«Свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині як символ народної пам’яті про козацтво»/Методично-навчальний посібник-альбом

Про матеріал

У методично-начальному посібнику-альбомі узагальнено усі відомі факти про Свято-Георгіївський храм-пам'ятник на Козацьких Могилах, які проілюстровані фотоматеріалами як з Інтернет-ресурсів,так і зроблені особисто автором. Унікальна храмова споруда Рівненщини, побудована на честь подвигу українських козаків-захисників, завжди привертала увагу відомих дослідників, істориків, краєзнавців, і буде цікавою для вчителів ЗНЗ, працівників бібліотечних установ, широкого кола читачів, усіх шанувальників культурно-мистецької спадщини українського модерну. Додається розробка одноіменного виховного заходу.

Перегляд файлу

2018

Р.А. Дзюра

Міністерство освіти і науки україни

Рівненський інститут післядипломної педагогічної освіти

Методичний кабінет

Рівненської районної ради

Великоомелянський навчально-виховний комплекс

«школа -гімназія»

свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині як символ народної пам’яті про козацтво

Методично-навчальний посібник - альбом

«Свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині як символ народної пам’яті про козацтво»/Методично-навчальний посібник-альбом. Р: 2018- 28с., 22 ілюстрації.

Відповідальний за випуск - Молчанець А.С. – заступник директора з науково-методичної роботи Великоомелянського НВК «школа – гімназія»

Автор-упорядник: Дзюра Р.А., вчитель музичного мистецтва та художньої культури Великоомелянського НВК «школа – гімназія», спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, старший вчитель.

Рецензент: Молчанець А.С., заступник директора з науково-методичної роботи Великоомелянського НВК «школа – гімназія», учитель української мови та літератури.

Консультант: Смолінська О.Е. кандидат архітектури, доцент кафедри архітектури

та середовищного дизайну Національного університету водного господарства та природокористування.

Схвалено науково – методичною радою Великоомелянського НВК «школа – гімназія»,

протокол №3 від 17.01.2018р.

У методично-начальному посібнику-альбомі узагальнено усі відомі факти про Свято-Георгіївський храм-пам’ятник на Козацьких Могилах, які проілюстровані фотоматеріалами як з Інтернет-ресурсів,так і зроблені особисто автором. Унікальна храмова споруда Рівненщини, побудована на честь подвигу українських козаків-захисників, завжди привертала увагу відомих дослідників, істориків, краєзнавців, і буде цікавою для вчителів ЗНЗ, працівників бібліотечних установ, широкого кола читачів, усіх шанувальників культурно-мистецької спадщини українського модерну.

Зміст:

1	Рекомендації до використання на уроках в загальноосвітній в школі, для позакласних заходів, у бібліотеці комплекту фотоматеріалів для виставки «Свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині як символ народної пам’яті про козацтво»	4
2	Перелік ілюстрацій	5
3	З історії створення Свято-Георгіївського храму-пам’ятника	6
4	Георгіївська церква – унікальна пам’ятка синтезу двох архітектурних стилів	9
5	Живописне оздоблення Георгіївського храму-пам'ятника	11
5	Унікальність надвірної ікони «Голгофа» та сучасні проблеми творів сакрального живопису Свято-Георгіївської церкви	13
6	Іменний покажчик	15
7	Словник термінів	18
8	Розробка позакласного виховного заходу Проект « Мистецькі перлини мого краю. Унікальна Свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині - символ народної пам’яті про козацтво». Література	21

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОРИСТАННЯ

НА УРОКАХ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ В ШКОЛІ,

ДЛЯ ПОЗАКЛАСНИХ ЗАХОДІВ, У БІБЛІОТЕЦІ,

КОМПЛЕКТУ ФОТОМАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИСТАВКИ

«СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКА ЦЕРКВА В С. ПЛЯШЕВА НА РІВНЕНЩИНІ

ЯК СИМВОЛ НАРОДНОЇ ПАМ’ЯТІ ПРО КОЗАЦТВО»

Дане видання – це спроба зібрати разом усі відомі факти про Свято-Георгіївський храм-пам’ятник на Козацьких Могилах: історію його будівництва, особливості планування, об’ємно-просторової структури, архітектурної стилістики будівлі, живописного оздоблення екстер’єру та інтер’єру; представити архівний матеріал, більш повно ознайомити з творцями цієї унікальної сакральної споруди. Об’єктом дослідження став сам Свято-Георгіївський храм-пам’ятник Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» («Козацькі Могили»), а предметом - його архітектурно-мистецькі особливості. За мету роботи автор поставив дати власну оцінку історико-мистецького значення Свято-Георгіївської церкви на «Козацьких Могилах» та її ролі у збереженні вітчизняної культурної спадщини та історичної пам’яті українського народу.

Джерелами інформації стали доповіді наукових конференцій, монографії, історичні та краєзнавчі нариси, мистецькі альбоми, матеріали друкованих періодичних видань, Інтернет-ресурсів, а також взято до уваги інформацію працівників заповідника. Встановити деякі подробиці допомогли фотодокументи, знайдені як на теренах Інтернет-ресурсів, так і зроблені автором особисто, але найяскравішим джерелом автор вважає сам храм-мавзолей, його ікони й розписи. Цікавим доповненням стали також репродукції творчих робіт учнів і вчителів Великоомелянського НВК, вірші за темою українських поетів різних часів.

Матеріали цього комплекту можуть бути використані вчителями під час ознайомлення з темою «Український архітектурний модерн» та «Українське образотворче мистецтво ХХ ст.» на уроках художньої культури (10 клас), мистецтва (9 клас), історії України, при підготовці тематичних виставок та позакласних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах та спеціалізованих загальноосвітніх школах художнього профілю; педагогами позашкільних навчальних закладів у гуртковій роботі, працівниками бібліотечних установ як ілюстративний матеріал під час виставок, культурно-мистецьких заходів.

До комплекту входять:

Фотоілюстрації з коротким пояснювальним змістом;
Повноцінний теоретичний текст «Свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині як символ народної пам’яті про козацтво»
Розробка позакласного виховного заходу із використанням фотоматеріалів з комплекту.

Перелік ілюстрацій:

Георгіївсьа церква - унікальна храмова споруда
Духовно-меморіальний комплекс «Козацькі Могили» – данина пам’яті полеглим героям у національно-визвольній війні 1651 р.
Історія будівництва Свято-Георгіївської церкви (Арх. Віталій)
Історія будівництва Свято-Георгіївської церкви (В. Максимов)
Історія будівництва Свято-Георгіївської церкви (В.Леонтович)
Планувальна структура Свято-Георгіївського храму
Об’ємно-просторова структура Свято-Георгіївського храму(загальний вигляд)
Об’ємно-просторова структура Свято-Георгіївського храму (арка із зовнішнім іконостасом)
Об’ємно-просторова структура Свято-Георгіївського храму (внутрішнє планування)
Архітектурно-стилістичне трактування Георгіївського храму
Вони відвідали «Козацькі Могили» (письменники, історики, науковці)
Живописне оздоблення Георгіївського храму. Інтер'єрний розпис церкви
Роль І. Їжакевича в екстер’єрному та інтер'єрному розписах храму-пам'ятника
Вшанування козаків-героїв
Свято-Георгіївська церква у замальовках. О. Дзюра. Змішана техніка
Свято-Георгіївська церква у замальовках. І.Марчук, А.М.Марчук. Кольорові олівці.
Свято-Георгіївська церква у замальовках. І. Анісімова. Кольорові олівці.
Свято-Георгіївська церква у замальовках. С. Котик. Олівець.
Свято-Георгіївська церква у замальовках. В.Решовський. Гравюра.
Свято-Георгіївська церква у замальовках. Р.А. Дзюра. Витинанка.
Свято-Георгіївська церква у замальовках. Д. Школярчук, Р.В. Школярчук, Олівець.
Свято-Георгіївська церква у замальовках. Г. Бородавка. Кулькова ручка.

