Тексти для диктантів, переказів аудіювання для учнів 7 класу.

Тексти для диктантів, аудіювання для учнів 7 класу.

 

Навчальний  диктант

 

Соромно перед соловейком

 

Оля й Ліда надумали сходити до лісу. Ішли та й ішли , в дорозі стомились та й сіли на траву перепочити.

Витягли з сумки хліб , масло , яєчка та й підобідають. Коли це на дерево сів соловейко і заспівав. Зачаровані його красивим співом , Оля й Ліда сиділи й боялися поворухнутись.

Аж тут він замовк.

Оля зібрала недоїдки й шматки газети , кинула під кущ.

Ліда зібрала недоїдки , загорнула в газету й поклала в сумку.

 – Навіщо ти зібрала сміття? – запитала Оля. – Це ж у лісі... Ніхто не бачить...

 – Соромно перед соловейком... – тихо відповіла Ліда.

(В.Сухомлинський)

 

Текст для диктанту

 

Працю вчителя ні з чим не можна порівняти. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє вогненному потоку металу. Хлібороб через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі. А вчителеві треба працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння. Буває, минають і десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя. Кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі. Сивина. Учителеві часто ніколи подумати про себе, бо змушений думати про інших. Праця педагога – це напружена праця серця і творчість розуму.

( В.Сухомлинський)

 

Переказ тексту художнього стилю.

 

Мета: вчити писати докладні перекази, усвідомлювати й запам’ятовувати подробиці тексту, передавати зміст, додержуючи композиції, використовуючи засоби виразності; виробляти навички докладно передавати текст на письмі; виховувати сталий інтерес до творчості Василя Сухомлинського.

 

«Що краще?»

Одна маленька дівчинка любила розпитувати :

 – Що краще – яблуко чи груша? Троянда чи косарик? М’ячик чи лялька?

Мама терпляче відповідала , але щоразу більше дивувалась. Справді, хіба можна сказати, що краще – м’ячик чи лялька, троянда чи косарик, кого ще звуть гладіолусом.

Коли це якось дівчинка питає :

 – Мамо , що краще – казка чи пісня?

 – А ти подумай, що краще – сонце чи небо? Як відповіси на це запитання, тоді скажу тобі, що краще – казка чи пісня, – усміхається мама.

Довго думала дівчинка й не могла нічого придумати. Дивилась на небо, на

ясне сонечко. Вони були прекрасні й нероздільні.

Після того дівчинка перестала питати, що краще. Вона тепер питала по-іншому: чим гарна казка? Чим гарна пісня? І мама залюбки їй відповідала.

(В.Сухомлинський)

 

Запитання:

 

Після опрацювання тексту потрібно опрацювати мовні засоби в такій послідовності:

1. визначити мовні засоби зв’язку абзаців;

2. пояснити розділові знаки у простих і складних реченнях;

3. знайти у тексті діалог. Як він записаний?

 

Текст для читання мовчки

 

Постелімо постіль дідусеві

 

У п’ятирічного Юрка – батько , мати й дідусь Микола.

Уранці батько йде на роботу , а дідусь вирушає в свою ранкову прогулянку.

Мама каже Юркові :

 – Ходімо, Юрко, перестелимо постіль дідусеві.

Юркові дуже, ой як дуже, ой як дуже подобається ця робота: дідусеві м’яко буде лежати в постелі й він усміхатиметься уві сні.

Вони з матір’ю знімають із дідусевого ліжка пухову подушку, вибивають її серед двору й знову кладуть на місце.

Одного разу Юрко з татком їздили на далекий острів серед Дніпра. Поїхали вони на світанку , цілий день мандрували тим островом , а повернулися додому вже увечері.

Повечеряли, лягли спати. Серед ночі мати чує: підвівся Юрко з постелі, сів на ліжку й хлипає:

 – Що з тобою, синку? – занепокоїлась мати.

 – Дідусеві постіль сьогодні й не перестелили?..

 – Ні... Так це ж один день... Нічого не станеться, – запевняла мати.

