СУЧАСНІ ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ – ЗАПОРУКА

ЯКІСНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ

 

Суржик О.С., Суржик Ю.О.

Лозівська філія Харківського автомобільно-дорожнього технікуму

 

«Навчання – це праця, повна 

                                                                 активності та думки»

К. Ушинський

Проблеми сучасної освіти хвилюють усе наше суспільство. Це зумовлено не лише потребою суттєвої модернізації галузі, а і різновекторністю бачення, оцінками стану освіти й підходами до її якісного вдосконалення. Суспільство і держава прагне зберегти і розвинути усе краще, виходячи з загальних соціально-економічних та політичних тенденцій, що визначатимуть ближчу і віддалену перспективу нашого суспільного поступу.

ХХІ століття – суспільство інформаційних технологій – постіндустріальне суспільство, яке зацікавлене в особистостях, здатних самостійно і активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до змінних умов життя. Особливого значення набувають освітні технології, тому що вони є одним із головних системотвірних чинників освітнього процесу і освітньої діяльності, забезпечують їх цілісність, особистісну і соціально-економічну значущість.

Тріада «доступність-якість-ефективність» визначає основні складники удосконаленої освіти. Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особи швидко змінюване суспільство. За таких умов пріоритет створює увагу до навчального змісту і методик, що формують світогляд, цінності культури, уміння самостійно вчитись, критично мислити, користуватись комп’ютером, здатність до самопізнання та самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності, вміння і навички, необхідні для життєвого і професійного вибору.

Відбувається заміна освітньої парадигми, пропонується повий зміст, інші підходи, інший педагогічний менталітет. За цих умов викладачеві необхідно орієнтуватися у широкому спектрі сучасних інноваційних технологій, ідей і шкіл. Сьогодні бути педагогічно грамотним фахівцем неможливо без оволодіння освітніми технологіями.

Останнім часом поняття «педагогічна технологія» дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітні технології», «технології в навчанні», «технології в освіті» - широко використовуються в психолого-педагогічній палітрі і мають багато формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компонента освітнього процесу.

Особливе місце серед усіх педагогічних технологій займає особистісно-орієнтована освітня технологія – це процес і результат створення (проектування) адекватної до потреб і можливостей особистості й суспільства системи соціалізації, особистісного і професійного розвитку людини в освітній установі.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності) [3, с. 31]:

-                Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.

-                Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.

-                Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

-                Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.

-                Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб'єктами.

-                Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

З усіх технологій, що реалізують особистісно-орієнтоване навчання найбільш поширеними та ефективними є: навчання в співпраці; метод проектів, різнорівневе навчання. Всі ці технології органічно взаємозв’язані та взаємообумовлені і в цьому сенсі складають певну дидактичну систему.

Усі зазначені технології вписуються в традиційну систему навчання, в якій студент є центральною фігурою навчального процесу. У світовій практиці неодноразово здійснювалися спроби реалізувати ідеї особистісноорієнтованого навчання.

Дослідження свідчать, що для того, щоб навчання було особистісноорієнтованим, найбільш ефективним, воно має орієнтуватися на:

−    рівень навченості в даній галузі знань, рівень розвитку, культури, тобто на набутий досвід;

−    особливості технічного складу особистості;

−    особливості характеру, темпераменту студента.

Найбільш поширеними варіантами цієї технології є:

1.            Student Team Learning (STL, навчання в команді). Цей варіант методу навчання в співпраці був розроблений в університеті Джона Гопкінса.

STL приділяє особливу увагу «груповим цілям» та успіху всієї групи, який досягається за умови самостійної роботи кожного члена цієї групи, взаємодіючи з іншими членами групи.

Кожний учасник групи зацікавлений в оволодінні знаннями, працюючи в одній команді, представляючи свої досягнення всім учасникам.

Як свідчать дослідження, заохочення всієї команди та персональна відповідальність кожного члена команди – складові успіху.

2.            Cooperative learning (навчання в співпраці) – був розроблений Єлліотом Аронсоном у 1978 р. та був названий «ажурна пилка», у педагогічній практиці називається «пилка».

