Таємниці чарівних ваз Артефіуса, які змінили світ. Відкритий інтегрований позакласний захід із зарубіжної літератури та всесвітньої історії

Таємниці чарівних ваз Артефіуса, які змінили світ

Відкритий інтегрований позакласний захід

із зарубіжної літератури та всесвітньої історії

 

Мета: розкрити школярам таємниці, які приховані в художніх творах видатних письменників світу, історію життя реальних героїв – прототипів творів, імена яких автори використовують у сюжетах своїх книг; зацікавити учнів творами зарубіжних письменників, у яких можна побачити перестороги нащадкам; виховувати вдумливого читача та поціновувача художнього слова.

Обладнання: Презентація заходу (ноутбук), уривки з відеофільмів «Титанік», «Собака Баскервілів», «Три мушкетери», «Хіросіма та Нагасакі», «Жанна д’Арк»; три вази із рідинами.

 

Хід заходу

Слайд 1. «Тема заходу»

І. НАУКА ПРО МИНУЛЕ

Слайд 2. «Тема розділу: Наука про минуле»

 

Слайд 3. «Історія людства»

 

Вчитель: Всім відомо, що історія – це наука, яка вивчає важливі події в житті людства, що відбулися в минулому. І відразу виникає багато запитань.
Які події вважати важливими?

Тільки ті, які змінили життя наших далеких пращурів, а, відповідно, й наше з вами? Наприклад, якщо Олександр Македонський чи Наполеон Бонапарт, Адольф Гітлер чи Йосип Сталін померли б в дитинстві чи взагалі не з’явилися б на світ, то й уся історія мала б інший вигляд? Але історія не терпить умовного способу дії: «що сталося б, якби…». Все відбулося саме так, як відбулося, й змінити нічого не можна.

В минулому траплялися не тільки війни, під час яких змінювалися кордони держав і виникали нові імперії. Відбувалося й багато інших важливих подій, важливість яких сучасники були нездатні оцінити одразу. Мова йде про витвори мистецтва й наукові відкриття, які змінили світ. Імена деяких поетів, художників і вчених відомі всім, а інші незаслужено залишаються у тіні. Хоча б частково виправити цю історичну несправедливість ми сьогодні повинні, розповідаючи про деяких з них, розповідаючи про геніїв, які випередили свій час. А що таке Час?

Слайд 4. «Кронос»

 

Учень: Батька грецького бога Зевса самі елліни називали Кроносом, або Хроносом, а давні римляни йменували Сатурном. Він керував часом, і на його честь нарекли другу за розміром планету в нашій Сонячній системі.

Учень:  Кронос – уособлення часу. І його ім’я означає – «час». Це він створив із Хаосу й Ефіру яйце світу, з якого виріс Ерос – головна життєва сила: Любов. Без якої немає ні народження, ні життя, ні смерті.

Учень: Це він дав вогонь, повітря і воду, з яких виникли і в яких творили боги.

Учень: Все, до чого торкнеться Кронос, стає неперехідним – не проходить ніколи. В Кроноса навіть муки стають вічними, а слава – безсмертною.

Учень: Його образ – старець із косою в руках. Косу він відібрав у смерті. Бо смерть ходить на його межі – межі Часу і Вічності. Й на цій межі косять або Вічний Час, або нездоланна смерть.

Учень: У них спільна нива – Вічність…

Вчитель: Але все-таки для нас набагато важливішим є те, що на честь цього давнього бога саму послідовність подій назвали хронологією. А запис подій стали називати хронічками або літописами. Таким чином, історію людства можна назвати хронологією, тобто літописом минулих часів.

Здавалося б, усе зрозуміло, проте виникає питання: що таке минуле, сучасне й майбутнє? Коли розпочалась історія? Пригоди, які відбулися влітку – це вже минуле? А вчорашній день, він увійшов в історію?

Історик: Сучасне – це коротка, ледве помітна мить, коли майбутнє стрімко перетворюється на минуле. Межі між часами настільки умовні, що можна вільно переміщатись у більш віддалені часи, в минуле й майбутнє.

Вчитель: Про це ми й хочемо вам розповісти…

 

ІІ. ЗА ТУМАННИМ СЕРПАНКОМ

 

(Перші спроби проникнути скрізь час)

 

Слайд 5. «Тема розділу: За туманним серпанком.