З історії створення Свято-Георгіївського храму-пам’ятника

У світовій історії є чимало прикладів, коли програні битви важили набагато більше, аніж перемоги. До таких належить Берестецька битва 1651 року – одна з наймасовіших у Центрально-Східній Європі середини XVII ст. В українській історіографії вона назавжди залишиться прикладом стійкості і мужності та певним символом козацької звитяги, який із середини XVII ст. потужно сприяв формуванню національної ідентичності. На згадку про цю трагічну й водночас героїчну подію в історії України на початку ХХ століття було збудовано унікальний архітектурний та духовно-меморіальний комплекс, який від народу отримав назву «Козацькі Могили». За час свого існування він пройшов складний шлях та попри це зберіг свою унікальність як національна пам'ятка архітектури.

Український народ з давніх-давен змушений був відстоювати свої права на вільне існування. На певному етапі історичного буття козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні.

Доба козацтва, зокрема, періоду визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького, залишила свій слід і в історії Рівненщини. Про неї нагадують козацькі поховання у деяких селах області, а також монастирі та церкви, споруджені на знак пам’яті про героїв визвольних воєн.

Починаючи з сер. ХІХ ст. українські вчені та краєзнавці вивчали феномен «Козацьких Могил». Найбільш повно розглянуто заснування меморіального комплексу в роботах М. Костомарова, І. Крип’якевича, В. Грабовецького, Д. Дорошенка, М. Грушевського, І. Свєшнікова, Г. Бухала, Т. Ісаєвої, Г. Лотоцького, П. Лотоцького, В. Виткалова, Т. Пономарьова. Їхні праці охоплюють історію Берестецької битви, досліджують різнобічні аспекти, які впливали на створення комплексу. Архітектурні особливості церкви досліджені у працях О. Годованюк, М. Лотоцької, П. Ричкова, В. Рожка, Т. Бажанової. Інтер'єрні розписи проаналізовано П. Ричковим та досліджено музейним працівником відділу історії Берестецької битви М. Юхимчук.

У червні 2014 році з нагоди 100-річчя від дня освячення головного храму-монастиря на «Козацьких Могилах» у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне відбулася науково-практична конференція «Свято-Георгіївський собор на «Козацьких могилах»: 100 років духовності та пам’яті українського народу». Під час заходу відбулася презентація фотокниги рівненського фотохудожника і журналіста А. Мізерного «Свято-Георгіївський храм-пам’ятник».

Битва під Берестечком, незважаючи на поразку козаків, стала однією з найславетніших сторінок в історії нашої держави. В українській історіографії вона назавжди залишилася прикладом стійкості й мужності та певним символом козацької звитяги, який із середини XVII ст. потужно сприяв формуванню національної ідентичності. Про звитягу українських козаків нагадує Свято-Георгіївська церква-мавзолей меморіального комплексу «Козацькі Могили».

Події 1651 року постійно нагадували про себе місцевим жителям випадковими знахідками людських кісток і старої зброї, кам’яними хрестами в урочищі Монастирщина. А у 1908 році під час польових робіт одному із жителів села Пляшева вдалося виорати 32 козацьких мушкети і 16 шабель. Було вирішено зібрати всі знайдені реліквії бойової слави і створити місце для їх захоронення на острів Журавлиха.

Будівництво храму розпочалось влітку 1910 року, одночасно на територію майбутнього заповідника перевезено з с. Острів дерев’яну Михайлівську церкву XVII ст. На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха було закінчено: збудовано трьохпрестольний Георгіївський храм, в підземеллях якого зберігалися численні останки загиблих на полі бою козаків, двоповерхове приміщення для проживання братії (з трапезною та архиєрейськими покоями), готель, мур із західного боку, будинок для дитячого притулку.

Повному завершенню робіт над будівництвом духовно-меморіального комплексу на «Козацьких Могилах» завадила Перша світова війна, що почалася влітку 1914 р., а також зміна влади, що відбулася впродовж наступних років. Зокрема, було заплановане будівництво високої дзвіниці на південь від Георгіївської церкви, на якій мав бути підвішений велетенський 14-тонний дзвін, спеціально виготовлений і привезений на територію меморіального комплексу на початку літа 1914 р. Крім того, передбачалося зробити надгробок над могилою-саркофагом із козацькими кістками у вигляді великої лампади або панахидного стовпа, який мав стояти перед іконостасом. Лишилась невтіленою ідея мозаїчного виконання зовнішнього іконостасу та зображення «Голгофи» на головному фасаді Свято-Георгіївської церкви. Недобудованим залишився монастирський мур навколо монастиря, який на 1914 рік був споруджений лише із західного боку. Центральна брама з мостом через р. Пляшівку, що передбачалися в проекті, лише частково реалізовані в 2001р. Проте навіть у такому вигляді комплекс справляв неабияке враження, особливо зважаючи на те, що був єдиним пам’ятником подібного типу на Волині.

Починаючи з першої половини ХІХ століття, ці історичні місця біля сіл Пляшева та Острів відвідують патріоти й українська інтелігенція, про що свідчать наявні історичні джерела. Так, в 1845 p. Берестецьке поле відвідав історик Микола Костомаров. На думку письменника-дослідника Петра Жури результатом відвідування місця Берестецької битви Тарасом Шевченком під час своєї подорожі по Волині, став його вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», в якому з геніальною силою поет змалював в коротких словах фатальне значення берестецького бою в нашій історії. Оглядала історичну місцевість і Олена Пчілка разом із 8-річною Лесею Українкою. Феномен національного пантеону під Берестечком досліджували українські письменники та історики Іван Крип'якевич, Володимир Грабовецький, Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Ігор Свєшніков та інші. Про це свідчать записи видатних людей у книгах відгуків заповідника в селі Пляшева.

Монастир пережив польську владу, прихід радянської влади і Другу світову війну. У 1958 р. ченців було примусово вивезено, парафію поступово ліквідовано. З часу закриття обителі в ній розташовувалось колгоспне господарство, зерносховище, ферма, пізніше – лікарня. Заради збереження святині, у 1965 р. українська інтелігенція підняла питання про організацію музею «Козацькі Могили».

Музейне освоєння заповідних територій почалося в 1966 році. Внаслідок великої наукової роботи під керівництвом доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова виконано великий обсяг археологічних досліджень, музейні колекції поповнилися новими експонатами, що дало змогу в 1991 році реорганізувати пам’ятку в Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви».

Головний храм-пам’ятник на острові Журавлиха був названий на честь Георгія Переможця (Змієборця), який в європейській мистецькій традиції вважається не лише покровителем воїнства, а й воїном-великомучеником, що уособлює віру в перемогу добра над злом. На одній з ікон надвірного іконостасу храму-пам'ятника в Пляшевій був зображений Георгій Переможець (Змієборець) пензля І.Їжакевича, зараз на цьому місці – копія цієї ікони маляра А.Бурбели.

Задум побудувати пам’ятник героям Берестецької битви виник незадовго до Першої світової війни, у 1908 (1909) році, з ініціативи Почаївської лаври, а саме архімандрита Віталія Максименка, який очолив організаторську роботу та оголосив збір пожертв. Перші заклики створення на «Козацьких Могилах» пам’ятних знаків для вшанування подвигу українських козаків були опубліковані у «Волинських єпархіальних відомостях» (Почаїв, 1909) та в журналі «Рідний край» (1910), редагованому Оленою Пчілкою. Незважаючи на антиукраїнське підґрунтя, ініціатива о. Віталія стала вагомим вкладом у національно-культурне будівництво на Волині. На думку О. Пчілки «…пам’ятник на «Козацьких Могилах» нагадуватиме про минуле, про ту велику жертву…».

Проект споруди розробив студент архітектурного відділення вищого художнього училища при Петербурзькій Академії мистецтв В. Максимов, учень професора О.В. Щусєва.

