СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ім. М.В. Остроградського

 

 

                                                    Кафедра педагогічної майстерності

 

 

  Випускна робота на тему:

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО

СПОСОБУ ЖИТТЯ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

 

 

                                                                     Виконала:

                                                                     Ялова Алла Станіславівна

                                                                      Кобеляцький район

                                                                      Світлогірська ЗОШ І-ІІІ ст.

                                                                       ім. А.П. Біленка

                                                                      вчитель  початкових класів

 

 

 

 

ПОЛТАВА

2018

 

Зміст   ________________________________________________________1

 

Вступ  _______________________________________________________  2

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО  СПОСОБУ ЖИТТЯ

 

Сучасні підходи до визначення змісту і структури здорового

способу життя                                                                                                4

Визначення поняття «здоров’я» людини, його компоненти

та передумови                                                                                                7

1.3 Визначення здорового способу життя та шляхи його формування            9

1.4 Досвід вивчення здорового способу життя                                               10

1.5 Формування здорового способу життя засобами фізичної культури         13

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

2.1 Методи дослідження                                                                                 17

2.2 Організація дослідження                                                                           18

РОЗДІЛ ІІІ

РІВЕНЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ УЧНІВ

МОЛОДШИХ КЛАСІВ                                                                                   19

 

Загальні висновки                                                                                           21

Список використаних джерел                                                                         22

Вступ

 

Здоров’я є інтегральною характеристикою особистості і визначає якість життя. Сьогодні в Україні фіксують високий рівень захворюваності населення, особливо серед дітей і підлітків. Зокрема, за період навчання у школі кількість здорових дітей з першого до одинадцятого класу зменшується у 3-4 рази . Тому збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування духовних потреб і навичок здорового способу життя (ЗСЖ) є пріоритетними напрямами розвитку суспільства.

За останні роки проблема збереження здоров’я дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених „шкільних” хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень. Значення фізичного виховання у формуванні соціально активної особистості вивчали фахівці у галузі педагогіки, фізичної культури і спорту

За енциклопедичним визначенням здоров’я – це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Охорона здоров'я в усьому світі, в тому числі і в Україні, прагне розвивати, охороняти та зміцнювати людське здоров'я. Цьому сприяє профілактичний характер сучасної медицини, розсповсюдженість кваліфікованого безкоштовного лікування, загальнодоступність медицини, широка мережа лікувально-профілактичних закладів (санаторіїв, профілакторіїв тощо). Особливе місце у системі охорони здоров'я належить фізичній культурі та спорту, а отже, і фізичному вихованню.

На відміну від охорони здоров'я, фізична культура не має чітко визначеної області дії, вона призначена для всебічного розвитку людського тіла і духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров'я бореться з наслідками негативних процесів, то фізична культура їй попереджає, допомагає їх уникнути.

Здоровий спосіб життя є не лише невід'ємною складовою частиною фізичного здоров'я людини, але й складовою найпроблематичнішою: те, чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні – завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Головними «ворогами» здорового способу життя можна назвати культурні забобони, деякі соціальні чинники (недостатня матеріальна забезпеченість тощо), а також так звані «шкідливі звички», які мають одночасно психологічну, культурну і соціальну природу. Фізичне виховання покликане послабити та нейтралізувати дію цих негативних факторів, які щороку призводять до зростання смертності та погіршення загального стану здоров'я населення України.

Те, що погіршення здоров'я молоді – основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації – може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді.

Основні підходи до формування здорового способу життя та зміцнення здоров’я визначені Державною програмою „Діти України”, де наголошується, що здоров’я підростаючого покоління – це інтегративний показник суспільного розвитку, могутній фактор впливу на економічний і культурний потенціал країни. У науковій і методичній літературі здоровий спосіб життя визначається як комплекс оздоровчих заходів, що забезпечують гармонійний розвиток та зміцнення здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЗДОРОВОГО  СПОСОБУ ЖИТТЯ

 

1 .1  Сучасні підходи до визначення змісту і структури здорового способу життя

 

Науковими дослідженнями  встановлено, що стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. В зв’язку з цим, у психолого-педагогічній та спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров’я у дітей, молоді та дорослих . Це призвело до виникнення терміну “здоровий спосіб життя”.

Потрібно зазначити, що відсутність загальноприйнятого визначення змісту і структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене відсутністю добре розробленої теорії здоров’я. Тобто, для розуміння змісту і структури здорового способу життя необхідно визначитися з поняттям “здоров’я”.

