Судові та правоохоронні органи (Контрольна робота)

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Судові та правоохоронні органи України»

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав

студент 1 курсу

факультету №2 ННІЗДН

за напрямком підготовки «Право»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2018

 

Варіант 13 (М)

1. Правовий статус та гарантії діяльності суддів Конституційного суду України.

2. Функції прокуратури України.

3. Державна фіскальна служба України: структура та повноваження.

 

4. Задача 1.

Громадянин Дмитерко, доцент юридичного факультету одного з вищих навчальних закладів м. Києва, подав заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді. Однак у заяві вказав, що він є кандидатом юридичних наук, правником з великим педагогічним стажем і тому просить звільнити його від тестування з метою виявлення рівня загальних знань і від спеціальної підготовки кандидата на посаду судді.

        Як має бути вирішена дана ситуація?

5.           Задача 2.

Жовківська міська ради Львівської області на сесії прийняла рішення про передачу у приватну власність громадянину Сеньківу 5 га земельної ділянки.

Прокурор Жовківського району Львівської області на дане рішення сесії вніс протест, в якому вимагав скасування такого рішення, оскільки дана земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного фонду, що не підлягають передачі у приватну власність громадянам.

Дайте правову оцінку ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Правовий статус та гарантії діяльності суддів Конституційного суду України.

 

Статус судді Конституційного суду України визначається Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України" та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Судді Конституційного суду України мають майже однаковий статус із суддями загальної юрисдикції з окремими особливостями, обумовленими специфікою конституційної юрисдикції.

Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя КСУ призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Судді Конституційного суду України як і інші судді, не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Повноваження судді КСУ та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Суддя КСУ здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів, КСУ, бере участь у розгляді справ. Окрім того, він має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів КСУ, Конституційним Судом України.

Суддя КСУ має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у КСУ, лише щодо тих справ, у яких цим Судом прийнято рішення чи наданий висновок.

Доповідач у справі вивчає порушені в конституційному поданні, конституційному зверненні питання та готує матеріали на розгляд Колегії суддів КСУ.

Суддя-доповідач у справі:

- вирішує питання щодо витребування від суб'єктів конституційного подання, конституційного звернення, відповідних органів, посадових осіб, громадян необхідних документів, матеріалів, інших відомостей, що стосуються справи;

- дає керівникам відповідних структурних підрозділів Секретаріату КСУ доручення та встановлює строки їх виконання;

- залучає для консультації, проведення перевірок, дослідження документів відповідних спеціалістів;

- вносить пропозиції на засідання Колегії суддів щодо призначення експертизи у справі чи залучення до участі в конституційному провадженні експертів, виклику посадових осіб, експертів, свідків, представників за законом чи уповноважених за дорученням, громадян, участь яких повинна забезпечити об'єктивний і повний розгляд справи.

Усі судді КСУ є рівноправними під час розгляду справ на засіданні Колегії суддів, на засіданні, пленарному засіданні КСУ.

Головуючий на засіданні Колегії суддів, на засіданні або пленарному засіданні КСУ не має права обмежувати суддів у можливості ставити запитання учасникам засідань, знімати поставлені суддям запитання, коментувати висловлювання та запитання суддів, учасників засідання, одночасно судді під час засідань повинні утримуватися від коментарів та реплік, від втручання у дії головуючого.

Судді, які залишилися у меншості при затвердженні тексту офіційної заяви, не мають права прилюдно заявляти про незгоду з нею.

Невід'ємною складовою статусу суддів КСУ є їх незалежність і недоторканність. Конституція України не встановлює в окремих нормах гарантії незалежності та недоторканності суддів КСУ. Відповідно до ст. 149 Конституції України на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст. 126 Конституції України, та вимоги щодо несумісності, визначені в ч. 2 ст. 127 Конституції України.

