Тема досвіду: «Формування навичок асертивної поведінки здобувачів освіти з використанням авторських малюнків «33 життєві ситуації».

Тема досвіду:  «Формування навичок асертивної поведінки  здобувачів освіти  з використанням авторських малюнків «33 життєві ситуації».

Інформація про автора досвіду –

Безклепченко Інна Анатоліївна, практичний психолог Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №65 Запорізької міської ради Запорізької області, спеціаліст  вищої категорії.

Контактна інформація про навчальні  заклади (освітні установи):

Запорізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №65 

Запорізької міської ради Запорізької області

Керівник закладу:   Чомова Світлана Валеріївна

Адреса: 69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 26

Телефон: (0612) 286-24-52

Email: school-65@ukr.net

Сайт: http://school65.zp.ua

        Провідна ідея досвіду полягає у здійсненні психологічного супроводу, а саме формуванні та розвитку навичок асертивної поведінки школярів, що має на меті зменшення проявів агресивної поведінки та булінгу в навчальних закладах України.

    Обґрунтування актуальності та перспективності досвіду:

Проблема шкільного булінгу, конфліктної поведінки продовжує набирати обертів  в Україні. Дослідження з даного питання нерідко показують, що однією з причин такого стану є недостатній рівень соціалізації дітей, які стають учасниками конфлікту або булінгу, а саме: невміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, адекватно визначати особистісні властивості й емоційні стани інших людей, вибирати адекватні способи поведінки та реалізовувати їх у процесі взаємодії; демонстрація безкомпромісності у вчинках, а в ряді випадків – нездатність ефективно й адекватно контактувати з соціальним оточенням. Саме тому,  психологічна служба навчального закладу має здійснювати комплексний і системний вплив на всіх учасників освітнього процесу з метою формування нетерпимого ставлення до агресивних, конфліктних моделей поведінки шляхом розвитку навичок асертивної, упевненої поведінки.

   Науково-теоретична база досвіду:

Поняття асертивності на початку 60-х років XX століття виокремив американський психолог А. Солтер. В його теорії асертивна поведінка розглядається як оптимальний та найбільш конструктивний спосіб міжособистісної взаємодії, на противагу двом поширеним деструктивним способам - маніпуляції та агресії. Асертивний стиль поведінки посилює значимість нашої особистості та демонструє позитивну твердість характеру.

Згодом новий напрям підтримали і стали поглиблено вивчати такі психологи, Є. Кристоф.К. Келлі, Д. Вольпе.А. Ланге, А. Лазарус, Є. Круковіч, В. Капоні, Т. Новак, Р. Алберті, М. Емонс та ін.

У вітчизняній психології поняття асертивності почало розглядатися нещодавно, зокрема такими вченими, як В. Ромек, В. Семиченко, С. Герасіна, Л. Ніколаєв, Л. Курганська.

 Стисла анотація досвіду:

    За інноваційним потенціалом досвід – комбінаторний.

  Асертивність особистості розкривається у відношенні до людей, до самого себе, у контексті особливостей взаємостосунків між людьми, вмінні контролювати та регулювати свою поведінку, доводити, грамотно аргументувати свою позицію, і проявляється у вмінні моделювати  поведінку співрозмовника, домагатися реалізації комунікативної інтенції за допомогою вербальних і невербальних засобів та технологій, тобто продуктивно виходити із конфліктної ситуації.

 Здатність до асертивності передбачає здатність до рефлексії, емоційної стійкості, самостійності в прийнятті рішень і вчинків тощо. Завдяки   розвитку навичок асертивної поведінки накопичується позитивний досвід долати життєві проблеми, приймати відповідальні рішення та здійснювати вмотивовані вчинки в реальних життєвих ситуаціях. Відсутність здатності індивіда висовувати й утілювати у життя власні цілі, потреби, бажання, прагнення, інтереси та почуття призводить до підвищеного рівня невдоволення життям, нездатності планувати власне майбутнє, появи соціального страху.

Тому, закономірно, що одним із векторів роботи психологічної служби навчального закладу, спрямованих на соціальну адаптацію дитини, має бути розвиток соціальних навичок, зокрема асертивності. Мною  розроблено тренінгову програму для учнів з використанням авторських малюнків «33 життєві ситуації», співавтором і художником яких є учениця ЗЗШ № 65 Чумаченко Анастасія.

Результативність впровадження досвіду представлено в наступному:

• Представлено авторські малюнки «33 життєві ситуації» із орієнтовними запитаннями для обговорення.

