Сторінками творів М.В.Гоголя

Літературна вікторина

Сторінками творів М.В.Гоголя

З якого твору цей пейзаж?

«Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться; ані прогримить. Дивишся, і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь, і здається, неначе увесь вилитий він із скла, і неначе блакитний дзеркальний шлях , без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в’ється по зеленому світу.»(«Страшна помста»)

«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї. Із середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! » («Майська ніч, або утоплена»)

«Якій чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосно гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На ньому ні хмаринки. У полі ні звуку. Все начебто вимерло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає в степу.» («Сорочинський ярмарок»)

«Степ що далі, то ставав прекрасніший…Уся поверхня землі являла собою зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави позирали голубі, сині й лілові волошки; жовтий дрок вискакував догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці налився в гущині. Біля тонкого їх коріння шмигали куріпки, витягши свої шиї. Повітря було сповнене тисячею всяких пташиних свистів.» («Тарас Бульба»)

Портретна галерея

Впізнай літературного героя

«… не красень, але й непоганий із себе, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не сказати, щоб старий, одначе й не так, щоб занадто молодий.» (Чичиков)

«… риси обличчя його були не позбавлені приємності, але цій приємності, здавалося, занадто було передано цукру» (Манілов)

«Фрак на ньому був зовсім ведмежого кольору, рукава довгі, панталони довгі, ступнями він ступав криво й косо й наступав раз у раз на чужі ноги. Колір обличчя мав розжарений, гарячий, який буває на мідному п’ятаку» (Собакевич)

«Обличчя його не являло нічого особливого: воно було майже таким, як у багатьох худорлявих старих людей: одне тільки підборіддя виступало дуже далеко вперед, тож він мусив щоразу закривати його хусткою, щоб не заплювати; маленькі очиці його не погасли і бігали з-під високо порослих брів, як миші, коли висунувши з темних нір гостренькі морди, нашорошивши вуха й моргаючи вусом, вони дивляться, чи не затаївся де кіт або пустун хлопчисько, і нюхають підозріло саме повітря» (Плюшкін)

«Літня вже жінка, в якомусь спальному чепці, надітому похапцем, з фланелею на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, що скаржаться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом складають потрохи грошенята в пістрьові торбинки, розміщені по шухлядах комодів» (Коробочка)

Бюро знахідок

Хто хазяїн цих речей?

Люлька, нерозлучна супутниця на морях і на суші, і в походах, і дома. (Тарас Бульба)

Книга, постійно закладена на чотирнадцятій сторінці. (Манілов, «Мертві душі»)

Черевики, що носить цариця. (Оксана, «Ніч перед Різдвом»)

Зламана шарманка. (Ноздрьов, «Мертві душі»)

Буквар, який чотири рази  закопували в землю. (Остап, «Тарас Бульба»)

Чарка з якоюсь рідиною і трьома мухами. (Плюшкін, «Мертві душі»)

Хто тут живе?

«…дерев’яній будинок з мезоніном, червоним дахом і темно-сірими або, краще, дикими стінами, - будинок на зразок тих, що в нас будують для військових поселень і німецьких колоністів Було помітно, що, будуючи його, будівничий безнастанно боровся зі смаком господаря. Будівничий був педантом і хотів симетрії, хазяїн – зручності і, як видно, внаслідок того позабивав з одного боку всі відповідні вікна і прокрутив на місці їх одне маленьке, що потрібне, мабуть, для темної комірки… Подвір’я обведено було міцними й надмірно надмірно товстими штахетами. Поміщик, здавалось, дбав дуже про міцність.»

(Собакевич)

«Будинок панський стояв самотою на взгір’ї, тобто на підвищенні, відкритому всім вітрам, яким тільки заманеться повіяти; схил гори, де він стояв, був одягнений підстриженим дерном. На ньому були розкидані по-англійському дві-три клумби з кущами бузку та жовтої акації; п’ять-шість беріз невеликими купами здіймали подекуди свої дрібнолисті, ріденькі верхів’я. Під двома з них видно було альтанку з плескуватою зеленою банею, дерев’яними голубими колонами й написом: «Храм самотніх роздумів».

(Манілов)

 «... кімната була обвішана старенькими в смужку шпалерами; картини з якимись птахами; між вікон – старовинні маленькі дзеркала з темними рамками у вигляді скрученого листя; за кожним дзеркалом закладені були або лист, або стара колода карт, або панчоха; на стіні годинник з намальованими квітами на циферблаті… незмога була більше нічого розглянути».

(Коробочка)

 «Якимсь спорохнілим інвалідом дивився цей дивний замок, довгий, довгий надмірно. Місцями був він на один поверх, місцями на два; на темному даху, що не скрізь надійно зберігав його старість, стриміло два бельведери, один проти одного, обидва вже похитнуті, позбавлені фарби, що колись покривала їх. Стіни будинку показували місцями голе тинкове решетування і, як видно, багато зазнали від усяких негод, дощів, вихрів та осінніх змін. З вікон тільки двоє були розчинені, решта – заставлені віконницями або навіть забиті дошками. Ці двоє вікон, зі свого боку, теж були підсліпуваті, на одному із них темнів наліплений трикутник із синього цукрового паперу».

(Плюшкін)

Про кого ці слова?

 «Є рід людей, відомих під іменем: «люди так собі», «ні се, ні те», «ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан», як говорить приказка». (Манілов, «Мертві душі»)

«І загинув козак! Пропав для всього козацького лицарства». (Андрій, «Тарас Бульба»)

«А був час, коли він тільки був ощадливим хазяїном». (Плюшкін, «Мертві душі»)

«Дивна дівка! …З годину стоїть, видивляючись у дзеркало, і не надивиться, та ще й хвалить себе в голос». (Оксана, «Ніч перед Різдвом»)

«На жодному зібранні, де він був, не обходилось без історії ». (Ноздрьов, «Мертві душі»)