Пуляєва Аїда Олександрівна

ГРА ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

 У статті розкриваються особливості застосування гри, як засобу активізації навчально-пізнавальної діяльності  у Новій українській школі. Розкрито  особливості використання дидактичної гри  в початковій школі.

Ключові слова:ігрова діяльність, початкова школа, дидактична гра.

Вступ

Основна риса освіти сьогодення — це реформування змісту структури освіти. Концепція Нової української школи передбачає формування в учнів, у тому числі і в учнів початкових класів, ключових компетентностей, а саме: спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами; спілкування іноземними мовами; математична компетентність; основні компетентності у природничих науках і технологіях; інформаційно-цифрова компетентність; уміння вчитися впродовж життя; ініціативність і підприємливість; соціальна та громадянська компетентності; обізнаність та самовираження у сфері культури; екологічна грамотність і здорове життя [8].

З огляду на це, одним із важливих завдань освітнього закладу, який формує ключові компетентності у здобувачів освіти, є створення умов для становлення цілісної особистості, готової до мінливих умов соціуму. При цьому особливої актуальності набуває використання сучасних освітніх технологій. Пошук ефективних засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів для реалізації вимог Концепції НУШ у плані формуванні ключових компетентностей і є одним із завдань педагогічної науки [9, с. 40]. Серед ефективних засобів формування ключових компетентностей учнів початкової школи науковці виділяють ігрову діяльність. Свого часу Макаренко А. зауважив: «Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде і в роботі, коли виросте» [4, с. 64].

До проблеми використання гри звертались ще давньогрецькі філософи (Арістотель, Кант,Платон, Рабле); філософське трактування зародження й значення гри розкрили у своїх працях Гегель Г., Зязюн І., Каган М., Лавров П., Семашко М. та ін. Ігрова діяльність учнів відображена в дослідженнях класиків педагогіки (Виготський Л., Запорожець О., Макаренко А., Сухомлинський В., Ушинський К.), сучасних психолого-педагогічних джерелах (Бібік Н., Качак Т., Коломинський Я., Кудикіна Н., Максименко Н.,Проскура О., Савченко О.). Зв'язок ігрової діяльності й психічного розвитку дитини висвітлювали у своїх працях Ельконін Д., Леонтьєв О., Піаже Ж., Шацький С. Психолого-педагогічні аспекти активізації гри у навчанні та вихованні були предметом дослідження Виготського Л.; суспільно-орієнтовані підходи до оцінки ігрової діяльності здійснили Цвелих Т.,Шацький С. У системі особистісно орієнтованого навчання гра виступає як самостійною педагогічною технологією, так і складовою інших освітніх технологій [10, с. 100].

Метою статті є висвітлення гри як засобу активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів початкової школи

Гра, як важлива форма життєдіяльності, була об’єктом розгляду багатьох галузей наукового знання. У творчому доробку психологічної науки досліджувались: суспільно-історична (Г. С. Голл), біологічна (К. Грос), психоаналітична(З. Фрейд) природа гри [3, с. 12]. Педагогічний потенціал гри розглядався з позицій: впливу ігрової діяльності на розвиток дитини, взаємозв’язку спілкування та гри, педагогічного керівництва ігровою діяльністю, впливу ігор на результати навчальної діяльності учнів, застосування гри як засобу навчання тощо.

Гра, як зазначають дослідники, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Так, К. Д. Ушинський наголошував: “Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної. З перших  уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність у їх виконанні” [12, c.198]. В. О. Сухомлинський писав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку: “Гра – це величезне світле вікно, через яке духовний світ дитини вливається в життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ” [11, с.45].

В українському педагогічному словнику С. Гончаренко визначає педагогічну гру якосновний засіб відтворення реальних ситуацій взаємодії учителя та учня в навчально-виховному процесі, як імітацію реальної діяльності в штучно відтворених педагогічних ситуаціях [1, с.251].

Гра, як метод навчання, передавання досвіду старших поколінь молодшим використовувалася з найдавніших часів й використовується в народній педагогіці, дошкільних та позашкільних закладах.