Репрезентація досвіду:

 1.Виступ практичного психолога  Безклепченко І.А. на  методичному  об’єднанні  класних керівників  «Формування навичок асертивної поведінки молодших учнів», жовтень 2018.

2.Виступ практичного психолога Безклепченко І.А. на засіданні РМЦ практичних психологів та соціальних педагогів «Формуємо соціальні навички засобами тренінгу», січень 2018.

3.Досвід  був  представлен  на  Міській виставці  педагогічної  майстерності:»Нова українська школа:виховання  і  розвиток .Секція»Психологічний  супровід» .Досвід    роботи  :  «Формування навичок асертивної поведінки  здобувачів освіти  з використанням авторських малюнків «33 життєві ситуації» здобув  ІІ місце.

 4.Авторська  діагностично-корекційна   програма   «33 життєві ситуації «   була визнана кращою  авторською діагностично-корекційною  методикою на 12 міжнародній виставці у Київі  у  2021 році.

Посилання на матеріал:    http://school65.zp.ua

 Опис досвіду

«Формування навичок асертивної поведінки  здобувачів освіти  з використанням авторських малюнків «33 життєві ситуації».

1. Постановка проблеми        2

2. Аналіз останніх досліджень       3

3. Мета та завдання роботи                   4

4. Виклад основного матеріалу роботи                 4

5.  Висновки і перспективи подальшої діяльності                6

6. Список використаних джерел                  8

Постановка проблеми

В умовах нестабільності соціальних процесів, що відбиваються на стані кожної сім'ї, наростають, з одного боку, тривожність і агресивність дітей, а з іншого – пасивність і заляканість, які чинять деструктивний вплив на їхній емоційний стан і перешкоджають нормальним адаптаційним процесам у мікросоціумі.  У сучасних умовах зростає значення питань формування в дітей здатності до співпраці, комунікабельності, асертивності та толерантності, базисних якостей особистості, що відбивається в організаційному і програмно-методичному забезпеченні НУШ .

Проблема становлення ціннісного самоставлення до себе в психології розглядається в контексті понять "Я", "самість", "внутрішній світ"; самоповага ототожнюється із самооцінкою, задоволеністю собою, позитивною "Я-концепцією"; неабияка увага надається розкриттю чинників, що опосередковують ставлення до себе.

Щоб сміливо вийти зі школи назустріч світові ХХІ століття, сучасному учню недостатньо отримати академічні знання. Запорука щасливого та комфортного життя у майбутньому криється не у високих тестових балах — вона з’являється тоді, коли кожен учень отримує можливість розвитку, зростання та повного розкриття свого потенціалу.

Відповідно до програми  «Лідер у мені», за якою сьогодні працює вже понад 3 тисяч шкіл по всьому світі,  дитячий варіант «7 навичок ХХІ століття» містить в собі наступні пункти:

Звичка № 1. Я проактивний

Я відповідальна людина, я беру на себе ініціативу, я обираю, як діяти, як ставитись, який настрій мати. Я не звинувачую інших за свої неправильні дії. Для того, щоб вчиняти правильно, мені не потрібно, щоб про це хтось попросив, і я вчиняю правильно, навіть якщо ніхто не бачить.

Звичка №2. Я знаю свою мету

Я планую наперед та ставлю перед собою цілі. Я роблю те, що має значення. Я важлива частина свого класу та керуюся шкільними місією та візією. Я намагаюся бути порядним громадянином.

Звичка №3. Я роблю спочатку важливе, а потім термінове

Я витрачаю свій час на найбільш важливі справи. Це означає, що я кажу «ні» тому, що мені не потрібно робити. Я встановлюю пріоритет, складаю розклад та рухаюсь за планом. Я дисциплінований та добре організований.

Звичка №4. Я думаю в стилі «win-win»

Я утримую баланс між тим, чого бажаю я, та тим, чого бажають інші. Коли починається конфлікт, я шукаю вирішення, за якого обидві сторони виграють.

Звичка №5. Я спочатку слухаю іншого, а потім пояснюю своє

Я вислуховую ідеї та почуття інших. Я прагну побачити ситуацію з точки зору іншого. Я слухаю та не перебиваю. Я слухаю вухами, очима та серцем. Я впевнено висловлюю свої ідеї.