18 червня 1910 року відбулась закладка церкви-пам'ятника Святого Георгія Переможця. Архиєпископ Волинський Антоній (Храповицький) виголосив проповідь, яка закінчувалась словами: «Нехай знають київські нащадки православних козаків, що труд, боротьба і смерть за батьківщину не вмирають, але рано чи пізно воскрешають!».

Будівельними роботами з весни 1912 року керував волинський єпархіальний архітектор Володимир Леонтович, який відстояв у ансамблі український козацький стиль. Під час відвідин «Козацьких Могил» українська письменниця Олена Пчілка залишила відгук про роботу В.Леонтовича: «В будуванню козацького пам’ятника видно повагу до старого місцевого стилю, видно бажання не затоптувати чи спотворювати його, а охоту викликати до життя наше колишнє мистецтво, таке гарне, але таке занедбане тепер».

В червні 1914 р., відбулося урочисте освячення комплексу, названого «Козацькими Могилами» із заснованим тут монастирем-скитом.

Головним призначення новозбудованого храму-усипальниці на «Козацьких Могилах» було проведення щорічних масових богослужінь під відкритим небом, в яких могли брати участь тисячі віруючих. Традиційно, на дев’яту п’ятницю після Великодня, українська громада вшановує козаків-героїв – учасників битви під Брестечком літа 1651 року. Патріоти приходили сюди і за часів царської Росії, і в роки, коли край входив до Польщі чи був окупований фашистською Німеччиною. У червні 1989 року вперше за комуністичного режиму тут було піднято національні, синьо-жовті прапори. В 1991 році, підчас відзначення 340 – річниці Берестецької битви, «Козацькі Могили» відвідали півмільйона людей. Одне з наймасовіших православних богослужінь в Україні традиційно очолює Святійший Патріарх Київський і всієї Руси - України Філарет.

Георгіївська церква – унікальна пам’ятка синтезу двох архітектурних стилів

Свято-Георгіївська церква має незвичну планувальну структуру. В її основі – квадратна нава, до якої прилягають п’ять гранчастих апсид. Наву вінчає масивна гранчаста баня на восьмерику, апсиди завершуються стрімкими восьмигранними банями. В. Максимов талановито стилізував храм в дусі українського бароко, зробивши на фасаді нішу з написаним на стіні іконостасом, що передбачало можливість проведення служб просто неба перед церквою.

Оригінальною та унікальною архітектурною спорудою Георгіївську церкву робить її ідейний задум. Традиційний хрещатий у плані та об’ємному вирішенні храм чітко розмежовується на дві частини: святилище та храм. Оскільки церква на «Козацьких Могилах» призначалася для щорічних масових служб, автором В. Максимовим було вирішено винести іконостас назовні, водночас церква виявилась просто неба, паперть перетворилась на солею. Отже, Георгіївська церква разом з папертю-солеєю в плані становить рівнокінцевий хрест, вписаний у квадрат, характерний для дев'ятидільної хрещатої церкви.

Як планувальна, так і об’ємно-просторова структура храму перегукується з українськими церквами, що будувалися в якості фортифікаційних споруд. Увесь меморіальний ансамбль «Козацькі Могили» створений у вигляді фортифікаційного двору з муром та викопним ровом, його центральна споруда – Георгіївська церква. Подібне планування символічно ототожнюється з бойовим козацьким табором.

П’ять гранчастих, рівновисоких, симетрично згрупованих навколо єдиної нави апсид у плані і загальному об’ємі храму нагадують невелику фортецю. Таке образне вирішення церкви, що мала стати мавзолеєм для виявлених тоді останків козаків, було найбільш правильним.

Головний західний фасад завершений фронтоном плавного абрису з волютами. Неф перекритий зімкнутим склепінням на світловому восьмигранному барабані, перехід стін квадратного обсягу до якого виконаний східчасто-арочними вітрилами. Східна апсида перекрита зімкнутим склепінням, дзвоноподібні ребристі верхи п'яти апсид і нефа увінчані шпилястими главками з перехватом в основі.

Велика арка не тільки архітектурний прийом, але й символічно уособлює тріумфальні ворота. Тимпан арки створений іконостасом, що виготовлений з червоного кварциту та чорного лабрадориту (символи крові та трауру) з георгіївськими хрестами та іконами пензля Івана Їжакевича. Георгіївські хрести – символи військової доблесті, нагадують про посмертне присвоєння у 1914 році трьомстам козакам звання Георгіївських кавалерів.

Всю площину над іконостасом заповнює композиція «Голгофа».

Перший ярус займає підземна церква святої великомучениці Параскеви П’ятниці, з невеликим вівтарем та одноярусним іконостасом. Саме з неї почалося будівництво храму-усипальниці в 1910 р. На відміну від інших храмів підземна церква не вражає своїми розписами, вона досить стримана в суровому оздоблені.

Архітектура Параскевського храму є класичною для склепінчастої споруди: головне склепіння підкреслюється арками бокових приділів, що значно збільшують загальний обсяг приміщення, спирається на чотири масивних колони, які зі східного боку зливаються зі стіною іконостасу.

Церква Параскеви з’єднана з приміщенням усипальниці, а також зі склепінням, під яким встановлено саркофаг з козацькими кістками. Підземна козацька усипальниця являє собою велике арочне прямокутне приміщення з двома маленькими віконцями під склепінням, які освітлюють білі масивні стіни. Усипальниця примикає до західної стіни Параскевського храму і з’єднана з ним двома проходами. Місце останнього земного притулку героїв-козаків знаходиться під зовнішньою солеєю Георгіївського храму, на якій відбуваються щорічні урочистості просто неба.

В козацькій усипальниці влаштовано кам’яний саркофаг-гробницю – чотирикутний кам’яний стовп, що закінчується зверху скляним накриттям, через яке видно останки учасників Берестецької битви. У бокових нішах усипальниці теж знаходяться козацькі кістки та черепи, які були знайдені під час розкопок у 70-90-ті роки ХХ ст., проведених професором-археологом Ігорем Свєшніковим.

Другий наземний ярус займає церква Георгія Переможця, що вражає своїм багатством оформлення. Просторий зал спершу був задуманий як вівтар розташованої під відкритим небом церкви. Згодом, у 1936 р., для зручності проведення богослужінь цей величезний вівтарний простір було переплановано, східну частину залу відгородили ще одним одноярусним іконостасом і перетворили на вівтар.

Третій ярус – хори, у східній частині яких розташований вівтар балконної церкви перших канонізованих українських святих князів-мучеників Бориса і Гліба з одноярусним вівтарем.

Примітним є те, що склепіння вівтарної частини храму та деякі стіни мають в собі закладені гільзи бойових снарядів поч. ХХ ст., що було військовим символізмом для єднання сучасного військового духу з пам’яттю про героїв-козаків. Вони також виконують роль голосників, що дарує церкві надзвичайну акустику.

Об’ємно-планувальна схема храму являє собою унікальний зразок церковного зодчества на території України, що не вписується у жорсткі рамки канонічної храмової структури (відсутність бабинця, 6-верха композиція, зовнішній іконостас). Георгіївська церква – споруда, що не має аналогів у світовому мистецтві. Її величний хвилеподібний складний фронтон є спробою поєднати форми українського бароко з елементами архітектурного модерну.

Авторитетний дослідник, доктор архітектури П. Ричков в одній із праць зауважив, що «очевидним є намагання автора храму стилістично наблизити його до українського бароко, … перш за все активним обрисом головного фронтону над аркою – яскравою метафорою фронтонів Ковнірівського корпусу Києво-Печерської лаври». На це вказують й інші ознаки, зазначені П. Ричковим:

виразна центричність об’ємної композиції скомпонована з п’яти двоярусних башт-апсид, які тісно обступили центральний простір.
характерні для української архітектури форми куполів на завершеннях центральної частини будівлі. Об’ємна пластика самих бань, котрі асоціюються зі стилістикою українського бароко;
трактування надбаневих хрестів, котрі в своїй основі відповідають місцевим традиціям ковальського мистецтва;
з бароковим настроєм асоціюються архітектурно-декоративні елементи церкви: вінцевий карниз, наріжні пілястри, розлогі півкола з поребрику на гранях центрального підбанника, фронтон західного фасаду, обрамлення вікон – усі деталі імітують форми архітектури бароко;
традиційним є і співвідношення кольорів – білизна стін відтіняється зеленим забарвленням шатрових куполів.