Таким чином, системне тлумачення Конституції України свідчить, що на суддів КСУ поширюються всі гарантії незалежності та недоторканності, установлені для суддів загальної юрисдикції як Конституцією, так і законами України, зокрема Законом України "Про судоустрій і статус суддів". У зв'язку з цим на суддів КСУ поширюється визначення незалежності і недоторканності суддів, що сформулював КСУ у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 р. у справі № 11/2004 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частин 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів".

Поряд із зазначеними законодавець установлює й додаткові гарантії незалежності і недоторканності лише для суддів КСУ. їх перелік міститься в Законі України "Про Конституційний Суд України". Так, у Законі передбачено, що судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються Законом України "Про Конституційний Суд України", іншими законами, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України (ст. 27). Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та наданні висновків Конституційним Судом України (ч. 3 ст. 28).

Повноваження КСУ визначаються лише Конституцією України, а порядок організації й діяльності та процедура розгляду ним справ - як Конституцією, так і законами України, зокрема Законом України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України".

Об'єктом конституційного контролю з боку КСУ є лише ті акти, що мають правове значення, стосуються права, тягнуть за собою юридичні наслідки. Отже, не можуть бути об'єктом конституційного контролю такі акти, як звернення, заяви, акти політичного характеру тощо, які не мають юридичного значення, не породжують жодних юридичних наслідків.

До повноважень КСУ не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

КСУ також не уповноважений вирішувати питання конституційності актів органів влади, не зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України. Це рішення органів місцевого самоврядування (ст. 144 Конституції України), акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, акти органів прокуратури України, акти судів загальної юрисдикції тощо.

КСУ перевіряє відповідність законів та інших правових актів чинній Конституції України і не уповноважений перевіряти відповідність правових актів колишній Конституції України і Конституційному договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", дія яких припинилася одночасно з набуттям чинності Конституцією України, тобто з дня її прийняття (ст. 160 Конституції України, Закон України "Про прийняття Конституції України і введення її в дію" від 28 червня 1996 p.).

КСУ не має права перевіряти конституційність положень чинної Конституції України ані за якими параметрами, і вони не можуть бути визнані неконституційними. Проте розд. XIII Конституції встановлює порядок внесення змін до Конституції України і передбачає певні обмеження щодо цієї процедури. Отже, об'єктом конституційного контролю є не тільки законопроекти про внесення змін до Конституції України (ст. 159), але й закони про внесення таких змін.

КСУ вирішує питання про відповідність Основному Закону держави (конституційність) правових актів у вигляді як абстрактного, так і конкретного конституційного контролю. Абстрактний контроль не пов'язаний із застосуванням правового акта, а конкретний контроль, навпаки, здійснюється у зв'язку з конкретними випадками застосування правового акта чи з конкретною діяльністю органів держави і посадових осіб.

Окрім зазначених, КСУ вирішує також питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів як із точки зору матеріальної, тобто змістовної їх перевірки, так і формальної, тобто перевірки відповідності встановленої Конституцією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Функції прокуратури України.

Функції прокуратури України являють собою основні напрямки і види діяльності цього органу.

Конституція України суттєво обмежила функції, які здійснювала прокуратура згідно зі ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), а саме: з компетенції прокуратури виключені такі напрями її діяльності, як нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами (так званий "загальний нагляд"), а також розслідування діянь, що містять ознаки злочину (пункти 1,3 ст. 5 Закону).

Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура здійснює такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Після набрання з 1 січня 2006 р. чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. прокуратура України почала здійснювати функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Конституційні функції прокуратури України мають певні юридичні особливості. Так, функція підтримання державного обвинувачення в суді є однією з пріоритетних функцій прокуратури України. Її зміст полягає в публічному обвинуваченні прокурором підсудного і привселюдній вимозі справедливого покарання підсудного; допомозі суду в кваліфікованому вирішенні справи; приверненні уваги громадськості до причин і умов скоєння злочину і пошуку шляхів упередження злочинів.

Функція підтримання державного обвинувачення в суді є важливою гарантією забезпечення захисту прав і свобод громадян, а також законних інтересів держави.

