Свідчення про голодомор 1932-1933 рр. в Україні як історичне джерело

Свідчення про голодомор 1932-1933 рр. в Україні як історичне джерело

І тільки пам’ять, наша пам’ять
Завжди нагадує про них
Нехай тим жертвам
Дзвони дзвонять
І будять пам’ять у живих.

                                       О. Грех

Двадцяте століття закарбувалось у долі українського народу численними трагедіями: братовбивча Перша та криваво-руйнівна Друга світові війни, спустошливі іноземні інтервенції, голод 1921-1922 та 1946-1947 рр., сталінські репресії, Чорнобильська катастрофа...

Однак з-поміж них особливим трагізмом виділяється голодомор 1932-1933 років. Для українців він за своїми масштабами і сутністю рівнозначний єврейському Холокосту чи вірменській різанині 1915 р. Промовиста деталь: від голоду 1932-1933 рр. загинуло навіть більше, ніж під час віроломної гітлерівської навали.

Свідчення про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні – це потужна джерельна база для всебічного дослідження геноциду українського народу. Голодомор 19321933 рр. – це не тільки голодна смерть мільйонів, а й суцільне руйнування економічних і духовних основ українського села. Тому кожний факт, збережений у пам’яті очевидців, дає цінну інформацію. Дослідження цієї інформації набуває також важливого значення у контексті мікроісторії та історії повсякдення, які поглиблюють історичні знання.

Роберт Конквест охарактеризував спогади селян про трагедію 1932-1933 рр. як «непохитні свідчення історичної правди, що їх так довго ігнорували чи обмовляли».  Розглядаючи джерелознавчі аспекти голодомору, Джеймс Е. Мейс підкреслив, що свідчення очевидців тих подій становлять «найголовніше, найцінніше джерело», з якого можна отримати основу для оцінки не тільки фізичної, а й духовної шкоди, завданої українському народові.

Структура кожної розповіді залежить не тільки від того, яку інформацію зберегла пам’ять, а й від запитань, які поставив збирач свідчень. Певне уявлення про структуру інформації дають свідчення кількох очевидців про події у одному і тому ж селі. У цих свідченнях є такі спільні мікросюжети: пограбування селян активістами; поведінка сільських активістів; способи виживання селян; мученицька смерть голодних селян; поховання померлих. Повторюваність основних елементів у цих розповідях є важливим підтвердженням правдивості свідчень. Ці елементи в різних співвідношеннях повторюються у більшості свідчень, тому на їх основі може бути реконструйована цілісна картина голодомору.

Свідчення очевидців є важливим джерелом для з’ясування безпосередніх причин голоду. Ця тема є ключовою майже в кожній розповіді. Наприклад, усі одностайно свідчать, що у селян були відібрані усі продукти харчування, що й призвело до голодної смерті: «витрушували все з горщиків»; «...картоплю забрали, до картоплини»; «Ті «червоні мітли» замітали до останньої зернини»; «Перед голодом ходили і забирали все, навіть з печі вигортали»; «Не тільки пашню забирали, і спечене, і зварене – все забирали»; «змели все, з половою змели і забрали»; «Як забирали активісти хліб, то нічого не залишали»; «забирають начисто, навіть насіння на грядки – бурякове насіння, диньки».  Цінність цих свідчень полягає в тому, що вони розкривають безпосередню причину голодної смерті: тотальне пограбування селян, відбирання в них усього, що можна було їсти.

Важливою деталлю у механізмі геноциду, здійсненого більшовицьким режимом, були сільські активісти, які спільно з уповноваженими районних органів влади діяли як безпосередні убивці. Описуючи акти поведінки активістів в умовах масового голоду, очевидці повідомляють важливі деталі, що характеризують ставлення цих агентів більшовицького режиму до дітей, жінок, осіб похилого віку. Промовистим є також ставлення активістів до їжі, яку вони не тільки відбирали, а й демонстративно знищували у присутності голодних селян. В одному випадку активіст залив водою вогонь в печі, де варилася їжа, вирвав з рук дитини картоплину і розтоптав її, в іншому – останню пригорщу пшона висипали в пісок і змішали з ним, стакан пшона, що стояв на вікні, розсипали по землі. За свідченнями, активісти «квашені капусту, огірки, помідори повиливали тако на подвір’ї, потоптали ногами та й все». «Навіть з печі виймали зварене і виливали надворі».

Свідчення очевидців дають інформацію для дослідження засобів і знарядь терору голодом. Один з учасників антиселянської акції розповів, як здійснювався пошук зерна: «Ми, два солдати з карабінами, і ще чотири чи п’ять сільських активістів, ходили по дворах з довгим щупом. Ми заглиблювали його у землю і дивились у виїмку, що була на кінці щупа, чи немає там зерна».

