Текстовий документ Поезія Майдану
Поезія Майдану
Епіграф:
«Хто вмирає в боротьбі –
в серцях живе повіки!»
Така важка дорога до весни
Така важка дорога до весни,
Терпка зима фарбована в багряне...
Чи згасне, врешті, полум'я війни
І чи світанок в ніч твою загляне,
Народе мій? Під вибухи й дими
Твоїх синів, загорнутих у стяги,
Запеленали янголи крильми.
Гірка ціна народної звитяги...
І прапори, умочені у кров,
Вітри холодні шарпають, мов круки.
Голосять дзвони храмів і церков,
У відчаї здіймає в небо руки
Твоя Вітчизна: Боже, зупини
Оті криваво-варварські розправи!..
Така важка дорога до весни,
Такий оскал голодний і лукавий
Страшного звіра!.. Скільки ще життів
Тобі поставлять на жертовні плити,
Щоб ти, потворо, пив і сатанів,
Розсмакувавши кров синів убитих?
Гряде твій час: у кузнях душ людських
Кують мечі від Заходу до Сходу
І не врятують ниці байстрюки
Тебе від помсти нашого народу!
Алекс Пірс
Мамо…
Не плач, матусю, я ще повернусь,
У снах до тебе я прилину, мамо.
До рук твоїх тихенько притулюсь
І запечу свою криваву рану.
Моя матусю, пам’ятай повік,
Що правда завжди дорога ціною,
Що я помер як справжній чоловік,
Що я не здався, я пішов до бою!
Я знаю, мамо, як тебе болить
Твоя душевна, віковічна рана…
Тоді була всього одна лиш мить…
І тільки постріл від руки тирана.
Прости мене, матусенько, за все,
За горе й сльози, що приніс з собою.
І пам’ятай, ти пам’ятай мене…
Я не пропав, не зникнув! Я з тобою!
Оксана Максимишин-Корабель
Мамо, не плач, я повернусь весною…
(присвячую матерям загиблих героїв)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Станіслав Козачук
(учень 9 класу Глибоцького ліцею)
Небесній сотні
Закінчилась зима кривава,
Людей багато полягло…
І Україну вкрила слава:
Герої взяли під крило.
Повстанці впали за свободу,
Майдан усіх нас об’єднав.
Є дух і сила у народу:
Він їх століттями плекав.
Втік президент із Межигір’я…
Не повертайся, ти не наш
І, як повстанці України,
Життя за неньку не віддаш.
Уже весна не за горами,
І перемога швидко йде.
А ті кати біжать лісами –
Не заховатись їм ніде!
Ісопеску Т.М.
(Реваківці, Кіцманського району)
Кобзареві
Гомоніла Україна двісті років тому.
Нема правди, любі браття, для нас в світі цьому.
Розпинали рідну землю, кров лилася всюди.
Що ж ми бачимо Кобзарю, знову гинуть люди!!!
То не ворог нападає, а брати по крові,
Їх же ненька, рідна мати, зростила в любові.
Не в ярмі ми, не в кайданах, та не має волі…
Чи ж такої для Вкраїни вимолив ти долі?!
Встань, Тарасе, із могили, глянь на Київ рідний:
Збудували скрізь палаци, а народ наш бідний.
Заревів Дніпро широкий широкий, здригнулась Вкраїна,
Відпустила в небо Сотню наша Батьківщина.
Ось Майданівці – Герої, молоденькі квіти,
За свободу і за волю покинули діти.
Зустрічай же їхз Кобзарю, і гордися ними,
Заповіт твій пам’ятали і по ньому жили.
Гомонить знов Україна з заходу до Сходу:
Нема правди, нема волі вкраїнському народу
Юлія Туркевич
(Вашківецька ЗОШ I-III ст.)
Герої не вмирають
Герої не вмирають… Це я знаю,
Читала це в і сторії не разх,
Та думала, що лиш в далекім краї
Є люди, що дають життя для мас.
Герої вічні в памяті народній…
Тепер я розумію ці слова,
Бо бачила, як юнаки беззбройні
Йшли боронити волю і права.
Герої будуть кликати до правди,
До справедливості і кращого життя.
Небесна сотня полетіла в небо,
Щоб мали ми щасливе майбуття.