Важливою функцією прокуратури є й функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Здійснюючи цю функцію, прокуратура України у передбачених чинним законодавством процесуально-правових формах виступає представником законних інтересів особи та держави суді.

Підставою представництва у суді Інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Порядок здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді залежить від підсудності справи, в якій прокурор бере участь.

Основними, універсальними для більшості видів судочинства формами представництва прокуратури в суді є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушено Інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого Конституцією та законами України порядку виявлення й розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності здійснення оперативно-розшукової діяльності, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. При цьому прокуратура здійснює правозахисну діяльність в інтересах суспільства, держави, прав і свобод людини, законних Інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" нагляд за дотриманням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності (ОРД) здійснюється Генеральним прокурором України, прокурором АРК, прокурорами областей, міста Києва.

Функція нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, має дуалістичний характер. Вона покликана забезпечити законність перебування затриманих, заарештованих; осіб, які за вироком суду перебувають у місцях відбування покарань у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі, а також законність діяльності закладів для виконання судових рішень у кримінальних справах і закладів, що застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Ця функція прокуратури ґрунтовно відрізняється від інших за методами її здійснення. Прокурор не тільки перевіряє законність правових актів, які видає адміністрація установи виконання покарань, а й здійснює нагляд за законністю всієї діяльності цієї установи.

Новелою конституційного законодавства України є віднесення до функції загального нагляду прокуратури функції забезпечення належного стану додержання прав і свобод людини і громадянина та законів з цих питань (ч. 5 ст. 137 Конституції України). Це завдання прокуратури України логічно розвиває положення ст. 3 Основного Закону про визначення змісту і спрямованості нашої держави правами і свободами людини та їх гарантіями як найвищою суспільною цінністю.

З метою здійснення зазначеної функції прокуратура має обмежувати неправомірну або таку, що межує з правопорушенням, дію чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб передбаченими Конституцією та законами України засобами в межах своєї компетенції.

Закон України "Про прокуратуру" 1991 року в ст. 5 також визначає ряд основних функцій прокуратури, частина з яких сьогодні втратила своє значення, або, згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції України, мають тимчасовий, перехідний характер.

Зокрема, Перехідні положення Основного Закону передбачають, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Реалізація п. 9 Перехідних положень Конституції України на сьогодні триває. Тож основними функціями прокуратури України є функції, визначені в ст. 121 Конституції України.

Стаття 5 Закону України "Про прокуратуру" закріпила положення, яке забороняє покладати на прокуратуру України функції, не передбачені чинним законодавством.

Для виконання прокуратурою України своїх основних функцій чинне законодавство визначає повноваження прокуратури - права і обов'язки органів прокуратури, визначені Конституцією та законами України.

 

 

 

 

3. Державна фіскальна служба України: структура та повноваження.

 

Державна фіска́льна служба (ДФС) — це центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Утворена Постановою Кабінету Міністрів від 21 травня 2014 р. шляхом реорганізації Міністерства доходів і зборів.

Органи ДФСУ входять до системи органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави та складають єдину централізовану систему управління та контролю за дотриманням податкового законодавства, за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати до бюджету податків і зборів, митних платежів та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (п. 4 Положення про ДФСУ, п. 14.1.1¹ ст. 14 ПКУ).

На сьогодні до системи органів ДФСУ входять центральний апарат Державної фіскальної служби України, територіальні органи на місцях та спеціалізовані департаменти (інформаційно-довідковий департамент, департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення, спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень).

ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Вона є юридичною особою, яка має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Для реалізації покладених державою завдань органи ДФСУ наділяються спеціальною компетенцією  сукупністю державно-владних повноважень у сфері оподаткування.

В Головному управлінні ДФС у м. Київ функціонує Юридичне управління. У структурі даного Управління створені та функціонують:

1. Відділ досудового врегулювання спорів;

2. 69  Відділ супроводження судових спорів за матеріалами позапланових перевірок;

3. Відділ супроводження судових спорів за матеріалами планових перевірок;

4. Відділ інформаційно-аналітичної роботи;

5. Відділ правового супроводження якості матеріалів контрольно-перевірочної роботи;

6. Відділ забезпечення господарської діяльності;

7. Відділ представництва інтересів ДФС та її територіальних органів;

8. Відділ правового забезпечення діяльності;

9. Відділ взаємодії із структурними підрозділами та надання правових висновків.

