Навчальна мета:
Обладнання: плакати – вислови про книгу «Книга – вікно у світ», «Книгу читати – усе знати», «Читання – самостійне плавання в морі знань» (В.О.Сухомлинський); «Книги необхідні, як хліб насущний» (Т.Шевченко); «Книги – це ліки, що напувають світ» (І.Франко); «Книги – морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хочі труду мав досить, дивнії перли виносить (І.Франко); «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний сад, а не сумне провалля (М. Рильський); стенди з книжками, виставка дитячих малюнків до творів.
Зала, де проводиться свято, прикрашена крилатими висловами про книгу, народними прислів’ями і приказками, а також фотографіями дітей, які читають книжки у класі, в бібліотеці, на природі. На видному місці — виставка дитячих книжок: енциклопедії, словники, художня література, книжки-саморобки.
Хід проведення свята
1. Організаційний момент.
Учитель.
Треба всім нам привітатись:
Добрий день!
Дружно весело сказати:
Добрий день!
Ліво, вправо повернемось:
Добрий, добрий, добрий день!
Учитель.
Книгу у нас шанують усі. Вона була й залишається вірним супутником людини. Книга дасть слушну пораду, розповість про незвичайні пригоди і подорожі. Це –наш добрий друг і порадник.
Дорогі друзі! Сьогодні ми проводимо свято, яке започаткував ще В.О.Сухомлинський - «Свято Книги».
Учень 1. Дорогі всі друзі наші!.
В нас сьогодні книжки свято!
Разом будем відзначати,
Книгу – друга шанувати.
Учень 2. „Свято книги!” – зазвучало
Серед школи, як сигнал.
Свято книжчине настало,
Клас наш, мов читальний зал.
Учень 3. Дружба з книгою – це свято,
Не було б його у нас,
Ми б не знали так багато
Про новий і давній час.
Учень 4. Книги дружать з дітворою
Полюби їх у житті –
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.
Учень 5. Книжка – добрий вірний друг,
Книжка знає все навкруг,
Про старі й нові країни,
Космос та морські глибини.
Учень 6. Все про звичаї народу,
Як зібрать врожай з городу,
Вперше, хто знімав кіно,
Де й коли з’явилось скло.
Учень 7. Хто відкрив яку країну,
І про неньку – Україну,
Хто прославився в віках.
Де живе тварина, птах.
Учень 8. В кожнім домі, в кожній хаті –
У містах і на селі,
Хто навчився вже читати,
Має книжку на столі.
ПІСНЯ «ПРО КНИЖКУ»
(Слова: Наталя Свойкіна, музика: Наталія Антоник).
Я взяла з полиці книжку
І сторінки погортала.
Забруднилась – киця й мишка
Уночі її читали.
Плаче книжка, мишко,
Плаче, кицю, нишком,
Розлетілись сторінки
І обшарпались боки.
Я покличу в гості мишку
І покличу з нею кицю,
В бруді лапки брати книжку
Замазурам не годиться!
Не журися, книжко,
Миє лапки мишка,
Киця клеїть сторінки
І обшарпані боки.
Вийшло, як годиться:
Вміють мишка й киця
І читати залюбки,
І підклеювать боки!
Учитель.
Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа. З дитячих літ книжка допомагає зрозуміти світ, що нас оточує. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя. Книга допомагає у навчанні і вихованні, збагачує знаннями, зміцнить волю, пробуджує мрію. Книга — мудрий друг, який, не вміючи говорити, розказує про незвичайні пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ.
Історія виникнення книги
Учень. Книжка вчить, як на світі жить. А хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття, а це — неабиякі знання.
Учениця. Колись давно, багато тисячоліть тому, у людей не було книжок. Але люди завжди були допитливі, мали жвавий розум. Вони протягом усього життя на Землі робили відкриття і хотіли поділитися ними з найближчими людьми. Тому свої знання, вміння і навички передавали з покоління в покоління.