Немає у людини цінності більшої за здоров’я. Здоров’я людей належить до числа глобальних проблем, що мають життєво важливе значення для всього людства.

Розглядаючи питання про здоров’я, багато авторів вживають термін “здорова людина”. Цей термін, так як і термін здоров’я, носить відносний, абстрактний характер. Воно є конкретним тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума.

У відповідності із запропонованою НДІ гігієни дітей і підлітків схемою, діти, в залежності від сукупності показників здоров’я, поділяються на 5 груп. Перша група – це особи, у яких відсутні хронічні захворювання, не хворіли, або рідко хворіли в період спостереження і мають нормальний, що відповідає вікові, фізичний та нервово-психічний розвиток (здоров’я без відхилень). Другу групу складають діти та підлітки, які не страждають хронічними хворобами, але мають деякі функціональні й морфологічні відхилення, а також часто (не менше 4-х разів на рік) або тривалий час (більше 25 днів по одному захворюванню) хворіли (здоров’я з морфологічними відхиленнями та пониженою опірністю). Третя група об’єднує осіб, що мають хронічні захворювання, або вроджену патологію у стані компенсації, з рідкими й неважкими ускладненнями хронічних захворювань, без вираженого порушення загального стану і самопочуття (хворі в стані компенсації). До четвертої групи відносяться діти й підлітки з хронічними захворюваннями, вродженими вадами розвитку в стані субкомпенсації, порушеннями загального стану й самопочуття після загострення, із тяжким періодом реконвалесценції після гострих інтеркуррентних захворювань (хворі у стані субкомпенсації). П’яту групу складають хворі з тяжкими хронічними захворюваннями у стані декомпенсації із значним пониженням функціональних можливостей (хворі в стані декомпенсації). Як правило, такі хворі не відвідують дитячих і підліткових закладів загального профілю і не проходять медичного огляду.

 Таким чином, у сучасній науково-методичній літературі немає загальноприйнятого визначення здоров’я та критеріїв його оцінки. Досить часто навіть оцінка ефективності засобів фізичної культури проводиться за критеріями захворюваності.

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування.

Компоненти здорового способу життя: регулярне трьохразове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7-8 годин), відмова від паління, підтримка оптимальної маси тіла. До цих компонентів ще додають додаткове вживання вітамінів А, С, Е і бетакаротіна, зниження стресу й залучення до громадської діяльності.

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи (масаж, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Є декілька принципів активного життя:

– знати, яку користь дають фізичні вправи;

– бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя. Не відмовлятися від інших видів діяльності, які приносять радість (наприклад, відвідування театру). Якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний;

– використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю – поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ. Корекція маси тіла тільки дієтою низькоефективна, оскільки надлишкова маса швидко відновлюється;

– забезпечення регулярного виконання фізичних вправ .

В останній час, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін “стиль здорового способу життя”, що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей.

Це поняття об’єднує такі компоненти діяльності:

– усвідомлення цілеспрямованого застосування для відпочинку різноманітних форм фізкультурної активності;

– цілеспрямоване навчання і виховання гігієнічних норм та навичок охорони здоров’я;

– навички використання природних факторів для зміцнення здоров’я і цивілізованого відношення до оточуючого середовища;

– створення і корекція нормальних психологічних умов;

– боротьба із шкідливими звичками;

– пропаганда і впровадження здорового способу життя серед дітей.

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я і опосередковано – на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Він впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, вільніше долає психоемоційні труднощі, стресові ситуації. Здоровий спосіб життя позитивно впливає на духовну сторону здоров’я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні й вольові якості.

Враховуючи велику соціальну і особистісну користь ведення здорового способу життя, в сучасних умовах проводиться його широка пропаганда.Протягом останніх років було видано низку наказів, законів, які були спрямованні на збереження, покращення, охорону, відновлення здоров'я нації, в тому числі, і дітей.

Міністерство освіти і науки України традиційно реалізує багаторічну цілеспрямовану діяльність щодо формування здорового способу життя дітей, керуючись законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства”, а також багатьма нормативно-правовими актами останніх років, які спеціально спрямовані на розв'язання проблем здоров'я молоді, що навчається. Наявний досвід дозволяє стверджувати про значні напрацювання як на рівні окремих шкіл, областей, так і на рівні національному. Низка наказів Міністерства освіти і науки свідчить про постійну увагу галузі до формування здорового способу життя та розвитку життєвих навичок:

— наказ “Про впровадження комплексної програми формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків (за проектом “Діалог”)”;

— наказ (спільно з МОЗ України) “Про організацію та проведення Всеукраїнського конкурсу-захисту сучасної моделі навчального закладу — Школи сприяння здоров'ю ”;

— наказ "Про розширення мережі експериментальних загальноосвітніх навчальних закладів за темою “Психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів” та ряд ін.