СТРУКТУРА

Апарат:

• Департамент організації роботи Служби;
• Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації;
• Департамент матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
• Департамент кадрової політики та роботи з персоналом;
• Департамент фінансування, бухгалтерського обліку та звітності;
• Департамент внутрішнього аудиту;
• Департамент моніторингу доходів та обліково-звітних систем;
• Департамент обслуговування платників;
• Департамент інформаційних технологій;
• Регуляторно-правовий департамент;
• Департамент адміністративного оскарження та судового супроводження;
• Департамент податків і зборів з юридичних осіб;
• Департамент податків і зборів з фізичних осіб;
• Департамент аудиту;
• Департамент методологічної та нормотворчої роботи;
• Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;
• Департамент погашення боргу;
• Департамент організації митного контролю;
• Департамент адміністрування митних платежів;
• Департамент організації протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії;
• Головне оперативне управління;
• Головне управління внутрішньої безпеки;
• Головне слідче управління фінансових розслідувань;
• Департамент таргетингу та управління митними ризиками;

Спеціалізовані департаменти:

• Департамент податкових та митних експертиз ДФС;
• Департамент спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС;
• Інформаційно-довідковий департамент ДФС.

Також до структури ДФС відносяться  митниці та їх територіальні органи:

1. Київська міська митниця ДФС;

2. Міжрегіональна митниця ДФС;

3. Енергетична митниця ДФС.

На рівні утворених митниць функціонують юридичні відділи або юридичні сектори. Основними функціями підрозділів правової роботи на рівні утворених митниць встановлено:

1. перевірка на відповідність чинному законодавству, нормативно-правовим актам, розпорядчим документам ДФС, а також вимогам регламентів встановлених на митницях, розпорядчим документам виданих керівниками митниць, проектів розпорядчих документів, розроблених структурними підрозділами митниць, організація та ведення претензійно-позовної роботи;  представництво інтересів в судах, забезпечення законності діяльності митниць;

2. 72  розробка на основі примірного регламенту митниць та затвердження в установленому порядку Регламенту митниці, його моніторинг та контроль за дотриманням. У відповідності до положень Податкового кодексу України, Митного кодексу України та відомчих наказів ДФС України, претензійно-позовна робота забезпечується юридичними підрозділами ДФС. Юридичне обслуговування адміністрування податків, зборів та митних платежів, що впливає на формування дохідної частини бюджетів, маючи на меті представництво і захист інтересів держави у судах, під час розгляду спорів з питань оподаткування та митної справи, передбачає і комплекс заходів щодо підготовки процесуальних документів (позовних заяв, апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд рішень за винятковими та ново виявленими обставинами, заперечень, письмових пояснень та інших процесуальних документів, пов’язаних із розглядом справи), та потребує високого рівня професіоналізму і компетентності.

Необхідно відмітити, що підрозділи правової роботи, незалежно від визначеного місця в ієрархічній структурі, активно взаємодіють, зокрема:

1. при підготовці процесуальних документів, вчиненні інших процесуальних дій між юридичними підрозділами здійснюється обмін наявною інформацією (листами, дорученнями, довідками) засобами електронного зв’язку, а також за допомогою АІС «Суди», АІС «Інспектор2006»;

2. у разі коли супроводження справи здійснюється виключно органом ДФС вищого рівня, та за наявності обставин, які потребують додаткових пояснень, керівник юридичного підрозділу органу ДФС вищого рівня має право на будь-якій стадії процесу за письмовою вимогою залучати до участі у судовому засіданні працівника юридичного чи іншого підрозділу органу ДФС нижчого рівня;