Звичка № 6. Я створюю синергію

Я ціную сильні сторони інших людей та навчаюся в них. Я встановлюю гарні стосунки з іншими, навіть з тими, хто на мене не схожий. Я гарно працюю в групі, адже знаю, що в команді ми можемо знайти кращі рішення, ніж поодинці. Коли є два варіанти, я завжди шукаю третю альтернативу.

Звичка №7. Я вчасно загострюю пилку

Я правильно харчуюся, займаюся фізичними вправами – піклуюся про своє тіло.

Я вивчаю багато нового, і не тільки в школі – піклуюся про свій розум.

Я проводжу час зі своєю родиною й друзями – піклуюся про своє серце.

Я приділяю час тому, щоб допомагати людям – піклуюся про свою душу.

Я утримую баланс між всіма частинами свого життя.

Людина може бути чудовим співрозмовником, але абсолютно губитися, коли доходить до висловлення своєї позиції чи захисту особистих інтересів. Секрет у тому, щоб стати асертивним, тобто навчитися відстоювати себе і захищати свої права у спокійній неагресивній манері. 

Проблема шкільного булінгу, конфліктної поведінки продовжує набирати обертів  в Україні. Дослідження з даного питання нерідко показують, що однією з причин такого стану є недостатній рівень соціалізації дітей, які стають учасниками конфлікту або булінгу, а саме: невміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, адекватно визначати особистісні властивості й емоційні стани інших людей, вибирати адекватні способи поведінки та реалізовувати їх у процесі взаємодії; демонстрація безкомпромісності у вчинках, а в ряді випадків – нездатність ефективно й адекватно контактувати з соціальним оточенням. Саме тому,  психологічна служба навчального закладу має здійснювати комплексний і системний вплив на всіх учасників освітнього процесу з метою формування нетерпимого ставлення до агресивних, конфліктних моделей поведінки шляхом розвитку навичок асертивної, упевненої поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

     Асертивність як один з концептуальних факторів емоційного інтелекту вивчали М.Баркер, Р.Елберт і М.Еммонс, Берон, Д.Річардсон, Ф.Бруно, Т.Пауелл, М.Сміт, А.Елліс, Ф.Ланж, Г.Фенстергейм, В.Г.Ромек, Є.П.Нікітін, Н.Є.Харламенкова, Є.В.Андрієнко та ін.      Асертивність — це самоствердження через конструктивну діяльність, досягнення майстерності безконфліктного спілкування.

    Усі автори сходяться на тому, що асертивна поведінка є "золотою серединою" між агресивним та пасивним стилями поведінки. Асертивна поведінка спрямована на те, щоб реалізація власних інтересів була умовою реалізації інтересів суб’єктів взаємодії. Асертивна поведінка запобігає виникненню конфліктів, а в конфліктній ситуації допомагає знайти конструктивне вирішення.

        Концепція асертивності сформувалася в кінці 50-х – на початку 60-х років. Уперше цей термін зустрічається в роботах А. Солтера (1949) і Д. Вольпе (1958), в яких визнавалося право особистості на відстоювання власних прав і відповідне самовираження, що і дозволило авторам виділити феномен асертивності, навчання якому дозволяє індивідам розвивати соціальні навички. У процесі роботи американські вчені довели, що асертивні тренінги є ефективними способами опанування механізмів здорової комунікації.

   У вітчизняній психології термін "асертивність" з’явився після публікації книги чеських авторів В.Каппоні і Т.Новака  і зайняв міцні позиції. Під цим терміном стали розуміти певну особистісну автономію, незалежність від зовнішніх впливів та оцінок, здатність самостійно регулювати свою поведінку та вміння конструктивно знаходити вихід з проблемних ситуацій у спілкуванні.

   У сучасних довідкових психологічних джерелах можна знайти такі визначення терміна "асертивність".

   Асертивність – здатність людини впевнено і з гідністю відстоювати свої права, не принижувати при цьому прав інших.

   Асертивною називається відкрита поведінка, що не завдає шкоди іншим людям та не принижує їхню гідність.

  Асертивність – упевнений захист своїх інтересів чи свого погляду з урахуванням інтересів інших людей.

 Асертивна людина володіє здатністю домовлятися і знаходити компромісне вирішення проблеми, такій людині властиве позитивне ставлення до навколишніх, позитивне сприймання проблемних ситуацій і адекватна самооцінка.

