2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Тексти для самостійного читання.

Про матеріал
Даний матеріал містить добірку текстів відомих авторів. Матеріал доступний для даної вікової категорії. Під кожним текстом прописано кількість використаних слів. Досить зручно використовувати для перевірки навичок читання або аудіювання. Тобто завдання легко трансформувати під себе. Містить твори природничого циклу.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

Для учнів 2-3 класів

Ледача подушка

Маленькій Яринці треба сьогодні рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся:

- Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, лягати спати так, щоб хотілося вставати i йти до школи.

- Це подушка в тебе ледача, - відповів дідусь.

- А що ж їй зробити, щоб вона не була ледачою?

- Знаю я таємницю, - пошепки сказав дідусь.

- Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками - вона і не буде ледачою.

- Справді? - зраділа Яринка.

- Я так i зроблю завтра.

 Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити.

 Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку - та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко - та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається. (146 слів)

                                                                                              В. Сухомлинський

 

Здрастуйте, дорогі гості!

Морозний вітер січе в обличчя. Намело цілі кучугури  снігу — січневого снігу. Важкувато стало жити на світі пташкам, що зимують у нас. Але вони не дуже журяться. Ось, весело цвірінькаючи, хвилясто пролетіла зграйка жвавих красенів-щигликів, чижів і коноплянок. Помчали  щодуху  десь на лопухах, вільхах чи берізках поснідати  смачним насіннячком.

А яке гарне деревце горобини! Ніби його прикрасили, як новорічну ялинку. Чудові, спокійні червоногруді снігурі обсипали його і ягідками ласують. До чого ж красиві пташки! Їх називають північними папугами.

Це наші зимові гості. Вони прилетіли з далекої півночі, щоб тут перебути зиму. Бо там вона сувора, люта. Прилітають до нас гостювати і червоногруді, в червоненьких шапочках чечітки та коричнево-золотисті юрки.

А ми в саду поставили їдальні для пташок і підгодовуємо їх. Прилітайте, дорогі гості, поласувати коноплею, просом, льняним та гарбузяним  насінням, ягодами горобини і калини! (137 слів)

                                                                               О. Копиленко

 

Антон і Харитон

Жили на світі Антон і Харитон. 

-   Давай з тобою дружити, – сказав Харитон. – Усе ділитимемо навпіл – і горе, і радість. 

- Згода, - сказав Антон, - коли поруч друг, жити  легше і веселіше.

Йшли вони якось полем. Сонце палить. А сховатися ніде – ні деревця, ні кущика. 
- Дай мені свого бриля, - сказав Харитон, - а то мені дуже голову припікає. Сонце почало і йому пекти в голову, але Антон подумав:    «Нічого, потерплю. Зате Харитонові добре!»

Раптом набігла величезна хмара, линув дощ.

- Давай мені скоріше свого плаща, - закричав Харитон, - хіба не бачиш, що твій друг мокне? 

Антон віддав йому плаща. Дощик поливав Антона. Але він думав: « Ну, що ж, заради дружби і помокнути можна». Закінчився дощ, засяяло сонечко. Харитон віддав Антонові його плащ і бриль. 

- Візьми, - каже він, - а то мені нести важко.

Антон узяв мокрий плащ і мокрий капелюх. І замислився. Тим часом друзі дійшли до перехрестя. 

- Тобі куди? – запитав Антон.

- Мені ліворуч, - відповів Харитон. 

- Ну, а мені праворуч, - сказав Антон. 

- Так ми ж хотіли разом іти! – Закричав Харитон. – Ми ж друзі з тобою!

Але Антон ішов усе далі й далі. Жодного разу не озирнувся. ( 180слів)

Л. Воронкова.

Гаряча квітка

Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

 Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона побігла до мами й радісно сказала:

-Мамо, червона троянда зацвіла.

Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним.

З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно.

Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.

Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло. Вітер затих. Сніжинки м’яко падали на землю, а потім перестали падати.

Мама з Олею пішли в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилася сніжно – білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали крапельки роси.

-Вона гаряча, їй не страшно, - промовила Оля й радісно усміхнулася. (141 слово)

                                                                                       В. Сухомлинський

Бджілки на розвідці

Настала весна, сонце зігнало сніг з полів, у пожовклій травичці з'явилися свіжі яскраво-зелені стебельця, бруньки на деревах випускали молоде листячко.

От прокинулася й бджілка від свого зимового сну, прочистила очиці волохатими лапками, розбудила подруг. Виглянули вони у віконечко — дізнатися: чи зник уже сніг, лід, і холодний північний вітер?

Бачать бджілки, що сонечко світить весело, що скрізь тепло. Вибралися вони з вулика і полетіли до яблуньки:

— Чи нема в тебе, яблунько, чого-небудь для бідних бджілок? Ми цілу зиму голодували.

— Ні, — каже яблунька, — ви прилетіли занадто рано. Мої квіти ще заховані в бруньках. Спитайте у вишні.

Полетіли бджілки до вишні:

— Люба вишенько! Чи нема в тебе квіточки для бідних бджілок?