Державна служба молоді та спорту розробила проект Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури та спорту на 2012-2016 роки, головними завданнями якої є, насамперед, впровадження ідеології пріоритетності в суспільній свідомості здорового способу життя, занять фізичною культурою та спортом як основних засад здоров’я і довголіття. 

Також розроблено проект Концепції «Загальнодержавної цільової соціальної програми Формування здорового способу життя молоді України на 2013-2017 роки».

2012 рік оголошено Роком спорту та здорового способу життя . У рамках планування оздоровчих заходів розроблена Конституція здорової людини.

У 2012 році Україну охопила низка великих спортивних подій, передусім, це – проведення Євро-2012, участь наших спортсменів у літній Олімпіаді та Параолімпіаді в м. Лондон

Особливого значення Міністерство надає підвищенню рівня інформованості дітей і молоді, формуванню мотивації до здорового способу життя і безпечної поведінки шляхом уведення нових навчальних програм, методик, поширення тренінгової Інтерактивної та індивідуально-консультативної роботи, видання тематичної навчальної літератури, підготовки кадрів для профілактичної діяльності за цим напрямом, покращення системи ранньої профілактики, психолого-педагогічного діагностування, індивідуальної роботи, використання існуючого наукового та методичного потенціалу, вивчення передового досвіду.

У навчальних закладах передбачено створення інформаційних куточків з адресами, телефонами та режимом роботи установ та організацій, що надають кваліфіковану професійну допомогу та послуги підліткам, молоді та батькам із вищезазначених проблем: центри соціальних служб для молоді, наркологічні центри, центри здоров'я, центри боротьби зі СНІДом, науково-методичні центри практичної психології та соціальної роботи, відділи у справах неповнолітніх, центри реабілітації наркозалежної молоді, громадські організації тощо. Ведеться пропедевтична робота серед батьків, одним із завдань якої є пропаганда позитивного родинного виховання, запобігання появі у дітей звички до алкоголю та наркотиків. У літературі опубліковано окремі наукові дослідження з проблем зміцнення здоров’я дітей, дотримання здорового способу життя.

 

1.2 Визначення поняття „здоров`я” людини, його компоненти та передумови

 

Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини ґрунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі.

Поняття здоров`я. Виявлена обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто здоров’я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем. Стан власне системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%), і найбільше - на умови і спосіб життя (близько 50%).

Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров`я, викладене в Преамбулі Статуту ВООЗ: „Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад”.

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів .

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Соціальне здоров`я пов`язане з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім`єю, організаціями, з якими формуються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної.

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складові – соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно. Інтегрований вплив цих складових визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.

Поняття передумов здоров`я. До основних передумов здоров`я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, прибуток, стабільна екосистема, сталі ресурси. Ті з передумов, наявність (відсутність, недостатність) яких у цілому або частково можливо було визначити засобами опитування, відбивають відповідні індикатори.

 

1.3 Визначення здорового способу життя та його формування

 

У філософському розумінні спосіб життя – це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності. Тобто, поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров’я окремої особи або на здоров’я тих чи інших соціальних груп населення.

Поняття здорового способу життя - це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров’я – фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них – харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі проінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров’я.

Цим питанням приділяють увагу різні науки – медицина, гігієна, охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і валеологія. Формуванню здорового способу життя в учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники.

Наш підхід розглядає формування здорового способу життя молоді як важливу складову молодіжної та соціальної державної політики. Втім, вона передбачає: по-перше – вивчення уявлень учнів про здоровий спосіб життя та розробку методів оцінки здоров’я індивіда; по-друге – формування свідомості та культури здорового способу життя; по-третє – розробку методик навчання дітей здоровому способу життя; по-четверте – впровадження соціальних програм культивування здорового способу життя та збереження здоров’я; по-п’яте, – розробку та впровадження системи скринінгу і моніторингу здорового способу життя школярів.

 

1.4 Досвід вивчення здорового способу життя

 

Якість життя визначається як „ступінь задоволеності індивідом важливими можливостями його життя”.

