Тексти для контрольних диктантів для 8 класу

Відділ освіти ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ Рудківської міської ради

ВОЩАНЦІВСЬКий ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ І-ІІ СТУПЕНІВ                                                                     РУДКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ САМБІРСЬКОГО РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Вчитель української мови

та літератури

Галина Озимко

с. Вощанці

Тексти для контрольних диктантів для 8 класу

НА ДОПОМОГУ ВЧИТЕЛЮ

Критерії оцінювання правописних (орфографічних і пунктуаційних) умінь учнів

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є контрольний текстовий диктант.

Перевірці підлягають уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила та словникові слова, визначені для запам'ято­вування; ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих пра­вил пунктуації; належним чином оформляти роботу. Перевірка здій­снюється фронтально за традиційною методикою.

Диктант, як і визначено чинною програмою, оцінюють однією оцінкою на основі таких критеріїв:

- орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково;

- помилка в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, уважається однією помилкою; помилки на те саме правило, але в різних словах, уважаються різними помилками;

- розрізняють грубі помилки й негрубі (винятки; написання ве­ликої літери в складних власних назвах; правопис прислівників, утворених від іменників з прийменниками; заміна одного розділо­вого знака іншим); дві негрубі помилки вважають однією грубою;

- за наявності в диктанті більше п'яти поправок оцінка зни­жується на бал;

- орфографічні та пунктуаційні помилки на правила, які не включені до шкільної програми, виправляють, але не враховують. Також не вважають за помилку неправильну передачу так званої авторської пунктуації.

Нормативи оцінювання диктанту

1.

Про що говорять квіти

Слово «букет» увійшло в побут у сімнадцятому столітті. Спочатку букети складали з прянощів: кропу, селери, петрушки, кмину. Гості дарували їх господині, а вона прикрашала ними страви. Згодом букети почали робити з квітів. Зародилася і мова квітів, з'явився і словник, що містив необхідні відомості для з'ясування стосунків мовою квітів. Так, азалія означала сум, викликаний самотністю, кількість бутонів гіацинтів вказувала день зустрічі, а число дзвіночків - час побачення. Ротики символізують славу, волошки - довір'я, конвалії і бузок - оновлення, лілея - чистоту. Гілка олеандра означає: я зачарований тобою. Жовта троянда запитує, чи щире кохання.

Фіолетовий колір символізує дружбу, велич, розкіш. Це в Європі, а в Японії - сум, біль. В англійців незабудка означає любов, в Україні - пам'ять. Червоний колір - символ життя, любові; рожевий - молодість; жовтий означає шлюб, щастя; зелений - надію, спокій; синій - вірність, чорний - траур; білий - то чистота, цнотливість.

(Із календаря) (133 слова)

2.

Осінь

Довкола мовчала, упокорена осінню, земля. Мовчали ліси і гаї, прибиті легкою позолотою; німували озера й ставки, підставивши свої плеса, блис­кучі і спокійні, журавлиним ключам, що падали з неба, зі своєї перелітної дороги. Ранкові тумани над нею колошкали посвистом крила диких качок, крякання птахів. Десь в очеретах бив хвостищем по воді старезний сом (а може, то був добрий Водяник?). Смугаста щука, прудка, з гострими зубами, легко хапала линків і карасів, зледачілих від ситості. Зелені жаби також зле­дачіли під осінь, мовчки перестрибували по багнистому купинню, тоскно вдивляючись у цей незбагненний зелений світ. Осінь нагадувала про втому життя, і людині хотілося впасти на купу пахучого сіна й заснути. Але треба йти, добиратись до човна і перепливати річку на другий берег - ген за тума­ни. Земля мов би прикрита золотистим ранковим серпанком туману. Але дихається легко, бо густий прохолодний трунок трав бадьорить дух, п'янить голову, вигострює зір.

                                         (За Р. Іваненко.) (141 слово.)

3.

Безцінний дар

Ліси - безцінний дар природи. Вони є надійним захисником полів. Це вони пом'якшують клімат, поліпшують водний режим полів, захищають їх від суховіїв і пилових бур, а ріки і водойми - від замулювання та переси­хання.

Ліс - це чудова лабораторія, гігантська фабрика цілющого повітря. Це легенди наших міст і селищ. Для кожного з нас перебування в лісі - це свя­то. У лісі завжди піднімається настрій, відчувається прилив енергії, бадьо­рості.

Ліси, парки, сквери - це не тільки зелена окраса. Вони мають і важливе лікувальне значення. Саме тому більша частина санаторіїв, будинків відпочинку в лісах або біля них.

Особливо корисне повітря соснових лісів і дібров, які є найулюблені­шими місцями туризму та масового відпочинку. Люди дістають велику на­солоду від перебування в лісі протягом року. Він завжди вабить до себе сво­єю тишею, красою та свіжим, чистим повітрям.