Учень. Свої знання, опис певних подій треба було якось зберегти, але ж як? От люди й почали робити перші зображення своєї думки в малюнках. Вони писали палички, щоб запам’ятати кількість прожитих днів на піску, на глині. Так, колись біля широкої ріки люди позначали дні. Та ось навесні розлилась велика повінь і затопила береги і те, що зобразили люди. Коли вода зійшла, то нічого не лишилося. Прийшли люди на берег, а їхні записи вода стерла. От і дістала широка ріка свою назву — Дністер, тому що записані ними дні — стер. Тому якось так треба було писати, щоб не стиралися ті записи. А люди винайшли кращий спосіб. Вони почали видряпувати свої записи на камінні, але ж якою складною була така робота! Та все ж такі зображення збереглися до сьогодні — це наскельні малюнки, які пережили багато тисячоліть і донесли інформацію тих далеких людей до наших днів.
Учень. Згодом у людей з’явилося так багато знань, що їх треба було увіковічити, щоб не розгубити. Так з’явилася писемність. Але не одночасно в усіх народів, а в кожного окремо на певному етапі свого розвитку. Писемне мовлення було ознакою високої культури народу. Виникло воно в найдавніших цивілізаціях Сходу ще за 2500 років до нової ери у вигляді знаків-малюнків. А раз винайшли люди символи, то потрібно було їх на чомусь записувати. Тому винайшли такий спосіб: покривали дерев’яні дощечки воском і на них загостреною паличкою наносили своє письмо. Такий вигляд мали перші книги. Потім люди здогадалися записувати свої повідомлення на глиняних табличках, які сушили на сонці, а потім випікали, щоб вони затверділи і довше зберігалися. Але спробували б ви, діти, носити в школу такі «книжечки»! Вам би знадобився не ранець, а цілий віз на один лише навчальний день! Тому люди весь час випробовували все інші матеріали для письма.
Учениця. Так у третьому столітті до нашої ери з’явився пергамент. Це оброблена вичинена шкіра телят або козенят. Писати на ньому можна було з обох сторін фарбами, які стиралися. Тому писати на пергаменті можна було кілька разів. І от у другому столітті до нашої ери з’явилася перша книжка в Малій Азії у місті Пергамі. Через те і матеріал, на якому писали книжки, так почали називати — пергамент. Така книжка була зручною і легкою, але надзвичайно дорогою. Її ціна прирівнювалася до ціни за велику ділянку землі разом із забудовою.
Учень. Та й книжка була — писана, а не друкована, як зараз. Її писали вправні писці-умільці очеретяними паличками з роздвоєним кінчиком. Характерно, що першу велику букву писали червоною фарбою, а решту — чорною. Через дорожнечу книжка не могла прийти до всіх людей. Тому люди весь час думали, з якого матеріалу можна зробити дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для всіх?
Учениця. А на берегах повноводних річок в Африці в болотах росла дуже поширена рослина — папірус. Її використовували на будівництві. Якось одного разу чоловік лагодив хату і розрізав стеблину папірусу, витяг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла і перетворилася на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Тонкі смужки папірусу склеювали у довгі сувої соком цієї ж рослини, який вичавлювали під тиском, прикріплювали до палиці і скручували. Такий вигляд мала нова книжка на папірусі. Така книжка теж була дорогою.
Учениця. Та й довго така книжка не могла зберігатися, тому що цей матеріал з часом розсипався. То що ж вигадати таке, щоб було легке, довговічне, біленьке? І от у Китаї спробували писати на шовкові. Але на ньому можна було писати лише з одного боку тонким пензликом. Така книжка теж не була зручною. Словом, у кожного народу своя історія виникнення книжки.
Учень. Перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд берестяних грамот. Для їх виготовлення брали кору береста, кип’ятили, потім зішкрябували внутрішні шари кори і вирівнювали краї. Букви видряпували гострим залізним або кістяним стержнем, що звався писалом. Грамоти складали письмом догори.
Учень. Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а вже у 76 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105 році нашої ери китаєць Цай Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, прядива (конопель) і ганчір’я.
Учениця. У тринадцятому столітті і в Європі навчилися виготовляти папір. З того часу почався розквіт книги. У 15 столітті запрацював перший друкарський верстат майстра Йогана Ґутенберґа. З того часу все швидше і швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все більше, вони ставали ошатнішими й цікавішими.
Учень. З’являлися нові друкарі, які вдосконалювали друкарську техніку, робили нові відкриття. Так, у Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати книгу «Апостол». Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там друкував свої книжки. Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг, перед тим небачених». Ще більше про історію книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який розташований в Києво-Печерській лаврі.
Учениця.
Ось так книжки з’являлися на світ,
Цікавий шлях пройшли вони віками.
Пролинуло земних багато тисяч літ,
Як книжка опинилась перед нами.
Учень.
Така, як зараз на столі лежить,
Легка, красива, звична, паперова.
А час нестримно в космосі летить,
І щось мінятись, певно, буде знову.
Учениця.
Комп’ютерний настав нестримний час,
Прогрес такий, що годі і встигати.
І щось, звичайно, зміниться для нас,
Але не зможе людство не читати.
Учень.
Можливо, книжка змінить власний вид,
Сторінки не стиратимуться вічно.
Та поки на Землі живе наш людський рід,
То й книжка буде жити — це логічно.
Виставка «Книжкова лікарня»
Інсценівка (за сценою – стогін, заходить, шкутильгаючи, «книжка»).
Книга. Ой-ой-ой! Немаю сили бо на мене наступили…..
Королева Книг. Що трапилось, Книжечка? Хто тебе образив?
Книга. Ой, я втекла від дівчинки, яка мене била і зовсім не берегла.
(забігає дівчинка).
Дівчинка. Ось де ти! Книжечко, моя дорогоцінна! Я тебе шукаю скрізь, а ти тут. Я тобі нічого поганого не зробила, тільки вдарила кілька разів свого сусіда по парті та вчора забула тебе у дворі. А вночі пішов дощ. Ранком я пішла тебе шукати, а ти ось де!
Книжка. Королево, я не хочу повертатись до цього дівчиська. Заберіть мене до себе у бібліотеку.
Королева Книг. Добре, ми тебе вилікуємо у книжковій лікарні і читатимуть
тебе добрі дітки, які не залишатимуть тебе під дощем.
Дівчинка. А я залишатимусь без книжки? Я ж її дуже, дуже люблю!
Королева Книг. Ну, якщо любиш, то перш за все вилікуєш її.
(на сцену виходить Книжковий лікар)
Книжковий лікар. В книжковій лікарні, у новім будинку
Я щодня працюю не одну годинку,
Хто навчитись хоче книжку лікувати,
Приходьте, будь ласка, буду вас навчати.
Королева Книг. Забирайте, лікарю, книжку до лікарні, а дівчинка нехай прочитає і запам’ятає правила поводження з книгою (вручає правила).
Дівчинка.
Королева Книг. Чи запам’ятали ці правила, діти? А ти, дівчинко?
Дівчинка. Я все зрозуміла, обов’язково виправлюсь.
Книжка всім знання дає, в кожній щось цікаве є
То ж на книжці не малюй, та не рви її, не псуй.
Учитель. Сьогодні на наше свято надійшло багато телеграм. Казкові герої не змогли прийти на наше свято, вони прислали телеграми, але забули підписатися. Сподіваюся, що разом з вами ми відгадаємо, від кого ці телеграми.
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та несіть до батечка.
А в батечка їсти й пити,
І хороше походити. (Івасик-Телесик)
Мій котику, мій братику!
Несе мене лиска
За кленові ліси,
За круті гори,
За бистрі води.
Порятуй мене. (Котик і Півник)
Я ...
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету.
Тут тобі й смерть. (Коза-Дереза)
Не полечу я з вами:
Як була я на лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули.
Мене покинули! (Кривенька качечка)
Я по коробу метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
І від тебе втечу. (Колобок)
Надсилаю телеграму і дуже вас благаю: заспокойте діда й бабу, нехай вони не плачуть. Знесу я їм інше яєчко. (Курочка Ряба)
От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу старший брат — загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві, прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший — піднялась стріла нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати стрілу молодшому. От Іван-царевич випустив стрілу, піднялася вона ані високо, ані низько, а просто над хатами та й упала ані далеко, ані близько, а поблизу села в болото. (Царівна-жаба.)
— Твій мужик гроші знайшов?
— Знайшов, — каже, — паночку, знайшов.
— А коли це було?
— Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за нею, та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара, у лісі ми ще й бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався... (Язиката Хвеська.)
Жив у давні часи в Києві князь-лицар, і був біля Києва Змій, і кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали, треба і йому віддати свою дочку.
