Мета уроку: - повторити та узагальнити знання про основні ознаки тексту, - ознайомитись із поняттями «мікротема», «абзац»; - удосконалити навички визначати мікротеми, абзаци; - розвивати логічне мислення, аналітичні здібності, вміння зіставляти мовні явища, робити висновки; - виховувати увагу до слова, до традицій українського народу.
1. Прочитайте два уривки. До кожного з них доберіть заголовки. Уривок 1 За всіх часів і в усіх народів було найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Через століття пройшла ця давня, як і сама історія, оповідка: домашнє осідло тримається на двох хатніх кутах – печі і жорнах. Пісня порушує найтонші струни людини. (Осідло – житло, помешкання; жорна – пристрій для ручного помолу збіжжя)
Уривок 2 Було повір’я в Україні, що сорочка, вишита й подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а особливо близьким рідним: дитині, братові, чоловікові. Готуючись до весілля, дівчина вишивала молодому та його батькам сорочки. Виготовлений дівчиною одяг вважався високою формою уваги.
Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва. Візерунок та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими нитками, а також бісером, перлами, коштовним камінням. Цей вид мистецтва виник давно. Мабуть, ми ніколи не зможемо довідатися про те, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив всю красу оточуючого світу. Вишиванням в Україні займались майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода. Дівчата змагались між собою в майстерності вишивання. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок.
Український рушник - це не просто вишитий шматок полотна. У народі раніше говорили: «Хата без рушників - як родина без дітей». Рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх, щедрість, гостинність. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. У кожній родині, де підростала дівчинка, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними навіть хизувалася - гостям і сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. Дати рушника означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля. Візерунки на рушниках мають особливе значення - то ніби обереги від злої сили, від лиха.
Раніше свяченим рушником витирали дитину, щоб збити жар, зв’язували молодих, щоб завжди були разом. З ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Рушником зустрічали родичів і гостей, ним прикривали хліб на столі. З рушником проводжали людину в останню путь. І в наші часи український народ не розлучається з рушником - традиційним елементом оселі і святковим символом. Вишитий рушник прийшов з тієї ж сивої давнини, що й народна пісня. І тепер, дивлячись у ту саму давнину, ми бачимо не полотно з яскравими нитками, а долю українського народу, вишиту на ньому.