Сутність цього методу полягає в тому, що група розбивається на підгрупи по 6 чоловік, кожна підгрупа вивчає певний матеріал, який між собою пов’язаний, всі студенти мають слухати один одного, щоб засвоїти всі фрагменти та вивчити відповідну тему. Студенти зацікавлені в якості вивчення матеріалу в зв’язку з відповідною його оцінкою. Всі учасники мають брати участь в опитуванні з теми, що розглядається.

3.            Learning Together (вчимося разом) розроблений в університеті штата Міннєсота в 1987 р. Група студентів розбивається на різнорідні (за рівнем навченості) підгрупи 3-5 чоловік. Кожна підгрупа одержує одне завдання з великої теми, над яким працюють всі. За результатами роботи окремих груп та всієї групи досягається вивчення всього матеріалу. 

Основні принципи – нагороди всій команді, індивідуальний підхід, рівні можливості навчання.

4.            Дослідницька робота в групах розроблена Шломо Шараном, Університет Тель-Авіва, 1976 р. За даною технологією акцент робиться на самостійній роботі. Група розбивається на підгрупи, завдання – на підтеми, кожний працює індивідуально над своїм завданням. Кожний має зробити свій внесок у розв’язання спільної задачі. На підставі виконаних завдань складається єдина доповідь, яка презентується всім.

  Інформатизація навчального процесу 

У сучасному світі інформація є стратегічним національним ресурсом, одним із основних багатств держави, який відіграє дедалі більшу роль у системі державного управління. Інформатизація сильно впливає і на політичну обстановку в світі, виділяючи чотири інформаційні фактори:

− можливість використовувати найбільшою мірою інтелектуальний потенціал як своєї країни, так і інших країн;

− можливість, використовуючи всі види інформаційних технологій, успішно формувати соціокультуру – глибинну основу нації, держави, розповсюджувати та запроваджувати свої духовні та моральні цінності, свою культуру, мову;

− можливість гальмувати духовно-культурний розвиток інших країн, трансформувати і навіть підривати їх духовно-моральні засади;

−      уміння        поряд          з        відкритими          силовими    (економічними, дипломатичними і військовими) методами та засобами масштабно і цілеспрямовано використовувати приховані, тонкі інформаційні методи і засоби. 

Негативний вплив впровадження інформаційних технологій відзначений в основному робочому документі II Міжнародного конгресу ЮНЕСКО «Освіта і інформатика» (Москва, 1-5 липня 1996 р.): «Є небезпека того, що технології при всій їх корисності можуть потягнути за собою уніфікацію та втрату культури і мови багатьох народів світу».

Наприклад, такі засоби масової інформації, як телебачення, радіо і кіно, піддають народи масовому та безперервному впливу мови, цінностей та інформації інших культур, тоді як їх можливості зміцнення своєї власної спадщини досить обмежені.

Розширення Інтернет та інших доступних на міжнародному рівні комунікаційних мереж переважно акцентує увагу на загальних моментах: на шкоду, специфічність, що поглиблює стурбованість з приводу можливості втрати власної культури. Багато її аспектів, включаючи мову, фольклор, традиції і характер, можуть бути втрачені під впливом західної та інших домінуючих культур».

Аналіз процесу впровадження та використання ІКТ в навчальному процесі дозволяє виділити такі три етапи: 

− електронізація; 

− комп’ютеризація;  − інформатизація.

Перший етап – електронізація  – характеризувався широким впровадженням електронних засобів, обчислювальної техніки в навчальний процес (60-70 роки XX ст.).

Другий етап – комп’ютеризація освіти – пов’язаний з використанням потужних комп’ютерів, програмного забезпечення. Для цього етапу притаманна діалогова взаємодія людини з комп’ютером. Діалогове спілкування людини з комп’ютером відкрило нові широкі можливості в освітній галузі.

Третій       етап             –        сучасний     етап   інформатизації   освіти         – характеризується широким    використанням    сучасних     комп’ютерів, швидкодіючих накопичувачів значної ємності, нових ІКТ, соціальних мереж і сервісів.