В основі ігрової діяльності є робота, базована на принципі особистісно орієнтованого навчання та конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його ж інтересів. Активна комунікативна діяльність учнів у ході проведення дидактичної гри  — забезпечують вироблення вміння слухати і чути, висловлювати думки і наводити аргументи, тобто відбувається ефективне формування комунікативної компетентності як однієї із ключових.

Марчій-Дмитраш Т., досліджуючи дидактичну гру як метод навчання, зазначає: «Дидактична гра синтезує цільові, мотиваційні, змістові, процесуальні, результативні, контрольно-оцінювальні компоненти, притаманні навчальній діяльності. Це дозволяє стверджувати, що вона як системотвірний метод сприяє комплексному вивченню іноземної мови, її можна використовувати для організації різних форм навчальної діяльності» [7, с. 102].

На думку Л. Артемова: «Гра — потреба зростаючої дитини, свобода саморозкриття, головна сфера спілкування дітей» [5].

Як зазначає О. Булигіна, гра розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив. Дитина має в грі право на помилку. Вона ж є засобом розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас» [5].

У процесі гри в учнів початкових класів формуються спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність. Гра — це і школа спілкування для дитини, це своєрідна підготовка до праці. Тому виховання майбутнього діяча відбувається саме у грі. Найактивніше використання ігрової діяльності в освітньому процесі просто необхідне; її застосування дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці [2, с. 52].

На основі теоретичного аналізу, зазначимо, що ігрова діяльність сприяє:

•     розвитку самопізнання (завдяки зниженню бар'єрів психологічного захисту й усунення не­щирості на особистісному рівні);
•     особистісному зростанню учасників через розуміння себе й інших, а також процесів, які відбуваються у групі;
•     прагненню учнів визначити якомога більше можливостей вибору під час життєвих труднощів і проблем, оскільки заохочується дослідницьке ставлення до дійсності: «Що відбувається зараз?»;
•     зростанню самоусвідомлення учнів;
•     формуванню вмінь рефлексувати, аналізу­вати особисту поведінку [5].

Дидактична гра — це гра, яка спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного удосконалення пізнавальних умінь і навичок; це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра [6, с. 14].

Результативність дидактичних ігор залежить від методики їх організації та проведення. Адже, ігрові методи навчання відрізняються від ре­шти тим, що гра — добре відома, звична й улю­блена форма діяльності для людини будь-якого віку. У грі легше подолати труднощі, перешко­ди, психологічні бар'єри. Мотиваційна за своєю природою, гра вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості. Гра допомагає ділитися знаннями, уміннями, на­вичками. Вона багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом. Гра — переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання [3, с. 28].

З огляду на це, дидактична гра має чітку струк­туру, що вирізняє її з-поміж інших видів навчаль­но-пізнавальної діяльності. У освітньому процесі, ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігро­вої ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Дидактична гра може бути представлена:

•     у словесній формі;
•     поєднувати слово й практичні дії;
•     поєднувати слово й наочність;
•     поєднувати слово і реальні предмети.

Структурні складові дидактичної гри:

•     дидактичне завдання;
•     ігровий задум;
•     ігровий початок;
•     ігрові дії;
•     правила гри;
•     підбиття підсумків.

Проте слід наголосити, що не кожна ігрова діяльність може бути ефективною. Лише дидактично доцільне її використання та методично виправдана організація дають змогу вважати гру ефективним засобом навчання. Окрім того, кожний вид ігрової діяльності, що проводять на уроці, повинен відповідати певним дидактичним і методичним принципам:

—доступність;

—новизна;

—поступове зростання складності;

— урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів;

—зв'язок ігрової діяльності з іншими формами роботи на уроці [2, с. 53].