— Завітайте, любоньки, завтра, — відповідає їм вишня.

— Сьогодні ще нема на мені жодної відкритої квіточки.

Полетіли бджілки до тюльпана. Заглянули в його яскраву голівку, та не було в ній нектару.

Сумні та голодні бджілки хотіли вже додому повертатись, коли враз побачили під кущем маленьку темно-синю квіточку: це була фіалочка. Вона відкрила бджілкам свою чашечку, повну запашного солодкого соку.

Наїлися, напилися бджілки і полетіли додому радесенькі.  (175 слів)

                                                                                         За К. Ушинським,

Як діти яблуньку врятували ?

Усім весело та радісно навесні, тільки молода яблунька у  садку  сумна стоїть. Що їй, бідній, робити?

Ось що з нею трапилось.

Стояла вона торік весела, в зеленому листі, а між листям ховалися червоні яблука. Смачні були яблучка, і сама вона струнка, пишна. Діти її дуже любили.

Літав довкола неї маленький  метелик... Такий гарний, і подумати не можна було, щоби від такого гарного метелика та така велика шкода сталася.

Подобалася й метеликові красуня-яблунька ,і він відклав у її листячку яєчка.

А з яєчок вийшла гусінь. Тут якраз настали вже морози. Наплела собі гусінь гніздечок на зиму.

Аж ось і весна. Випустила наша яблунька бруньки, а тут повилазила погана гусінь з гнізд і почала в'їдатися в бруньки .  Сумує яблунька.

Гуляли в садку діти. Підбігли до своєї улюбленої яблуньки.

— Дивіться! А що воно там таке? — кричить Галя.

— Наче гніздечка маленькі. І багато їх, багато!

Підійшла вчителька, подивилась .

— Е, діти, негаразд з нашою яблунькою. То гусінь наплела собі гніздечка,  і об'їдає бруньки. Треба швидше наш садок очистити, а то пропаде

                                                                            (167 слів)

                                                                                          К. Малицька,

Нічия квітка

Сьогодні в школі святковий день. Зібралися всі школярі, щоб приготувати свої класні кімнати до занять, бо завтра починається  навчальний рік.

Біля колодязя — десять нових горщиків. У кожному — квітка! Це для класів. Десять класів — десять квіток. Поруч з десятьма новими горщиками стоїть ще й маленьке горнятко — старе, вилиняле. І в горняткові тому поса-

джена маленька, квола квітка.

Учні рознесли нові горщики з квітами по класах. Поставили на вчительських столах. Стало в класах затишно — немов у домівці, поруч з матір’ю.

А маленьке горнятко з кволою квіткою залишилось біля колодязя. Кому потрібна маленька, слабенька рослинка — кілька листочків.

Шкода стало Вірі-першокласниці маленької квітки. Й горнятка старенького жалко. Взяла Віра горнятко з кволою квіткою, понесла до свого класу, поставила на вікні в куточку, полила.

Вчителька запитала дітей:

— Чия це квітка? Якого класу?

— Нічия, — відповіли діти, вона залишилась біля колодязя, а Віра взяла її і принесла...

— Це моя квітка, — сказала Віра. — Хіба може бути квітка нічиєю? ( 150 сл.)

                                                           В. О. Сухомлинський

 

Куди ховається робота?

Дівчинка вирішила після вечері помити посуд.

  •              Мамо, — сказала вона, — тепер я завжди допомагатиму тобі.

Мати була зворушена. Вона пригорнула до себе доньку.

  •             Гаразд. Якщо так, донечко, тоді завтра перед моїм повернен­ням додому зроби щось у хаті. Що саме — побачиш сама.
  •              Добре, мамо, я все зроблю !

Вранці  мати пішла на роботу. А дівчинка побігла до подружок. І раптом згадала про свою обі­цянку все поробити вдома.

  •             Вай, пропала моя голівонька! — вигукнула вона. Дівчинка сто­яла у дворі і дивилася на всі боки.  Але чомусь її очі ніякої роботи не  побачили. Якби їй кинувся у вічі віник, вона підмела б у двору, попався б совок — прибрала б сміття, ганчірка — помила б підлогу .

Раптом вона побачила  на веранді ляльку. Дівчинка взяла її і по­чала гратися.  Увечері, вся сім’я зібралася в будинку.  Неня запитала:

  •              Ну, що ти сьогодні, донечко, встигла зробити ?
  •             Вай, — відповіла дівчинка, — я  не знайшла роботи. Коли ти пішла з дому, то заховала усі роботи!
  •             Як це так вийшло? Мітла і совок під ґанком, ганчірка - на цвяшку. Тобі треба навчитися самій знаходити роботу.

Наступного дня дівчинка знайшла собі роботу: підмела у дворі, викинула сміття, помила підлогу. Отак вона навчилася допомага­ти мамі.

                                                                                           (186 слів)

                                                                                                Ш. Сагдула

Їжачок

Зустрів я нещодавно в лісі двох хлоп'ят. Валько і Петько звати їх. Близнята. Відмінники. Одним словом — розумні хлопці.