3. 73  юридичні підрозділи органів ДФС (вищого та нижчого рівня) можуть скликати спільні наради з проблемних питань, які виникають або можуть виникнути під час підготовки та супроводженні справ у судах;

4. для реалізації покладених завдань і функцій підрозділи правової роботи надають юридичним підрозділам регіональних органів ДФС та ДПІ обов’язкові для виконання вказівки (письмові та усні) з питань організації супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи;

5. з метою забезпечення якісного супроводження справ у судах при виникненні обставин, які потребують термінового реагування, обмін інформацією та процесуальними документами може здійснюватись за усною вимогою керівника юридичного підрозділу регіональної ДФС;

6. підрозділи правової роботи працюють у тісній взаємодії з іншими підрозділами ДФС України, установами, організаціями відповідно до завдань та функцій покладених на них.

Ефективність діяльності підрозділів правової роботи органів ДФС України залежить від багатьох факторів, які впливають на юриста представника ДФС України, під час виконання ним покладених на нього функцій та завдань, в тому числі, і під час здійснення контрольно-перевірочних заходів (проведення податкових перевірок), досягається за рахунок:

1. розробки на рівні центрального апарату ДФС України та територіальних підрозділів фіскальної служби методичних рекомендацій з окремих питань, що має на меті досягнення окремої поставленої цілі та її спільної реалізації працівниками всіх задіяних підрозділів, під час проведення контрольно-перевірочних заходів;

2. запровадження оперативного контролю, за станом взаємодії між підрозділами, під час проведення контрольно-перевірочних заходів;

3. аналізу помилок, допущених на всіх стадіях роботи (підготовчий етап, що передує перевірці, податкова перевірка, адміністративний та судовий порядок розгляду справ);

4. 74  проведення спільних (загально-державних) тренінгів, семінарів, курсів підвищення кваліфікації з метою узагальнення проблемних питань та пошуку шляхів вирішення проблемних питань із використанням доробок сучасної юридичної техніки та процесуальних новацій.

Здійснення правової роботи в органах ДФС України являє собою комплекс організаційно-правових та науково-методичних заходів спрямованих на забезпечення та дотримання податкової та митної дисципліни суб’єктами податкових правовідносин. Однак, з вищеперерахованих напрямів заслуговує на увагу той факт, що на сьогоднішній день, підрозділи правової роботи, як структурні одиниці апарату ДФС України не приймають участі у реформуванні податкової та митної систем, не дивлячись на їх значимість в роботі фіскальної служби.

Державна фіскальна служба здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а саме об'єднала повноваження податкової служби, митниці та фінансової міліції. Це ввійшло у суперечність з попередніми намірами Глави Уряду Яценюка, під чиїм керівництвом було прийняте політичне рішення про відновлення розділених функцій податкової та митної служб.

 

 

 

 

4. Задача 1.

Громадянин Дмитерко, доцент юридичного факультету одного з вищих навчальних закладів м. Києва, подав заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді. Однак у заяві вказав, що він є кандидатом юридичних наук, правником з великим педагогічним стажем і тому просить звільнити його від тестування з метою виявлення рівня загальних знань і від спеціальної підготовки кандидата на посаду судді.

        Як має бути вирішена дана ситуація?

Згідно статті 65 закону України «Про Судоустрій і статус суддів» на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

2. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя;

3) які мають незняту чи непогашену судимість.

Не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду.

Не може претендувати на посаду судді також особа, яку було раніше звільнено з посади судді за порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності або у зв’язку із набранням законної сили обвинувальним вироком, крім випадків визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення з цих підстав або скасування обвинувального вироку суду.

3. Для цілей цієї статті вважається:

1) вищою юридичною освітою - вища юридична освіта ступеня магістра (або прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;

2) стажем роботи у галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти.