(Із книги «Дари лісів».) (126 слів.)

4.

Перший сніг

 Нарешті випав сніг - м'який і сліпучо-білий. Вечір. Тишина... Така по­вна, спокійна тишина, яка буває тільки зимовими вечорами. Зачарована ти­ша. Світ ніби який містичний, такий, якого ніколи не буває весною, літом, восени. На снігу скрізь блакитні плями; де-не-де горять іскри, коли сонце кине один із прощальних своїх поглядів. Десь гуде дзвін. Білі віти простяглись, ніби волохаті лапи білих звірів.

Ліс - гордо-урочистий. Хтось пройшов по ньому, махнув чародійною паличкою - і ліс зробився викуваний із чогось білого; може, з того ж, що оті небесні хмари, кучеряві й химерні.

Смеркає.

Вибігли із-за кущів два молодих зайчики, що вперше бачать сніг. О, як він їм подобається! Білий, м'який, пухкий сніг ... Як весело заритися в ньо­му і так само гуляти у тій нірці.

Перший сніг - краса невимовна, відчуття невимовні...

                                 (М. Рильський.) (127 слів.)

5.

Ой радуйся, земле

На небосхилі день у багряному світлі догоряє.

На засніжену землю лягає сизий присмерк. Чиїсь спізнені спішні кроки по дорозі... Десь хриплий урваний гавкіт собак... І тиша... Рип намерзлих дверей. До світлиці господар повагом входить. У руках в'язанка сіна і сніп пшениці. Тільки не звичайний це сніп, а «дідух». Він - символ хліборобсь­кої нації, тисячолітня традиція, зроджена в сивій давнині. Тому й почесне місце для нього на покуті під образами...

Вже зійшла зірка на небі. Не звичайна ця зірка, а Святвечірня. І зачинається дія. Білим обрусом стіл застеляють, калачі кладуть і свічку ставлять.

На столі кутя, приправлена маком і медом...

Ось ідуть колядники із «звіздою», «козою» і вертепом. «Добрий вечір тобі, пане господарю. Радуйся...» - гримлять здорові парубоцькі голоси. І так - цілу ніч. Аж у досвітню годину загомонить великий дзвін на церковній дзвіниці і сповістить усьому світові радісну новину: Син Божий народився.

                                    (За М. Сокольським) (139 слів). 

6.

Стежка

По цій дорозі прекрасно не йти, а бігти в школу, гупаючи свого това­риша в спину сумкою, а потім ловлячи ту сумку десь у гущині між рядками соняшників чи кукурудзи.

Ця польова стежка - літня, осіння, зимова - кожного разу інша, кожно­го разу з новими пригодами й тайнощами. Не раз, ненароком зупинившись, ти схиляєшся над лункою чи борозною і приголомшено дивишся. Ще вчора тут була гола рілля, а сьогодні вже пнуться до сонця тугі блідо-зелені стріл­ки. У цих пагінчиках (важко навіть уявити собі) спить високе, на зріст лю­дини, гнучке й вусате стебло жита, яке колись хилитиметься від важкого налитого колосу. У зародку ще спить стебло, та ось під вітрами та теплим дощем воно розів'ється, розгорнеться, викине листя, настовбурчить зелене густе остюччя. А потім жито заколоситься, потім пожовтіє, й настане пора жнив.

Потім літо поверне на осінь, і в степу стане тихо й порожньо. Все хова­ється, відлітає, прищулюється. Тільки сіріють наїжачені стерні під холод­ним високим небом ...                   

                               (В. Близнець.) (151 слово.)

7.

Левада

Левада лежала в напрочуд гарному місці, над ставом. Став обмежував леваду з одного боку, з другого боку - обкопана канавою, яка заросла тра­вою та бур'яном. Понад канавою росли молоді верби, з двох інших сторін - од дороги та пастівника - відгороджена огорожею, новенькою, у дві тичини. На леваді росла отава, густа, ярко-зелена, у якій голубіли та жовтіли квіти (серед них я знав лише одні - підморельник), вони пахли медяно і п'янко. Їх запах поглинав усі інші, слабші і незнайомі.

Робота моя була дуже легка: я стеріг, звичайно, траву. Але хто зва­житься викосити чужу траву? Скотина також не може сюди забрести, бо ж левада огороджена.

Спорудив собі такий-сякий курінь з гілок і дрімав у ньому або сидів над ставком, дивлячись, як сплескує риба, або думав про життя. Я думав про те, що жити потрібно, не віддаючись на волю великих пристрастей, без ненависті й без хворобливої любові, споглядати світ і брати собі душу.

                                 (За Ю. Мушкетником.) (154 слова.)