"Стежками Сковороди"

                                Стежками Григорія Сковороди

Їдучи влітку шляхами Полтавщини, мимоволі споглядаєш обабіч дороги дороговкази - путівники: «Музей  письменника  М.В. Гоголя» у Диканьці, «Музей -  садиба філософа  Г.С.Сковороди» у Чорнухах. Славиться і пишається Полтавщина відомими іменами діячів, письменників, гончарів. А що ж  Харківщина? Прямуємо з Богодухова до Харкова і теж бачимо дороговказ «село Сковородинівка».

Ім’я  Григорія Сковороди тісно увійшло і закарбувалося у літературну стрічку Харківщини.  Знаємо і шануємо ім’я  байкаря Сковороди, бо написав відому і таку життєву байку «Бджола та Шершень» у збірці «Байки Харківські». Щоразу, коли мандруєш широкими просторами Слобожанщини, уявляєш, як ходив філософ просторами, помічав життєві незгоди і  давав поживу для роздумів у настановах пісень  збірки «Сад Божественних пісень». Такий він, наш Сковорода, що значну частину свого життя працював тут та знайшов свій останній прилисток у землі харківській.

Великий філософ залишив щедру спадщину: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду - чисту та моральну. Можна назвати Г.С. Сковороду «безсрібним», адже майна не стяжав, жив просто. І за це приймали народ під свої покрівлі. А Сковорода в добу Руїни віддавав усе, що мав: щирі поради, настанови, дружні докори. «Як тільки помічаю, що хтось добровільно заради другого наражається на небезпеку, той, певним чином, ніби витрачає своє життя для нього. Іноді може здатися, що я гніваюся на найдорожчих мені людей. Але це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов’ю», - писав Сковорода.

«Сковороді не треба було самому шукати читачів - вони його шукали»,- відзначав дослідник його творчості С. Єфремов. Тому й сьогодні звертаємося до творіння письменника - філософа, бо нагальною потребою для молодих і старших є проблема пошуку свого «Я». Пошук щастя, яке, виявляється, можна знайти, прислухавшись до свого серця. Тоді знайдеш своє покликання, трудитимешся у своєму природженому ділі - і будеш щасливим від того. Так філософ трактує постійний пошук людини бути щасливою. Нині пошуки птаха щастя ведуть до кабінетів психологів, психотерапевтів, створюються хаби, в яких   людина шукає порятунок від самотності та нудьги. Так, соцмережі  можуть зробити людину нещасною. І тут варто згадати Г. Сковороду, класика української літератури, поради якого в іншій інтерпретації знаходиш у модних журналах. Так, пошук гармонії, краси, себе - вони вічні. А в основі нашої життєвої філософії має лежати проста сковородинівська формула - любов і вдячність. Пам'ятаєте його вислів:  «Якщо я хочу, щоб мене любили - я сам перший люблю»? І гармонія селиться у душі.

«Світ ловив мене, але не впіймав», - такі слова викарбовано на його могилі. А люди мають мати чітке карбування у мізках, що світ зла, облуди, нелюбові, надміру в усьому  не мають затягти у свої тенета, бо від того не буде щасливою сама людина. Для цього живуть і творять письменники і філософи на Землі. Цьому вчив і наш Г. Сковорода.

Оригінальні рефлексії Г.Сковороди над Біблією, його мислення образами і метафоричним спогляданням засвідчують нову духовну якість національної культури.  Повертаймося ж  на стежку пошуку самоідентичності, культури з «національним» ядром, енергією гармонії, споглядання світу природи. І щастя не забариться у нашому напрямку. Не гаймо часу, бо «з усіх втрат втрата часу найдорожча» - вчив український філософ Г. Сковорода.