ТЕМА 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Про матеріал
ТЕМА 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА Після вивчення цього розділу ви зможете: пояснити сутність, ознаки і напрями діяльності підприємства; дати класифікацію видів підприємств за різними ознаками; охарактеризувати поняття, види та мету діяльності об’єднань підприємств.
Перегляд файлу

ТЕМА 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

 

Після вивчення цього розділу ви зможете:

  •    пояснити сутність, ознаки і напрями діяльності підприємства;
  •    дати класифікацію видів підприємств за різними ознаками;
  •    охарактеризувати поняття, види та мету діяльності об’єднань підприємств.

 

1. Поняття, ознаки та основні напрями діяльності підприємства

 

Перед тим, як освоювати щось нове, варто визначитися із спеціальною термінологією, що використовується в такій сфері. Зокрема, у цьому питанні визначимось, що розуміють під економікою, підприємством й економікою підприємства.

Термін «економіка» має широке розповсюдження і декілька визначень.

У буквальному перекладі з грецької мови економіка (oikonomike) це мистецтво ведення домашнього господарства. Під економікою розуміють також національне господарство країни або його частини, що включає відповідні галузі і види виробництв.

Щодо загальнонаукового визначення поняття «економіка» це наука про те, як суспільство використовує певні обмежені ресурси для виробництва необхідних товарів (послуг) і розподіляє їх серед різних груп людей. Науковці, характеризуючи зміст економіки, частіше за все поділяють її на «мікроекономіку» та «макроекономіку».

Мікроекономіка досліджує діяльність окремих економічних суб’єктів, що відіграють істотну роль у функціонуванні економіки. Мікроекономіка розглядає економічну систему на мікрорівні, характеризує поведінку учасників економічної діяльності та пояснює, ким, як і чому економічні рішення приймаються на цьому рівні, що, скільки і коли купити або продати.

Макроекономіка досліджує економіку як єдине ціле в системі, в комплексі всіх її проблем на рівні господарства країни. Макроекономіка досліджує походження і природу доходів населення, багатства нації в цілому, продуктивність суспільної праці і фактори, що її визначають, безробіття, інфляцію тощо. Якщо макроекономіка розглядає економічні процеси на рівні національної економіки, то мікроекономіка на рівні підприємства, господарюючого суб’єкта.

Економіку підприємства розглядають як науку про те, як завдання виробництва з обмежених ресурсів певних продуктів і їх розподілу вирішується в рамках окремо взятого підприємства.

Предметом економіки підприємства є дослідження специфічних закономірностей розвитку підприємств, форм і методів управління ними, раціональне поєднання всіх елементів виробничого процесу для найефективнішого їх використання.

У підручнику, аналогічно до Господарського кодексу України (глава 7, стаття 62), під підприємством будемо розуміти самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Ознаки підприємства: організаційна єдність, визначений комплекс засобів виробництва, відокремлене майно, майнова відповідальність, власна назва, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банках, печатка, товарний знак, дозвіл на випуск і реалізацію певної кількості продукції певної якості, оперативно-господарська і економічна самостійність тощо.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на підставі статуту.

Підприємства, незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов’язки.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог Господарського кодексу України, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено іншими законами, прийнятими згідно з Господарським кодексом України (рис. 1.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Основні напрями діяльності підприємства

 

Основним законодавчим актом, що регулює діяльність підприємств в Україні, є Господарський кодекс України, а також внутрішні нормативні акти: статут, колективний договір.

 

2. Види підприємств: класифікація за різними ознаками

 

Підприємства як суб’єкти господарювання відрізняються між собою за різними ознаками. Можна виділити такі види підприємств.