У беретику одного з них зненацька щось заворушилось.

  — Їжачка знайшли! — радісно повідомили брати. — Несемо його додому, нехай перезимує в теплі-добрі. А навесні віднесемо його до лісу і випустимо.

  — Де ж ви його на зиму поселите? — перш за все поцікавився я.

  — У куточку під  теплою батареєю! ― впевнено відповіли брати.

  — Друзі мої дорогі, — не втримався я. — Вашому знайді не треба такого тепла на зиму. Він повинен під корчем десь у лісі в м'якому кубельці заснути, і тоді той сон буде міцним і здоровим , бо завірюхи його колисатимуть. А у вас, напевно, телевізор гримить допізна чи музика грає.

  — Еге ж, — знітився Петько.

  — Хотіли ж як краще... ― прошепотів Василько.

Хлопці почухали потилиці та з деяким жалем відпустили їжачка. А  він, не гаючись, чкурнув у хащі і зник.          (140 слів)

                                                                                                    Г. Труфанов

 

Мишка, кіт і гарбуз

Якось надвечір упіймав кіт мишку.

— Що зі мною буде? — забідкалася мишка.

— З'їм тебе! — сказав кіт.

— А що ти сьогодні їв на сніданок?

— Мишу.

— А на обід?

— Теж мишу, — муркнув кіт і примружив зелені очі.

— А на вечерю будеш мені ти.

— Ой, як нерозважливо! — похитала головою мишка.

— Ти безперервно їси однакову їжу. От і заподієш своєму здоров'ю шкоду. Тобі неодмінно потрібно покуштувати чогось іншого. Ну хоч би й гарбуза.

Кіт злякався за своє здоров'я і сказав:

— Гарбуз великий та несмачний. Як його їсти?

— Віднеси мене до гарбуза, — мовила мишка.

 — І я охоче покажу тобі, як це робиться.

Кіт узяв мишку за шкірку і поніс.

— Ти тільки не думай, що я відпущу тебе, — мовив він суворо. — Після гарбуза все одно візьмуся за тебе.

— Будь ласка, — посміхнулась мишка.

І вона почала показувати котові, як їдять гарбуз, її гостренькі зуби запрацювали швидко-швидко, і кіт незчувся, як мишка прогризла дірку й шаснула в гарбуз.

— Ов-ва! — здивувався кіт. — Гарбуз проковтнув мишку! Добре, що я не став його їсти. А то він би ковтнув й мене.

І кіт боязко відійшов геть. (178 слів)

                                                                                                        Е. Рауд

Чому почервонів Сергійко

Погожий вересневий день радував теплими сонячними промінчиками. У барвистому осінньому листі радісно підстрибували сонячні зайчики. Та й так вже весело вони бавились, що навіть суворий дубисько стиха усміхався у кошлаті вуса! А берізки, гарно вбрані у золотисті шати, вже налякались першого ранкового холодку і сховали свої білі ніжки у пожовклу травицю.

Серед оцих миготливих барв осіннього лісу, посеред затишної галявини, зручно вмостився кущик шипшини. Щодня лісові птахи прилітали до нього, гомінливі пустуни-горобці гойдались на шипшинових гілочках, а найхитріші з-поміж птахів могли вправно поцупити кілька багряних ягідок. Весело було шипшині, весело й птахам.

Та одного ранку прийшов до лісу Сергійко. Виламав з шипшини прута і, вимахуючи ним, мов шаблею, позбивав яскраві ягідки, порозганяв веселих горобчиків. Зажурилась шипшина. Принишкли пташині дзвінкі голоси. Зіщулились берізки. «І чому це так тихо й невесело стало?», - запитав сам у себе Сергійко. Справді, куди поділися птахи?

Подивився хлопчик на полум'яні ягідки, які тепер лежали на землі, і почервонів...(153 слова)

                                                                                       А. Ткаченко

Бабине літо

Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься – тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів. Та що там казати: роботи по вуха. Бо й треба поса- дити, пересадити, розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає, де літо було.                                   Зібралися жінки на раду. Вирішили вирядити до цариці Осені посланицю – чесну і працьовиту дівчину, щоб переказала Осені їх вічний жаль і попросила полегшити клопоти. А жила цариця Осінь не далеко, не близько, а за сімома горами, за п’ятьма лісами, за трьома річками. Та й дорога була довга і  небезпечна. Тож жінки порадили дівчині завжди бути обачною, не спокушатися на жодні зваби! Йде, йде дівчина. Дорогою вона мала багато пригод, але щасливо дісталася до цариці Осені. Передала їй прохання жінок: продовжити восени два-три тижні літа, щоб встигнути зібрати врожай.

- Гаразд! – сказала цариця Осінь.

– Кожного року від тепер буде ще тепла пора, і назвете її «бабиним літом». Я подаватиму вам знак, що йде «бабине літо», літаючим по полях павутинням.      (179 слів )

docx
Додано
16 березня
Переглядів
289
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку