Таємниці англійського класика

КЗ  «Ширяївський освітній комплекс»

 

 

 

Відкритий урок

 

 

 

 

Таємниці

англійського

                   класика

 

 

(урок - дослідження з вивчення сонетів В.Шекспіра)

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                 Вчитель української

мови і літератури

Н. А. Нижниковська

 

 

 

 

Таємниці англійського класика

Урок-дослідження з вивчення сонетів В.Шекспіра

Тема: Таємниці шекспірівських сонетів. Поетизація людини та краси її почуттів, оспівування, кохання й дружби.

Мета: познайомити учнів з часом створення сонетів, проаналізувати тематику, провідні образи, своєрідність поетики Шекспірівських сонетів; розвивати навички наукового дослідження; аналізу поезій та їх виразного читання; виховувати повагу до високих людських якостей.

Обладнання: записи пісень на сонети Шекспіра у виконанні А.Пугачової (90-й сонет); книжкова виставка з творів В.Шекспіра; виставка репродукцій художників доби Відродження.

Відродження - не тільки найщасливіша, а й одна з найтрагічніших епох в Історії Європи. Зруйнування традиційних світоглядних засад в царині віри, зростання індивідуалізму все це робило життя людини в той час вельми напруженим, а в побутовому плані нерідко просто небезпечним.

Проте, в добу Відродження людина відкрила для себе незначну до цього радість - самостійно приймати рішення, ставити перед собою життєво конкретну мету і цілеспрямовано прямувати до неї. На цьому шляху чекала небезпека трагічних помилок. Але відмовитися від цієї свободи людина не хотіла, та вже й не могла.

Не випадково найбільшим завоюванням літератури Відродження стали сонети. Вони втілювали в собі гострі зіткнення протилежних переживань, які мучають людину, але не можуть бути до кінця примиреними.

Сонет, як лірична віршована форма з 14-ти рядків, зародився в Італії у тринадцятому столітті. Він став однією з найулюбленіших форм ліричної поезії великих італійських поетів Відродження: Данте_; Петрарки. Згодом сонет набув загальноєвропейського значення.

Серед найбільших цінностей, які доба Відродження заповідала людству, чільне місце належить літературі та мистецтву Данте, Рабле, Сарвантеса, Шекспіра, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Тидіана.

Яка інша епоха так щедро народжувала геніальних митців

відродження, або Ренесанс, - одна з найбільш знаменитих епох в історії людської цивілізації.

Це могутній культурний рух, відбулося подолання духовної диктатури церкви, з'являються нові знання, нова культура, і перш за все, - це відродження античності, звернення до земних справ, прагнень людей.

Серед визначних діячів англійського Відродження чи не найголовніша роль відводиться поету і драматургу В.Шекспіру.

Оскільки рідною мовою В.Шекспіра була англійська мова, то і на сьогоднішньому уроці буде звучати ця мова, яка наблизить нас до країни, її культури.

 

TEACHER: So, let's speak about Shakespeare in English. What do you know about his life?

 

PUPIL: William Shakespeare was born on April, 23, 1564. His Father. John Shakespeare, moved to Stradford-on-Avon about 155(5. The writer's mother. Mary Arden. was the daughter of a rich farmer John Shakespeare and his wife lived in a two-storey house. This house is one of the most famous places in the world now. There is a small room on the second floor, where William Shakespeare was born.

William went to the grammar school in Stradford, but he was educated more by the people and nature about him than by school. When William was only 18 he married Anna Hathaway, the daughter of a farmer from a village not tar from Stradford. 1. Three years later the young Shakespeare who already had three children, went to London because he wanted to be an actor, A few years later he became well-known as a dramatist. Many of hi-plays were staged at a London theatre called «The Globe». which was opened in 1599. Shakespeare wrote 37 plays, 154 sonnets and 2 poems. He is known as a writer of comedies, historical dramas and tragedies. Among his comedies are «A Midsummer Nights Dream», «Comedy of Errors». His tragedies are «0thello»_: «Romeo and Juliet, «Hamlet».