Аналіз педагогічного досвіду та наукової літератури свідчить, що використання інформаційних    технологій дозволить   більш          ефективно будувати навчальний процес завдяки можливості:

−    архівно зберігати значні обсяги інформації; 

−    забезпечувати легкий доступ до джерел інформації; 

−    передавати інформацію на значні відстані; 

−    забезпечувати можливість багаторазового повторення фрагментів навчального матеріалу; 

−    управління зображеннями на екрані; 

−    автоматизації управлінської діяльності; 

−    урізноманітнення форм представлення інформації;  −    використання засобів мультимедіа. 

Найважливішими завданнями інформатизації освіти є:

1)           підвищення якості підготовки фахівців на основі використання у навчальному процесі інформаційних технологій;

2)           упровадження активних методів навчання, підвищення творчої та інтелектуальної складової;

3)           інтеграція різноманітних видів навчальної діяльності;

4)           адаптація технологій навчання до індивідуальних особливостей студентів;

5)           розробка нових технологій навчання, що сприяють активізації пізнавальної діяльності всіх, хто навчається, підвищують мотивацію на основі засобів і методів ІКТ до їх використання у професійній діяльності;

6)           забезпечення неперервності та наступності в навчанні;

7)           розробка навчальних матеріалів для дистанційного навчання;

8)           удосконалення програмно-методичного забезпечення навчального процесу;

9)           упровадження інформаційних технологій у процес спеціальної професійної діяльності фахівців різних профілів.

На сучасному етапі розвитку освітнього процесу можна виділити такі тенденції:

1)     формування системи неперервної освіти впродовж усього життя;

2)     створення єдиного інформаційного простору;

3)     синтез засобів і методів традиційного навчання з інформаційнокомунікаційними технологіями;

4)     активне впровадження нових засобів і методів навчання, які орієнтовані на використання ІКТ;

5)     створення системи випереджувального навчання.

У зв’язку з цим, нині перед педагогами постало завдання – забезпечення якісної освіти на основі використання ІКТ.

Перехід від викладання інформатики до інформатизації освіти можливий лише за умови створення єдиного освітнього інформаційного середовища, що формується всіма учасниками навчального процесу.

Насамперед, необхідно розв’язати проблему інформатизації окремого навчального закладу. Розглянемо, стан процесу інформатизації навчального закладу, його складові та необхідну матеріально-технічну базу.

1              етап. Організація вивчення інформатики та інформаційних технологій, що розв’яже питання комп’ютерної грамотності студентів навчального закладу.

Головним завданням першого етапу є організація викладання неперервного курсу інформатики, інформаційних технологій та спеціальної інформатики впродовж усього процесу навчання.

Колективна співпраця викладачів дає можливість адаптувати чинні програми до потреб навчального закладу та вимог ринку праці, здійснювати щорічне їх коригування за умов дотримання Державного стандарту.

2              етап. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі вивчення різних дисциплін.

Головним завданням на цьому етапі є кооперація викладачів комп’ютерної підготовки з викладачами всіх інших дисциплін. Важливою складовою є накопичення досвіду використання ІКТ на рівні навчального закладу, тому одним із головних завдань даного етапу є робота з підготовки та підвищення кваліфікації викладацьких кадрів.

Наприклад, педагогічний колектив навчального закладу має можливість за власним бажанням пройти підвищення кваліфікації за дистанційною формою в школі фахової майстерності або в інших навчальних закладах. Це дає можливість здійснити добір змісту, форм, методів, засобів навчання та створити умови, коли кожний викладач може безперервно підвищувати свою професійну компетентність та фахову майстерність.

Для підвищення кваліфікації на базі навчального закладу необхідні відповідно підготовлені кадри, які б могли вести навчання, можливість залучення науковців до такої роботи та навчально-матеріальна база, на якій можна було б здійснювати навчання педагогічних працівників з одночасним практичним застосуванням набутих знань на практиці, тобто проведення відповідних занять, застосування розроблених навчально-методичних комплексів та інше.

У Лозівській філії Харківського автомобільно-дорожнього технікуму є відповідний кадровий потенціал, навчальний заклад тісно співпрацює з іншими навчальними закладами, має розвинену мережу Інтранет, відповідні програмні продукти, що забезпечують роботу мережі, власну електронну бібліотеку, мультимедійні підручники та посібники, автоматизовані системи тестування.