  •         За метою і характером діяльності:
  •         комерційні це такі, які здійснюють операції та угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів. Це різні торговельні підприємства. Основна функція доведення товару до споживача;
  •         некомерційні це організації, які не ставлять головною метою своєї діяльності отримання прибутку, який при можливому одержанні не ділиться між учасниками. Некомерційна організація здатна проводити підприємницьку діяльність тільки в тому випадку, якщо вона слугує досягненню цілей, заради яких вона створена (громадські та релігійні організації, благодійні фонди, некомерційні партнерства, установи).
  •             За формою власності:
  •             приватні це такі, які засновані на капіталі та праці їх власників і праці найманих працівників;
  •             колективні це такі підприємства, власність яких виникла внаслідок переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими законними способами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію і отримані доходи, є загальним надбанням його колективу. Частка працівника в доходах визначається його трудовим внеском у створення майна колективного підприємства;
  •              комунальні це такі підприємства, власність яких належить територіальній.

державні це самостійні господарські одиниці з правами юридичної особи, які функціонують на основі державної форми власності у різних галузях економіки. Вони виробляють продукцію і продають її, надають послуги, діють на основі розрахунків доходів та витрат і тому змушені дбати про зниження витрат на виробництво одиниці продукції. Державні підприємства функціонують у ринковому середовищі на загальних ринкових принципах. Проте вони мають свої особливості. Їхнім власником є не конкретна приватна особа чи група людей, а держава в цілому. Діяльність державних підприємств будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу. Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства, визначення мети і напряму діяльності, його реорганізації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна, за умови збитковості фінансують його за рахунок коштів державного бюджету

– змішані це підприємства, в яких держава володіє частиною майна (акцій). Управління пакетом акцій, що залишились у державній власності, здійснює уповноважена особа;

спільні комунальні підприємства, що діють на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами суб’єктами співробітництва.

  •             За належністю капіталу:
  •           національні підприємства належать підприємцям своєї країни;
  •           підприємства з іноземними інвестиціями підприємства, створені відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді яких, за його наявності, становить щонайменше 10%;
  •           іноземні підприємства, створені відповідно до законодавства України, які є власністю іноземних підприємців.
  •         За юридичним статусом і формою господарювання:
  •         одноосібні це підприємства, які є власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність як за ведення бізнесу, так і за наслідки, пов’язані з цією діяльністю;
  •         кооперативні – підприємства, що утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства;
  •         орендні це господарські одиниці, які самостійно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.
  •         господарські товариства об’єднання юридичних або фізичних осіб, господарська діяльність яких спрямована на отримання прибутку.
  •         За технологічною і територіальною  цілісністю:
  •         материнські (головні) підприємство, яке володіє більшістю акцій або більшістю у статутному капіталі дочірнього підприємства (холдингова компанія);
  •         дочірні підприємство (суб’єкт господарювання), контрольним пакетом акцій якого володіє материнська компанія.
  •         асоційовані підприємство, в якому інвестору прямо або через дочірні компанії належить понад 20 % голосів (пакет акцій), тобто підприємство, в якому інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім підприємством інвестора;
  •         філії це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та здійснює всі або частину її функцій.
  •         За масштабом діяльності та кількістю працюючих Суб’єкти господарювання, залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік, можуть належати до малих, середніх або великих підприємств:
  •         мікропідприємства – це юридичні особи (суб’єкти господарювання) будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
  •         малі підприємства це підприємства (суб’єкти господарювання) будь-якої організаційно-правової форми, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
  •         великі це підприємства (суб’єкти господарювання), у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

  •         За функціонально-видовою  ознакою:
  •         промислові;
  •         будівельні;
  •         транспортні;
  •         сільськогосподарські;
  •         торговельні та інші.
  •         Залежно від способу утворення:
  •         унітарні підприємства, що створюються одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує, відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;
  •         корпоративні – підприємства, що утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

 

 

3. Об’єднання підприємств: поняття, види та мета діяльності

 

Порядок утворення та діяльності груп підприємств в Україні регулюється положеннями Господарського кодексу України, в якому об’єднання підприємств визнається як господарська організація, що утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Згідно з Господарським кодексом України виділяють такі основні форми об’єднань підприємств (ст. 120): асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. В українському законодавстві передбачається можливість утворення й інших групових форм, наприклад, таких як картель, синдикат, трест, холдинг, фінансово- промислова група та ін.