In 1611 Shakespeare came back to Stradford where he died on Aprils 23_: 1616. He was burried in a beautiful old church in Stradford-on-Avon.

 

Вчитель: Але поряд з відомими фактами в біографії і творчості Шекспіра є багато таємниць.

З метою дослідження таємниць Шекспіра, я розділила клас на дві групи „дослідники" та „читачі". Учні попередньо провели

дослідницьку роботу.

 

Таємниця перша: Загадка «W.Н.»

Надгробків царських мармурові плити

Переживе потужний мій рядок,

І образ твій, немов із міді литий,

У вічність перейде...

Члени першого екіпажу розповідають про історію створення сонетів. Як стверджують учені, Шекспір, напевне, почав писати іх у ранній період своєї творчості, десь на початку 1590-х рр. На думку біографів поета, в той час він був частим гостем двору графа Саутгемптона (котрому присвятив свої поеми "Венера і Адоніс"(1592) і Лукреція"(1593)). У цьому розкішному аристократичному палаці панувала атмосфера поклоніння майстрам Ренесансу: чарували око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікєланджело, линула музика італійських композиторів, звучали сонети великого флорентійця Петрарки. Можливо, ця творча аура й зародила в душі драматурга-початківця Шекспіра бажання випробувати себе у жанрі сонета - цієї витонченої і примхливої форми, у 14-ти рядках якої може вміститися Всесвіт.

Шекспірівська зацікавленість сонетом знайшла відбиток у його драматургії раннього періоду. Поет був противником віршувальників, що створювали штучні, манірні писання, де лили сльози та єлей своїм прекрасним дамам. Такі "сльозливі сонети", за словами персонажа комедії "Два веронці", хороша приманка для довірливих дівчат. У "Ромео і Джульєтті  Меркуціо кепкує над сонетярами, котрі оточили образи своїх обраниць таким славослів'ям, що в порівнянні з ними "Лаура-вулична дівка, Дідона - опудало", У комедії "Багато галасу з нічого" Шекспір згадує недолугих ремісників, які пишуть "кульгаві сонети", нібито створені без належної майстерності й дотримання поетичного канону.

Перші 2 вірші були опубліковані 1599 р. без згоди автора. Таким же піратським був і вихід збірки сонетів 1609 р. її видавець Томас Торн у присвяті зазначав : "Тому єдиному, кому завдячують своєю появою нижчеподані сонети, містеру W.Н., всілякого щастя і вічного життя, обіцяного йому нашим безсмертним поетом, бажає доброзичливець, який зважився видати їх у світ. Т.Т." Досі вчені по-різному трактують цю присвяту. За однією версією, W.Н. —той, на честь кого напи­сані сонети, за другою - це особа, завдяки якій видавець Торн зміг її надрукувати. Називаються різні кандидатури на роль невідомця: Henry Wriothesley— граф Саутгемптон,William Herbert: - граф Пемброк. Є навіть думка, нібито ініціали розшифровуються як William himself —„Вільям собі", це підкреслює, що в сонетах Шекспір оспівав себе. Структурна збірка визначалась, напевне, без участі автора. Вірші розміщені без строгого дотримання логічної послідовності, проте шекспірознавці намагаються виділити тематичні вузли збірки. Традиційно всі сонети Шекспіра поділяються на три групи:

I — сонети, присвячені другові: 1 — 126.

II — сонети, присвячені коханій: 127 — 152,

III — закінчення — радість і краса коханок: 153 — 154.*

На думку Б.Буяльського, сумнівність такого поділу незаперечна, оскільки „серед Шекспірових сонетів є такі, де рід об'єкта звертання неможливо визначити точно, бо в англійській прикметники не мають родових закінчень". *Та, не зважаючи на це, можна сказати, що через усю збірку проходять три наскрізні образи: ліричний герой, його юний та прекрасний друг і кохана -„смуглява леді".

А загадка таємничих літер "W.Н.", напевне, так і буде збурювати фантазії ще не одного покоління прихильників Шекспіра.

 

Таємниця друга: Скажи мені, хто твій друг...