Використання внутрішньої мережі Інтранет дає можливість кожному викладачу користуватися електронною бібліотекою, знайомитися з кращим педагогічним досвідом працівників закладу; самостійно навчатися, обговорювати проблеми, систематично контролювати себе, рівень своєї підготовки, вдосконалювати свою фахову майстерність.

Важливою складовою інформатизації навчального процесу є накопичення досвіду використання ІКТ на рівні навчального закладу. Завдання полягає в тому, щоб інформаційні технології органічно вплітались в діяльність кожного викладача, стали невід’ємною частиною кожного його заняття.

Багаторічний досвід роботи з розробки програмно-методичних матеріалів у навчальному закладі дав можливість створити мультимедійні навчальні підручники для багатьох дисциплін. Так були розроблені: Електронний Навчальний Методичний Комплекс з дисципліни Технологія машинобудування, Електронна бібліотека студента, Електронний практикум з дисциплін Комп’ютерна графіка та Системи автоматизованого проектування технологічних процесів, Електронний наочний посібник «Основи проектування технологічних процесів». На стадії розробки знаходяться Мультимедійний курс з дисциплін Технологія машинобудування та Екологія. Всі ці розробки активно застосовуються при проведенні лекційних, семінарських та лабораторно-практичних занять.

Бурхливий розвиток інструментальних середовищ для Інтернет зачепив практично всі сфери програмування. Однією з цих розробок стало створення засобів, що дозволили навіть непрофесіоналам створювати електронні посібники, котрі мають стандартний і зрозумілий інтерфейс. З іншого боку, – вони дозволили створювати ефективне середовище навчання.

Мультимедійний навчальний підручник складається з таких підрозділів:

− анотація до курсу;

− керівництво щодо вивчення дисциплін; 

− теоретичний матеріал (у вигляді гіпертексту, мультимедіа,

гіпермедіа);

− задачі, завдання до матеріалу, приклади розв’язування задач;

− вправи для самостійної роботи, теми для самостійних робіт;

− контроль знань та умінь; 

− довідники;

− електронна бібліотека; 

− тезаурус;

− нормативно-правова база;

− загальний список літератури та ін. 

3   етап. Інтеграція ІКТ в навчальний процес.

На цьому етапі відбувається широка міжпредметна інтеграція та індивідуалізація навчання.

4   етап. Етап трансформації навчального закладу.

Головне завдання цього етапу – введення в практику систематичних процедур, що забезпечують індивідуалізоване розв’язання всього комплексу завдань навчального процесу.

Використання інформаційних технологій у навчальних закладах має здійснюватися різнопланово, а саме, як: 

− предмет вивчення; 

− засіб навчання;

− засіб управління навчальним процесом;

− інструмент управління науково-дослідною та науково-методичною роботою.

З використанням інформаційних технологій у навчальному процесі здійснюється        розширення         комунікативних   умінь,         оволодіння ІКТ, формування ІКТ компетентності.

Інформаційні технології ініціюють розвиток нових підходів до технологій навчання,   відкривають         додаткові    можливості          створення комп’ютерних систем навчання та контролю знань.

  Підвищення ефективності навчання засобами сучасних педагогічних технологій

Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, висувають нові вимоги до підготовки фахівців. Входження освіти України в Болонський процес привело до зміни цілей, задач та умов здійснення навчання у вищих навчальних закладах. Відповідно до цього розробляються, вдосконалюються та впроваджуються нові педагогічні технології навчання.

У зв’язку з тим, що нині відбувається модернізація української системи освіти, що висуває нові вимоги до результатів навчання, а також до підготовки висококваліфікованих працівників у всіх галузях освіти, в тому числі до педагога, його професійної мобільності. В першу чергу, це стосується готовності сучасного педагога до інноваційної діяльності, що передбачає:

− здатність до оволодіння новими технологіями діяльності в своїй професійній сфері, значне збільшення рівня самостійності та прийняття рішень;

− мобільність одержаної освіти, адаптованість до нових вимог ринку праці;

− підвищення фундаментальності освіти в умовах постійного зростання наукоємних технологій, автоматизації виробничих процесів і т. ін.; −     оволодіння інформаційно-комунікаційними      технологіями       у професійній діяльності.

