Стпашна доба. ЇЇ печальний погляд залишив в памяті великий біль й тривогу(.Конспект виховної години)

 Дні пам‘яті,які ми відзначаємо восени:

 85 років з початку Великого голоду В Україні.(1932 рік)

 80 років з дня початку розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандормох27 жовтня)

70 років з дня проведення радянськими карально-репресивними органами

 операції «Захід» – масової депортації населення Західної України до Сибіру

 (21.10.1947).

І тема виховної години звучить так: Страшна доба… ЇЇ печальний спогад залишив в пам’яті великий біль й тривогу. Лейтмотивом нашої бесіди будуть слова «ніколи знову», тобто ми поговоримо з вами про причини і про наслідки ,і що ми маємо усвідомити щоб таких  визначних дат не було в сучасному житті

Вчитель:

Немає в світі жодної людини

Хто б не здригнувся серцем повсякчас

Кого б не сколихнула доля україни

 Така важка й жорстока водночас.

Хлопці читають вірші.

Все минуло. Розвіялось в вирі століть.

Та спогад про минувшину вітчизни

Як тінь перед очима памяті стоїть

Куди закинути цю тугу ненависну.

Огорнена сукном печалі й суму

Нам в очі з жахом дивиться війна

Страшні у голові вирують думи-

За що ми платимо й чому така ціна?

Чому нас нівечили й нищили роками?

Над родом нашим страшно так знущались

Козацький дух в’язали ланцюгами

Лише за те, що українцями ми звались.

Хто нам розкаже, за що і чому маєм таку важку долю

Любимо працю і землю свою

Але не маємо волі?

Чому- питаю в себе і в віків

В мого народу завжди є герої

Чому замість мотики і плугів

Доводиться у руки брати зброю

 Історія на жаль нічого не навчила.

Згадаймо все щоб не пішло у забуття.

віками ми мовчали. Вже несила.

Бо без минулого немає майбуття

Вчитель:Торкаються думки до усього навколо.

Земля  і пам'ять- все,що в спадок маєм

Минуле і майбутнє сплітаються у коло.

Давайте їх з сучасним поєднаєм.

 Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Ви ті, які живете в сучасному

 Житті і будете мати майбутнє тільки тоді, коли будете знати своє минуле. Хай не дуже радісне, щасливе, але воно є.

Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Вчитель запалює свічку.

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Учень 1

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори  

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Учень 2

Ти в сумлінні своєму свічу засвіти

За всіх тих, що зоріють над нами

Хай здригнуться від правди земля і світи

Ми про них згадаєм хоч словами

Засвічу я у серці своєму свічу.
І думками полину в минуле.

І пройду я крізь стіни гіркого плачу.

І згадаю про все, що забули.

Вчитель:Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.

Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха

почали вмирати хлібороби з діда – прадіда?

Прошу до слова  учнів.

Учень 1:На східній території України, де була встановлена радянська влада,

будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості

почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав

для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках

навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних

 господарств.

З діда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі.

Земля була основою життя селянською сім’ї. Від батька до сина передавалась

 у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.

Ведучий 2:

З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти

 суворо карали.

 Душа народу знов співа мінору.

Ведучий 3:

Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі

 Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока,

м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів селянським сім’ям

 на зиму.

Навіть те, що залишали на насіння, примушували здавати.

Учитель.

Садок вишневий коло хати,

 Хрущі над вишнями гудуть

 Плугатарі з плугами йдуть

 Співають ідучи дівчата

І дійсно, осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший,

ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.

Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні

продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося

того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.

Учень:

Остання хлібина

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання!

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів.

Учень 1:

І спалахнув в Україні великий голод, а за ним прийшла смерть.

Душа народу знов співа мінору..

Учень 2 Мій рід великий не простяг долоні…

Учень 3

Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року) 

Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

Учитель: Знищено було майже сім мільйонів українців.

Але цього виявилось замало. Розбиті життя, покалічені долі, втрачені надії Це злочин проти людини, проти народу, проти всього людства. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії, на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це одне, а коли від голоду, зумисного голоду – це зовсім інше. І сталося це не в пустелі чи вічній мерзлоті, а на теренах “житниці” Європи.

 Проте, це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

Але таких жертв було мабуть замало. Після тридцять третього пройшло три роки…Сталін зі своїми злочинцями вирішили проявити такий собі великий жест доброї волі-зробити подарунок  до 20 річниці великої революції - розстріляти особливо небезпечних ворогів народу.

 27-го жовтня, в Україні вшановують 70-ті роковини з дня, коли розпочались масові розстріли української культурної, наукової та політичної еліти в карельському урочищі Сандармох.Чому  саме там?

Учень1:Сандармох – лісове урочище, що знаходиться в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія, площею близько 10 гектарів стало братською могилою для майже 10 тис. розстріляних в 30-х роках органами НКВС людей 58 національностей.

Так, перший етап розстрілів розпочався 27 жовтня і тривав з перервами до 4 листопада.

Учень 2Серед приречених на смерть було і 290 українців. Найбільша кількість розстрілів випала на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 людини, всі, як зазначалося в “розстрільних списках” – “українські буржуазні націоналісти”. Таким чином, тільки за один день впав весь “цвіт української нації”.

Кожен із загиблих був не тільки видатним фахівцем у своїй галузі, а й видатною особистістю, фігурою .

Учень 3Серед них – засновник нового українського театру Лесь Курбас;

один з найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний;

Микола Куліш – драматург, громадський і освітній діяч, газетяр, редактор;

Микола Зеров – професор ,вчений, поет, перекладач .

Матвій Яворський – історик, політичний діяч, академік ВУАН;

 Володимир Чеховський – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ і багато інших.

Всі були молоді, в розквіті сил, в основному 36-50-ти років.

Учень 4.За всі розстріли в урочищі Сандармох відповідав капітан Матвєєв, безпосередній виконавець розстрілів (до речі, згодом також репресованого).за один день розстріляв 1111

Вчитель: Їх просто хотіли вирвати, забрати з історії. Забирали переважно з Києва, Харкова-столиці творчої України. Як  ми бачимо трагічні події зачепили Центральну і східну Україну. Але вже у 1947 році почалася операція «Захід»-примусове вивезення українців до Сибіру. О другій годині ночі розбудили і на збори дали 2 години. Давайте з’ясуємо:

Учень1: Операція «Захід» – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Протягом доби було вивезено близько 78 тисяч українців до Казахстану та віддалених районів Сибіру.

 Учень 2:21 жовтня 1947 року протягом одного дня виселили понад 76 тисяч осіб. Це була наймасштабніша депортація населення західноукраїнських земель у повоєнний час.. Місцеве населення депортували у віддалені регіони СРСР, зокрема в Сибір. Операція "Захід" розпочалася 21 жовтня о другій годині ночі і тривала добу.

Учень 3:Майно виселенців конфіскували й передали в державну власність – тобто в колгоспи. Виселяли насамперед родини учасників ОУН, пособників учасників ОУН та членів їхніх родин. Це були переважно жінки і неповнолітні діти.До списків осіб на виселення, поспіхом складених секретарями сільрад, потрапило багато й тих людей, які не були близькими родичами повстанців.. . Підпілля оун упа попереджало про заплановану акцію шляхом поширення листівок «Ховайтеся, вас будуть виселяти»,Деякі сім'ї, попереджені підпіллям напередодні сховались у лісах.

Учень 4:Операція "Захід" таки послабила український визвольний рух. Після десятків років заслання дехто повернувся на рідну землю, а дехто прижився на чужій. І аж до часів "перебудови" мало хто знав про цю трагічну сторінку в історії України.

Учень 6:21380 сімей або 60814 осіб у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР:

• на комбінат «Кузбасвугілля» – 30251 осіб
• на комбінат «Челябінськвугілля» – 10495 осіб
• на комбінат «Молотоввугілля» – 4976 осіб
• на комбінат «Карагандавугілля» – 8191 осіб
• на комбінат «Східсибвугілля» – 5203 осіб
• на вугільний сектор Красноярського краю – 1698 осіб
• 5264 сім’ї (15202 особи) «активних українських націоналістів» під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві.

Вчитель:Ці всі події , про які ми сьогодні з вами говорили, можна сміливо назвати злочинами проти людяності. Той народ вважається переможеним, якщо знищено 2% свідомих громадян. Скільки свідомих людей було цинічно  жорстоко замучено вбито розстріляно вислано? Порахуйте. Це переважно були люди, які могли навчити не лише своїх дітей і внуків,а й чужих. А тепер подумаймо, чому ми так живемо?Бо думаюча Україна була майже повністю знищена. Дотепер ми не знаємо імен всіх, хто загинув від голодної смерті, кого розстріляли, кого виселили. Вони просто стали жертвами тієї страшної епохи. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.

Нас просто заставляли про це забути. Але пам'ять не можна знищити!

Україна пам’ятає! Пам’ятайте і ви. Може через сто років ваші онуки згадають і вшанують трагедії нашого часу. Війну, котли , Сучасних героїв України. (ролик)

Ми часто чуємо гасло : Герої не вмирають. Вони живуть доти, доки ви про них пам’ятаєте.

І скільки б нас не морили голодом, не знищували ми завжди радо зустрічаємо всіх, хто йде до нас з добром .І на знак нашої гостинності прийміть цей хліб як символ життя , як символ вічності і незнищенності давнього хліборобського українського роду.