Анастасія Руссу
(учениця 11 класу гімназії №5 м.Чернівці)
Молитва серця
Я помолюсь за тебе, Україно,
За життя твоїх дітей, за щасливе майбуття,
За кожну краплину крові твого сина,
Що пішов туди, звідки немає вороття.
Я втрачаю слова - замість мене молиться серце.
Україна жива, але рветься на клаптики, рветься!..
Припаду до землі, що просякнута чорною кров'ю...
Я молюся, повір!.. Та не доста самої любові.
Братовбивча війна спустошує Всесвіт,
І щомиті згаса іще одна зоря.
Чи відпустять нам ці гріхи на останній мессі,
Чи згорим у вогні, так, як нині країна згора?
Я втрачаю слова - замість мене молиться серце.
Україна жива, але рветься на клаптики, рветься!..
Припаду до землі, яка просто хотіла любові...
Українці-брати! Я вас прошу: вже вистачить крові...
Анастасія Руссу
(учениця 11 класу гімназії №5 м.Чернівці)
Війна 21
Набухли від болю повіки,
А серце хтось щипцями стис.
Щоками - солонії ріки.
Душа вже не виплаче сліз.
Я більше сміятись не можу -
Зачинено завтрашній світ.
Хто знає, прокинемось вранці
Чи хтось прочита заповіт...
Стискають обценьками скроні,
Гаряче залізо - в лице.
Ховаєте погляд в долонях.
А ви сподівались на це?
Хрести на церквах та могилах
Співають майбутнім світам.
На небі - я вірю щосили -
Вже місце вготоване нам.
Бо я б не зуміла стояти
У вирі бунтівних подій,
Якби в голові не лунало
Однісіньке слово лиш: "Дій!"
"Сьогодні" відкриє нам "завтра"
Чи, може, стане кінцем.
Затягнуто хмарами правду.
А ви сподівались на це?
Я більше не можу вже. Годі!
Кричатиму я при народі,
На край, на державу, планету!
Хай чують митці та естети,
Міністри та президенти,
Міщанство, селянство, студенти:
Для чого живете ви, люди?!
Чому не боїтесь облуди?
Чому ви не прагнете миру?
Мовчіть. Лиш собі скажіть щиро...
Ця крапка не стане кінцем.
А ви сподівались на це?
Олексій Тичко
Барикади
Цей світ старий напевне вижив із ума,
Чи вже обридла всім байдужість сіра.
Впливає місяця зворотна сторона,
а може вибух розпачу й зневіри?
Нема прогнозів наперед, ні ворожби,
Дійшли до бою і до тиші миру.
Крихкий баланс, немов завис і як завжди –
Кому мечі, хтось миру хоче щиро.
Недосконалий світ це – бачив, чув і знав,
Не вперше на планеті барикада.
Дим чорний лине до небес, емоцій шал
В бою за гідність, а не за посади.
Пам’яті Небесної Сотні
Небесна сотня,хлопці оборони.
Як швидко в мить, нестало усіх вас.
Немов все так, як було усе вчора?
Та вже нажаль,вас не вернуть назад.
Йшов страшний бій,ви так як охорона
Усі боролись,на передовій!
Ви йшли вперед і були всі без зброї.
В серцях вогонь,утримати весь стрій.
Бо знали ви,стоять позаду люди!
Можливо більшість, з них були жінки.
І кожен знав, що він є сам героєм!
Не дати шансу, ворогу пройти.
Ми знаєм це,що Слава тим Героям,
Що в них в душі і в серці щось святе!
Та віра сильна,віра саме в БОГА.
І жодній силі, це не перейти!
Всі хлопці мужні впали за Ідею.
яка піднялась і не зупинить!
Так Україна, вся уже повстала.
Аж світ здригнувся, саме в одну мить!
Усім батькам,велика шана й Слава!!!!!
За всіх синів,загинувших в бою.
Майдане;-Стій нема права на зраду.
Щоб кожен ворог,за все відповів!
Вічная пам ять,всім нашим Героям!
Душі полягших,Господи прийми.
Нехай з небес,хоронить наша сотня.
Всіх їх на це, Святий благослови!
Вшануймо пам’ять,про цих мужніх хлопців!
Хто так любив,життя так як всі ми.
Всі матері,дітей хай научають!