Зваживши всі аспекти щодо здорового способу життя, слід зазначити важливість таких питань:

-   чи має індивід знання про здоровий спосіб життя;

-   чи існують можливості отримати ці знання;

-   чи знає індивід, де отримати необхідні або додаткові знання;

-   чи доступні ці джерела для кожного;

-   чи достатній рівень його підготовки, щоб скористатися знаннями;

-   порівняння свого життя із принципами здорового способу життя;

          - самооцінка необхідності змін у своєму житті та усвідомлення цієї необхідності;

          -  оцінка наявності об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

          - оцінка наявних суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

          - оцінка спроможності змінити суб’єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне сам індивід до цих змін, які умови необхідні, щоб змінити.

Для кожної з зазначених вище категорій моделі якості життя є досить розроблені індикатори здорового способу життя:

        1) задоволеність своїми даними:  зовнішність ,тіло,успішність або виконання службових обов`язків порівняно з іншими,своїм статусом у колективі (виробничий, друзів, однодумців тощо), своїм статусом у сім`Ї, своїм сприйняттям світу.

        2) задоволеність соціальним оточенням: сприйняття соціальних проблем;  сім`я;  сусіди,родичі; колеги; товариші у закладі освіти;  рівень соціальної напруженості; політична ситуація;  довіра до керівних органів;  рівень безпеки.

        3) задоволеність можливостями:  рівень зарплатні;  житло;  предмети довготривалого користування;  престижні речі; одяг; харчування, транспорт; освіта; робота; медичне обслуговування;  культурні запити; заняття спортом; проведення вільного часу (наявність закладів, їх доступність за цінами); спілкування;  отримання інформації; сексуальні стосунки;  громадська активність.

Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.

Показовою характеристикою здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються в повсякденному режимі. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів в часі і ступенем їхньої користі для організму.

Питома вага шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, є надзвичайно суттєвою. Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які досить повно відбивають спектр проблеми – причини не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, вікова, кількісна і якісна ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь проінформованості й усвідомлення шкоди подібних звичок.

Можливості реалізації здорового способу життя. Опитування з проблем здорового способу життя, безумовно, не може обминути питання, щодо можливостей його реалізації молоддю в існуючих умовах. Але складність вивчення полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб’єктивне, тому що воно перш за все детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особистості з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І навпаки, за достатньо об’єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично пропонувати такі індикатори для опитування, які б об’єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя – ці можливості переважно залежать від самої людини. З огляду на це, опитування не містить прямих запитань щодо згаданих можливостей – є вони чи ні. З іншого боку, існує певний мінімум об’єктивних умов життя, який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Тому опитувальник містить декілька індикаторів, що опосередковано спрямовані на виявлення таких можливостей. Це – індикатор добробуту родини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Певні уявлення щодо цієї можливості дають індикатори ступеня перманентного стресу і захворюваності – хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.

Крім того, опосередкованими індикаторами можливостей пропонувалося пряме запитання – щодо наявності взуття і одягу для занять фізичною культурою. Воно обумовлено не стільки тим, що можливість занять фізичною культурою і спортом залежить від наявності екіпіровки, скільки тим, що молодь потребує достатньо модної екіпіровки, аби не видаватися гіршими, ніж однолітки. Тому цей індикатор об`єктивно відбиває не факт наявності (відсутності) будь-якого одягу і взуття для занять фізичною культурою і спортом, а, скоріше, суб’єктивне сприйняття респондентами своєї можливості займатися. В цьому контексті наявність порядної екіпіровки опосередковано свідчить ще й про певні дії або принаймні прагнення до занять.

Певну інформацію про суб’єктивну оцінку молоддю наявних обмежень щодо можливостей здорового способу життя дають показники стурбованості питаннями занять фізкультурою і спортом, проінформованості про здоровий спосіб життя, стан довкілля .

Отже, розглянуто основні компоненти чи складові здоров’я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру „здоров’я” як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінки фізичного здоров’я людини використовуються інформативні методики, які залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п’яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров’я методи кількісних оцінок поки що тільки напрацьовується.

 

 

 

 

1.5 Формування здорового способу життя засобами фізичної культури

 

Термін „фізична культура” має декілька значень. Під ним розуміють „втілення в самій людині, результати використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання, показники розвитку і т.д. .