 Учених особливо цікавить той аспект асертивності, який пов'язаний із здатністю долати конфлікти та запобігати їх появі. Тому проблема асертивної поведінки дуже тісно пов’язана із особистою відповідальністю. С.Стаут наводить визначення асертивної особистості: "асертивна людина – та, що відповідає за власну поведінку, демонструє самоповагу і повагу до інших, позитивна, слухає, розуміє і намагається дійти до робочого компромісу". Основними складовими асертивності С.Стаут уважає наявність самоповаги та поваги до інших, а також здатність прийняти на себе відповідальність за свою поведінку. "За своєю суттю асертивність – це філософія особистісної відповідальності. Тобто ми відповідальні за власну поведінку й не маємо права винуватити інших людей за нашу реакцію на їхню поведінку". Для ефективного вирішення проблемних ситуацій, які можуть трапитися з кожною людиною, важливі такі складові асертивності, як упевненість та позитивна настанова, вміння уважно слухати і прагнення зрозуміти погляд іншої людини.

  Асертивність, згідно зі С.Стайном та Г.Буком, складається з трьох основних компонентів: здатності адекватно висловлювати почуття, здатності відкрито висловлювати переконання і думки, здатність захищати свої особисті права.

  Асертивні люди здатні висловити свою позицію в конфліктній ситуації без агресії, не ображаючи опонента. Звісно, навички асертивності не з’являються без належної праці над ними.

  На думку американського психолога М.Дойча, особистість, яка поважає і цінує себе, вирізняється високим рівнемасертивної поведінки. Автор сформулював "троїстий принцип", який полягає в тому, що в будь-якій ситуації асертивна особистість діє рішуче, чесно і дружелюбно. Психолог зазначає, що рішучість особистості не дозволить опонентові маніпулювати нею або залякати її, чесність не дозволить бути втягнутому в аморальну ситуацію, навіть коли її будуть провокувати на це, дружелюбність дасть зрозуміти опонентам, що така особистість поважає й цінує не тільки власну думку і тому готова до конструктивної взаємодії.

  За твердженням А.С.Хофмана (1983), техніка асертивності допомагає здійснювати успішні соціальні контакти, домагатись особової і професійної компетентності. Уміння бути асертивним є значущим для самоповаги і пошани інших, для усвідомлення такої самої важливості власних думок, почуттів і думок, як і іншої людини. Бути асертивним означає також бути здатним виражати себе безпосередньо і чітко.

  У сучасних вітчизняних дослідженнях термін "ассертивність" використовується стосовно тренінгів поведінки дорослих, і в них практично не спостерігається чіткого розмежування понять "упевненість у собі" і "асертивність". Так, В. Г. Ромек у основу теста "Упевненість" поклав виміри асертивності. Звертаючись до досліджень американських колег Д. Вольпе і А. Лазаруса, ми бачимо, що в понятті "асертивністъ" він виділяв основний елемент - упевненість. Автор відзначає, що, усунувши страх з соціальних і міжособистісних комунікацій, можна навчити індивіда альтернативних форм поведінки. В. Г. Ромек акцентує на тому, що найчастіше емоційна реакція страху виражається в невпевнених і тривожних формах поведінки.

 Так, В.А. Семиченко стверджує, що асертивність є системоутворювальним осередком почуття поваги та власної гідності. Асертивність дослідниця розглядає як індивідуально-ціннісну якість, яка проявляється в активних діях особистості, зокрема у вмінні зберігати власну "автономність", уникаючи тиску та маніпуляції з боку оточуючих .

У цьому аспекті представлений досвід роботи американських колег, представлених у дослідженнях останніх років. Американські дослідники Г. Гімпел, М. Холанд упродовж багатьох років використовують технології навчання старших дошкільників й молодших школярів асертивній поведінці і отримують ефективні результати в зниженні тривожності, агресивної поведінки і у встановленні взаємин з дорослими і однолітками на основі розуміння і пошани.

Сучасні психологи трактують асертивну поведінку як найконструктивніший спосіб міжособистісної взаємодії, що спирається на принципи гуманізму, при цьому заперечується маніпуляція, жорстокість і агресія по відношенню до іншої людини.

Під асертивністю розуміється особистісна риса, яку можна визначити як незалежність від зовнішніх впливів і оцінок; відповідальність, здатність самостійно регулювати власну поведінку.

Незалежність означає взяти на себе керівництво своїм життям, бути самим собою. Г. А. Мюррей означав незалежність як «автономію», як спонукаючу силу, що виражається в здатності «чинити опір впливу або примусу, не покорятися авторитету або шукати собі свободу на новому місці».