Вічно живуть,всі ті, кого вбивають.
Герої є. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!!!
Моя весна сьогодні мовчазна.
Сердешна оніміла, безголоса...
На вітах вітер, дощ і омела,
Та яра стрічка болю у волоссі.
Лелеки повертаються домів
Із ношею невтішної розпуки...
Закутались у чорне матері,
Пішли сини у даль - на Божі луки.
То ж як ростити знову лелечат?
Як дарувати світлі душі світу?!
У храмі дзвони... (вкотре!) не мовчать,
Мовчить весна у пред'яві цвіту...
Накипiло
Накипіло, зболіло, вилилось
червоним на білий сніг,
то "слуги народу" цілились
у спину, аби не втік!
На Захід та Схід ділили нас,
і били ногами в пах,
хотіли в серця загнати нам
глибокий і темний страх!
Та вперто з колін встаємо ми,
стираючи кров зі щік,
розплатимось за невинного,
за знівечених калік!
За вбитих підступно снайпером,
за вмерлих від рук катів,
відплачуться "імператорам"
сльози гіркі батьків!
Роками нас звали "масами",
та гнули униз...воли!
Сьогодні ж у Київ трасами
летять молоді орли!
Зболіло, скипіло, вилилось
червоним на білий сніг,
Вкраїна у храмі молилася,
щоб Бог нас усіх зберіг!
Маріанна Задорожна
Вище неба
Зовсім вільна
Вище неба,
Подих вітру,
Погляд в себе.
Влада в тебе,
Сили треба,
Синє небо
Кличе Гебу.
Під вітрилом,
Сняться крила,
Зникло тіло,
Пута - стріли.
Юрій Федик
Із слів натешу стріли
Із слів натешу стріли,
Скерую в ворогів,
Хай вцілить в них уміло,
Мій справедливий гнів.
Нас розділяють вміло,
Вказівкою згори,
Народу ділять тіло,
На різні табори.
Політикам забава,
Кричати із трибун,
Пославши на розправу,
Людей за правий бунт
Політикам ж все рівно,
Їм гроші над усе,
Народ вірить наївно,
І їх на трон несе.
Народ не розуміє,
Що ворог – крикуни,
Що звуть себе – місії,
І прагнуть лиш війни.
Щоб брат пішов на брата,
За лозунги чужі,
Порадував цим ката,
Що точить вже ножі.
Одні хочуть в Європу,
А інші до Москви,
Тріщать чуби холопів,
Бо так народ наш звик.
Політики наш ворог,
Бо ділять хитро нас,
Наводять вміло морок,
Продовжують свій час.
Із слів натешу стріли,
Скерую в ворогів,
Хай вцілить в них уміло,
Мій справедливий гнів.
Пам’яті Небесної сотніТо не білі сніги, то птахи із чорними крилами,
То не сонце у небі, то сито із сірих хмар.
То не світло душі, то звірячі постріли в спину,
То не спів солов’їв, то відчаю чорний тягар.
Застигають пісні у глибокого суму безодні,
Білі ангельські крила здіймаються ввись в небеса.
Світять зорі очей героїв Небесної сотні.
Слава їх неустанно в кожному з нас воскреса.
В круговерті ідей, у солодких словах брехливих,
Де на кожне знайдеться час - суддя й адвокат.
Не буває чужих у втратах – криваво-жахливих,
Як здіймає на брата зброю вкраїнський брат.
Застигають пісні у глибокого суму безодні,
Білі ангельські крила здіймаються ввись в небеса.
Світять зорі очей героїв Небесної сотні.
Слава їх неустанно в кожному з нас воскреса.
О Всевишній, подай Україні милості руку –
У молитві схилімося, щиро попросим Творця.
Україно моя, хай не буде зла і розлуки
Нехай віра і мир об’єднають в стремлінні серця.
Застигають пісні у глибокого суму безодні,
Білі ангельські крила здіймаються ввись в небеса.
Світять зорі очей героїв Небесної сотні.
Слава їх неустанно в кожному з нас воскреса.
Ольга Висоцька
(учениця 11-А класу Чернівецької гімназії № 5)
Живу тобою, Україно !
Чи можна виразити жаль словами?
Або ж любові визначить вагу?
