Стилістичні засоби морфології.

Урок № 46

Тема.   Стилістичні засоби морфології.

Мета:  пояснити стилістичну функцію різних частин мови; звернувши увагу на морфологічні синоніми – граматичні форми слова, які розрізняються стилістичним уживанням, удосконалювати вміння доречного використання частин мови та їх певних граматичних форм у висловлюваннях різних стилів; розвивати логічне й образне мислення, спостережливість, почуття мови, смак до влучного слова, пам'ять.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання:  підручник.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІ. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

◊ Прочитати (прослухати).

 У реченнях якого з уривків переважають іменники? У яких реченнях переважають дієслова? Речення якої з груп є більш динамічними? З якої причини?

І. Зупинки. Аварії. Перон. Гучномовці. Зали чекання. Карти. Вагони – парії. Вагони – службовці. Вагони – аристократи. Люстра – електрична сестра орхідей. Черга. Буфет. Каси.

 ІІ. Здається, часу і не гаю, а не встигаю, на встигаю! Щодня себе перемагаю, від суєти застерігаю, і знов до стрічки добігаю, і не встигати не встигаю, і ні хвилиночки ж не гаю!

  (З творів Л. Костенко)

◊ Прочитати (прослухати) уривки.

 Засувати, якими частинами мови є виділені в реченнях слова. Які стилістичні особливості має кожна з визначених вами частин мови?

Було нам важко і було нам зле, і західно, і східно. Було безвихідно. Але нам не було негідно.

        (Л. Костенко)

Сонета скласти – то нелегка річ… Чотирнадцять рядків він ямба має, немов чотирнадцять рядків намиста: чотири перших – вступ, горить-буяє у других чотирьох душа артиста, в терцети ж два всю силу він вклада…

    (А. Казка.)

Ти і я – це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, будуть Я приходити до Тебе, і до інших йтимуть горді Ти. Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачили земля! Але ми з тобою… Ми не вічні, ми з тобою просто – ти і я. І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя.

     (В. Симоненко.)

С л о в н и к.

Сонет – форма вірша із чотирнадцяти рядків, розбитих на два чотиривірші (катрени) і два тривірші (терцети), написаних п’яти– чи шестистопним ямбом. Терцет, або тривірш, – строфа з трьох віршованих рядків, які або поєднуються однією римою, або два рядки римуються, а третій лишається без рими (чи римується з якимось рядком наступної строфи).

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

◊ Пояснення вчителя^[1].

Слова різних частин мови виконують насамперед комунікативну функцію, бо з них будуються речення, що служать для вираження думок і почуттів. Проте кожна частина мови, маючи свої стилістичні особливості, може надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Так, переважанням дієслів тексту надається динамічності, експресивності, тоді як переважне вживання іменників надає висловлюванню ґрунтовності, розважливості. Домінування займенників роблять текст особистіснішим, навіть інтимнішим. Велика кількість прислівників деталізує й увиразнює перебіг подій, про які йдеться в тексті. Числівники здебільшого виступають як стилістично нейтральні слова, проте іноді вживання числівників конкретизує висловлене в кількісних вимірах або ж підкреслює надто велику кількість чогось.

Найвиразніше стилістичні особливості кожної з частин мови виражаються у зіставленні їхніх синомічних граматичних форм – нейтральних і стилістично маркованих.

Морфологічні синоніми – це граматичні форми слова, які розрізняються засобами граматичного вираження і стилістичним уживанням¹. Напр.: лікар (стилістично нейтральне слово, означає професію, вживається в будь-якому стилі), лікарка (означає особу жіночої статі, що має певну професію, вживається в художньому й розмовному стилях), лікарша (слово має розмовно-просторічний відтінок, уживається тільки в розмовному стилі, часто з іронічно-негативним забарвленням, напр.: Інженершу зустрічаю – здуру голову втрачаю. (П. Біба.); червона (стилістично нейтральне слово) – червоная (вживається тільки в художньому стилі – здебільшого в поетичних творах, напр..: Червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору… (Дніпрова Чайка); біжіть (стилістично нейтральне слово) – біжіте (слово несе відтінок експресивності, вживається в художньому та публіцистичному стилях, напр.: Гей, біжіте, панські слуги, та спіймайте вітра в полі! (Леся Українка.)