У зв’язку з цим швидка зміна змісту, характеру професійної діяльності на основі впровадження нових педагогічних технологій вимагає нового рівня кваліфікації педагога, основи якої закладаються у вищому навчальному закладі.

Отже, традиційна система освіти нині не здатна забезпечити досягнення нових освітніх результатів у межах традиційної системи навчання. З цією метою потрібні нові підходи, засоби та на їх основі нові педагогічні технології, які б вписувались в традиційну систему навчання та сприяли якісній підготовці фахівців.

Підвищення якості проведення занять – одна із актуальних проблем удосконалення навчально-виховного процесу.

Важливою проблемою модернізації вищої освіти є підвищення якості підготовки фахівців, можливо, за рахунок удосконалення педагогічних технологій, що використовуються в навчальному процесі ВНЗ.

Педагогічна технологія – це сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компоновку форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційнометодичним інструментарієм педагогічного процесу. 

У зв’язку з переходом вищої освіти України на кредитно-модульну систему навчання широкого застосування в педагогічній практиці одержала нині педагогічна технологія, що побудована за принципом модульного змісту. 

Змістом модульної технології навчання є така зміна організаційних основ педагогічного процесу у ВНЗ, що забезпечують умови для індивідуалізації     та диференціації       навчання.   Структурною       одиницею технології є модуль.

Імітаційне моделювання як сучасна технологія навчання

Глобальні процеси та тенденції, що мають місце в системі вищої професійної освіти, вимагають радикального повороту до особистості, як самоцінності, перегляду взаємин викладача та студента, перетворюючи його в суб’єкт навчання, і висуваючи проблему якості освіти. Якість освіти є головним механізмом вирішення цілого комплексу соціально-економічних проблем, що визначають розвиток і майбутнє країни. 

В основу нових педагогічних технологій покладено ідею повної керованості навчально-виховним процесом, його проектування та можливість аналізу шляхом поетапного відтворення. Їх завданням є точність і передбачуваність результату, усвідомлення шляхів її досягнення. 

Поняття «педагогічна технологія» характеризується варіативністю використання: від максимально широкого тлумачення (педагогічна технологія є проектом певної педагогічної системи) до мінімально вузького вживання (педагогічна технологія є елементом педагогічної техніки); прийомом педагогічного впливу). Проте простежується тенденція до розуміння педагогічної технології як педагогічної системи, метою якої є гарантоване досягнення цілей, максимальне розкриття творчого потенціалу учнів, забезпечення високої ефективності, оптимальний розподіл людських, матеріальних і фінансових ресурсів. 

Загальною рисою різних варіантів сучасних педагогічних технологій є зміна ролі тих, хто навчається. Вони нині є активними учасниками навчального процесу: ділової гри, проекту, семінару, конференції, дискусії та ін. За умови такого підходу до навчання втілюється в життя педагогіка співробітництва, коли педагог і студент знаходяться в процесі активної взаємодії. Процес навчання перетворюється в пошук, вирішення проблемної ситуації, що вимагає застосування нових знань, які стимулюють розвиток розумових здібностей, сприяють мотивації до навчання, творчості. 

Нові технології навчання дають поштовх самореалізації студентів, створюють атмосферу співробітництва, підвищують         відповідальність педагогів за результати своєї праці. 

До числа інноваційних технологій навчання відноситься технологія імітаційного моделювання, в процесі використання якої відбувається формування професійних якостей фахівців через занурення в конкретну ситуацію, змодельовану в навчальних цілях. 

Імітаційне моделювання (англ. simulation) – вид моделювання процесів у досліджуваній системі з відтворенням її вхідних сигналів (параметрів) і одержання кількісних і якісних характеристик її функціонування.

Головною особливістю сутності імітаційного моделювання є ігровий його характер, що переважно здійснюється за рахунок наявності різноманітних ролей. У процесі рольової взаємодії відбувається розв’язання навчальних і змодельованих практичних завдань, обмін цінностями, знаннями, вміннями, під час яких відбувається реалізація конкретних педагогічних завдань. 