 – Але ж дідусеві твердо спати... Ви ж самі казали, що в нього кісточки старі і на фронті він поранений...

Ледве заспокоїла мати Юрка.

Наступного дня перестелили дідусеву постіль двічі – вранці і ввечері.

(В. Сухомлинський )

 

Тестові запитання до тексту:

1. Як звали хлопчика :

а) Микола;

б) Сашко;

в) Юрко.

2. Юркові було :

а) три роки;

б) п’ять років;

в) вісім років.

3. Юркового дідуся звали :

а) Степан;

б) Микола;

в) Дем’ян.

4. Вранці дідусь вирушає :

а) на роботу;

б) в магазин;

в) на прогулянку.

5. Продовжіть речення:  Мама каже Юркові:

 – Ходімо, Юрко…

а)  наллємо дідусеві чаю;

б) перестелимо постіль дідусеві;

в) почитаємо книжку дідусеві.

6. Юркові перестелити постіль дідусеві :

а) не подобається;

б) дуже подобається;

в) ніколи цього не робить.

7. Дідусь на застеленій постелі вночі уві сні буде:

а) плакати;

б) усміхатися;

в) кричати.

8. Юрко з татком їздив на далекий острів, який знаходився серед :

а) Дніпра;

б) Чорного моря;

в) Азовського моря.

9. Повернувся татко з Юрком з поїздки:

а) вранці;

б) вночі;

в) увечері

10. Юрко вночі плакав, тому що:

а) не повели його в цирк;

б) не дали батьки цукерок;

в) не перестелили сьогодні постіль дідусеві.

11. Мама казала , що :

а) дідусь дуже жвавий;

б) дідусь любить молоко;

в) у дідуся старі кісточки.

12. Наступного дня перестелили постіль дідусеві :

а) двічі;

б) тричі;

в) чотири рази

 

Під час такої форми роботи, учитель перевіряє рівень вироблених умінь і навичок читати швидко, а як відомо, уміти читати швидко, свідомо – це означає вчасно одержувати потрібну інформацію, володіти ситуацією, впливати на неї.

 

Запишіть речення, поставивши правильно розділові знаки. Спишіть і  запам’ятайте змістовні речення про бабусю, дідуся, прабабусю, прадідуся.

1. Для матері й батька ти завжди будеш дитиною, навіть тоді, коли тобі буде п’ятдесят , шістдесят років, а батькові й матері – сімдесят, вісімдесят і дев’яносто.

2. Якщо люди вважають тебе поганою людиною – це велике горе для твоєї матері і твого батька.

3. Берегти матір – значить піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя.

4. Батько – найрідніший, найдорожчий для тебе чоловік, в образі якого втілюється людська відповідальність за твою появу на світ, за кожний твій крок і вчинок.

5. Умій відчувати найтонші душевні порухи матері й батька.

(За В.Сухомлинським)

 

Прочитайте роздуми В.О.Сухомлинського про найважливіші норми моральності. Додайте свої судження, використавши при цьому такі звороти:

На мою думку…; я вважаю…; я переконаний…; я поділяю (не поділяю) погляди.

Ви живете серед людей. Кожен ваш вчинок, кожне ваше бажання позначається на людях. Знайте, що існує межа між тим, що вам хочеться, і тим, що можна. Ваші бажання – це радощі або ж сльози ваших близьких. Перевіряйте свої вчинки свідомістю: чи не завдаєте ви зла, неприємності, незручності людям своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які оточують, вас було добре. Подумайте, чи не завдаєте ви зла людям, роблячи приємне собі. Ось на шкільній алеї цвіте бузок. Вам хочеться зламати квітучу гілочку. Але якщо кожен задовольнить таке бажання, квітучий кущ перетвориться в оголене гілля. Людям нічим буде милуватися – своїм вчинком ви вкрадете у них красу.

 

Видатний український педагог В. Сухомлинський сказав: «Соромся порожнечі душі…» Що, на вашу думку, означає «порожнеча душі»? Чим слід сповнювати свою душу, щоб тебе шанували люди?

 

Запишіть речення. Виділіть у них іменники , що означають негативні якості людини. Скажіть, як вони проявляються. Як слід боротися з ними? Випишіть з речень синоніми й антоніми.

1. Скупість збіднює людину, перетворює її в егоїста і набувача.

2. Скнарість – егоїстична боязнь віддати частинку своєї душі іншій людині.

3. Жадібність породжує людиноненависництво, безсердечність.

4. Щедрість несумісна з марнотратством, міщанським прагненням похизуватися надмірною розкішшю, як бережливість несумісна з жадібністю.

(за В. Сухомлинський )

 

У сучасній методиці викладання української мови в середній школі твори розглядаються як вид тренувальних вправ – учні самостійно викладають власні думки, почуття, судження.

Твір виявляє:

•  загальний розвиток школяра;
•  рівень пізнавальної сфери;
•  багатство лексики і фразеології;
•  уміння викладати думки.

Шкільний твір може розглядатися :

•  як завдання;
•  як власна мета;
•  мета, яку поставив учитель.

У вужчому розумінні шкільний твір є навчальним, мовленнєвим, стилістичним, граматичним, орфографічним, літературним завданням. Написання твору означає синтез розуміння поставленого завдання і зовнішньої практичної діяльності. Складаючи твір, учень не лише застосовує добре відомі йому знання, уміння і навички, а також пригадує відомі йому раніше факти, події, які можуть пояснити думку твору.

У 5 класі можна запропонувати учням написати твір-фантазію «Іграшка, яка ожила». Перед написанням провести бесіду і зачитати оповідання Василя Сухомлинського «Вогнегривий коник».

 

Запитання до бесіди:

1. Що таке фантазія?

2. Чим фантазія відрізняється від брехні?

3. Для чого людям потрібна фантазія?

 

Вогнегривий коник

 

Вирізав батько Юркові коника з дерева. Та такого гарячого, баского. Б’є копитами коник, ось-ось поскаче.

Поставив Юрко його на вікно й ліг спати. Коли це бачить: підняв коник голову, затремтіла вогняна грива. Зіскочив з вікна Вогнегривий і пострибав по долівці.

Прокинувся Юрко, а коник знову на вікні стоїть. Підійшов хлопчик. Коник уже заспокоївся, тільки ноги тремтять та вогняна грива ще тепла.

 

Запитання до оповідання:

 

1. Чи був коник вогнегривий , як його вирізав батько?

2. Що допомогло хлопчику уявити його таким?

3. Пофантазуймо : раптом ви побачили такого коника , що б ви зробили?

 

Головними завданнями навчання української мови, визначених новою шкільною програмою, є:

•      формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів шляхом прилучення через мову до культурних надбань рідного народу і людства;
•      вироблення у школярів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях.

Велике значення на уроках рідної мови має використання системи усних і письмових вправ, спрямованих на формування активної, різнобічної розвиненої особистості. Тому для реалізації цих завдань ми звернулися до  творів відомого педагога Олександра Антоновича Захаренка, тексти яких наповнені невситимою жадобою до творення добра.

Добро – основна нормативно-оцінна категорія етики. Протягом віків викристалізувалась і склалась виправдана система формування моральної свідомості учнівської молоді. Формуючи зміст освіти, ми нерідко забуваємо, що молода людина потребує не тільки найбільш загальних уявлень про світ, його структуру, закони й рушійні сили розвитку й функціонування, але й визначення смислу свого життя й діяльності в світі. На жаль, сьогодні школяр часто відчуває себе незахищеним від зла. Олександр Антонович Захаренко це болісно переживав і говорив не раз,  що саме в шкільних стінах починається все, що може нас радувати чи непокоїти. Тому він дбав, щоб молода людина у школі зустрілась з добром, вдячністю.

На основі текстів творів Олександра Антоновича Захаренка можна запропонувати ряд вправ і завдань для учнів 7 класу, які спрямовані на зацікавлення вивчення шкільного матеріалу та розвитку в дитині загальнолюдських цінностей.

 

Робота в групах.

Учні розділяються на три групи і отримують різні частини одного тексту.

 

Завдання:

 – прочитати текст, підкреслити головні члени речення;

 – вказати якою частиною мови виражений присудок, на які запитання відповідає;

 – вкажіть тип і стиль тексту;

 – визначте тему і основну думку.

 

Прочитана книга

 

І. Кажуть, цікава книга, цікавий сюжет, маючи на увазі при цьому, що вона викликала, заінтригувала читача своєю незвичністю, нестандартністю, життєвою правдивістю і в той же час якоюсь новизною, невідомою тому, хто взяв в руки книгу. Якщо ж наперед відомо, як будуть розвиватись події в книзі, навіть при красивій мові автора, якщо таємничість, загадковість і непередбачуваність зникає вже після кількох прочитаних сторінок, кажуть, що книгу відкладемо на потім. Цікаву книгу читають «залпом», не зважаючи на сон і втому.

ІІ. Так і людина, як книга: пізнана і непізнана, загадкова і таємнича, проста, з сірими думками, примітивними поглядами і глибиною думки, суджень і аналітичного мислення.

Спасибі природі, що ми такі всі різні, як роз­маїття весняних квітів на луках чи узліссі. Для мене ідеал людини — це книга, яку хочеться весь час перечитувати, відкривати все нові і нові грані, не бачені і не чуті раніше. Прочитана дівчина чи хлопець без чарівної загадковості – нецікаві люди, часом набридають одне одному, припиняють дружбу, із закоханих одне в одного перетворюються в байдужих, а то й ворогів.

ІІІ. Кожна людина – то загадкова єдність, чарівність і неповторність. Діти і дорослі! Залишайтесь для своїх друзів хоч маленькими загадками все життя. Не спрощуйте стосунки до примітивізму і вульгарності. Навчіться своє життя, ваших друзів і близьких в будь-якому віці робити казковим, з елементами постійної видумки і творчості. В цьому величніша краса, ніж краса фізична, природна. А якщо духовна і фізична краса належить вам, то і ви, і ті, хто оточують вас, — щасливі люди.                                                                          (О.А. Захаренко)

 

 

 

 

 

 

Продовжуючи роботу учнів над вивченням дієслів, не зайвим буде звернути їхню увагу на роздуми О.А.Захаренка про важливість самостійності, для виховання в собі найкращих рис.

 

Завдання:

 – Списати текст;

 – підкреслити дієслова;

 – визначити форму дієслів.

 

Впевненість — головна риса вольових людей, їх ще на світанку життя мудрі батьки чи вчителі вчили мистецтву долати перешкоди, йти самостійно до мети. Якщо ж мама виконала домашнє завдання з праці — і син приніс п’ятірку, намалювала малюнок з біології, то цей самообман повернеться згодом повною безпорадністю, розгубленістю дитини в новій ситуації, невпевненістю в своїй силі і розумових можливостях.                                                               («Впевненість» О.А.Захаренко)

 

Деякі вправи зможуть не тільки покращити знання учнів але й нагадати про культуру нашої поведінки.

 

Завдання:

 – прочитати текст;

 – виписати дієслова, поставити до них запитання

 – визначити вид дієслова

 

Так, всі ці місця святі для нас, але є місце, яке ніколи ніким не можна осквернити, де говорять тихо, не шумлять, не грають в футбол, несуть туди квіти. Це кладовище. Пройде вербний, білий, великодній тиждень і наступить поминальний. Все село: хто може ходити, їздити — з самого ранку поспішатиме до могилок рідних, щоб при­гадати, поспілкуватися з рідними і знайомими. Побувайте на кладовищі заздалегідь, пофарбуйте огорожу, хрест, очистіть від бур’яну територію, посадіть квіти, встановіть лавочку. Тільки не забруднюйте прилеглий ліс, не викидайте сміття на прилегле поле. Соромно за всіх нас, які своїх предків шанують у «чистому смітнику».

(«Святе місце» О.А. Захаренко)

 

Завдання:

 

1. Чи знаєте ви, що таке поминальний тиждень?

2. Які ще святі місця у себе в селі ви знаєте?

 

І, звичайно, діти на уроках, як і після них, повинні опановувати загальнолюдські цінності, які допоможуть їм виховати в собі людину.

 

Завдання:

1. Виписати дієслова, поставити до них запитання;

2. Визначити вид, перехідність, дієвідміну.

3. Які ще людські цінності ви знаєте?

 

Порядність. Для дорослих людей це приємне слово, для дітей – байдуже. Порядність походить від слова порядок. Порядна людина – це та, яка в житті, побуті і на роботі дотримується установленого законом або людською мораллю належного порядку.

Порядність – це не лише зовнішній видимий порядок, а й внутрішній. Елементам порядності треба вчитися з дитинства. Порядність – це вихованість дитини, риса, яка залишається на все життя без коректування.

(О.А.Захаренко. «Загальнолюдські цінності»)

 

Завдання:

1. Уважно прочитайте текст.

2. Випишіть дієслова, визначте їх форму, вид, перехідність, дієвідміну, спосіб, час, особу, число, рід.

3. Знайдіть у тексті особливі форми дієслова (дієприкметник, дієприслівник), зробіть морфологічний розбір.

 

Совість. Про неї важко говорити, бо це поняття філософське та ще й суб’єктивне. Кожна людина вважає себе совісною, вкладаючи в це слово свій, нею визначений зміст… Але ж совість у людини або є, або її немає. Середини не буває. Совість – це психічний стан людини, в якому вона перебуває, коли не змогла дотримати свого слова, виконати обов’язок, змушена обманути.

 

Основна мета вивчення української мови полягає у формуванні свідомої, духовно-багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно користуватися засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіювання, читання, говоріння, письмо.

Необхідною умовою мовленнєвого розвитку є удосконалення читацьких умінь і навичок. Тому на урок розвитку зв’язного мовлення, а саме читання мовчки, пропоную такий текст О.А.Захаренка.

 

Свої вандали

 

Криниця, що знаходиться в альтанці, викопана в 20-х роках. До війни в ній стояв на всю глибину дубовий короб, а вже пізніше короб витягли і опустили в неї бетонні кільця. Вода в ній була настільки добра, місце вибране настільки зручне для всіх, що сусіди вирішили криницю залишити лише на старому місці. Вигін навколо криниці був устелений зеленим густим килимом споришу. Лише одне кілечко, радіусом метрів 3, було постійно витоптане каблуками, а більше босими ногами танцюристів. Полюбляли це місце в ті роки парубки. Це був в якійсь мірі центр села, і звідси завжди починалися перегуки кутків.

У 1932—33-х p.p. криниця була вперше освячена таємно корнилівським священиком. А коли наступили страшні часи голодомору, почали масово помирати і дорослі, і діти, до криниці за освяченою водою пізно надвечір приходили жінки, щоб набрати води додому. Священик обіцяв, що вода цілюща, врятує життя дитині. Якось жінка із-за Пастушки побачила, що нічим не може зарадити дитині, схватила її на руки, пригорнула до грудей і мерщій до криниці. Зачерпнула одного лише мулу (вибрали за день воду), піднесла до губ дитини, та пізно. Дівча — худенька крихітка — вхопило повітря і навіки заснуло. Закам'яніла на місці мама, разом з дитиною присівши. А за нею з'я­вився чорний хрест.

Більше 400 дітей (дві нинішні школи) не побачили світу, залишилися лише пам'яттю в своїх родичів, а здебільшого безпам’ятство тих років покрило все... А вчора вночі п’яна орава сахнівських молодиків потрощила штахети унікальної споруди — альтанки, що накривала криницю Пам’яті.

Що це — новоявлений вандалізм, протест? Чи дебільність сільського менталітету? Чи п'яна, роз­перезана сучасність?