Водночас разом зі сміливим трактуванням архітектурних прототипів минулого в окремих деталях храму легко упізнаються популярні на початку ХХ ст. творчі концепції модерну, його модифікації, засновані на використанні історичного спадку.

Отже, стилістичне вирішення Свято-Георгіївського храму можна охарактеризувати як досконалий синтез форм модерну початку ХХ ст. з елементами українського бароко. Зокрема, ознаками стилю модерн є новітня і водночас традиційна об’ємно-планувальна структура церкви, унікальне вирішення головного входу у вигляді іконостасу та характерна трицентрова форма вікон нижнього ярусу. Тоді як бароковий вплив виражений у монументальній, кількаярусній композиції храму, певних декоративних елементах (пілястрах, обрамленнях вікон, карнизах), формі верхів та західного фронтону із завитками-волютами.

Живописне оздоблення Георгіївського храму-пам'ятника

Розпис стін виконувався у кілька етапів: у 1914 р. відомим українським художником-іконописцем І.С. Їжакевичем з учнями київської лаврської іконописної майстерні та іконописцем І. Вольським; у 1957 – 58 рр. – художниками О. Корецьким й П. Трохимлюком; у 90- х рр. ХХ ст. – малярем-іконописцем А. Бурбелою.

Підземна церква Святої Параскеви П’ятниці оздоблена скромно та суворо. Розпис вівтарної частини у спокійних та пастельних кольорах зробив художник київської Лаврської школи І. Вольський 1914 р. Така колористична стриманість підтримує атмосферу святості й спонукає до молитви за упокій душі полеглих на полі Берестецького бою.

Борисоглібський храм, до якого ведуть масивні кам’яні сходи з двох боків собору, знаходиться на хорах Георгіївського собору, має оригінальний та неповторний інтер’єр. Згідно з дослідженнями розписів храму екскурсоводом відділу історії Берестецької битви Національного історико-меморіального комплексу «Поле Берестецької битви» М. Юхимчук, розпис Борисоглібського храму здійснювали художник з Волині О. Корецький та почаївський художник П. Трохимлюк.

У 1957 – 58 рр. О. Корецький та П. Трохимлюк розписали вівтар церкви Бориса і Гліба, арки та підкупольний простір храму Георгія Переможця. Під куполом зображені Матір Божа з маленьким Ісусом і собор архангелів. Ікона зі святими зображує небесні сили, які охороняють храм і людей у ньому, оскільки купол є символом неба.

Одне з найбільш відомих полотен Борисоглібського храму – ікона О. Корецького «Нагорна проповідь», виконана за ескізами І. Їжакевича у 1958 р. Ікона займає велику площу внутрішньої західної стіни другого і третього ярусів храму, має аркоподібну форму, що надає їй камерності. Багатопланова композиція на тлі гірського пейзажу показує майстерність художника. Твір стриманий у кольорах, позбавлений надмірних живописних контрастів та чітких обрисів фігур.

Вище над «Нагірною проповіддю» та на лівому, правому й центральному парусах підпружних арок на галереях зображені ікони святих. Іконостас виконано в рідкісному для Волині стилі ампір (варіант російського класицизму), розписано у 1957 р. Центральну частину іконостасу над «Таємною вечерею» прикрашає традиційний для волинських храмів образ Пресвятої Богородиці.

На цьому етапі розпис Свято-Георгіївського храму припинився. Проте з часом роботи І.Їжакевича потребували реставрації. У самому ж храмі залишилося багато місця, яке можна було заповнити розписами. В 90-х роках минулого століття для виконання художніх робіт запросили волинського художника-іконописця Андрія Бурбелу.

У Свято-Георгіївському храмі А. Бурбелою були написані накладні ікони, які замінили на зовнішньому фасаді церкви під «Голгофою» чотири ікони І. Їжакевича. У Борисо-Глібській церкві іконописець написав сім власних ікон, для церкви великомучениці Параскеви створив дві головні ікони іконостасу – «Мати Божа» та «Ісус Христос» та зробив розпис Царських врат.

Славився художник також як великий майстер мініатюрних робіт. У Свято-Георгіївському храмі з лівого боку біля апостола першомученика Стефана зберігається Євангеліє (1960), оздоблене мініатюрними зображеннями святих виконання майстра Бурбели.

За порадою відомого на той час історика Д. Дорошенка для розпису та оздоблення Георгіївської церкви був запрошений знаний і досвідчений київський маляр Іван Сидорович Їжакевич. Разом із Щусєвим художник розробляв ескізи комплексу на Козацьких Могилах у Пляшевій. Здійснено лише частину із цього проекту, а саме розписи Георгіївської церкви, де, зокрема, Їжакевич створив унікальний образ Христа Спасителя.

У зовнішньому оздобленні храму пензлю І. Їжакевичу належать ікона «Голгофа», розміщена в арці на західному фасаді церкви, Царські та дияконські врата, а також Спас Нерукотворний над «Голгофою» та херувими з двох боків від образу. На оцинкованих листках було також виконано нижній ряд іконостасу, який складався з чотирьох ікон – «Богородиця з дитям», «Ісус Христос», «Іов Почаєвський» та храмовий образ «Георгій Переможець».

В інтер'єрному оздобленні храму пензлю І. Їжакевич належить настінний розпис балкону, що складається з дев'яти окремих епізодів земного життя та страсної дороги Ісуса Христа. Серед них особливої уваги заслуговує ікона «Спаситель в терновім вінці», оскільки художник глибоко та переконливо передав переживання та почуття Ісуса Христа, в очах якого віряни вбачають спокійну покору перед волею Бога-Отця, нероздільно поєднану з силою та мужністю Бога-сина.

Унікальність надвірної ікони «Голгофа» та сучасні проблеми творів сакрального живопису Свято-Георгіївської церкви

Ікона «Голгофа» була запроектована І. Їжакевичем з урахуванням вказаної ідейної програми цілого храму. Величний іконостас на зовнішній західній стіні Георгіївського храму займає більшу частину напівциркульного тимпану із зображенням розп’яття Христа в центрі, виконаний в техніці олійного живопису на складених металевих листах. Як зазначає історик та краєзнавець В. Іщук, вибір оцинкованого металу не був випадковим чи помилковим. Це була нагальна потреба часу, тимчасова, продиктована швидким відкриттям храму. Надалі ж планувалося, що цей біблійний сюжет постане в іншому місці, а його замінить кам’яна мозаїка.

Релігійний сюжет «Голгофи» художник також вибрав зумисне, аби наголосити на провідній темі мучеництва. Євангельський сюжет включає в себе вкрите ранами тіло Спасителя, плач, горе, тугу та молитву Божої Матері й жінок-мироносиць, що стоять поруч; звернену до Ісуса струнку постать римського воїна зі списом, лики святих біля підніжжя розп’яття, паломників, що піднімаються на гору, ще далі та глибше – потужні міські украплення візантійської архітектури. Ці образи показують спробу художника розкрити в художньо-міфологічних сюжетах історичне значення Берестецької битви, надати йому зміст священної «голгофи» в історії національно – визвольного руху українського народу.

Твір має усі риси ілюстрації: композиція великопланова, гармонійна, позбавлена дрібних деталей, вона легко читається з першого погляду, колірна гама стримана, використання барв мінімальне, проте тональна розробка відзначається широким діапазоном. Автор зумів вразити не тільки монументальністю ікони, але й глибиною переданих відчуттів.

На нинішній день малярство І. Їжакевича в храмі на «Козацьких Могилах» не дає уявлення про його первісний стан, оскільки більшість з його компонентів перемальовувалися, хоча й із збереженням авторського рисунку.