Перші спроби проникнути скрізь час»

 

Слайд 6. «Маг Артефіус»

 

Вчитель: В давні епохи, в забуте минуле, невідоме майбутнє чи у зовсім інші часи в мозок людини проникали подумки – за допомогою магічних дзеркал чи кришталевих куль.

У середньовіччі маг Артефіус винайшов три вази, які, мабуть, можна назвати першою машиною часу. Всі вони були наповнені різними рідинами.

Вчитель: Та самих лише ваз було недостатньо, треба було ще вміння володіти здатністю бачити невидиме. Цікаво, що приховують від нас чарівні вази Артефіуса?

Учень: У першій вазі містилася досить рідкісна в наші часи миррова олія. Ця ваза показувала минуле.

Історик: Мирра – ароматична смола, яку отримують із кори тропічних дерев родини комміфора, що ростуть у південній частині Аравійського півострова та в північно-східній Африці. З цих рослин також отримують миррову олію, яка зараз використовується в медицині. Її також застосовують для ароматичних курінь під час релігійних обрядів і додають для приємного запаху в різні страви.

Вчитель: Давайте подивимось у першу вазу Артефіуса…

 

ІІІ. КАЗКА ПРО СИНЮ БОРОДУ

Слайд 7. «Тема розділу: Казка про Синю Бороду»

 

Слайд 8. «Синя Борода»

 

Учень: Одного разу лицар із рудою бородою вмовляв дівчину-красуню вийти за нього заміж. Уже в церкві, даючи клятву вірності своїй нареченій, він сказав:

Учень:

– Я віддаю тобі і тіло своє, і душу.

Учень:

– Ось це я приймаю, – пролунав громоподібний голос та сміх диявола, який приховувався під виглядом красуні, а тепер перетворився на синього демона.

– Пам’ятай, що саме з цього часу ти мій і тілом, і душею!

Учень: Диявол зник, а руда борода лицаря на знак договору стала синьою.

Вчитель: Мабуть усім відома казка французького письменника Шарля Перро про Синю Бороду, герой якої одну за одною вбивав своїх дружин. У цього казкового персонажа був реальний прототип – маршал Франції Жиль де Ре. Він прожив всього 36 років, але життя його було яскравим. Посмертна слава була до нього несправедливою: його звинуватили у гріхах, яких маршал ніколи не чинив. Начебто заради отримання багатства він кликав на допомогу духів пітьми й приносив їм у жертву дітей. Давайте вияснимо, чи правдиві ці звинувачення…

Учень: В 11 років Жиль залишився сиротою й спадкоємцем великих володінь. Ці багатства не розбестили  його. Коли Жанна д’Арк підняла народ на боротьбу із загарбниками-англійцями, де Ре одним із перших приєднався до її війська. Він не тільки командував армією в 1429 році у битві під Орлеаном, а бився в перших рядах разом із солдатами. За це літописець ХV століття Монсторель назвав його найхоробрішим із лицарів. 17 липня того ж року він разом із Жанною коронував Карла, й той став Карлом ХІІ.

Історик: Карл ХІІ – французький король з династії Валуа. Коронований у Реймсі у 1429 році. Саме при ньому скінчилася Столітня війна 1337 – 1453 років.

Слайд 9. Відеофільм «Жанна д’Арк. Орлеанська діва» (2:41)

 

Учень: Орлеанська діва була названа рятівницею Франції, король пожалував їй дворянство.

Учень: Жиль у 25 років став маршалом, верховним командувачем французьких військ.

Історик: Коли у 1430 році герцог Бургундський захопив Жанну у полон, а потім продав її англійцям за 10 000 франків, Жиль намагався звільнити її, але виявився безсилим перед церквою, що звинуватила  д’Арк у чаклунстві. Маршала вразило, що із звинуваченням був згоден і король.

Вчитель: Що ж святого залишилось на світі? Гірко розчарований у людях, де Ре в 1432 році повертається у свій маєток. Він чудово розумів, що йому призначено церквою стати наступною жертвою жахливої несправедливості. Жиль найняв алхіміків і чародіїв, шукаючи захисту від підступності короля та церкви.

Історик: У вересні 1440 року маршал побив та кинув до в’язниці священика, який забажав заволодіти його замком. Цей вчинок Жиля де Ре розв’язав руки давнім ворогам та заздрісникам. Де Ре викликали до церковного суду, де були заздалегідь сфабриковані звинувачення в немислимих злочинах. За гроші купили і свідків. Спочатку Жиль усе заперечував. Його довго і жорстоко катували. Коли де Ре зрозумів, що живим із-за цих стін йому все одно не вирватись, він, аби припинити муки,зізнався в усьому.

