Шановні учні!

Пропоную Вам спробувати вивчити деякі теми з географії самостійно.

Для цього перегляньте, будь ласка, рекомендовані матеріали, опрацюйте відповідний матеріал у підручнику (параграф 6). Бажаю Вам успіхів!

Записати в робочий зошит дату і тему.

Тема. Світове господарство (світова економіка), світовий ринок. Поняття «спеціалізація території», «міжнародний поділ праці»

Перегляньте відео https://youtu.be/6SCxfHBkBC8

Що таке світове господарство?

Важко уявити сучасну країну, яка існувала б у цілковитій ізоляції від інших. 

Господарство навіть великої за площею країни не в змозі забезпечити себе всіма необхідними засобами виробництва, а населення – всім комплексом товарів і послуг народного вжитку. 

Через те національні господарства сучасних держав тісно пов’язані між собою й утворюють єдине світове господарство. Світове господарство (світова економіка) – історично сформована сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою економічни-

Вам уже відомо, що спеціалізація будь-якої території (міста, району, регіону, країни) проявляється у переважному розвитку тих виробництв, для яких на даній території є найкращі умови, а більша частина продукції яких призначена для обміну. 

Спеціалізація території виникає залежно від її географічного положення, природних умов та ресурсів, соціально-економічних умов (економічного розвитку та виробничої структури господарства, кваліфікованості трудових ресурсів, історичних традицій). 

Внаслідок спеціалізації різних територій у межах країни між ними виникає територіальний поділ праці (ТПП). Подібний процес існує також у світовому масштабі. 

Між різними країнами та регіонами світу існує міжнародний географічний поділ праці (МГПП) залежно від різних передумов для розвитку їхнього госпо дарства. Міжнародний географічний поділ праці (МГПП) – процес спеціалізації країн або  регіонів на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. У результаті МГПП виникають виробництва міжнародної спеціалізації, тобто ті види діяльності у виробничій сфері чи сфері послуг, що переважно зорієнтовані на експорт продукції або обслуговування іноземних громадян і передусім визначають «обличчя» країни в світі. Для того, щоб виникли такі види господарської діяльності, по-перше, країна повинна мати переваги у виробництві певної продукції чи наданні послуг перед іншими (хоча б кількома) країнами.  Ці переваги можуть полягати в якості товару чи послуги або ж у їх низькій собівартості. 

Це, в свою чергу, визначається багатством природних ресурсів, сприятливими природними умовами, прогресивними технологіями виробництва.  Ці чинники в часі змінюються досить повільно. 

Тому й виробництва, якими відома у світі певна країна, є майже незмінними.  Так, міжнародною спеціалізацією країн

Перської затоки є нафтова промисловість;

Канади – лісове та зернове господарство; Японії – автомобілебудування, суднобудування, електроніка та робототехніка; Республіки Кореї, Сінгапуру, Малайзії, Тайваню – електроніка; Австралії – вівчарство та зернове господарство; Аргентини – скотарство; України – літакобудування, суднобудування, цукрова промисловість; Мальти – курортне господарство; Швейцарії – банківська справа та виробництво годинників; Скандинавських країн – паперова промисловість. По-друге, для формування міжнародної спеціалізації має бути попит на продукцію або послуги певної країни.  Це означає, що інші країни відчувають потребу в даному товарі чи послузі, оскільки самі не мають передумов для їх ефективного розвитку. 

Так, більшість європейських країн потребують нафтопродуктів та лісу; країни Перської затоки мають потребу в устаткуванні для нафтодобування та нафтопереробки; Велика Британія потребує продовольчих товарів тощо. 

Тож поки існує попит на певні товари чи послуги, розвиваються й певні виробництва міжнародної спеціалізації країн. 

По-третє, витрати на транспортування продукції до місця призначення або надання послуги         мають         бути економічно вигідними. 

Інакше собівартість товару або послуги стане занадто високою, і пропозиція їх спадатиме. 

Хоча міжнародна спеціалізація країн є досить стабільною, проте й вона з часом може змінюватися. 

Оскільки внаслідок міжнародного географічного поділу праці сформувалися виробництва міжнародної спеціалізації, виникла потреба в обміні продукцією між країнами. 

Тому утворився світовий ринок.

Світовий ринок – це сфера обміну товарами та послугами між національними економіками.

Цей обмін почав складатися після переходу від феодалізму (з його натуральним споживчим господарюванням)        до капіталістичних відносин. 

З формуванням колоніальних імперій світовий ринок розширився. 

До нього були залучені багаті на сировину колонії, з яких ресурси вивозяться для переробки до країнметрополій. 

Особливо прискорився процес формування світового ринку під час переходу до машинного виробництва. На світовому ринку відбувається обмін між національними господарствами різних країн. 

При цьому між країнами складаються економічні відносини. 

Тому світовий ринок був першою умовою існування єдиного світового господарства.

Другою умовою формування світового господарства став розвиток великої індустрії. 

Після промислових переворотів XVI – XVIII ст. у ряді країн Західної Європи та США, коли ручна праця у промисловості була замінена на машинну, різко зросла продуктивність праці. 

Виробленої продукції вистачало не лише для внутрішнього споживання, а й для обміну. 

У XIX ст. з’явилася потреба завозити значний обсяг сировини для великого промислового виробництва та продовольства для міського населення, кількість якого швидко зростала.  Усе це консолідувало національні господарства країн у єдину систему світового господарства.