 

Таким чином схиляючись на закон України «Про Судоустрій і статус суддів», а саме статті 67 для участі в добору кандидатів на посаду судді потрібно подати певний перелік документів, а саме:

1. письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді;

2. Копію паспорта громадянина України;

3. анкету кандидата на посаду судді, що містить інформацію про нього;

4. копію дипломів про освіту, наукову ступінь або вчене звання;

5. виписку з трудової книжки про стаж роботи в галузі права;

6. довідку медичної установи про стан здоров’я кандидата з висновком щодо його придатності до роботи на посаді, пов’язаній із виконанням функцій держави;

7. письмову згоду на збирання, зберігання, обробку та використання інформації про кандидата з метою оцінки його готовності до роботи на посаді судді;

8. згоду на проведення щодо нього спеціальної перевірки відповідно до закону;

9. декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у порядку, встановленому законодавством про запобігання корупції;

10. копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних);

11. заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Про порядок призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку визначеному в законні України «про судоустрій і статус суддів» в статті 66 яка включає в себе такі стадії як: . 

1) прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів;

2) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді.

В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що не може бути меншим ніж 30 днів з дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік;

3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених статтею 67 цього Закону;

4) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів;

5) допуск Вищою кваліфікаційною комісією суддів України осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту;

6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту;

7) встановлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 70 цього Закону;

9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки;

10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів;

11) зарахування Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

12) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідно до кількості наявних вакантних посад судді у місцевих судах загальної юрисдикції конкурсу на заміщення таких посад;

13) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції щодо призначення кандидата на посаду судді;

14) розгляд Вищою радою юстиції питання про дотримання визначеної цим Законом процедури на стадіях, передбачених пунктами 1-13 цієї частини, та внесення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;

15) прийняття Президентом України рішення про призначення кандидата на посаду судді.

Кандидати на посаду судді згідно статті 69 проходять відбірковий іспит.

1. Відбірковий іспит проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у формі анонімного тестування з метою перевірки рівня загальних теоретичних знань кандидата на посаду судді в галузі права, володіння ним державною мовою, особистих морально-психологічних якостей кандидата.

2. Вища кваліфікаційна комісія суддів України на своєму офіційному веб-сайті повідомляє кандидатів на посаду судді, допущених до відбіркового іспиту, про дату, час і місце його проведення не пізніш як за десять днів до визначеної дати іспиту.

3. Невідкладно після закінчення відбіркового іспиту Вища кваліфікаційна комісія суддів України у присутності кандидатів на посаду судді забезпечує перевірку робіт і визначає з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад прохідний бал, що не може бути нижчим 75 відсотків максимально можливого балу відповідного відбіркового іспиту.

4. Результати відбіркового іспиту оприлюднюються на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не пізніше наступного дня після проведення іспиту.

5. За результатами відбіркового іспиту Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає попереднє рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору і оприлюднює це рішення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

6. Порядок складення відбіркового іспиту та методика оцінювання результатів визначаються положенням, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Крім того згідно статті 70 проводиться спеціальна перевірка щодо кандидата на посаду судді

1. Для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніше наступного дня після прийняття попереднього рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова або заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

На підставі одержаної інформації Вища кваліфікаційна комісія суддів України готує довідку про результати проведення спеціальної перевірки.

2. Фізичні та юридичні особи мають право подавати до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України інформацію щодо кандидатів на посаду судді.

3. За результатами спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України.

У разі одержання інформації, що може свідчити про невідповідність кандидата на посаду судді установленим цим Законом вимогам, Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає її на своєму засіданні із запрошенням такого кандидата. Кандидат на посаду судді має право ознайомитися з цією інформацією, надати відповідні пояснення, спростувати та заперечити її. За результатами розгляду інформації Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає вмотивоване рішення про припинення подальшої участі у доборі кандидата на посаду судді.

На мою думку дана ситуація буде не вирішена тому, що все одно прийдеться проходити тестування з метою виявлення рівня загальних знань і  спеціальну підготовку кандидата на посаду судді згідно статей 65 – 70 закону України «про судоустрій та статус суддів».

 

 

 

 

 

5. Задача 2.

Жовківська міська ради Львівської області на сесії прийняла рішення про передачу у приватну власність громадянину Сеньківу 5 га земельної ділянки.