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності об’єднаних підприємств шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв для задоволення переважно господарських потреб його учасників. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників.

Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі злиття виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання виробничого і банківського капіталу для досягнення його учасниками спільної господарської мети.

Концерн статутне об’єднання підприємств виробництва, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Холдинг специфічна організаційна форма об’єднання капіталів. Холдинги самі безпосередньо не займаються виробничою діяльністю, а використовують свої фінансові ресурси для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Завдяки цьому холдинги здійснюють контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднані у холдинг суб’єкти мають юридичну та господарську самостійність. Однак рішення основних питань їх діяльності належать холдинговій компанії.

Промислово-фінансова група (ПФГ) – об’єднання юридично і економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, які входять до їх складу, координують всі сфери їх діяльності.

У сучасних умовах необхідність існування великих організаційних структур бізнесу обумовлена:

  •              для асоціацій – це необхідність постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв;
  •              для корпорацій це потреба в консолідації виробничо-господарської діяльності підприємств, координація зусиль у вирішенні складних технічних, фінансових, соціально-економічних проблем, забезпечення захисту спільних інтересів тощо;
  •              для консорціумів необхідність досягнення певної спільної господарської мети реалізація цільових програм, науково-технічних, будівельних проєктів тощо;
  •              для концернів використання можливостей великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування виробничих і технологічних зв’язків з метою отримання ефективних результатів і стійкого утримання ринкової кон’юнктури, вигідного використання інвестицій для найрезультативніших проєктів, інші формування, необхідні для забезпечення успіху;
  •              для холдингів володіння контрольним пакетом акцій інших фірм з метою ділового контролю над ними та управління їх діяльністю;
  •              для промислово-фінансових груп підвищення ефективності національної економіки та діяльності окремих підприємств-учасників промислово-фінансових об’єднань на основі об’єднання матеріальних та фінансових ресурсів.

 

 

 

 

4. Господарські товариства. Статут підприємства

 

Господарське товариство – підприємство або інший суб’єкт господарювання, створений юридичними особами або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Господарським кодексом України, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. Господарські товариства є юридичними особами.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» (розділ 1, ст. 1) до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Залежно від виду майнової відповідальності своїх учасників товариства діляться на:

  •         повне товариство – це господарське товариство, всі учасники якого, відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;
  •         товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) – це господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Таке товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах своїх вкладів.
  •           командитне товариство це господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном (повні учасники або компліментарії), а інші учасники беруть участь у діяльності товариства лише своїми вкладами (командисти);
  •           товариство з додатковою відповідальністю (далі – ТДВ) – це господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Воно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а у разі його недостатності учасники товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у розмірах, кратних до вкладу кожного з них. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

акціонерне товариство (далі АТ) це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Весь прибуток АТ належить акціонерам і поділяється на дві частини:

1) розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів;

2) нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування.

Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» (розділ 1 ст. 5) акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» (розділ 1 ст. 4) акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, зокрема обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання.

Статут підприємства це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства – це його мала конституція, його основний закон.

Завдання статуту – дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб’єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей), як:

  •           найменування та місцезнаходження підприємства;
  •           загальні положення;
  •           предмет, цілі та напрями діяльності підприємства;
  •           юридичний статус підприємства;
  •           зовнішньоекономічна діяльність;
  •           майно підприємства;
  •           виробничо-господарська діяльність;
  •           прибуток та його розподіл;
  •           відшкодування збитків;
  •           органи управління та контролю підприємства;
  •           організація й оплата праці;
  •           компетенція і повноваження органів трудового колективу;
  •           облік та звітність;
  •             припинення діяльності підприємства (реорганізація та ліквідація).

Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів підприємств незалежно від їх організаційних форм власності. Водночас вони можуть об’єднуватися, а «наповнення» цих розділів конкретними положеннями залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору.

docx
Додав(-ла)
Мартинюк Ліля
Додано
16 березня 2023
Переглядів
3414
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку