Свято "Шевченко наш - він для усіх століть"

Свято

«Шевченко наш – він для усіх століть»

 

Мета: показати значимість постаті Кобзаря для всього людства; розвивати творчі здібності учнів; виховувати повагу і шану до велета України –                 Т.Г. Шевченка.

Учитель.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка

Сьогодні наш святковий захід присвячений великому поету України - Тарасу Григоровичу Шевченку, творчість якого знають і люблять всі народи світу.

 Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар! Сьогоднішній святковий захід пройде під гаслом: «Шевченко – наш. Він для усіх століть…»

Учениця читає вірш Ю. Рибчинського «Шлях до Тараса»

В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої сумні.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого,

У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

“Реве та стогне Дніпр широкий”,

Щоб розбудить усіх, хто спить.

Я не одна іду до нього –

Ідуть до нього тисячі,

Наче грішники до Бога

Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту

Вогонь поезії не згас -

Той рух до сонця не спинити,

Бо зветься сонце те – Тарас!

Іду крізь свята і крізь будні,

Крізь глум юрби і суєту.

Ні, не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду.

Ведучий.

В історії кожного народу є імена, які становлять його славу. Велич і національну гордість. Саме таким для України є ім’я безсмертного Кобзаря –Тараса Шевченка . Минуло вже 200 років з дня народження славного сина України, але в багатьох українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.

Учень. (з портретом Шевченка)

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату,й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький – дивись

Він мов говорить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось – ось і вийде з рами.

Ведуча.

 У день народження Т.Г.Шевченка дорослі й діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого поета. Право покласти квіти до пам’ятника Кобзаря надається кращим учням школи Джигалюку Дмитру та Вольф Катерині. Свічку пам’яті запалить Тарасенко Олександр (звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»).

Учні шостого класу в українському одязі.

Учень.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Учениця.

А я справжня українка,

Одинадцять років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю:

Він - дитя з - під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко – Сонце України.

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

За тебе вічно б’ється

Це серденько дівоче.

Пісня: « Поклін тобі, Тарасе…»

Учень читає вірш із « Кобзарем» у руках. Звучить тиха музика.

А вже бреде сліпий Кобзар,

І Гонта кличе на пожар,

Кавказькі гори в млу повиті,

Рясною кровію политі,

Чолом підводяться до хмар,

І Катерина півжива

Дитя в хуртечі сповива,

Сніги колишуться над нею…

Орел жадібний Прометею

Криваве серце розбива.

По «Кобзарю» отім старім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від «Дум»,

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

Нам снились Гонтині сини,

Що батько вбив, за честь і волю,-

Сувора правда давнини

Ішла, мов клятва, в нашу долю.

Ведучий.

 Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в щастя для нього самого.

Учень читає вірш, звучить мелодія «Думи мої…..»

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі –

І заснути навік – віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

Тарас мав феноменальну пам'ять.

Ведучий.

 Все він почув, побачив живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятав у найтонших подробицях , а потім розповість про це у своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.

Ведучий.

Доля привела 17 – річного Тараса до Петербурга, до пишної і великої столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною. 22 квітня 1838р. пан Енгельгардт видав своєму кріпакові Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж року Тарас став учнем Карла Брюллова –почав навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною!... Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть вольним чоловіком»,- пише Тарас в листі до брата Микити.

 

 

Ведучий.

Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України - вихід у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.

Ведучий.

Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика - кріпака виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстануне зломили його, не перемогли його віри в Україну, в народ! Де б він не був, завжди тужив за Україною.Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні і вірші.

Пісня «Зоре моя вечірня»

Вірш « Садок вишневий коло хати»

Ведучий.

Настав 1861 рік , четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх, хворий поет проказав: «От якби додому, там би я, може, одужав. Але не судилося. Вранці ,10 березня, Тарас Григорович Шевченко зайшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.

Ведучий.

Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Учениця 7-го класу читає вірш « Заповіт»

Ведучий.

І на оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами, як весняні води могутнього Дніпра, лине вічно жива в народі слава великого Кобзаря.

Між берегами вічності клекоче час,

Дзвенить нового дня весела повінь!

Живуть, Тарасе рідний, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і слово!

Твої думки, діла і заповіти –

Як вічне світло, як весняні квіти,

Цвітуть, живуть і будуть вічно жити!

Звучить пісня у виконанні учнів 8-го класу «Тарасова верба»