Незважаючи на свою унікальність та славу, надвірний іконостас нині перебуває на межі зникнення. З кожним роком через вплив природних явищ розпис втрачає колір, тьмяніє, блідне, тріскає та іржавіє. Відшукавши на теренах Інтернету та проаналізувавши фото ікони різних років, можна побачити, як ця пам’ятка українського сакрального мистецтва поч. ХХ ст. поступово руйнується. На чорно-білому фото «Голгофи» 30-х років ще ясно можна побачити усі фігури та образи, створені І. Їжакевичем. Чіткі зображення жіночих фігур та розіп’ятого Спасителя, виразні архітектурні обриси міста на задньому плані бачимо на фото 70-х років, навіть незважаючи на сонячний день, про що свідчать відблиски на стіні. Розглядаючи фото 2006-2008 року, впадає у вічі майже знищена нижня частина ікони, хоча ще явно вимальовується череп біля ніг Спасителя . На фото, зробленому в листопаді 2015р., найвиразніше збереглося Христове розп’яття, але й на нього уже наступає цвіль та іржа від металевих пластин

Реставраційні роботи по відновленню ікони «Голгофа» вперше частково проведені у 1956 – 57 рр. художниками О. Корецьким та П. Трохимюком. Вдруге, 1972 р. київські реставратори А.Й. Маромпольський та Т.Ф. Чеснєйший виконали першу професійну реставрацію не тільки зображення «Голгофи», а й ікон нижнього іконостасу, Архангельських та Царських врат, ікон навколо балкону другого поверху. У 1996 р. львівські реставратори на чолі із Зіновієм Кроком реставрували розписи І. Їжакевича, а напередодні святкування 350-ї річниці Берестецької битви, в 2001 р., їх знову поновлювали .

У 1991 році була пропозиція заміни автентичного живопису І. Їжакевича на копію. Та ідея була відкинута як неприпустима, оскільки, на думку головного художника інституту «Укрпроект-реставрація» І. Дорофієнко «… наше головне завдання зберігати оригінальні твори І. Їжакевича, адже давні ікони найцінніші. І без врятування цих сторінок культури народу наша історія буде збіднілою…» .

Завдяки тому, що у 90-х роках минулого століття ікони І. Їжакевича із зовнішнього іконостасу були замінені на накладні художника А. Бурбели, а згодом відреставровані, ці духовні святині й водночас твори сакрального мистецтва початку ХХ ст. знаходяться у задовільному стані й нині прикрашають простий кам’яний іконостас Георгіївського приділу Свято-Георгіївського храму.

За словами директора НІМЗ «Поле Берестецької битви» Л. Галабуза, долею унікального розпису І. Їжакевича «Голгофа» науковці зацікавилися приблизно 2000 року. Спеціально створена комісія склала відповідні дефектні акти, обговорювалося питання про те, щоб первісну « Голгофу» Їжакевича розмістити в новому музейному комплексі, проект якого почали розробляти і навіть репрезентували громадськості на початку 2010 р. Саме туди, у закрите приміщення, можна було б перенести створений Їжакевичем оригінал «Голгофи», а на фасаді Георгіївського храму втілити той задум, який здавна виношувався, – викласти «Голгофу» мозаїкою. Але реальних практичних кроків щодо порятунку унікальної ікони, не жаль, так і не було зроблено. Отож унікальний надвірний іконостас, виконаний українським художником І. Їжакевичем, поступово знищується.

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Андрій Бурбела (1931-199?) -- художник-іконописець.

Уродженець с. Антонівка Горохівського району Володимир-Волинської області (Волинь). Навчався в Почаївській іконописній майстерні спочатку як підмайстер, пізніше став учнем іконописної майстерні та майстерним іконописцем. Своїм учителем та наставником А. Бурбела вважав О. Корецького. Досконало володів живописом, знав особливості релігійного живопису різних епох. У Свято-Георгіївському храмі А. Бурбелою були написані накладні ікони, які замінили на зовнішньому фасаді церкви під «Голгофою» чотири ікони І. Їжакевича. У Борисо-Глібській церкві іконописець написав сім власних ікон, для церкви великомучениці Параскеви створив дві головні ікони іконостасу – «Мати Божа» та «Ісус Христос» та зробив розпис Царських врат.

Віталій Максименко(Архієпископ Віталій ,в миру Василь Іванович Максименко) -(1873 - 1960) - архієпископ, діяч дореволюційної Російської православної церкви. Народився в містечку Глафірівка Таганрогського округу в бідній багатодітній сім'ї диякона. Закінчив Маріупольське духовне училище. Навчався в Катеринославській духовній семінарії та Київській духовній академії. За участь у студентських страйках був відрахований з академії. Працював учителем у сельській школі. у 1902 році переведений у Почаївську лавру для організації типографії, де редагував періодичні видання.

28 серпня 1908 року під час хресного походу з Почаєва до Берестечка архімандрит Віталій заночував у селі Пляшева,де дізнається про знахідки селян ( кістки загиблих козаків)

Після цього архімандрит Віталій розпочав у виданнях лаври агітацію за спорудження на «Козацьких могилах» невеликого, але мурованого храму. Кошти на його спорудження жертвували як прості волиняни, так і діячі Російської імперії.У 1934 році перебрався до США. У штаті Нью-Йорк керував будівництвом монастиря Російської православної церкви закордоном. Згодом став його архієпископом. У монастирі заснував друкарню і духовну семінарію.Там і похований.

Володимир Леонтович (1881 -1968)- український інженер-будівельник, геодезист, архітектор, реставратор, професор Київського інженерно-будівельного інституту, Київського національного університету ім..Т.Шевченка. До 1909р. проводив експедиційні інженерні вишукування у Ізяславі, Острозі, Житомирі. У Києві склав плани парків на схилах Дніпра— Аскольдової могили і Пушкінського. Спорудив за проектом архітектора В. М. Максимова храм-пам'ятник на Козацьких Могилах під Берестечком. Похований у Києві на Байковому кладовищі

Володимир Миколайович Максимов (1882 -1942) - архітектор, навчався у Петербурзькій Академії мистецтв. Трохи раніше закінчив художню школу, отримав звання техніка архітектури і свідоцтво на право бути вчителем малювання і креслення. Як майстер сформувався під впливом архітектора О.Щусєва, з яким працював. Автор Георгіївської церкви, В. Максимов талановито стилізував храм в дусі українського бароко, зробивши на фасаді нішу з написаним на стіні іконостасом, що передбачало можливість проведення служб просто неба перед церквою.

1932 р арештований по сфабрикованій справі і засуджений до трьох років у виправній трудовій колонії по звинуваченню «за приналежність й активну участь в організації «Істинно православна церква» .

Іван Їжакевич (1864 -1962) - народний художник України, видатний діяч українського мистецтва, живописець, графік, один з визначних постатей XIX - XX століття.

Народився в багатодітній бідній родині, самостійно навчився читати та писати.

Художник мав ґрунтовну професійну освіту, яку здобув спершу в Лаврській іконописній майстерні, пізніше – в Київській рисувальній школі М. Мурашка, а згодом у Петербурзькій художній академії. Стилю художника притаманні такі особливості живопису, як приглушено ніжна гама кольорів, використання колористики та орнаментальних мотивів українського народного ужиткового мистецтва у поєднанні із досягненнями академічного малярства 2-ої пол. ХІХ ст.

Національна тематика, заглиблена в історію, стала І. Їжакевичу основою для творчості. Про це, зокрема, свідчать такі його фундаментальні картини, як «Запорожець», «Український кобзар», «Максим Залізняк», «Григорій Сковорода в дорозі». Серед його творчого доробку представлені численні малюнки та картини з історії, життя та побуту українського народу, ілюстрації до творів українських письменників та поетів. Художника вважають одним із засновників української книжкової графіки. У мистецькій спадщині І. Їжакевича чимало творів монументального малярства та іконопису. Рукою майстра було розписано Всіхсвятську церкву, фрагменти Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Покровську церкву в Києві, митрополичі покої, трапезну в Білгороді, Борисоглібську церкву в Києві.