 

Прийшли мені на горе і на страх

Любові дві в супутниці щоденні.

         Юнак блакитноокий-добрий геній

         І жінка-демон з мороком в очах.

 

Чоловіча дружба для Шекспіра - найбільша цінність у житті, вона вища кохання до жінки, оскільки позбавлена хтивості й почуттєвих насолод. Свого друга ліричний герой сонетів цінує за розум, молодість, духовну й фізичну довершеність, ця щира повага межує з обожненням.

Багато літературознавців намагалися розглядати, хто ж із знайомих поета став прообразом друга? Найчастіше серед імен претендентів називали два імені - графа Саутгемптона та Пембрука. Підставу зробити такий висновок дослідники знайшли в рисах, на які нібито вказують сонети: обидва претенденти були молодші від Шекспіра, належали до аристократичних родин, вирізнялися зовнішньою привабливістю і були відомі своїми любовними пригодами. Проте більш слушною є думка, що годі шукати більш точних автобіографічних аналогій у житті і віршах Шекспіра. Як пише літературознавець М. Морозов у сонетах йдеться не про двох осіб (кохану й друга), а про багатьох людей. "Вони відображають різноманітні факти маловідомої для нас біографії великого драматурга і поета, оскільки написані в різні часи і в різних життєвих обставинах".** Отже, образ друга - це узагальнений портрет дружби з широкою гамою почуттів, що її супроводжують. На це вказує Шекспір у 31-ому сонеті:

 

.. .Далекі друзі! Скільки я в одчаї

Колись пролив пекучих сліз по них.

 Пройшли роки, - і знов я, мов живих.

Тепер в тобі усіх їх зустрічаю. .

 

Аби учні глибше осмислили ці молитви, доцільно групі читачів підготувати виразне читання окремих сонетів з їх подальшим обговоренням. Коментар підготовлений словесником до кожної з поезій, а також запитання бесіди слугуватимуть учням компасом у світі Шекспірових сонетів.

Учитель: перші сонети збірки присвячені оспівуванню фізичної краси і духовної досконалості юного друга. Ліричний герой захоплено говорить про його вроду, проте нагадує, що час невблаганний, а життя швидкоплинне. Як у природі за весняним буянням неодмінно настане сумна осінь, так і на зміну квітучій юності прийде безпомічна старість.

Прослухавши 12-ий сонет, визначіть які метафори використовує Шекспір для зображення старості і юності?

Як на думку поета, можна подолати плин часу і зберегти красу та молодість?

 

Коли годинника подзвіння сонні

 Звістують дня померклого відхід,

Коли безжально сніг ляга на скроні

 і осипається фіалки цвіт;

Коли тремтять безлисті верболози,

Де в спеку тінь була для череди.

А вицвіт літа у снопах на возі

Трясе остюччям сивим бороди,

-Я думаю про квіти нетривалі

Краси твоєї швидкоплинний цвіт,

Невже судилось їм в років проваллі

Завинути; осиротивши світ?

О ні! Не знищить їх коса осіння,

Коли від них розсіється насіння.

 

Учитель: дружбу шекспірівський герой вважає найбільшим дарунком долі, що була не надто прихильною до нього.

Зневажений і долею, й людьми,

Плачем тривожу небеса даремно,

Становище відреченого темне

Клянучи обмиваюся слізьми,

Надіями багатший прагну буть.

Мінятись долею готовий з тими,

Хто друзями оточений палкими,

Кому лягла в мистецтві краща путь.

Тоді, згадавши раптом я про тебе,

Картаю сам себе за слабкість ту.

Від хмурої землі у висоту

Я гімн, як жайворон, несу до неба.

Я промінять ніколи б не хотів

Твою любов на славу королів.

 

Чому ліричний герой називає себе "зневаженим долею й людьми"? Чиїй долі він іноді заздрить?

Що надає йому сил і оптимізму в цьому непривітному житті, що його відволікає від похмурої дійсності?

Чи вдале порівняння віршів про друга з піснею жайворонка?

Як в останніх рядках сонета виражається його ідея?

 

Учитель: справжня дружба перевіряється випробуваннями, одним з яких є розлука. Тоді зболена душа ліричного героя немов застигає в зимовій холоднечі. Печаль і спустошеність людини, котра розсталася з другом, Шекспір майстерно передає, використовуючи порівняння й метафори зі світу природи.

Учитель. А попереду на їхню дружбу чекало ще одне

випробування — суперництво, любов до однієї жінки. Боляче ранить ліричного героя звістка про те, що кохана зрадила йому з другом. Подвійне розчарування в найдорожчих людях, біль розбитого серця, самотність...

Та ліричному герою все ж вдається побороти в собі негативні почуття й не озлобитися на весь світ. Він виявляє благородство й самовідданість — пробачає другові та коханій їхню провину. Великодушно звучать його слова:

Не  буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіла залежно від нагоди

і на віддаленні згасає знов.

Любов —- над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії.

Це — зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі -

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

 І ще ніхто на світі не кохав.

Яку роль, на думку Шекспіра, відіграє кохання в житті людей?

Чому поет порівнює його з маяком серед бурхливого моря, з провідною зіркою в навісній стихії?

Як стверджується нетлінність любові перед не­вблаганним часом?

Які думки і вчинки ліричного героя доводять, що це особистість епохи Відродження?

Учитель. Отже, сонети Шекспіра — це гімн дружбі, високому почуттю, що робить душу людини чистішою, кращою, благороднішою.

Таємниця третя: Cherchez la femme! —- Шукайте жінку!

 

Та вірш мій проти смерті сміло стане

 І захистить твоє лице кохане.

 

Третій пошуковий екіпаж відповідає на питання: «Хто ж вона

— «смуглява леді», котру Шекспір увічнив у своїх сонетах?». У своєму реферативному повідомленні вони розповідають, що деякі шекспірознавці, розглядаючи вірші поета як віддзеркалення його біографії, намагалися відшукати прообраз героїні серед реальних осіб. Судячи із сонетів, вона стояла вище Шекспіра на суспільному щаблі, мала чоловіка, але була непостійною у своїх почуттях. За однією з версій — це донька двірцевого музиканта італійця Б.Бассако — Емілія. За іншою — це придворна дама королеви Єлизавети—Мері Фіттон, але після реставрації її портрета виявилося, що вона була білявкою. Другий доказ не на її користь випливає з 152-го сонета, де сказано, що «смуглява леді» була заміжня, а Мері Фіттон на час написання віршів була неодружена.

Проте не так важливо знати її ім'я, бо, як слушно зауважив    О. Анікст, «розшук осіб, про яких згадується в сонетах, має у своїй основі натуралістичний погляд на природу мистецтва».*Отже, сонети Шекспіра — не розповідь про конкретні стосунки, а істо­рія кохання, вічного й непереможного.

Учитель. Почуття ліричного героя щире і глибоке, він захоплений своєю коханою, та все ж не ідеалізує її, а описує як звичайну, земну жінку:

Її очей до сонця не рівняти,

Корал ніжніший за її уста.

Не білосніжні пліч її овали, 

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

 І дише так вона, як дишуть люди, —

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

  До музики, милішої мені.

Не знаю про ходу богинь із неба,

  А кроки милої— цілком земні,

 І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

 

W.Shakespear

My mistress' eyes are nothing like the sun

Coral is far more red than her lips' red;

if snow be white, why then her breasts are dun;

If hairs be wires, black wires grow on her head.

I have seen roses damask'd, red and white,

But no such roses see I in her cheeks:

And in some perfumes is there more delight

Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know

That music hath a far more pleasing sound;

I grant I never saw a goddess go;

 My mistress, when she walks, treads on the ground:

And yet, by heaven, I thing my love as rare

As any she belied with false compare.

 

Як ви думаєте, чи сподобався 6 «смуглявій леді» такий її портрет?

Чи схожий він на ідеалізовані зображення красунь, що були поширеними в куртуазній поезії?