Учень: 26 жовтня 1440 року його спалили як єретика. Відразу ж після цього всіх людей, які начебто були «помічники» маршала, відпустили на волю, а всі володіння де Ре стали здобиччю герцога Норманського та його підлабузника єпископа Нантського.

Учень: Такою є  справжня історія «Синьої Бороди».

 

ІV. СПРАВЖНІЙ БАСКЕРВІЛЬ

 

(Посмертна слава Ричарда Кейпеля)

 

Слайд 10. «Тема розділу: Справжній Баскервіль.

Посмертна слава Ричарда Кейпеля»

 

Учень: Одна з найцікавіших справ Шерлока Холмса, героя творів Артура Конан Дойля, розпочалася з того, що на Бейкер-стріт із графства Девоншир прибув доктор Мортимер. У його кишені лежав дивний рукопис.

Учень: «Початок вісімнадцятого століття, якщо тільки не підробка», – припустив сищик. А потім додав: «Я датую ваш рукопис тисяча сімсот тридцятим роком».

Учень: Доктор уточнив: «Точна дата – тисяча сімсот сорок другий». І потім розповів сімейну легенду про прокляття роду Баскервілів і жахливого собаку-вбивцю, який жив на болоті.

 

Слайд 11. Відеофільм «Собака Баскервілів» (2:57)

 

Вчитель: На жаль, усі троє доктор Мортимер, видатний сищик і сам письменник Артур Конан Дойль, – помилялися.  Ця історія трапилася на 65 років раніше – в 1677 році, хоча могла бути записана й пізніше. Першу жертву собаки звали не Хьюго Баскервіль, а Ричард Кейпель. Подія дійсно сталася у графстві Девоншир, але не поблизу Баскервіль-холу, а біля маєтку Брук-Менор, де мешкав сер Ричард.

Учень: Цей поміщик користувався поганою славою через те, що викрадав молодих дівчат і відвозив їх до однієї зі своїх садиб – Хонсон-Корт. Під час одного з таких налетів за ним погналася зграя примарних гончих псів. У Девонширі їх називають «болотяними псами» через те, що вони бігають по драговинах, куди іншим істотам і ступити боязко.

Історик: Але на болотах вони не жили, а водились у дикому й страшному Уістманському лісі, назва якого походить від місцевого слова, яке означає «чаклунський, жахливий».

Учень: В особливо темні ночі та негоду вони приєднувалися до примарних вершників «Дикого полювання», які виривалися просто з пекла, щоб викрадати душі нехрещених немовлят.

Історик: «Дике полювання» – в кельтських та німецьких легендах – це банда розлючених духів померлих людей. З пронизливими криками й диким шумом вони скачуть небом на примарних конях у супроводі гончих псів. Пси  та чорні коні, зі страшними очима. В Англії в останній раз «Дике полювання» бачили в 1940 році над Самахайнською рівниною в переддень Дня всіх Святих.

Вчитель: Не погидували пси й Кейпелем: погнали його на пагорбах та болотах Дартмура, поки той не впав мертвим. Там його й знайшли селяни. Поховали сера Ричарда біля південного ганку місцевої церкви. А оскільки боялися, що він стане розгулювати й після власної смерті, закопали в землю якомога глибше, а зверху труну придавили важким камінням, на якому звели склеп. З одного боку вхід у цей склеп закривали масивні грати, а з іншого – дубові двері з великою замковою щілиною.

 Учень: Місцеві хлопчаки й зараз випробовують свою хоробрість у грі, коли треба 13 разів оббігти могилу Кейпеля, а потім устромити палець у замкову щілину. Вважалося, що вампір може цей палець відкусити. Але за минулі століття, на щастя, нічого подібного не трапилося.

Учень: Ось цю легенду й використав Артур Конан Дойль у своїй повісті «Собака Баскервілів», змінивши імена й трохи зсунувши дату трагедії в часі.

 

V. ХАЙ ЖИВУТЬ МУШКЕТЕРИ-ГАСКОНЦІ!

 

(Д’Артаньян та інші)

 

Слайд 12. «Тема розділу: Хай живуть мушкетери-гасконці!.

 Д’Артаньян та інші»

 

Вчитель: У другу вазу Артефіуса було налите вино й вона показувала події, які відбувалися в сучасності.