Очевидці свідчать, що ця процедура відбувалася так:

«У найманців були такі гострі шпиці, якими вони проколювали землю, щоб знайти щось. Так обходили все подвір’я зі шпицями»

«В активістів були такі палки залізні з гострим кінцем, що ширяли попід стіни хліва й хати».

Із спогадів про голодомор дізнаємося також, що їли селяни під час голоду і як відбувався сам процес приготування їжі: батьки посилали дітей «щипати» колоски; їли гороб’як, квасець, щавій, пекли лип’яники з сушеної липи, акації, щавію і гречаної полови; хто мав сили, ходили на заробітки; міняли хустки на зерно і муку; випрошували їжу у сусідів; хто мав корову – рятувалися молоком. Їли собак, котів, щурів, ворон, горобців. «В лісі збирали шишки і добували насіння з тих шишок, в ступі товкли те насіння і їли. Жолуді збирали, натремо їх на жорнах, а вони ж гіркі, як полин. Але їли, як нема чого їсти».

Спогади про голодомор в Україні 1932-1933 року — це енциклопедія горя і смутку, трагедія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Говорять документи, кожна сторінка яких омита сльозами українського селянина. Нелегко їх читати. Нелегко і боляче. Зачитаємо лише окремі з них:

=============================================================

Пам’ятаю як ми ходили і збирали гнилі бараболі, щоб вижити. Якраз той рік був неврожай, а влада ще все забирала. У нас був управляючий, який забирав навіть  з горщика останні крупи. Хто недавав продуктів, то його били і висилали на Соловки. Забирали речі, одяг, рушники, худобу. Але в селі тоді був створений колгосп і людей записували туди. Там давали їсти.

Ми ще їли лісові ягоди, варили юшку з черепашок.

 Розказували, що були  випадки людоїдства.У нашому селі такого не було.

 Зараз сучасна молодь нічого не знає про голод, тому потрібно їм розказувати. А таких, як я вже мало є і мало хто вже пам’ятає про ті страшні роки голоду.

===================================================

 Я сам був свідком голоду і пережив його. Бачив, що робилося у подільському селі Сирватинцях Городоцького району, у якому проходили мої дитячі та юнацькі роки. Не забути мені, як умирали з голоду  його мешканці. Голод не жалів нікого. Я вижив, і мій обов’язок розповісти тим, хто живе нині, хто житиме в майбутньому, про бачене.

 Найбільше, найстрашніше горе спіткало селян у 1932-1933 роках. Наче чорний кіт пробіг вулицями сіл. Пробіг він і вулицями нашого села. Восени 1932-го розпочалася хлібозаготівля. Селам доводили плани, котрих не взмозі були виконати. Порожніли колгоспні комори. Вивозилося насінне зерно. Забирали в людей все до зернини. Не звертали уваги на просьби, благання, плач дітей. порятунку ніякого.

 Не оминуло це лихо і нашої хатини. Пригадую, як один з активістів запримітив у кутку кімнати відро, а в ньому трохи квасолі і закричав: „Гляньте! Стара приховує квасолю, хоче обдурити нас. Ану, бабо, висипай у мішок!”  Плачучи висипала бабуся квасолю.

 Якогось дня я пішов на горище. Там була солома, а ще більше пороху. У ньому я запримітив зерна рябої квасолі. Почав вибирати. Приніс до хати повну кишеню. Радості у бабусі і сестри не було меж. Більше місяця ми їли по декілька квасолин щодня. Потім і цієї їжі  не стало. Як жити? В очах появилися чорні кола. Шуміло в вухах. Ідучи, спотикався. Думав тільки про їжу. Такими була більшість школярів. Під час перерв не бігали. Ніхто не сміявся. Негортали книжок, зошитів. Стою і чекаю смерті. Сідати боявся, бо знав: коли сяду, то вже не встану.

 Дійшов до свого садочка. Почув слова бабусі: „Мітя , - каже, - не журися, будемо жити. Корова привела телятко. Буде молоко”.

 Голодомор. Від цього слова здригаюся. Щасливий, що ще живу і маю можливість розповісти про те, що робилося тоді на Поділлі.

=============================================================

Отже, навіть такий побіжний огляд свідчень про Голодомор 1932-1933 рр. показує, що це історичне джерело містить різнопланову і надзвичайно важливу інформацію для з’ясування механізмів і наслідків геноциду українського народу. Ретельне дослідження інформації, що міститься у свідченнях кожного конкретного регіону і села, дає можливість висвітлити усі відтінки трагічної палітри повсякденного життя і смерті українських селян під час голодомору.