У зовнішньому оздобленні храму пензлю І. Їжакевичу належать ікона «Голгофа», розміщена в арці на західному фасаді церкви, Царські та дияконські врата, а також Спас Нерукотворний над «Голгофою» та херувими з двох боків від образу (рис. 32, 33, 34). На оцинкованих листках було також виконано нижній ряд іконостасу, який складався з чотирьох ікон – «Богородиця з дитям», «Ісус Христос», «Іов Почаєвський» та храмовий образ «Георгій Переможець».

Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Олександр Іванович Корецький (1919–1997) – український художник. Народився в сім'ї церковного старости села Скобелки Горохівського району. З дитинства виявив неабиякий хист до малювання, тож не випадково став і учнем іконописної школи у Почаєві. Учень відомого художника-іконописця Івана Вольського у школі живопису. Реставрував у Почаєві Печерську Іовську церкву. Особливо любив живописати куполи Почаївських церков, іконостаси. На Козацьких Могилах у Пляшевій, ще задовго до відкриття тут музею, Олександр Іванович проводив реставраційні роботи ікон відомого художника Івана їжакевича, створював свої. У 1957-1958 рр. О. Корецький та П. Трохимлюк розписали вівітар Борисоглібського храму, арки та підкупольний простір собору. Св. Георгія Переможця. Ікона «Нагорна проповідь» (1958 р.) одне з найбільш відомих його полотен, створених тут. Незадовго до смерті в серпні 1996 року О Корецькому було присуджено обласну мистецьку премію імені Йова Кондзелевича.Похований в місті Горохів Волинської області.

Словник термінів

Ампір – стиль в архітектурі і мистецтві, що виник у Франції на поч. ХІХ ст. Для цього стилю характерні масивні монументальні форми, що поєднуються з предметами військової атрибутики (списами, мечами, щитами, вінками).

Апсида – напівкруглий, гранчастий або прямокутний у плані виступ споруди (у християнських вівтарний виступ орієнтований переважно на схід), перекритий напівкуполом або конхою.

Арка – криволінійне перекриття прорізу в стіні або простору між двома опорами (стовпами, колонами, пілонами), що передає навантаження на основу.

Арка підпружна – арка, яка служить основою для під банника або купола (бані).

Арка трицентрова – півовальна у розрізі, складається з дуг трьох кіл, з яких найбільше середнє побудоване радіусом з центра на осі прорізу. Дві інші дуги прокладаються радіусами точок, що знаходяться значно вище.

Бабинець – одна із трьох частин (найзахідніша) тричасткового храму, де первісно під час богослужінь розташовувалися жінки.

Базиліка – прямокутна у плані культова споруда, зазвичай розділена усередині рядами колон або стовпів на кілька (3-5) частин – нав, із найбільшою середньою навою, що від входу починається притвором (нартексом), а закінчується вівтарною апсидою.

Баня – гранчаста або кругла у плані форма даху над куполом чи барабаном культової споруди з різними профілями – напівсферичним, шоломоподібним, цибулястим тощо.

Барабан (підбанник) – горішня конструктивна частина храму у вигляді циліндра або багатогранника, що завершується банею.

Бароко – стиль у європейському мистецтві кінця ХVІ – середини ХVІІІ ст. Відрізняється пишністю, складністю й декоративністю форм. В Україні Бароко найбільше представлено в церковній архітектурі,значно менше в гравюрі і живописі.

Башта (вежа) – висока і вузька споруда багатогранної або круглої форми, що будується окремо або становить частину будівлі.

Вівтар – первісно місце для жертвопринесення, а у християнських храмах його головна (зазвичай крайня східна) частина, куди мають доступ лише священнослужителі.

Вітрило – елемент склепіння у вигляді вигнутого трикутника, що дозволяє здійснити перехід від прямокутної основи споруди до її купольного перекриття або барабана.

Волюта – архітектурний декор у формі спіралеподібного завитка з кружком («оком») у центрі, що є складовою частиною капітелей іонічного, коринфського і композитного ордерів.

Восьмерик – замкнена стінова конструкція, що має у плані форму восьмигранника.

Гризайль – монохромне малярство (живопис одним кольором) в сірому тоні або сірий підмальовок.

Дзвіниця – подібна до башти мурована або дерев’яна, переважно, культова споруда зі дзвонами

Дияконські двері (врата) – одностулкові прорізи, розміщені з правого та лівого боку від Царських воріт, які з правого боку, зазвичай, ведуть до ризниці, а з лівого – до Жертівника.

Екстер'єр – зовнішній дизайн будівлі, її художнє та архітектурне оформлення.

Залом – елемент багатоярусного верху церкви: призма або циліндр у поєднанні зі зрізаною пірамідою або зрізаним конусом.

Зодчество – мистецтво проектувати і споруджувати будівлі.

Іконостас – стіна з іконами, що відокремлює вівтарну частину православного і греко-католицького храмів від молитовної зони. Має центральні Царські врата, двоє бічних Дияконських дверей і символізує межу між небом і землею.

Інтер’єр – архітектурно і художньо оформлений внутрішній простір будівлі.

Карниз – завершення стіни споруди у вигляді горизонтального профільованого пояса.

Класицизм – архітектурний стиль, який був розповсюджений на території Європи в XVIII- поч.XIX ст., головна риса якого - звертання до форм зодчества античних часів. В якості основи мав ордер, пропорцію й формою близьким до античності, симетрично-осьовими композиціями, стриманістю декоративного оздоблення.

Кокошник – напівкруглий або кілевидний зовнішній декоративний елемент, поширений у руській церковній архітектурі.

Конха – півкупол для перекриття цілиндричних частин споруди.

Купол – поверхня, близька за формою до напівсфери (еліпса, параболи тощо), спрямований випуклістю вгору.

Майоліка – художня кераміка з кольорової глини, покрита непрозорою глазур’ю й малюнками. До майоліки належить облицювальна кераміка, покрита емалями.

Мансарда – поверх у горішньому просторі, фасад якого повністю або частково утворений поверхнею (поверхнями) похилого або ламаного даху.

Модерн – стиль у європейському й американському образотворчому й прикладному мистецтві й архітектурі кінця ХІХ – початку ХХ ст., що використав нові техніко-конструктивні засоби, вільне планування, своєрідний архітектурний декор, усі елементи якого підкорялися єдиному орнаментальному ритму й образно-символічному задуму.

Маківка – декоративне увінчання верху церкви, що стоїть на ліхтарі і завершується хрестом.

Маскарони - скульптурна деталь у вигляді горельєфної або барельєфної маски людини чи тварини, яка прикрашала стіни, замки арок, перемички, фільонки, фризи та інші частини споруди і архітектурні елементи.

Нава (неф) – повздовжня чи поперечна частина простору храму, розташована між рядами колон, стовпів, арок. У базиліці значно ширша і вища за бічні середня нава називається головною.

Ніша – заглиблення в стіні, в яке зазвичай ставляться статуї.

Ордерна система – конструктивна система, що виросла на основі доведеної до вищого ступеня досконалості стійко-балкової конструкції.

Паперть – не накритий дахом майданчик перед внутрішнім притвором храму.

Піддашок – звис даху, що спирається на випуски верхніх вінців зрубу, оперізує будівлю та повторює нахил і ритм даху.

Пілястра – плаский вертикальний виступ стіни у вигляді частини чотиригранного стовпа, що має ті самі деталі, що й колона : базу, стовбур і капітель.

Поребрик – тип орнаментальної цегляної кладки, відомий з давньоруських часів, при якій ряд цеглин вкладається під кутом до стіни.

Притвор – приміщення перед входом у храм.

Рамена – прямокутні об’єми, розташовані по боках від центральної частини будівлі.

Склепіння – перекриття криволінійних обрисів, переважно круглі, багатокутні, еліптичні у плані, у значних за площею приміщеннях без додаткових проміжних опор.

Солея – невелике підвищення перед вівтарем висотою в одну сходинку.

Стилобат – верхня частина східчастого цоколю споруди.

Тимпан – трикутне поле фронтону з живописними або скульптурними оздобами.

Фронтон – передній бік (зазвичай трикутної форми) завершення фасаду споруди, портика, колонади, з боків обмежені двома схилами даху і карнизом при основі.

Царські врата – центральні двостулкові двері іконостаса, що ведуть у вівтарну частину храму і символізують собою врата раю.

Хори – балкон у наві чи бабинці, приміщення над бабинцем церкви; призначені для церковного хору.

РОЗРОБКА ВИХОВНОГО ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ

Проект « Мистецькі перлини мого краю.

Унікальна Свято-Георгіївська церква в с. Пляшева на Рівненщині - символ народної пам’яті про козацтво»

Мета: формувати знання про культурні цінності та мистецькі перлини рідного краю; презентувати творчість видатних митців; знайомити з унікальними творами мистецтва Рівненщини, виховувати ціннісне ставлення до культурного надбання свого народу.

Форма проведення: рольова гра «Діалог з митцем»

Оснащення: фотоматеріали комплекту «Свято-Георгіївська церква в селі Пляшева на Рівненщині як символ народної пам’яті про козацтво», відео.

ПОСИЛАННЯ НА ІЛЮСТРАЦІЇ:

https://drive.google.com/open?id=1GrWmtn4saNKmtM9R5otk54SDNIjsxI7F ( 1-20)

https://drive.google.com/open?id=1ylL9ZN7Y_hCE0MroRE9qwSMRhIDVC7oV (21, 22)

Вчитель: Ми живемо в краї, що займає особливе місце на карті України, краї, що впродовж віків перебував в епіцентрі європейських історичних подій, наукової та творчої діяльності, серці древньої Волині. Які ви знаєте і сторичні та культурні місця Рівненщини? Розгляньте карту Рівненщини (Іл.2) і розкажіть, хто бував у яких місцевостях.

Пропоную ознайомитися з цими висловами, що якимось чином пов’язані зі спорудою, зображеною на ілюстрації (Іл.1). Висловіть припущення, який може існувати зв'язок?

(Вислови написані на дошці, наочні впродовж усього заходу)

ОЙ ЧОГО ТИ ПОЧОРНІЛО, ЗЕЛЕНЕЄ ПОЛЕ?
Т.Шевченко

Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?
Почорніло я від крові за вольную волю.
Круг містечка Берестечка на чотири милі
Мене славні запорожці своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони укрили з півночі...
Клюють очі козацькії, а трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене, та за вашу волю...
Я знов буду зеленіти, а ви вже ніколи
Не вернетеся на волю...

Архиєпископ Волинський Антоній (Храповицький): «Нехай знають київські нащадки православних козаків, що труд, боротьба і смерть за батьківщину не вмирають, але рано чи пізно воскрешають!».
Олена Пчілка: ««…пам’ятник на «Козацьких Могилах» нагадуватиме про минуле, про ту велику жертву…»

Учні висловлюють думки.

Вчитель: Доба козацтва, зокрема, періоду визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького, залишила свій слід в історії Рівненщини. Про неї нагадують козацькі поховання у деяких селах області, а також монастирі та церкви, споруджені на знак пам’яті про героїв визвольних воєн.

(П. Перебийніс, «Козацькі могили»)

Вчитель: Георгіївська церква – головна споруда Меморіального комплексу «Козацькі Могили» – унікальна споруда, що не має аналогів у світовому мистецтві. На вашу думку, в чому її винятковість? (Іл.1).

Учні висловлюють думки.

Щоб дати відповіді на усі запитання, поставлені перед нами, варто запитати про це у тих, хто безпосередньо був причетний до створення цього храму -мавзолею. Отже, на вас чекає уявна зустріч з архітектором, будівничим, художниками-іконописцями цього храму.

(Іл.3)

1-ий Учень: Я - Віталій Максименко, або ж Архієпископ Віталій ,в миру Василь Іванович Максименко) , нар.1873 р. Навчався в Катеринославській духовній семінарії та Київській духовній академії. За участь у студентських страйках був відрахований з академії. Працював учителем у сільській школі. у 1902 році переведений у Почаївську лавру для організації типографії, де редагував періодичні видання.

28 серпня 1908 року під час хресного походу з Почаєва до Берестечка заночував у селі Пляшева, де дізнається про знахідки селян на полях під час оранки, у торф’яних озерцях ( кістки загиблих козаків, зброя). Після цього розпочав у виданнях лаври агітацію за спорудження на «Козацьких могилах» невеликого, але мурованого храму. Кошти на його спорудження жертвували як прості волиняни, так і діячі Російської імперії. Перші заклики створення на «Козацьких Могилах» пам’ятних знаків для вшанування подвигу українських козаків були опубліковані у «Волинських єпархіальних відомостях» (Почаїв, 1909) та в журналі «Рідний край» (1910), редагованому Оленою Пчілкою. Незважаючи на антиукраїнське підґрунтя, моя ініціатива стала вагомим вкладом у національно-культурне будівництво на Волині. На думку Олени Пчілки, яка відвідала це місце «…пам’ятник на «Козацьких Могилах» нагадуватиме про минуле, про ту велику жертву…».

(Іл.4)

2-ий Учень: Я архітектор, Володимир Максимов, - навчався у Петербурзькій Академії мистецтв. Як майстер сформувався під впливом архітектора О.Щусєва, з яким працював, будуючи храми в староруському стилі. У свого наставника навчився надавати будівлям своєрідний зовнішній вигляд,неординарне планування та національний характер. Ці знання та вміння знадобилися, коли я отримав пропозицію спроектувати храм-пам’ятник на честь загиблих козаків у с.Пляшева на Волині (1910р). Завдання виявилось складним, оскільки головним призначення новозбудованого храму-усипальниці на «Козацьких Могилах» було проведення щорічних масових богослужінь під відкритим небом, в яких могли брати участь тисячі віруючих. Тож потрібно було розв’язати проблему місця для великого скупчення людей . Оскільки храм будувався на Україні - колисці українського (козацького) бароко, я стилізував храм в дусі цього стилю, зробивши на фасаді нішу з написаним на стіні іконостасом, що передбачало можливість проведення служб просто неба перед церквою.

Вчитель: 18 червня 1910 року відбулась закладка церкви-пам'ятника Святого Георгія Переможця. Архиєпископ Волинський Антоній (Храповицький) виголосив проповідь, яка закінчувалась словами: «Нехай знають київські нащадки православних козаків, що труд, боротьба і смерть за батьківщину не вмирають, але рано чи пізно воскрешають!».

(Іл.5)

3-ій Учень: Я- інженер-будівельник, геодезист, архітектор, реставратор, професор Київського інженерно-будівельного інституту Володимир Леонтович. За проектом архітектора В. М. Максимова керував будівельними роботами на «Козацьких могилах» з весни 1912 року. Саме я відстояв у ансамблі український козацький стиль. Бароковий вплив виражений у монументальній, кількаярусній композиції храму, певних декоративних елементах (пілястрах, обрамленнях вікон, карнизах), формі верхів та західного фронтону із завитками-волютами; традиційним є і співвідношення кольорів – білизна стін відтіняється зеленим забарвленням шатрових куполів. (Іл.10)

Учень - «В.Максименко»: Так, шановний друже, але водночас в окремих деталях храму легко упізнаються популярні на початку ХХ ст. творчі концепції модерну. Ознаками стилю модерн є новітня і водночас традиційна об’ємно-планувальна структура церкви, унікальне вирішення головного входу у вигляді іконостасу та характерна трицентрова форма вікон нижнього ярусу. (Іл.6)

Вчитель: На кінець весни 1914 р. майже всі заплановані роботи на о. Журавлиха було закінчено: збудовано трьохпрестольний Георгіївський храм, в підземеллях якого зберігалися численні останки загиблих на полі бою козаків, двоповерхове приміщення для проживання братії (з трапезною та архиєрейськими покоями), готель, мур із західного боку, будинок для дитячого притулку.