Як описані очі, уста, плечі, волосся, обличчя, голос, хода милої?

Чому автор використовує заперечення усталених порівнянь і епітетів?

А чи любить ліричний герой свою обраницю, якщо говорить про неї так буденно? Як фінал поезії виражає почуття героя? І що на вашу думку, робить жінку красивою?

 

Автор 130-го сонета підкреслює, що його кохана — земна жінка, а не богиня, і шкіра у неї смуглява, і голос не такий мелодійний, і подих не схожий на аромат конвалій. Шекспір навіть вдається до непоетичних образів, порівнюючи уста дівчини з жорсткими коралами, а волосся — з неслухняним дротом; І все ж «смуглява леді» прекрасна своєю природною красою! Свою естетичну декларацію поет чітко висловлює у 21 -му сонеті:

Ні, я не йду тропою віршоробів,

Що оди тчуть з фальшивої краси.

Їй не шкодують неба для оздоби

Здрібнілі і охриплі голоси.

Своїх я уст брехнею не поганив.

Для порівнянь не брав так, як вони.

Скарбів земних, перлин всіх океанів.

Зірок і квітів ранньої весни.

У вірші правда — над усе для мене,

І я писав, що мила — чарівна,

Хоча від матері лице натхненне,

А не з небес отримала вона.

Мою любов хвалити не годиться,

Вона не крам, що продають в крамницях.

 

За якими законами створювали свої оди віршороби?

Які порівняння використовували?

Як ліричний герой зображує свою милу?

Що, на його думку, повинно відтворювати мистецтво?

Учні доходять висновку, що за переконанням Щекспіра, правда і простота — основа поезій, відтак митець бачить прекрасне не в прикрашанні дійсності, а в правдивому відтворенні земної  краси.

Учитель. На жаль, зовнішня врода не завжди поєднується з красою душі. Саме це ми зустрічаємо в образі «смуглявої леді». З болем ліричний герой визнає, що його кохана примхлива, гордовита й нещира у ставленні до нього:

Ти деспотична, з серцем кам'яним,

Як всі красуні, пишні й гордовиті,

Бо знаєш добре — ти мій скарб, і ним

Я дорожу понад усе па світі.

Шекспір не боїться використовувати побутовізми, сміливо порівнює явища буденного життя з найтоншими людськими почуттями. Драматичну для себе ситуацію ліричний герой висвітлює з іронією: дівчина покинула його заради іншого, але виявилося, що вона наздоганяє не синього птаха щастя, а «шкідливу курку там чи то курча». У гарячковій гонитві за хвилинним захопленням «смуглява леді» схожа на нерозважливу матір, що кидає свою саму велику цінність— дитину. Таким чином, поет розширює емоційну гаму світового сонета, що досі говорив про любов переважно зі слізьми чи з пишномовним возвеличенням, але аж ніяк не з іронією.

Таємниця четверта: Хто ж він — ліричний герой сонетів Шекспіра?

«У шекспірівських сонетах вистраждане кожне слово».

 

Четвертий пошуковий екіпаж розповідає про ліричного героя сонетів. Якщо юного друга та «смугляву леді» ми бачимо очима ліричного героя, то про нього самого можемо судити за його почуттями і ставленням до зображуваного. Необхідно попередити можливу помилку учнів — пряме ототожнення ліричного героя з Шекспіром. Учні мають зрозуміти, що це не автобіографія, а такий самий ху­дожній образ, народжений фантазією митця, як Гамлет, Отелло, Макбет і король Лір. Безсумнівно, в образі ліричного героя знайшли відбиток багато думок, переживань і подій особистого життя „Шекспіра, але це не є його автопортрети. Це особистість епохи Відродження, його серце сповнене високих почуттів: дружби, любові, віри в торжество добра, милосердя і справедливості. Свою поезію він присвятив служінню людям, і тому так болісно ліричний герой сприймає навколишній світ, де панують зло, підступ, тиранія і невігластво.

Криком зраненої душі є 66-й сонет, котрий можна поставити епіграфом до величних трагедій Шекспіра:

Стомившись, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забила в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості — ганебний суд,

І злу— добро поставлене в служниці.