У цьому плані фізичну культуру школяра слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами і процедурами загартування. Поняття „фізична культура” включає ще і широкий коло розумінь, які відносяться до занять про правильний режим раціонального харчування, дотримання правил гігієни, вироблення корисних звичок. Можна сказати, що фізична культура школяра – це принцип його відношення до свого здоров’я, до розвитку і збереженню можливостей свого організму. На основі цього принципу будується повсякденне життя учнів, в якому фізична культура являється складовою частиною загальної культури.

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей людини.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їхнього здоров’я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає усвідомленим обов’язковим компонентом режиму для школяра. Згідно з „Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи”, система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов’язані між собою форми:  уроки фізичної культури; фізкультурно–оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);  позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання); позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.); самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше.

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та сім’ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни.

Уроки фізичної культури є основною формою фізичного виховання учнів. Вони обов’язкові для всіх школярів (за винятком тих, хто за станом здоров’я віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання. Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухової активності школяра. У зв’язку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Особливо велику увагу слід приділяти в школі оздоровчій роботі з ослабленими та хворими учнями. У позаурочний час з ними треба проводити спеціальні заняття з лікувальної фізкультури.

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове залучення учнів до систематичних занять фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров’я вихованців школи, підвищенню рівня їхньої фізичної і розумової працездатності.

Гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розв’язанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки, для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте все це не знижує її властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів загальноосвітніх шкіл ранкова гімнастика вдома не стала обов’язковою.

Лише за умови масового залучення дітей до повсякденного виконання ранкової зарядки відпаде необхідність у гімнастиці перед заняттями.

Фізкультхвилинки під час уроків сприяють підвищенню розумової й фізичної працездатності учнів. Видатний російський вчений-педагог К.Д. Ушинський зазначив: „Дайте дитині трохи порухатися, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять”.

У зв’язку з цим вчені рекомендують відводити на кожному уроці, особливо третьому і наступних, 1-2 хв. для проведення фізкультхвилинки. Перед її початком провітрюється класна кімната. Потім під керівництвом учителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особлива увага приділяється тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток дитини (порушенню постави і деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем .

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі шкільного дня. Відомо, що ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви.

Під час великих перерв рекомендується добирати фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів.

Перерви мають проводитися на свіжому повітрі і взимку. При цьому дітям слід постійно рухатись, а вправи виконувати більш інтенсивно. Бажано, щоб усі фізкультурно-оздоровчі засоби на великих перервах здійснювалися в ігровій, а якщо рівень підготовленості учнів приблизно однаковий, то і в змагальній формі. На перервах потрібно організовувати тільки вже засвоєні учнями ігри чи рухові дії.

Щоденне проведення в школі гімнастики перед заняттями, фізкультхвилинок і рухливих перерв сприяє підвищенню не тільки фізичної, а й розумової працездатності учнів .

Позакласна оздоровча робота і спортивно-масова робота в школі.  У позаурочний час у школі проводяться масові фізкультурно-оздоровчі і спортивні заходи.

Ними передбачається:

        а) більш глибоке засвоєння учнями програмного матеріалу, що вивчається на уроках фізкультури;

        б) виконання невстигаючими учнями нормативних вимог програми з фізкультури та з державних тестів;

        в) організація систематичних занять з різних видів спорту за інтересами учнів;

        г) проведення масових спортивних змагань з різних видів спорту, туризму.

Усі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які проводяться в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати головній  вимозі: всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних занять фізкультурою і спортом.

Здоров’я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від дитини певного рівня фізичної культури.

Вона формується в учнів протягом усіх років навчання в школі шляхом роз’яснювання, переконання, організації практичної діяльності на уроках та в позакласній роботі.

Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, зміцнення здоров’я дітей, спонукаючи їх до систематичного використання загартувальних процедур.

Дані досліджень учених та нагромаджений практичний досвід свідчать про те, що ефективність таких загартовуючих процедур, як обтирання, обливання водою, приймання душу, водні ванни в поєднанні з сонячними та повітряними ваннами дуже висока .

Серед засобів фізкультурно-оздоровчої роботи дуже важливе значення мають гігієнічні умови. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування.

Точне виконання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

У режим дня школяра повинні входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також передбачається строгий порядок і час для харчування, відпочинку і підготовки до сну.

Таким чином, із вищесказаного витікає, що формування у школярів здорового способу життя включає:  виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами; озброєння їх знаннями з фізичної культури, фізіології та гігієни людини і вироблення на їхній основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою;практичне навчання учнів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в режимі шкільного й позашкільного часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

2.1 Методи дослідження

 

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

· Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел.