(Іл..11)

ДІАЛОГ З МИТЦЕМ

Запитання до «В.Максимова»: В чому ж проявилась унікальність храму як архітектурної споруди?

Учень-«В Максимов»: Свято-Георгіївскьй храм-пам’ятник меморіального комплексу «Козацькі Могили» відзначається оригінальністю художнього задуму, монументальністю та водночас декоративністю.

(Іл.9).

Оригінальність Георгіївської церкви полягає тому, що вона триярусна з власними престолами на кожному поверсі. Приділи розміщено один над одним, що є унікальним у церковній архітектурі. Два поверхи надземні, а один підземний, сполучений підземними переходом з іншим храмом, що знаходиться на території меморіального комплексу – дерев'яною козацькою Михайлівською церквою.

Перший ярус займає підземна церква святої Параскеви П’ятниці з невеликим вівтарем та одноярусним іконостасом, досить стримана в оздоблені. Церква Параскеви з’єднана з приміщенням козацької усипальниці, в якій влаштовано кам’яний саркофаг-гробницю – чотирикутний кам’яний стовп, заповнений з козацькими кістками.

Другий наземний ярус займає церква Георгія Переможця, що вражає своїм багатством оформлення . Третій ярус – хори, у східній частині яких розташований вівтар балконної церкви перших канонізованих українських святих князів-мучеників Бориса і Гліба з одноярусним вівтарем.

Свято-Георгіївскьй храм-пам’ятник меморіального комплексу «Козацькі Могили» відзначається оригінальністю художнього задуму, монументальністю та водночас декоративністю.

Учень- «В.Леонтович» - унікальність та оригінальність Свято-Георгіївського храму на «Козацьких могилах» підкреслює той факт, що стиль модерн набув широкого розповсюдження в громадському будівництві, минаючи церковну архітектуру.

Вчитель: Отже, ми розглянули об’ємно-просторову структуру і стилістичне трактування Георгіївського храму. Проте не менш історичними та мистецькими цінностями є його живописне оздоблення. Познайомимось з художниками, які розмальовували інтер’єр та екстер’єр церкви.

Розпис стін виконувався у кілька етапів:

у 1914 р. відомим українським художником-іконописцем І.С. Їжакевичем з учнями київської лаврської іконописної майстерні та іконописцем І. Вольським; у 1957 – 58 рр. – художниками О. Корецьким й П. Трохимлюком; у 90- х рр. ХХ ст. – малярем-іконописцем А. Бурбелою.

На зустріч з нами пришов народний художник України, видатний діяч українського мистецтва, живописець, графік, один з визначних постатей XIX - XX століття Іван Їжакевич

(Іл.13)

4-ий Учень «Іван Їжакевич»: Я народився в багатодітній бідній родині, самостійно навчився читати та писати. Художню освіту здобув спершу в Лаврській іконописній майстерні, пізніше – в Київській рисувальній школі М. Мурашка, а згодом у Петербурзькій художній академії. Мені близька народна тематика, тому люблю малювати картини з історії життя та побуту українського народу. Довелось розписувати й церкви у Києві, навіть доклав руку до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Розписати нову церкву у Пляшевій мені порадив друг, історик Д.Дорошенко. На жаль, не усе задумане було здійснено. Але моя гордість - ікона «Голгофа», розміщена в арці на західному фасаді церкви. Також розписав Царські та дияконські врата, а також Спас Нерукотворний над «Голгофою» та херувими з двох боків від образу. На оцинкованих листках було також виконано нижній ряд іконостасу, який складався з чотирьох ікон – «Богородиця з дитям», «Ісус Христос», «Іов Почаєвський» та храмовий образ «Георгій Переможець».

Діалог з митцем:

Запитання до «І. Їжакевича»: В чому унікальність надвірної ікрни «Голгофа»?

«І.Їжакевич»: Твір має усі риси ілюстрації: композиція великопланова, гармонійна, позбавлена дрібних деталей, вона легко читається з першого погляду, колірна гама стримана, використання барв мінімальне, проте тональна розробка відзначається широким діапазоном. Я намагався вразити не тільки монументальністю ікони, але й глибиною переданих відчуттів. Релігійний сюжет «Голгофи» також вибрав зумисне, аби наголосити на провідній темі мучеництва. Образи Спасителя,Божої Матері, жінок-мироносиць, римського воїна та паломників показують спробу розкрити в художньо-міфологічних сюжетах історичне значення Берестецької битви, надати йому зміст священної «голгофи» в історії національно – визвольного руху українського народу.

Запитання до «І. Їжакевича»:Із ЗМІ ми знаємо, що нині ця ікона перебуває на межі зникнення через вплив природних явищ, тому що була написана на оцинкованих листах. Чому Ви допустили це, адже могли передбачити недовговічність цього матеріалу?

«І.Їжакевич»: на жаль, ікона «Голгофа» дійсно зараз у жахливому стані, вона втрачає колір, тьмяніє, блідне, тріскає та іржавіє. Проте вибір оцинкованого металу не був випадковим чи помилковим. Це була нагальна потреба часу, тимчасова, продиктована швидким відкриттям храму. Надалі ж планувалося, що цей біблійний сюжет постане в іншому місці, а його замінить кам’яна мозаїка. Не сталося, як гадалося…

Реставраційні роботи по відновленню ікони «Голгофа» вперше частково проведені у 1956 – 57 рр. художниками О. Корецьким та П. Трохимюком. Запрошую до слова Олександра Корецького.

(Іл.12)

5-ий Учень «О.Корецький»: Я з дитинства виявив неабиякий хист до малювання, тож не випадково став учнем іконописної школи в Почаєві.На «Козацьких могилах»,крім реставраційних робіт, створював власні ікони. Разом із П.Трохимлюком ми розписали вівтар Борисоглібського храму, арки та під купольний простір собору Георгія Переможця. Найбільш відоме полотно цього храму - ікона «Нагорна проповідь».

«І.Їжакевич»: Не усі мої ікони втрачаються. У 90-х роках минулого століття ікони із зовнішнього іконостасу були замінені на накладні, а згодом відреставровані, і тепер знаходяться у задовільному стані й прикрашають простий кам’яний іконостас Георгіївського приділу Свято-Георгіївського храму. Цим я завдячую іконописцю Андрію Бурбелі.

6-ий Учень «А.Бурбела»: Я навчався в Почаївській іконописній майстерні спочатку як підмайстер, пізніше став учнем іконописної майстерні та майстерним іконописцем. Своїм учителем та наставником вражаю О. Корецького.

В 90-х роках минулого століття мене запросили у Георгіївську церкву для виконання художніх робіт. Крім накладних ікон, про які сказав шановний Іван Їжакевич, у Борисо-Глібській церкві я написав сім власних ікон, для церкви великомучениці Параскеви створив дві головні ікони іконостасу – «Мати Божа» та «Ісус Христос» та зробив розпис Царських врат. Такий мій скромний вклад у живописне оформлення цього незвичайного храму.

(Іл..17). Як варіант:

ВІДЕО «Як на Рівненщині вшанували пам'ять полеглих козаків у битві під Берестечком» https://www.youtube.com/watch?v=ikUspzDsJJY

Вчитель:

Отже, чим же унікальна ця храмова споруда, чому вона щороку скликає до себе тисячі українських патріотів, які мистецькі шедеври береже?

Пропоную інтелектуальне змагання двох команд - розгадати кросворд до сьогоднішньої теми.

			1.

	2.
3.

					5.
	4.
					6.
		3.
	7.			2.

По-горизонталі:

архітектурний стиль поч..ХХ ст., в я кому В.Максимов спроектував храм
Український художник, який працював над живописним оформленням храму у 1914 р
На честь цієї святої названо підземну церкву Свято-георгіївського храму
Архітектурний стиль, елементи якого збережені у стилістичному плануванні на вимогу В.Леонтовича
Святий, на чию честь названо храм у с. Пляшева
Інженер-архітектор, який керував будівельними роботами
Балконна церква носить ім’я………