Чи, може, можна кинуть на терези
Всі ті життя, що залишили ми в бою?
Не можу я любить свою Вкраїну
Лише за щось, немов простую річ,
Лиш за багатство чи рясну калину,
Чуттям своїм глибинним даючи відсіч....
Люблю її за все ,за що тільки можливо:
За рідну землю і ясну блакить
За сонце і тепло його проміння,
Що вогнищем палким в мені горить
За світлий дім , за рідних, за батьків
Яких плекала віддано і вірно
За чарівну красу рясних її полів
За мить весняну буйного цвітіння.
За віру, за любов, за щиру правду
За задоволення від того, що роблю.
За той момент, коли лиш стоячи на старті
Свого життя , я усвідомила : «Живу!»
Люблю, люблю, люблю тебе, Вкраїно рідна.
За все, і навіть за складні роки,
За миті смутку, горя і страхіття.
За те, що сили нам дала перемогти.
За мужність, за відвагу, за терпіння.
Ось так люблю, можливо, слів і мало
Зате їх шлях з глибин мого єства
Адже не можна вимірять любов лиш в футах або грамах
Шкалою прагматичності на шальках-терезах.
Я дякую тобі, моя Вкраїно
За те, що ти існуєш, що живеш.
Тебе люблю й любов моя – нетлінна.
Вона - частина вічності без меж.
Анатолій ЩУР
(с. Літвиця Дубровицького району на Рівненщині)
Небесня сотня
Їм амуніції не треба,
Хоч не закінчилась зима.
Сьогодні Сотня йде на небо –
Без командира йде, сама.
На небі хмари – розійдіться,
Весна іще не почалась.
Всі на Майдані – розступіться,
Щоб Сотня в небо піднялась.
Земну покинувши родину,
Вони ідуть в останню путь.
За честь, за волю, за Вкраїну
Ідуть, щоб Богу присягнуть!
Ольга Киналь
До небес сила духу вивищена
українською жертовністю.
Між До-і Післямайданням – тектонічна тріщина,
Заповнена іншою свідомістю.
І зазубрини її – болісні.
І пече негаряча бруківка.
І мовчать убієнні (голосно!)
про відсутність зручної криївки
на тім боці, по той бік урвища –
у житті постмайданного відліку,
де біда наша живить туловище
світової геополітики,
де гартується сила нації –
у тривожному полі хроніки.
Материк без деформації –
Суть майданної неотектоніки.
Надія Дідух
(учитель Радчанської ЗОШ)
Небесній сотні присвячується
Господь вас вибрав з-поміж нас усіх,
Бо ви найбільш були цього достойні,
Щоби полинули в Його Небесний світ
Й спочили вічно у його долоні.
Свою ви місію вже на землі сповнили,
Хоч цвіт життя ще тільки забринів.
Ви рідний край так сильно полюбили,
Як сам Господь любити повелів.
І як до нього час важкий прилинув.
Як українське ворог потоптав.
З вас кожен без вагання дім покинув
Й без зброї рідний край собою прикривав.
Гаряче серце—проти «бетеерів»,
Відважний погляд—проти снайперів,
Незламна стійкість у безстрашнім леті
Й палка молитва, без лукавих слів.
Цілу Вкраїну затуляли ви собою,
Самі беззахисні на площі у вогні.
Ридало небо, рвалося надвоє,
Бо ще не бачило подібної борні.
Так дорого за волю заплатили,
Такий тернистий до свободи шлях,
Небесну сотню зорі освітили,
Щоби безсмертною лишилась у віках.
Любов Гриник
(м. Тисмениця)
Героям Небесної сотні
Україна в крові потопає,
І гине наш мирний народ.
Їх душі на небо злітають,
А там їх стрічає Господь.
За що ж ви у муках вмирали
На голій холодній землі,
Коли ж можновладці втікали,
Коли заховались в тіні?
О, діти своєї країни,
Ви добрі і мужні сини.
Я дуже люблю вас, та нині
Ви в храмі Господнім. Пісні
Вам ангели нині співають,
Вас рани уже не болять,
Вас всі на землі прославляють,
Вам хвали у небо летять.
Герої такі не вмирають,
Вони будуть вічно живі.
Героїв завжди пам’ятають
На небі й на рідній землі!
про публікацію авторської розробки
Додати розробку