Нарешті, третьою умовою, без якої світове господарство не могло б існувати, є бурхливий розвиток транспорту.  Адже саме він забезпечує обмін товарами на світовому ринку між національними господарствами, перевозить пасажирів до місць надання їм певних послуг (туристичних, освітніх, лікувальних та інших).  Спершу це був морський транспорт, який з’єднав розділені морем країни. 

У другій половині XIX ст. відбувся стрімкий розвиток залізниць. 

А в XX ст. новітні швидкісні види транспорту – автомобільний, повітряний, електронний – «убили простір».  Світове господарство остаточно склалося наприкінці XIX – на початку XX ст.

Світове господарство в своєму розвитку пройшло три етапи: аграрний (до середини XIX ст.), індустріальний (друга половина XIX – середина XX ст.) та постіндустріальний (з кінця XX ст.).

Для аграрного етапу характерним було переважання сільського господарства. 

У ньому працювало 90 % економічно активного населення світу, воно виробляло основну частку ВВП.

На індустріальному етапі пріоритетними видами господарства в країнах Європи, Північної Америки, у Японії, Радянському Союзі були промисловість та будівництво. 

На ці виробництва припадало близько 1/3 працюючих, вони давали основну частку ВВП. 

Після Жовтневого перевороту в Росії (1917 р.) утворилися дві паралельні системи світового господарства: капіталістична з ринковими відносинами і соціалістична з плановою економікою. 

Із створенням соціалістичного табору в повоєнні роки розширився вплив соціалістичного міжнародного господарства. 

Через ідеологічні забобони дві системи існували досить ізольовано одна від одної. 

Економічні зв’язки між ними були фрагментарними, політичні відносини – напруженими.

Наприкінці XX ст. світове господарство перейшло до постіндустріального етапу. 

Для нього характерні стрімкий розвиток науки і техніки, і, отже, швидке зростання невиробничої сфери: освіти, культури, науки, маркетингових, юридичних, фінансових, побутових послуг і т. ін. 

Виробництво     й          сфера           послуг           стали наукомісткими. 

При цьому провідною у господарстві стала роль висококваліфікованого керівного прошарку суспільства. 

До постіндустріального суспільства вже перейшли США, Канада, розвинуті країни Європи, Японія, Республіка Корея.  У них понад 60 % населення працює в невиробничій сфері. 

Досить високий рівень зайнятості у сфері послуг мають також деякі країниекспортери нафти, що стали великими фінансовими центрами, а також острівні країни, які відомі своїм туристичним бізнесом. 

Швидко зростає роль невиробничої сфери також в економіці України. 

За науковими прогнозами, у середині XXI ст. у світі в сфері послуг працюватиме близько 90 % економічно активного населення.

Сучасне світове господарство, хоча і є єдиною системою, але дуже неоднорідне.  Складається воно з надто різних за рівнем розвитку та виробничою структурою національних господарств, які розвиваються за своїми законами, але не ізольоУ світовому господарстві виокремлюють три складники: ядро, напівпериферію та периферію.

Ядро – найбагатші та впливові країни, що виробляють якісні високотехнологічні товари. 

Їх господарство вирізняється найскладнішими сучасними технологіями та засобами виробництва. 

Економіка   має постіндустріальний         характер. 

Свою продукцію країни ядра експортують на напівпериферію та периферію світового господарства. 

Ядро сучасного світового господарства становлять три основні його осередки: Північна Америка (на яку припадає близько 20 % ВВП світу), країни Європейського Союзу (дають майже 20 % світового ВВП) та Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР), який найбільш стрімко розвивається (виробляє майже 20 % ВВП світу). Напівпериферія складається з достатньо розвинутих країн, які вивозять на світовий ринок багато промислових та непромислових товарів. 

Однак ці країни мало впливають на світові економічні та політичні процеси.  Їх економіка має індустріальний характер і працює переважно на іноземних технологіях. 

До напівпериферії належать, зокрема, Бразилія, Мексика, Аргентина, Австралія, Саудівська Аравія.

У ядрі та напівпериферії світового господарства сконцентрована левова частка світового виробництва. 

90 % ВВП світу та 80 % світової торгівлі нині припадає на так звану Групу двадцяти

Домашнє завдання:

(G -20) – 20 найбільших економік планети: 19 національних економік та ЄС як єдине ціле. 

До «Великої двадцятки» належать економіки таких країн: в Америці – США, Канада, Бразилія, Мексика, Аргентина; в Європі – Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія; в Азії – Японія, Китай, Південна Корея, Індія, Індонезія, Туреччина, Саудівська Аравія; а також Росія, Австралія, Південна Африка.

Периферія – найбільш відсталі країни Африки, Азії, Океанії, Латинської Америки, постачальники на світовий ринок дешевої сировини та робочої сили.  В цих країнах панують диктаторські та авторитарні політичні режими, лютує політична нестабільність. 

Часто відбуваються перевороти, спалахують соціальні та міжетнічні конфлікти.  Місцева еліта вкладає гроші за межами своєї країни й обслуговує інтереси іноземних країн. 

Економіка цих країн має доіндустріальний (аграрний) характер. 

Прочитати параграф 6, усні відповіді на питання в кінці параграфа; Опрацювати матеріал і записати в робочий зошит 20 тез (речень).

ВСІ ВИКОНАНІ ЗАВДАННЯ в робочому зошиті  ФОТОГРАФУЄМО І НАДСИЛАЄМО В ГУГЛ КЛАС