Із певною стилістичною метою в художніх текстах іноді використовуються форми середнього роду іменника замість форм чоловічого й жіночого родів, що надає висловлюванню емоційного забарвлення – інколи співчутливого, інколи – зневажливо негативного або сатиричного відтінку (напр.: …А я було трохи не голе, таке убоге… (Т. Шевченко.)

Стилістичними ознаками виділяються іменники спільного роду. Більшість їх є стилістично нейтральними (сирота, староста, листоноша). Частина ж іменників спільного роду виражає негативні відтінки значення (зайда, приблуда, гуляка, злодюга, гультіпака, зануда). Деякі мають позитивне  забарвлення   і  увиразнюють   співчутливе  ставлення    (бідолаха,

сіромаха, невдаха). Використовуються такі іменники в розмовному  і художньому стилях.

 Числові форми частин мови також мають стилістичні особливості. Іменники, що мають форму лише однини (мідь, сталь), уживаються в книжних стилях – науковому та діловому. Проте іноді такі іменники у формі множини вживаються у висловлюваннях наукового стилю (шуми в серці, болі в шлунку, приписані мінеральні води, командні висоти, високоякісні вина).

 Стилістично маркованими можуть бути займенники. Так, займенник ми може вживатися на позначення однієї особи (автора дослідження) в науковому стилі, тоді як займенник ви вживається у звертанні до однієї особи з метою вияву пошани в художньому (епістолярному) та розмовному стилях.

 Поширеним стилістичним засобом є використання в ролі звертання іменника-назви неістоти й формі кличного відмінка в художньому стилі (напр.: Люблю я, Києве, твою врочисту сутінь вечорову… (М. Упеник.)

 Стилістичне забарвлення властиве й прикметниковим формам. У науковому й діловому стилях використовуються прикметники з префіксами супер-, інтер-, гіпер-, ультра-, архі-. У художніх текстах такі прикметники вживаються з певною стилістичною метою: надати вислову емоційно-експресивного відтінку (супермогутній, ультрасучасний, архівидатний).

 Експресії надають художнім висловлюванням прикметники з префіксами пре-, суфіксами -езн-, -елезн-, -ісіньк-, а також складні прикметники: високий-превисокий, яскраво-жовто-фіалковий (напр.: Червонувато-брудно-жовте шумує листя під ногами. (М. Доленго.)

 Певного стилістичного забарвлення надають висловлюванню короткі й нестягнені форми прикметників, дієприкметників та займенників: молод, молодая, проклят, проклятая, жоден, всяк, кожен.  Уживаються такі форми в художньому та народнопоетичному мовленні (напр.: Всяк чоловік собі не ворог. (Нар. творч.)

 З певною стилістичною метою можуть уживатися дієслова. Так, форми одного способу дієслова можуть уживатись у ролі іншого способу (у розмовному та художньому стилях). Наприклад, у ролі наказового способу може бути вжито форму дійсного: Завтра прийдеш вчасно і не спізнишся ні на хвилину! У ролі наказового способу може вживатися неозначена форма дієслова: Сидіти! Слухати й не сперечатися!

ІV. Виконання вправ на закріплення вивченого.

◊ Прочитати (прослухати).

 Вказати морфологічні синоніми. Чим вони відрізняються від лексичних синонімів?

 Зеленеє жито, зелене! Хорошії гості у мене! Ой не шуми, зелен гаю, зелений байраче!

        Ірод проклят засмутився, що Йсус Христос народився. Твоя,  царю, віра проклятая, твоя царівна поганая!

        Голий бідак злодія не боїться. Гол, як сокол, обмерз, як пес, обкис, як лис, а так голоден, що жить не годен.

         (Нар. творч.)

◊ Прочитати (прослухати).

 Якого стилістичного забарвлення надає реченням уживання форми середнього роду замість чоловічого або жіночого? Чи можливий такий засіб в інших стилях, крім художнього?

…Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало у холодочку за снопом. (Т. Шевченко.) Був собі тато, була собі мама, було собі я. (І. Драч.) І майне біля хати колихкою маною заводійне, окате, те, що звалося мною. (В. Базилевський.) Насилу виліз із бебехів пан Цибульський: таке плюгавеньке, товстеньке, кирпате, очі як осокою попрорізувані, а пика та червона, як новий п’ятак, аж блищить. (О. Стороженко.) Коли ось двері на ганок – рип! – виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третій Панько Нужник, - за старосту вони його призначили. Батько його крамничку в нас держав, а воно, сопливе, виплакало, щоб його в колгосп прийняти. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! (Остап Вишня.)

◊ Вибірковий диктант.

 Виписати іменники спільного роді. Вказати ті з них, що є нейтральними назвами, та ті, що мають позитивне або різко негативне забарвлення. У яких стилях уживаються іменники спільного роду?

 …Ти хлібом, здобутим у поті лиця, згодуй для Вкраїни синка молодця.  …Нехай допита – чого Україна кругом сирота? (В. Мова.) Тому справжньої волі й нема – між рабів заблукала сердега… (О. Завгородній.) …Я син чесних газдів, син гідної сім’ї, і чого від мене хочуть ці палії, пройдисвіти, шибайголови, волоцюги, паливоди, нероби, гультяї, харцизи й злодюги? (Б.-І. Антонич.) А в нашого сусіда льотчик-син, бува, листи приносить листоноша… (М. Лиходід.)  Школяр-отряха на льодині, немов Колумб, пливе в світи. Одного страх: щоб мати знов за мандри ремнем не провчила. (М. Стельмах.) Щоб не назирала Текля, язиката така просторіка, зілля беру не для кума, а для свого ж беру чоловіка. (І. Драч.) Щось відчайдушно вітрові-заброді кричав каліка-ворон на стерні. (Б. Манюк.) О Боже, скільки тих кульбаб! Ну ж, ні місцинки від нахаб у нашому саду. (І. Жиленко.) «Петре, Петрусю, вчини мені ласку! Кидай косити та сідай в коляску!» «Не можна, не

можна, моя пані вельможна! Ти – в сріблі і в злоті, я ж – козак голота». (Нар. творч.)

◊ Розподільний диктант.

 Іменники, що вживаються тільки у формі однини та тільки в формі множини, записати у дві колонки. Які з цих іменників належить до книжних стилів?

 Окуляри, сум, вибори, Чернівці, студентство, боротьба, заробітки, абстракціонізм, іменини, аміак, шахи, політика, хрестини.

◊ Пояснити, у яких стилях подані іменники можуть уживатись у формі множини. Відповідь проілюструвати самостійно складеними реченнями.

                           Біль, вода, сталь, вино, висота.

◊ Диктант із коментуванням.

 Вказати іменники, вжиті у формі кличного відмінка. Якому стилеві властиве вживання у формі кличного відмінка при звертанні іменників – назв неістот? Чому таке вживання неможливе в науковому та діловому стилях?

 Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, карає тяжко? (Т. Шевченко.) Україно моя, ой затравлена зболена пташко, піднімися з колін, хай шумують на вітрі хліба, хай народ твій пізнає добробут постійний і щастя, і не гне його більше ні горе страшне, ні журба! (З. Бебешко.) Земле моя, запашна, барвінкова, ріки медові, дощі золоті, тільки б побачить тебе у обнові – більше нічого не хочу в житті! (М. Стельмах.) Певно, що буде рівна година. Сійся-родися, нова Україно! (В. Мельник.)

◊ Робота з підручником.

 Самостійне виконання вправ 151, 153.

V.  Підведення підсумків уроку.

VI. Домашнє завдання.

§ 10, виписати з художніх творів  5 - 6 речень зі звертаннями, вираженими кличним відмінком іменників – назв неістот, вправа 157 (усно).

^[1] Викладено за виданням: Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназії гуманіт. профілю. – К.: Вежа, 1994. – С. – 199.