 

Тестові запитання:

 

1. У яких роках була викопана криниця?

а) у 20-х рр..;

б) у 30-х рр..;

в) у 40-х рр. .

2. Що в ній стояло до війни?

а) бетонні кільця;

б) бетонні плити;

в) дубовий короб.

3. Вода була настільки добра, що сусіди вирішили:

а) викопати поряд нову криницю;

б) перенести на інше місце;

в) залишити лише на старому місці.

4. Вигін навколо криниці був устелений:

а) барвінком;

б) густим споришем;

в) густим товстунцем.

5. Чому це місце полюбляли:

а) тому, що всі ходили по воду;

б) проводили цікаві зустрічі;

в) був у якійсь мірі центр села.

6. Криниця вперше була освячена:

а) у 1917-18 рр.;

б) у 1932-33 рр.;

в) у 1941-45 рр. .

7. Почали масово помирати і дорослі, і діти:

а) коли настали роки війни;

б) коли настали роки голодомору;

в) коли почалася епідемія.

8. Священик обіцяв, що вода:

а) корисна для здоров’я;

б) рятуватиме помираючих;

в) цілюща, врятує життя дитині.

9. Що побачила жінка?

а) що дівчинка забилася;

б) що дитина захворіла;

в) що нічим не можна зарадити дитині.

10. Скільки дітей не побачило світ?

а) більше 300 дітей;

б) більше 400 дітей;

в) більше 500 дітей.

11. Хто потрощив штахети унікальної споруди?

а) будівники, щоб збудувати нову;

б) люди - хотіли збільшити будівлю;

в) п’яна орава сахнівських молодиків.

12. Вкажіть стиль даного тексту:

а) науковий;

б) художній;

в) публіцистичний.

 

У процесі навчання важливим фактором є розвиток пам’яті. Тому пропоную текст для навчального аудіювання.

 

Спогад

 

На стенді відмінників-медалістів чотири фото в рамочках чорного кольору. Прикро, але вони рано пішли з життя! Один із них Яценко Володя, наш сусід, батьківська хата якого недалеко від школи. Дивний учень був цей Володя. В молодших класах вчився добре, в середніх — на трійки, а в старших класах хлопця наче „підмінили". Навчався так, що всі учні, батьки та й вчи­телі заздрили його успіхам. Витягнув на срібну медаль. Ніхто й гадки не мав, що так трапиться. А трапилось. Упродовж двадцяти років з часу закінчення школи Яценком Володимиром учителі приводили учнів до стенду, що на другому поверсі, показували фотографію, розповідали про можливості людини, котра має силу волі і бажання досягти успіхів у житті.

Тоді медалісти, вступаючи до вузів, здавали профілюючі екзамени. Воло­дя готувався до вступу в медичний інститут, мав здавати фізику. Прийшов він до мене, щоб я перевірив, як він знає предмет. Я навмання відкрив одну сторінку, і хлопець зі знанням справи почав напам'ять розповідати текст. Я здивувався його можливостям, а для себе зробив висновок: «Буде ще один наш випускник студентом медичного вузу». Радий був, що так і сталося, раді були родичі, односельці, вчителі. Все-таки свій лікар буде. Подумували про будівництво дільничної лікарні в Сахнівці, спроектували будинок і квартири для майбутніх лікарів.

Та наші плани і мрії не здійснилися. Спочатку перебудова. Потім Чорнобиль. Не обминув він і Володю. Як лікаря забрали. Будучи патріотом з дитячих літ, не жалів себе для людей. Напевне, зайву дозу радіації прийняв. Списали. Лікувався недовго. Дружина від нього відмовилась, знайшла іншого.

Діти дуже любили батька. Любили, як він вигадував якісь казки, розповідав цікаві історії. Для них такі вечори були щастям.

А потім звалила недуга, переїхав до матері, тут його й поховали на сахнівському цвинтарі. Злі язики подейкували, що хлопець спився, а насправді це не так. Після Чорнобиля він працював рентгенологом, одержав смертельну дозу опромінення через поломку якогось апарата. Перед смертю відвідав школу разом з дітьми, побував біля стенду, сказав: «Як швидко промайнули роки, але для мене вони були щасливими».

А ось рядки, вміщені під його фотокарткою: «Володя! Я знав тебе ще шко­лярем, знав і перед смертю. Хай ці таємниці залишаться між нами, якщо зустрінемось на тому світі. Але я б хотів, щоб для власних дітей ти назавжди залишився зірочкою, до якої йдуть усе життя, яка освічує своїм яскравим світлом шлях у майбутнє, яка спонукала тебе завжди робити добро людям. І не запізнитись!»

 

Тестові завдання:

 

1. Фото висіли на стенді:

а) відмінників у навчанні;

б) відмінників-медалістів;

в) переможців олімпіад.

2. Рамочки фотографій були:

а) червоного кольору;

б) золотистого кольору;

в) чорного кольору.

3. Скільки років минуло з часу закінчення Володею школи:

а) десять років;

б) двадцять років;

в) тридцять років.

4. Про що розповідали вчителі, проводячи учнів до центру:

а) про великі досягнення;

б) про великий потенціал;

в) про силу волі і бажання досягти успіхів.

5. Що того часу здавали медалісти, вступаючи до вузів:

а) тести;

б) проходили співбесіду;

в) профілюючі екзамени.

6. Чому здивувався учитель, перевіряючи знання Володі:

а) його можливостям;

б) його знанням;

в) його поведінці.

7. Про що подумували в Сахнівці:

а) побудувати нову школу;

б) будівництво дільничної лікарні;

в) будівництво сільської бібліотеки.

8. Мрії не здійснилися, тому що:

а) не вистачило коштів на будівництво;

б) настали важкі часи перебудови;

в) спочатку перебудова, потім Чорнобиль.

9. Володя з дитячих літ був:

а) патріотом;

б) винахідником

в) трудівником.

10. Діти любили батька за те, що:

а) він постійно привозив подарунки;

б) вигадував казки та розповідав цікаві історії;

в) возив на екскурсії.

11. Після Чорнобиля він працював:

а) хірургом;

б) рентгенологом;

в) травматологом.

12. Де перед смертю побував Володя?

а) в лікарні;

б) в церкві;

в) в школі.

 

Текст для контрольного диктанту з української мови за твором О.А.Захаренка.

 

Хто знає

 

Росте у дворі лікарні сосна. Старезна, з кри­вим понівеченим стовбуром, відхилилась від стіни і мовчки вкотре перелічує свої роки. Ніхто не пам’ятає, чи їй за 60, чи за 80, але старожили стверджують, що такою її пам'ятають ще до війни. Скільки горя вона перебачила, скільки смертей, сліз промочило її коріння! Воєнні осколки давно поховала в своєму тілі, посохли, повідпадали нижні міцні гілки, а вона все тягнулась і тягнулась до неба, до сонця. Кілька разів приходили якісь господарники спиляти сосну  - хворі не дали: «Вона для нас — як символ, як надія на життя. Подивимося з палати на вічну єдність природи і людини — і заспокоюємося під шелест її гілочок». Лікарню добудували. П’ять поверхів стало. Скинула сосна знову свої сухі віти, зачах­ла, почала повільно помирати — не дотяглась до неба. Та раптом чудо: минулої весни небачено зазеленіла верхівка далеко вище рівня п’ятого поверху. Та така вже елегантна, пухнаста, свіжа, рясна — ну, просто, небаченої краси. Таку б лише на центральній площі прикрасити блискучими іграшками або в залі для дітвори. Ні! Ні! Не тре­ба. Вона б втратила свою природну красу.

Розмовляє нині сосна з вітрами, кохається з дощами і час від часу прислухається, про що го­монять люди там, внизу. Чи не йдуть з пилкою. Може, й справді час послужити їм дошкою, теплом вогню соснових дров в каміні чи штахеткою в огорожі. Хто знає?