Письменники не завжди вигадують героїв своїх творів. Буває й так, що вони описують долі реальних людей, лише дещо змінюючи перебіг подій. Тим приємніше дізнатися, що герої роману Олександра Дюма, славнозвісні мушкетери короля д’Артаньян, Атос, Портос і Араміс та їхній бравий капітан де Тревіль, існували насправді.

 

Слайд 13. Відеофільм «Три мушкетери» (3:01)

 

Учень: Шарль де Батц Кастельмор д’Артаньян народився в 1640 році. Ця подія відбулася в родовому замку Люпіак, у місті Ош, поблизу від столиці Гасконі. Шарль був наймолодшим у родині, тому на батьківський спадок розраховувати йому не доводилось. Ось і вирушив хоробрий гасконець у Париж, аби здійснити свою заповітну мрію – записатися до полку королівських мушкетерів. Йому пощастило: д’Артаньян у 1643 році зустрів земляка, капітана де Тревіля, про якого варто розповісти детальніше.

Учень: Справжнє прізвище капітана – Трувіль. Він був сином заможного гасконського торгівця Анрі де Пейро. Розбагатівши, Пейре захотів зробити сина іменним дворянином. Купив маєток, придбав для свого нащадка графський титул, дав йому нове ім’я за назвою містечка Труа-Віль, що означає «Три міста».

Учень: Втім, усе це не має значення, оскільки з новоспеченого графа вийшов відмінний капітан мушкетерів, який із першого погляду визначав найкращих фехтувальників і вербував їх до свого полку. Правда й те, що Трувіль був старший за д’Артаньяна на 22 роки.

Учень: Зате Атос, вірніше, Арман де Селлек, який доводився Трувілю племінником, був молодший за бравого гасконця на 20 років і навряд чи міг битися з нам пліч-о-пліч проти гвардійців кардинала. Він називав себе сеньйором д’Атоса – від назви невеличкого містечка, яким колись володів. Участі у пригодах, які описав  Дюма, Арман не брав. Відомо, що він був смертельно поранений під час дуелі, після чого помер.

Учень: У Трувіля був також інший родич – Анрі Араміц (у романі – Араміс), абат. Цей мушкетер дійсно був вірним другом д’Артаньяна. У 1653 році після 15-річної служби він повернувся до рідної Гасконі, де став абатом монастиря в долині Бартон, неподалік від свого родового замку, який стояв на високій горі.

Учень: Гасконцем був також Ісак де Порто (у романі – Портос), чий замок і нині височіє у Ланні.

Історик: Д’Артаньян наприкінці життя продиктував свої спогади Гасьєну де Куртілю де Сандра. Ці записи спробували знищити посланці короля Людовіка ХІV. На щастя, їм не вдалося це зробити. В 1704 році мемуари були видані й потрапили до рук Дюма. Письменник казав, що історія для нього – цвях, на який він вішає свою картину. Дійсно, «картина» – роман  «Три мушкетери» – вийшла прекрасною.

 

ІV. МАЙБУТНЄ НА КІНЧИКУ ПЕРА

 

Слайд 14. «Тема розділу: Майбутнє на кінчику пера»

 

Учень: Остання ваза Артефіуса була наповнена найчистішою водою, і провіщувала вона майбутнє…

Вчитель: Важко зараз когось здивувати повідомленням, що багато авторів фантастичних романів передбачали технічні винаходи. Спочатку вони з’являлися на сторінках літературних творів, а потім і в житті.

 

Слайд 15. «Сірано де Бержерак»

 

Учень: Наприклад, Сірано де Бержерак. Його ім’я стало називним для визначення істинного гасконця – поета та дуелянта. Навколо Сірано де Бержерака існує легенда, що, будучи відчайдушним дуелянтом, він жодного разу не був переможеним. Існує також міф, що він одного разу виграв битву з сотнями розлючених супротивників, що знайшло своє відображення у п’єсі Едмона Ростона.

Учень: Сірано де Бержерак був не тільки героєм п’єси Едмона Ростона – французького поета і драматурга, але й реальною людиною, письменником-фантастом, який жив у ХVІІ столітті. У своїх романах він передбачив появу фонографа та магнітофона, будинків на колесах та електричної лампочки. Описав дію багатоступінчастої космічної ракети та повітряно-реактивного двигуна, що використовується в сучасній авіації. Він також припустив, що боги насправді були прибульцями з космосу. Дія його творів відбувається на Місяці та на Сонці. На жаль, для нас це поки що недосяжна мета.

Вчитель: Але ж більш важливим є той факт, що письменники можуть програмувати долі людей.