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума в руці.

Стомившись тим, спокою прагну я.

Та вмерти не дає любов моя.

 

Що робить нестерпним життя Шекспірівського героя?

Якими почуттями пройнятий цей сонет?

Як прийом контрасту допомагає викрити соціальну несправедливість тогочасного суспільства? Як оцінене життя простолюду й можновладців? Чи гідно цінувались у суспільстві моральні чесноти: вірність, дівоча честь, досконалість і добро?

Якою була доля митців та інших талановитих людей? Навіщо автор використовує прийом анафори —лексичної і синтаксичної?

Що ж допомагає ліричному герою протистояти мерзенностям світу зла?

У чому подібність І відмінність 86-го сонета І монологом Гамлета «Бути чи не бути...»?

 

Учитель. 66-й сонет— гнівна дійсність несправедливого

суспільства, що руйнує особистості, мрії, таланти й життя людей. Ліричний герой вступає у конфлікт з жорстокою реальністю, це породжує в нього глибоку ненависть до зла, підступу та лицемірства і, на жаль, сумніви у можливості гармонійних стосунків. За словами О. Анікста, шекспірівський герой, «проходячи через великі душевні випробування, страждає, і з часом його дух загартовується: він приходить до розуміння життя людей у всіх його складностях і суперечностях. Йому трапляється помилятися, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну висоту».

Підводячи підсумок вивчення сонетів Шекспіра, учні доходять висновку, що митець значно збагатив тематику й поетику цього жанру, утвердив його новий різновид — три 4-вірші і заключний 2-вірш. Віршовий цикл «Сонетів» — це ренесансний гімн людині, її духовності, розуму і красі, добру, дружбі, коханню. Як пророче звучать рядки 55-го сонета:

 

Надгробків царських мармурові плити

Переживе потужний мій рядок,

І образ твій, немов із міді литий,

У вічність перейде. Хоч воєн крок

Зруйнує все — і статуї, і трони.

Каменярами тесаний граніт.

Але твоєї із пісень корони

В тисячоліттях не забуде світ.

Ти смерті й забуття минеш дорогу

І, відшукавши путь в людські серця,

Вперед ітимеш із віками в ногу,

А ж доки дійде світ свого кінця.

І в день суду ти житимеш у слові,

В піснях моїх, що сповнені любові.

Сонети Шекспіра часто привертали увагу митців: на них написали музику Д.Шостакович, Д.Кабалевський, Б. Буєвський, М.Тарівердіев, С.Нікітін та ін. Перекладали їх українські поети: М.Славинський, П.Грабовський, І.Франко, М.Рильський, Д.Павличко, І.Костецький, С.Караванський, Д.Паламарчук.

 

У заключному слові вчитель каже:

 

Ми сьогодні долучилися до таємниць шекспірівських сонетів, спробували відповісти на низку поставлених запитань, які хвилювали не одне покоління шекспірознавців:

... Хто Є Шекспір ? Чи був він?

Білі руки підводять вчені — їм бракує слів.

Чи був він — той актор,

Чиї перуки

Вкривали наймудрішу із голів?

Хто є Шекспір?

А що таке безсмертя?

А як сонети збурюють світи?

  Митцеві часом необхідно вмерти,

Аби своє безсмертя віднайти,

 І хто глибінь тієї слави зміряв

Та правди, що чужа хитанню мод?!

  Народжує Шевченків і Шекспірів

  Як знак своєї вічності, Народ.

Художник перепони днів ламає,

  Якщо на світі гідно він прожив.

  Є дійові особи і немає

На світі непричетних глядачів.

 Високі думи час собою значать.

Стають вони, мов пасма вічних гір.

Був Гамлет.

Був народ англійський.

Значить,

Напевне був Шекспір.

(В.Коротич)

 

Домашнє завдання: вивчити напам'ять один з сонетів Шекспіра за вибором, написати твір-мініатюру на тему: «Які думки навіяла мені зустріч із сонетами Шекспіра».