· Педагогічний експеримент.

· Педагогічне спостереження.

· Методи визначення та оцінки рівня соматичного здоров’я дітей молодших класів.

· Методи математичної статистики.

У список літератури увійшло 60 джерел науково-методичної літератури, серед яких монографії, підручники і навчальні посібники, статті з журналів та наукових збірників. Науково-методична та спеціальна література з проблеми розвитку уваги аналізувалась на початку та впродовж всієї дослідницької роботи, що дозволило сформулювати проблему, визначити її актуальність, та напрямки роботи; теоретично обґрунтувати об’єкт, предмет, мету і завдання роботи; визначити шляхи їхнього вирішення; розробити структуру педагогічного експерименту .

Рівень соматичного здоров’я визначався за методикою Г.Л. Апанасенка  для чого вимірювали такі показники у стані спокою: ЖЄЛ (мл), ЧСС (уд/хв), АТ (мм.рт.ст.), маса тіла (кг), довжина тіла (см), динамометрія кисті (кг). Всі перераховані показники оцінювали у балах, а їх суму порівнювали зі шкалою оцінки результатів тестування і у такий спосіб отримували загальну оцінку рівня фізичного здоров’я. Потім виконується функціональна проба (20 глибоких присідань за 30 сек). Враховується час відновлення ЧСС протягом 3 хв.

Функціональна проба з 20 присіданнями за 30 секунд (проба Мартіне) виконується таким чином:

            1. Після 3-4 хв. відпочинку в положенні сидячи випробовуваний вимірює ЧСС за 10 сек., помноживши потім отримане число на цифру шість.

            2. Виконується 20 присідань за 30 сек., тобто в темпі одне присідання за 1,5 сек.

            3. Відразу після виконаного навантаження вимірюється ЧСС за 6 сек. в положенні стоячи. Потім отримане число множать на десять.

            4. Випробовуваний по 10-секундних відрізках часу протягом 3-х хв. вимірює частоту пульсу. Фіксується (у хвилинах і секундах) момент, коли пульс став рівний початковому рівню. Помноживши підраховану кількість ударів на цифру шість, обстежуваний отримує кількість серцевих скорочень за одну хвилину.

         5. Отримані результати за всіма перерахованими вище показниками оцінюються в балах по таблицях і записуються в звітний протокол результатів.  Підсумовуючи бали за всіма п'ятьма показниками і зіставляючи їх з шкалою, випробовуваний визначає рівень свого фізичного здоров'я — низький (1), нижче середнього, середній (3), вище середнього, високий (5).

Для визначення рівня фізичної підготовленості молодших школярів ми використовували такі тести:

1) нахили тулуба вперед з положення сидячи;

2) піднімання тулуба у сід;

3) згинання та розгинання рук в упорі лежачи;

4) стрибок у довжину з місця;

5) човниковий біг 4х9;

6) Біг 30 м;

7) біг 600 м.

Визначалися такі статистичні характеристики варіаційного ряду: середнє арифметичне, Mx ; стандартне відхилення, Sx ; стандартна помилка, Sms ; найменше значення, Vmin ; найбільше значення, Vmax ; розмах варіації, R; коефіцієнт варіації, Gv , %. Розрахунки вищезазначених показників проводилися відповідно до рекомендацій Б.А. Ашмаpіна, В.С. Iванова.

 

2.2 Організація дослідження

 

Для визначення розвитку уваги учнів початкових класів проводився констатувальний експеримент. Дослідження проводилося у три етапи:

Перший етап (вересень – грудень) був присвячений теоретичному дослідженню проблеми, вивченню і узагальненню наукової літератури.

Другий етап (січень – березень) передбачав проведення констатувального педагогічного експерименту для визначення рівня соматичного здоров’я учнів початкових класів.

Третій етап (березень – червень.) включав обробку та аналіз отриманих результатів, узагальнення результатів дослідження, формулювання висновків та оформлення роботи.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

 РІВЕНЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

 

Аналіз показників соматичного здоров’я дітей дав можливість говорити про те, що рівень показників індексу Робінсона у більшості (54,2% хлопців та 30,5% дівчат) обстежених знаходиться на низькому рівні. Також у значної кількості дітей виявлений нижче середнього та середній рівень розвитку даного показника. Відповідно, 17,1% та 14,3% у хлопців і по 19,4% у дівчат.