 

Слайд 16. «Едгар Аллан По»

 

Учень: Едгар Аллан По – американський письменник-романіст, критик, класик новели. Родоначальник детективної літератури.

Учень: У своєму єдиному романі «Повість про пригоди Артура Гордона Піма», опублікованому в 1838 році, Едгар Аллан По розповів про бідування чотирьох моряків, які врятувалися після аварії корабля.

Вчитель: В романі сказано, аби вижити у морській пучині, моряки повинні були тягти жереб: кому випаде коротка соломинка, той повинен померти задля того, щоб інші вижили (тобто його мали з’їсти). Жереб випав юнзі Ричарду Паркеру.

Учень: І ось через 46 років, у 1884 році, саме така трагедія трапилась насправді…

Учень: Троє моряків, що врятувалися після аварії корабля, були притягнуті до суду за вбивство юнги. Перед обличчям голодної смерті вони тягнули жереб, кому з них призначено бути з’їденим. Коротку соломинку витягнув … Ричард Паркер!

Вчитель: У 1898 році була опублікована книга Моргана Робертсона «Крах титана». В ній описаний надзвичайно розкішний лайнер. Його довжина становила 300 метрів, він досягав швидкості 25 вузлів на годину й міг умістити 2000 пасажирів. На борту знаходилися 24 рятувальні шлюпки. Під час свого першого плавання цей «титан»  потрапив у туман і, зіткнувшись із велетенським айсбергом, потонув.

Учень: Минуло 13 років, і у 1911 році на воду було спущене найбільше пасажирське судно початку ХХ століття – лайнер «Титанік» (Великобританія).

Історик: Його довжина становила майже 300 метрів. Корабель був спроможний розвивати максимальну швидкість до 25-ти вузлів. На боту було більше 2000 пасажирів і невелика кількість рятувальних шлюпок.

 

Слайд 17. Відеоролик «Титанік» (4:26)

 

Історик: (під час відеофільму) У квітні 1912 року під час першого плавання «Титанік» зі Саутгемптона (Великобританія) до Нью-Йорка (США) потрапив у туман, наштовхнувся на велетенську брилу льоду і потонув. Кількість загиблих, за різними даними, становить від 1400 до 1517 осіб (усього на борту судна було 2200 осіб). Загибель «Титаніка» – одна з найбільших морських катастроф в історії людства.

Вчитель: У 1985 році спільна американсько-французька експедиція виявила потонуле судно приблизно у 800 км на південний схід від острова Ньюфаундленд.

 

Слайд 18. «Марі Кореллі»

Учень: Минуло 10 років, і в Англії вийшла в світ книга Марі Кореллі «Таємна сила», в якій досить точно були описані атомна енергія та ядерна зброя. Герой роману, винахідник Гвент, передає секрет виготовлення атомних бомб Сполученим Штатам Америки. Він вважав, що це найкращий спосіб раз і назавжди покінчити з війнами в усьому світі.

Учень: Марі Кореллі писала: «Звільнена енергія в мільйони разів перевищує за силою найбільш вибухонебезпечну речовину. Один аероплан здатен умістити достатню кількість для того, щоб перетворити місто на руїни, де не залишиться жодної живої душі».

Вчитель: Саме так і трапилося через 24 роки.

 

Слайд 19. Відеофільм «Хіросіма і Нагасакі» (3:26)

 

Історик: Нагасакі – місто й порт у Японії на острові Кюсю, адміністративний центр префектури Нагасакі. Місто зросло на місті рибальського селища, відомого з ХІІ століття. Наприкінці Другої світової війни на Нагасакі була скинута американська атомна бомба, яка зруйнувала третину міста. Було вбито та поранено більше 75 тисяч мешканців. Сьогодні місто відбудоване заново.

Історик: Хіросіма – місто в Японії на південному заході остова Хонсю. Місто зросло навколо феодального замку ХVІ століття. Авіація США скинула на Хіросіму атомну бомбу. Значна частина міста була зруйнована, вбито та поранено більше 130 тисяч осіб.

Учень: Вірно сказала поетеса українського походження Анна Ахматова: «Не пишіть про смерть, у віршах усе справджується». Можна додати, що не тільки у віршах, але й у прозі. Цю особливість відзначили й інші письменники. Бажаючи вразити уяву читача, вони вигадували різні жахи, а потім зі страхом спостерігали їх у житті.

Учень: Краще писати про добре та радісне – нехай воно справджується!