Кожна роль у грі набуває певної особистісної забарвленості, в ній фіксуються професійно значущі або професійно неприпустимі риси особистості. Розігрування дії відбувається в ситуації, що супроводжується виникненням різкої реакції її учасників і вимагає від них мобілізації професійних, інтелектуальних і психофізичних здібностей. 

Обґрунтування технології імітаційного моделювання є досить ефективною в системі підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. Це пов’язане з тим, що технологія імітаційного моделювання передбачає максимально активну позицію самих студентів у процесі пізнавальної та практичної діяльності, підвищує готовність студентів до майбутньої професійної діяльності. 

Діагностика готовності студентів до професійної діяльності здійснюється через аналіз ціннісно-мотиваційного, когнітивного, дієвопрактичного компонентів. Самооцінка здійснюється за 5-ти бальною шкалою. Студентам пропонуються показники готовності до професійної діяльності. Такими показниками були визначені наступні: 

Ціннісно-мотиваційний компонент: 

− усвідомлення важливості і престижності роботи викладача; 

− прагнення працювати за фахом; 

− інтерес до наук, які вивчаються;  − інтерес до предметів за фахом. 

Когнітивний компонент: 

− розуміння навчального матеріалу з профільних дисциплін; 

−      пізнавальна          активність (осмислення,        аналіз,        класифікація, узагальнення) в процесі вивчення спеціальних дисциплін; 

− здатність до перетворення навчальної інформації;  − здатність до аналізу навчально-пізнавальної діяльності. 

Дієво-практичний компонент: 

− високий рівень навчальних досягнень; 

− застосування теоретичного матеріалу на практиці; 

− здатність долати труднощі; 

− самостійність у досягненні результатів. 

Невисокий рівень інтересу до професії певною мірою пов’язаний з недостатнім використанням викладачами сучасних технологій навчання, низьким рівнем орієнтації їх на стимулювання самостійної, творчої діяльності студентів. 

Широке    використання       технології   імітаційного         моделювання дозволить забезпечити комплексне розв’язання задач підвищення якості освіти та професійно-особистісного становлення майбутніх фахівців. 

Розвиток інформаційних технологій, використання комп’ютерів у навчальному процесі спонукали до розвитку та використання комп’ютерного моделювання.

Використання комп’ютерного моделювання в навчанні студентів здійснюється за двома варіантами:

1.   Дослідження явищ на основі готових моделей.

2.   Побудова моделей самими студентами.

Моделювання становить особливий вид експерименту – так званий модельний експеримент, специфіка якого полягає в тому, що в процес пізнання включається проміжна ланка – модель, котра виступає, з одного боку як засіб пізнання і представлення об’єкта, а з іншого боку, – предметом експериментального дослідження, що замінює «справжній» об’єкт вивчення. 

У процесі реалізації знань та вмінь в імітаційній ситуації студентам доводиться взаємодіяти, обмінюватися інформацією, що стимулює їхню активність та творчість. 

Необхідний особистий підхід, демократичні і педагогічні методи роботи зі студентами. Застосування інноваційних технологій сприяють розвитку мислення, пам’яті, уваги, спостережливості; формуванню професійно орієнтованих знань, умінь і навичок; розвитку комунікативних здібностей; формуванню умінню і навичок приймати оптимальні рішення або пропонувати варіанти їх розв’язку в надзвичайних ситуаціях; розвитку вміння здійснювати експериментально-дослідницьку діяльність; створенню умов для самооцінки, систематизації та узагальнення майбутнім кваліфікованим фахівцем одержаної інформації з метою професійного самовизначення, покращення якості підготовки.

 

ЛІТЕРАТУРА

1                       Національна        доктрина    розвитку     освіти         України      в     ХХІ столітті(затверджена Указом Президента України від 17.04.2003р.).

2                       В. Кремінь. Освіта і наука України, шляхи модернізації. - К.:2003.

4              С. Сисоєва. Педагогічні технології: проблеми, пошуки, перспективи, впровадження. Педагогіка і психологія прфесійної освіти. – Львів,2002р. №6. С15-26.

5              О. Суворова. Інтерактивне навчання: нові підходи. Доба. 2002р., №4, с.19-20.