Дещо інша ситуація спостерігається при аналізі життєвого індексу молодших школярів. У переважної більшості, як хлопчиків так і дівчат, виявлений середній рівень даного показника 46,5% та 50,0% відповідно.

Проте у значної кількості (27,4%) хлопчиків виявлений рівень життєвого індексу нижчий за середній. На відміну від хлопців у 25,0% дівчат виявлений вищий за середній рівень даного індексу.

При аналізі результатів силового індексу, ми виявили, що у жодного з досліджуваних учнів немає високого рівня даного індексу. У найбільшої кількості як хлопців, так і дівчат виявлений низький показник силового індексу (71,4% та 74,4% відповідно). До того ж, у 21,4% хлопців та 23,2% дівчат визначений рівень силового індексу нижчий за середній.

Схожа ситуація спостерігається і при визначенні рівня індексу Руф’є. У жодного з досліджуваних учнів не виявлено високого рівня та рівня вищого за середній. Натомість у найбільшої кількості дітей (72,9% хлопців та 67,1% дівчат) виявлено низький рівень індексу Руф’є. Також у 21,2% хлопців та 27,1% дівчат спостерігається низький показник даного індексу.

При аналізі результатів масо-ростового індексу, ми виявили, що у переважної більшості (48,7%) дівчат виявлений рівень даного індексу нижчий за середній.

На відміну,у переважної більшості хлопців спостерігається середній показник масо-ростового індексу. Водночас у 30,6% хлопців виявлений рівень масо-ростового індексу нижчий за середній. У 35,1% дівчат спостерігається середній показник даного індексу. Проте у жодної з досліджуваних дівчат не виявлено високого рівня масо-ростового індексу.

Аналіз показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів при виконання тесту „нахил тулуба виявив, що у переважної більшості (29,5%) дітей виявлений середній рівень фізичної підготовленості у даній тестовій вправі. Проте у 22,7% та 20,5% досліджуваних виявлено вищій за середній та середній показник фізичної підготовленості.

При аналізі показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів у тесті „піднімання тулуба в сід” спостерігається дещо інша картина. У переважно більшості (35,2%) молодших школярів виявлений рівень фізичної підготовленості вищий за середній. Також у 12,6% досліджуваних спостерігається високий рівень фізичної підготовленості в даному тесті. Проте у значної кількості (23,9%) обстежених школярів виявлений середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості нижчий за середній виявлений у 19,3% дітей, низький – у 9,0% молодших школярів.

Виявлено, що у переважної більшості (23,90%) дітей наявний середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості вищий за середній виявлений у 21,6% дітей, високий – у 20,4% молодших школярів

Дещо інші результати отриманні в тесті „стрибок у довжину з місця». У переважної більшості (28,4%) дітей наявний рівень фізичної підготовленості нижчий за середній. Середній рівень фізичної підготовленості виявлений у 23,9% дітей, вищий за середній – у 18,2%, високий – у 12,5% молодших школярів.

Низький рівень розвитку фізичної підготовленості молодших школярів у даній тестовій вправі виявлений у 17,0% дітей.

Аналіз показників рівня фізичної підготовленості молодших школярів при виконання тесту „човниковий біг” .Виявлено, що у переважної більшості (26,1%) дітей наявний середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості вищий за середній виявлений у 18,2% дітей, високий – у 13,7% молодших школярів. Рівень фізичної підготовленості нижчий за середній виявлено у 22,7% дітей, низький – у 19,3% обстежених школярів.

Показники рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку у тестуванні „біг 30 м”

Виявлено, що у переважно більшості (34,1%) молодших школярів виявлений рівень фізичної підготовленості нижчий за середній. Також у 22,7% досліджуваних спостерігається низький рівень фізичної підготовленості в даному тесті. Проте у значної кількості (28,4%) обстежених школярів виявлений середній рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості вищий за середній виявлений у 10,2% дітей, високий – у 4,6 % молодших школярів.

Найгірші показники розвитку фізичної підготовленості були виявлені при тестуванні „біг 600 м”. У переважної більшості (58,0%) дітей наявний низький рівень фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості нижчий за середній виявлений у 33,0% дітей, середній – у 8,0%, вищий за середній – у 1,2% молодших школярів. Високий рівень розвитку фізичної підготовленості молодших школярів у даній тестовій вправі не виявлений у жодного з досліджуваних.

 

 

 

Загальні висновки

 

        1. Аналіз літературних джерел показав, що за останні роки проблема збереження здоров’я дітей молодшого шкільного віку, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених „шкільних” хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень.

