Стендаль. Життя і творчість. Роман "Червоне і чорне"

Народився 23 січня 1783 року в Греноблі (Франція), у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера.

Дід, батько матері, Анрі Ганьон Поліна Бейль, сестра Стендаля Шерюбен Бейль, батько письменника

Через сім років померла мати Анрі, залишивши сина на виховання батькові (людині черствій, суворій і недовірливій) і тітці Серафі, яких він ненавидів. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Дідро, Гольбаха) Дім письменника у Греноблі

Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя.

Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. 1797 р. Анрі вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася. Центральна школа

Анрі Бейль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію.

1800 року сімнадцятирічній Бейль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником. У 1812 році Анрі взяв участь в російській кампанії Наполеона Бонапарта. Пройшов Орш, Смоленськ, Вязьму, був свідком Бородинської битви. Бачив як палала Москва, хоча власного бойового досвіду в нього не було.

Після падіння Наполеона Бонапарта Анрі Бейль не зміг існувати у Франції епохи Реставрації й поїхав до Італії, де брав участь у боротьбі карбонаріїв, товаришував із Джорджем Байроном. 1821 року повернувся до Франції, а після перемоги республіканців у 1831 році отримав посаду італійського консула і до кінця життя мешкав в Італії, яка приваблювала його набагато більше, ніж Франція.

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. У розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичними.

Однією з головних робіт Стендаля з літератури є есе «Расін і Шекспір» (1825). Головну помилку класицистів Стендаль вбачав у тому, що вони хотіли зберегти те мистецтво, що склалося задовго до революції. Новим напрямком він вважав романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, приреченим на вимирання. Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі «Червоне та чорне» Стендаль характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по великій дорозі». Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, правильніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній".

За життя Стендаля як письменника оцінило небагато людей, та серед них були Бальзак, Гете, Пушкін.   Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову мовчання». Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.

Фредерік Стендаль належав до письменників ХІХ століття, який разом з Оноре де Бальзаком став засновником соціально-психологічного роману, який відображав психологію людини, формування її особистості під впливом різних обставин.  

1827 року з’явився перший роман Бейля «Арманс», створений під враженням повстання декабристів в Росії. 1829 року – нариси «Прогулянки по Риму» і новела «Ваніна Ваніні».

У 1835 році Анрі Бейль був нагороджений Міністерством освіти Франції орденом Почесного легіону. 

У 1830 році Бейль стає консулом у папських володіннях в Чівітавеккії (Італія), час від часу з’являється в Парижі. Цього ж року виходить його роман «Червоне і чорне».

: класичний реалізм. : соціально-психологічний роман; роман «єдиного героя» (усі події та образи згруповано навколо одного героя); роман виховання. У лютому 1828 року в «Судовій газеті» Стендаль натрапив на такий матеріал: у грудні 1827 року Гренобльський суд слухав справу Антуана Берте, сина коваля, домашнього вчителя в дворянських сім’ях, який стріляв у матір своїх учнів. Ця історія стала чудовим матеріалом для майбутнього твору.

Задум роману виник однієї осінньої ночі 1829 року. Стендаль повернувся із салону чарівної співачки Джудітти Паста надто приголомшений. Програвши в карти 40 франків, він не зміг віддати борг. Принизливо було відчувати себе бідняком. Письменник подумав про самогубство, аж раптом згадалась історія про Антуана Берте.

У центр роману Стендаль поставив простолюдина із гарячою кров'ю (червоне), який народився в епоху, коли старі форми життя знову повернулися на арену, в мертвий сезон епохи Реставрації ( чорне ).

сенсуалізм – тільки пристрасть спонукає людину до дій і подвигів. життєві іспити Жульєна Сореля. трагічна доля талановитого плебея у Франції доби Реставрації. Франція (від провінції до столиці). Лінійний – немає ліричних відступів, порушень хронології подій. Лінійний – немає ліричних відступів, порушень хронології подій. Проблема молодої людини з народу, яка не може реалізувати свої здібності; проблеми політики, релігії, морально-етичні.

хронікально-лінійний характер (біографія героя); історія духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем. Головне – дія внутрішня, яку перенесено в душу і розум героя; перед кожним вчинком, від якого залежить подальший розвиток подій, Жульєн Сорель доскіпливо аналізує кожну ситуацію і себе в ній.

Гувернер мера; «розкішна церква» – це зовнішнє багатство, до якого прагне Сорель; церква – темна, оббита червоною тканиною. Кохання до пані де Реналь; лицемірство у семінарії; у салоні де Ла Моля; кохання Матильди. Постріл у пані де Реналь. Суд; «нова церква» – відкриття, яке зробив Сорель у своїй душі.