Прокурор Жовківського району Львівської області на дане рішення сесії вніс протест, в якому вимагав скасування такого рішення, оскільки дана земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного фонду, що не підлягають передачі у приватну власність громадянам.

Дайте правову оцінку ситуації.

В даному випадку слід визначити сутність земель рекреаційного комплексу. Згідно з ст. 50 ЗКУ до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Стаття 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. містить визначення «рекреаційних зон», яке цілком за змістом відповідає поняттю «землі рекреаційного призначення». Так, рекреаційні зони представляють собою ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально- туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації. Отже, до складу зазначеної категорії земель входять як земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, так і об’єктів фізичної культури та спорту, об’єктів стаціонарної рекреації.

Використання земель рекреаційного призначення для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів є їх виключним цільовим призначенням. Згідно з ч. 1 ст. 52 ЗКУ землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Це дає підстави стверджувати про хибність заяви прокурора про те, якщо земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного фонду, то така ділянка не підлягає передачі у приватну власність громадянам.

В ч. 3 цієї статті вказується, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно з ч .1 ст. 81 ЗКУ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За діючим Земельним кодексом можливість передачі земель у приватну  власність пов'язується з обов'язковим урахуванням економічних категорій земель і існуючим способом їх використання, при цьому заздалегідь обумовлюється їх майбутнє цільове призначення.

Слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосується зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту.

У разі, якщо надання земельної ділянки планується здійснити за рахунок особливо цінних земель, земель лісового фонду, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягає обов'язковій експертизі, яка проводиться Держгеокадастром України.

Якщо у користування або оренду можуть надаватися землі усіх категорій, то право приватної власності поширюється в основному на землі сільськогосподарського призначення, а також на землі в межах населених пунктів, які надаються для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), дач, садів, гаражів, об'єктів незавершеного будівництва, авто-заправних станцій.

Законодавством не дозволяється передавати у приватну або колективну власність землі державної власності, серед яких:

- землі загального користування населених пунктів і надані для розміщення будинків органів державної виконавчої та державної законодавчої влади; землі гірничо-видобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної системи, транспорту, зв'язку, оборони;

- землі природоохоронного, оздоровчого рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком ділянок лісів до 5 га, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств; землі водного фонду, за винятком ділянок до 3 га водойм і боліт, які входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств;                                                                                     -землі сільськогосподарських науково-дослідних і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств, державних сортовипробувальних станцій, насінницьких господарств, племінних заводів, радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Згідно з законодавством, громадянам дозволяється мати у приватній власності: фермерське господарство площею до 50 га сільгоспугідь або 100 га всіх земель; особисте підсобне господарство - до 0,6 га; присадибні ділянки - до 0,25 га у селах і до 0,15 га у містах; садівницькі ділянки до 0,12 га; дачні ділянки до 0,10 га; гаражні ділянки до 0,01 га, а також ділянки в розмірі середнього паю, отримані в результаті розпаювання земель сільськогосподарських підприємств. Для означених цілей і у визначених розмірах сільськогосподарські землі передають громадянам України безкоштовно, окрім земель для фермерського господарства, якщо вони перевищують розміри середнього земельного паю. Різниця у розмірі фермерської ділянки надається фермерові у постійне володіння або користування за плату з правом викупу.

Таким чином, Жовківська міська ради Львівської області на сесії не мала права приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину Сеньківу 5 га земельної ділянки, яка відноситься до земель рекреаційного фонду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. закон України «про судоустрій і статус суддів», Паливода А.В., 20.09.2010 року, ст.28 – 33;

2. земельний Кодекс України, Право,2018 року, ст. 13 – 21;

3. сайт https://pidruchniki.com - назва з екрана;

4. сайт http://zakon.rada.gov.ua – назва з екрана;

5. сайт http://sfs.gov.ua – назва з екрана;

6. сайт http://zakon.rada.gov.ua – назва з екрана.