        2. За енциклопедичним визначенням здоров’я – це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров'я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) записано: „Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів”.

        3. Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи. Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

        4. Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання. Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній.

        5. Аналіз показників соматичного здоров’я молодших школярів свідчить, що рівень соматичного здоров’я дітей є низьким.

        6. Низький рівень соматичного здоров’я дітей свідчить про необхідність впровадження засобів фізичної культури оздоровчої спрямованості в систему фізкультурно-оздоровчої роботи для дітей молодшого шкільного віку.

        7. Дослідження показали, що діти мають середні, нижче середнього і вище середнього показники фізичної підготовленості при виконанні тестів згинання та розгинання рук в упорі лежачи (23,9 %, 21,6 %, 21,6 %), стрибку у довжину з місця (23,9 %, 28,4 %, 18,2 %).

        8. Значний відсоток дітей, які мають показники вище середнього спостерігається при виконанні піднімання тулуба у сід (35,2 %).Це пов’язано з тим, що у дітей даного віку відбувається типове зростання м’язової тканиний значне прогресуюче збільшення її сили, тонус згиначів все частіше переважає над тонусом розгиначів.

        9. Відмінності, які нами були виявлені в рівні розвитку рухових якостей є підставою для впровадження диференційованого підходу до учнів у визначенні оптимальних фізичних навантажень, об’єму та інтенсивності фізичних вправ для формування здорового способу життя молодших школярів.

 

 

Список використаних джерел

 

1. Акимов М.В. Индивидуальный стиль здорового образа жизни – цель обучения в системе физкультурного образования // Теория и практика физической культуры. – 1986. – №9-10. – С.10-11.

 

2. Бойченко Т.Є. Інтегративний освітній курс валеології на світоглядно-методологічних засадах українознавства (назва умовна). Видання на стадії друку. Рукопис, люб`язно наданий автором праці для бібліотеки УІСД, 1999. - 192 с.

 

3. Борисенко А., Цвек С. Руховий режим учнів початкових класів: Навчально-методичний посібник. – К.: Радянська школа, 1989. – 190 с.

 

4. Валеологічна освіта та виховання: сучасні підходи, доступність і шляхи їх розвитку в Україні: Збірник науково-практичних статей / За заг. ред. В.М.Оржеховського. – К.: Майстер, 1999. – 120с.

 

5. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) // Освіта. – Грудень. – 1993. – №44. – 12с.

 

6. Изуткин Д.А. Формирование здорового образа жизни // Сов. охрана здоровья. – 1984. – №4. – С.46-48.

 

7. Куліш О.В. Підходи до еколого-валеологічного виховання в шкільному курсі // Науково-методичні підходи до викладання природничих дисциплін в освітніх закладах XXI століття: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Полтава, 2001. – С.37-39.

 

8. Маркина Т.А. Ретроспективный анализ проблемы социальной адаптации младших школьников в процессе физического воспитания // Теория и практика физической культуры. – 2004. - №9. – С. 53 – 56.

 

9. НовосельськийВ.Ф. Фізична культура і здоров’я школярів. – К.: Знання, 1984р.

 

10 Основи здоров’я і фізична культура. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 1-11 класи. – К.: Початкова школа, 2001. – 112 с.

 

11. Полулях А. Формування здорового способу життя школярів засобами фізичного виховання в умовах ступеневої освіти //Фізичне виховання в школі. – 2002. - №4. – С. 35 – 38.

 

12. Рудницькі І. Фізіологічні і психологічні аспекти адаптації дитини до школи //Психолог – К., 2004.-№ 25-26. – С.21-79.  

13. Свириденко С.О. Формування здорового способу життя молодших школярів у позакласній виховній роботі: Автореф. дис. … канд. пед. наук. (13.00.01)/ Ін-т проблем виховання АПН Ураїни.– К.,1998.– 16 с.

 

14. Сисоєнко Н. Медико-гігієнічні проблеми збереження здоров’я дітей//Шестирічки в школі – К.: „Редакції загально педагогічних газет”, 2004. – С. 35-36.

 

15. Сущенко Л.П. Історичний аспект становлення поняття "здоровий спосіб життя" людини у давньому світі та середніх віках // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції з валеології "Формування, збереження і зміцнення здоров'я підростаючого покоління як обов'язковий компонент системи національної освіти". – К.: ІЗМН, 1997.

 

16. Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини/ Запоріз. держ. ун-т. – Запоріжжя, 1999.– 308 с.