С. Гриценко, досліджуючи ефективність використання ігрового методу на уроках, зазначає: «Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, нею необхідно управляти, забезпечивши виконання таких вимог:

—ігри мають відповідати навчальній програмі;

— ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

— гра має відповідати віковим особливостям учнів;

— правила гри мають бути простими і чітко сформульованими;

— дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати;

— підсумок уроку має бути справедливим;

— ігри мають бути різноманітними;

— до ігор слід залучати учнів усього класу;

— не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку у грі, глузування);

— гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою» [3, с. 31].

Зауважимо, що гра для дитини молодшого шкільного віку наділена ще й дослідницьким змістом. Наприклад,  на уроках української мови чи літера­турного читання саме через гру дитина швидше дізна­ється про правила та норми спілкування — зі світом природи, з людьми; швидше опановує навички культурної поведінки, мовленнєво­го етикету (ігри — «Будьмо знайомі», «Ласкаво просимо», «Країна ввічливості» та ін.). Було зауважено, що спочатку учень зацікавлюється лише грою — розігруванням комунікативних ролей (співбесідник, адміністратор, співчуваю­чий, повчаючий) та комунікативних ситуацій (зустріч з другом на вулиці, у театрі, на прогу­лянці; діалог у бібліотеці, в транспорті; приві­тання з днем народження товариша, мами, ба­бусі, молодшої сестрички...), — але дуже швидко його починає цікавити навчальний матеріал, пов'язаний з нею (підбір мовних засобів, вклю­чення відповідних мовленнєвих формул у ситу­ативне спілкування, використання питальних, спонукальних чи розповідних речень, пошуки ввічливого звертання до співрозмовника; пра­вильна вимова слова, інтонація). У школяра виникає потреба не лише вивчити, а й зрозу­міти, запам'ятати і користуватися отриманими знаннями та практичними уміннями, які вона може реалізувати у ході навчально-пізнавальної діяльності, виконуючи різного роду  завдання.

 Таким чином, завдяки грі  активізується навчально-пізнавальна діяльність учнів,  краще розвиваються індивідуальні здібності, оскільки вони не відчувають психологічного тиску відповідальності, як зазвичай буває під час навчання. Засвоєння знань відбувається в ненав’язливій формі, що значно полегшує та значно покращує запам’ятовування інформації. Педагогічно і психологічно продумане використання гри стимулює розумову діяльність, людина починає мислити нестандартно, проявляє себе в іншому амплуа. А це підвищує інтелектуальну активність, пізнавальну самостійність та ініціативність учнів. Ігровий підхід не є визначальним способом засвоєння навчального матеріалу, але він значно збагачує педагогічну практику і розширює можливості учнів.

Література.

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ : Либідь,

1997. 376 с.

2. Джелялова І. Гра як один з методів виховання учнів початкових класів. Початкова школа. 2016. № 10. С. 52-53.
3. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор-укладач Н. П. Наволокова.  Харків : Вид. група «Основа», 2009.  176 с.
4. Інноваційність ідей А. С. Макаренка в педагогіці XXI століття / за ред. О.А. Дубасенюк: монографія. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. 304 с.
5. Крохмальна Г.І., Клюфінська О.Р. Використання ігрового методу на уроках англійської мови у початкових класах. Молодий вчений.  2019. №11. URL :http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2019/11/193.pdf. (дата звернення: 28.01.2020)
6. Любченко О. Дидактичні ігри в навчально-виховному процесі. Методичний порадник. 2015. № 8. С. 14-17.
7. Марчій-Дмитраш Т. М. Дидактична гра як системотвірний метод організації навчальної діяльності молодших школярів у процесі вивчення іноземної мови. Педагогічні науки.  2015, Вип. 67.  С. 100-105.
8. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти / Міністерство освіти і науки України.  2016 URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf(дата звернення: 28.01.2020)
9. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М.  Київ : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017.  206 с.
10. Стахів М. О. Засоби формування ключових компетентностей в учнів початкової школи. Молодий вчений.  2019.  № 9(1).  С. 99-103.
11. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям.  Київ : Акта, 2012.  537 с.
12. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. Київ : Рідна  школа,

 2009. 213 с.