Послав князь свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що ні в казці сказати, ні пером описати. От Змій її полюбив. А вона стала до нього по-доброму підбиратися, та й питає:
— А чи є хто в світі, такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе побороти?
— Є, — каже Змій, — Один такий в Києві, живе над Дніпром. (Кирило Кожум’яка.)
Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати. Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав, смикав і затягнув його бог знає куди... (Солом’яний бичок.)
Учитель. А давайте відгадаємо казку за кількома словами.
Я називатиму слова, а ви кажіть назву казки.
Учитель. Молодці, діти! Я бачу, ви добре знаєте українські казки та їхніх героїв. А чи знаєте ви прислів'я про книгу, таким чином пригадаємо, що говорить народна мудрість про нашу сьогоднішню іменинницю – книгу.
1.”Книга вчить, як на світі жить.”
2.”Читання – ось найкраще навчання”.
3.”Мудрим ніхто не вродився, а навчився”.
4.”Книга для розуму, що теплий дощ для посівів”.
5.”Хліб наснажує тіло, книга - розум”.
6.”Золото добувають із землі, а розум із книжок”.
7.”Розум без книги, що літак без крил”
8.”Книга для дітей, що волога для полів”.
9.”Знання – сонце, а книга - віконце”.
10. „Книга - твій друг, а без неї – як без рук”.
11.”Книги – ключ до знань”.
12.”Книги читати – усе знати”.
Ти щасливий- дитяча руханка. (МалДіви.)
Учитель. Давайте загадки загадувати! Я так люблю загадки.
1. Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. (Книжка.)
2. Хто мовчки про все розкаже? (Книжка.)
3. Біле поле, чорні грачі, хочеш розумним бути — бери та й вчи. (Книжка.)
4.Біла нивка невеличка,
там розсипана пшеничка,
очками її зберем,
а розумом розімнем. (Сторінка книги)
5. Не кущ, а з листочками.
Не сорочка, а зшита .
Не людина, а розповідає (Книжка)
Учитель. А може ви ще зможете впізнати казкових персонажів у загадках
Хтось співаючи котивсь (Колобок)
Баба поралась в господі.
Виріс овоч – тягне дід
Та подужати не зміг. (Ріпка)
Щось під кущиком знайшли.
Що за пташка там жила
І яка вона була? (Кривенька качечка)
Є на мед чутливий нюх,
Зветься плюшевий балясник
Цей ведмедик… (Вінні-Пух)
Учитель. І тут ви все відповіли. Ви добре орієнтуєтесь у казках.
Дорогі друзі, я хочу побажати вам, щоб ви пам’ятали прості
правила, які допоможуть вам у житті
Гумореска «Грамотій»
- Ти в нас грамотний такий,
- Хвалить мене мама. –
Тільки хто ж чита книжки
Догори ногами!
Книгу я кручу – дива!
Не збагну нічого –
Де у книжки голова?
Де у книжки ноги?
Учитель.
Шановні учні, замисліться, яке місце у нашому житті займає гарна
книжка. Вона завжди веде нас за собою. І так буде постійно: подорослішаєте, а з вами назавжди залишаться ваші друзі –герої улюблених книг, які надихають жити, вчать бути мудрими, добрими, справедливими. Читайте, читайте й читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки з нової книги. Закінчилось наше свято, але не завершується зустріч з книгою. Бажаю вам назавжди подружитись з нею (Вчитель демонструє виставку книжок).
Учні.
Всі спасибі скажем тим,
Хто книжки для нас створив,
Хай ще створюють багато
Для дівчаток і хлоп’яток
Пісня «Нова Україна»
Музика: Мазур Марія.
1. Ми любим тебе, а нас любиш ти,
Ми разом збудуєм в майбутнє мости.
І скажем: «Веди», - і ти скажеш: «Ідем»,
Ми разом з тобою висот досягнем.
Приспів:
Нова, нова, нова, країна моя, Україна моя.
Нова, нова, нова, країна моя, Україна.
2. Де мама і тато, де місто моє,
Там сонце на небі яскраво встає.
І птаха співає надії пісні,
Квітує земля і ті квіти рясні.
Приспів:
Вступ
3. Рости, багатій, розвивайся, пануй,
Та просимо ми, лиш не розчаруй.
Дорога одна і нам разом іти,
Ми любим тебе, а нас любиш ти.
Приспів: двічі