі!)? Якщо ви знайдете відповіді на ці питання – ваші емоції неодмінно змінюватимуться.

9. Проаналізуйте вплив групи на ваше життя

Час від часу задавайте собі питання, як на вас впливає той чи інший колектив/група/соціум: яку поведінку від вас очікують/вимагають? що забороняють робити? Часто групові норми можуть впливати на нас на несвідомому рівні, в результаті чого ми можемо забороняти собі думати чи вчиняти певні речі. Тоді як насправді, можливо вам давно хотілося б поводитися інакше (згідно з особистих норм та цінностей).

Запитувати частіше, ніж розповідати, — ще одна  здатність учителів, які розвивають на уроках критичне мислення. Ставлення до запитання лише як до засобу контролю і перевірки є шкідливим стереотипом. Воно  формує стійку відразу до запитань, бо «а якщо відповім  неправильно?» І побоювання запитувати —  «ну я ж не можу запитувати (тобто перевіряти) дорослого /  керівника / колегу…»

У розвитку критичного мислення питання мають відігравати роль запуску процесу мислення, початку пошуку рішення. Тому чим  частіше вчителі запитуватимуть дітей про їхню  думку, їхні враження, ідеї, тим краще.