Відповідальність означає рух від покладання відповідальності на інших і середовище до покладання відповідальності на себе. При недостатньому розвитку у людини відчуття відповідальності асертивність може не виражатися повною мірою. Її прояв можливий при егоїстичних спрямуваннях (користолюбстві, надмірному честолюбстві), проте така цілеспрямованість і такий прояв наполегливості, як відзначають вітчизняні методологи і фахівці в області психології недовговічні й малопродуктивні. Усвідомлення людиною своєї міри відповідальності за розвиток і реалізацію свого таланту свідчить про те, що у неї є всі передумови для саморозвитку асертивності.

Незалежність (автономія) і відповідальність перетворюють людину на суб'єкта, готового до конструктивного опору і збереження свого «Я». Це спокійна, дещо відсторонена позиція, за допомогою якої особистість здатна захистити власні психологічні межі, не порушуючи чужих меж.

Федоров О. П. визначає асертивну поведінку як поведінку, при якій мета досягається активно, проте не порушуються права інших людей. Ця поведінка, при якій досягається взаємний баланс інтересів, а використовувані засоби допомагають ухваленню вигідного рішення.

Асертивність припускає відмову від опори на чужі думки і оцінки, вільну поведінку у будь–яких обставинах життя відповідно до своїх власних настроїв, спонукань і інтересів (Т. Паул).

Прояв асертивності знаходить своє віддзеркалення в переконанні у власній ефективності, заснованому на самоповазі і власній значущості. Бути асертивним означає бути таким, що самоактивується і саморегулюється (А. Бандура).

Саморегуляція характеризує здатність людини регулювати свою взаємодію з середовищем. Основними елементами поведінкової регуляції є: самооцінка, рівень нервово–психічної стійкості, наявність соціального схвалення (соціальної підтримки) з боку навколишніх людей. Виділені структурні елементи відбивають взаємозв'язок з потребами, мотивами, емоційним фоном настрою, самосвідомістю, «Я – концепції» та ін. Система регуляції – це складна соціально–психологічна освіта і інтеграція усіх її рівнів в єдиний комплекс, який забезпечує стійкість процесу регуляції поведінки.

Є.П. Ільїн, розглядаючи асертивність у структурі контексту основного свого поняття – воля, підкреслює, що «…це узагальнене поняття, за яким ховається багато різних психологічних феноменів». Один із компонентів цієї структури – моральний компонент волі, за І.М. Сеченовим, тобто ідеали, світогляд, етичні установки – формуються в процесі виховання, інші (наприклад, типологічні особливості властивостей нервової системи), як генетично зумовлені, не залежать від виховних дій, і у дорослих людей практично не змінюються. Тому розвиток тієї або іншої вольової якості в значній мірі залежить від того, в якому співвідношенні у структурі цієї якості знаходяться вказані компоненти.

У своєму дослідженні Є.В. Хохлова визначає асертивну особистість, як здорову і зрілу особистість, з виробленою позицією ненасильства. Асертивність – це здатність бути самим собою, виражена в потребах росту і розвитку (Е.В. Хохлова).

Значимою стороною цього процесу є дотримання особистістю морально–етичних норм поведінки, що забезпечують здатність адекватно сприймати індивідом певну соціальну роль. Питання, що характеризують рівень моральної нормативності індивіда відбивають два основні компоненти процесу соціальної адаптації : сприйняття морально–етичних норм поведінки і відношення до вимог безпосереднього соціального оточення.

На основі свого клінічного досвіду А. А. Лазарус виділив чотири найважливіші класи поведінки, яку об'єднує поняття «асертивної» поведінки змістовно :

– здатність сказати «ні»;

– здатність відкрито говорити про почуття і вимоги;

– здатність встановлювати контакти, починати і закінчувати бесіду;

– здатність відкрито виражати позитивні і негативні почуття.

Для нього ці здібності існують не лише в площині поведінки, але і включають когнітивні моменти: такі, як установки, життєву філософію і оцінки.

Західними авторами сформульовано основні принципи асертивності. Вони, не дивлячись, з першого погляду, на їх простоту і очевидність, охоплюють можливі ускладнення людини у спілкуванні з іншими і у відношенні до самого себе.

У практичному застосуванні результати дослідження асертивності, перекладені на практичні рекомендації виконують різні прикладні функції і сформульовані відповідно до постулатів демократичного ідеологічного соціуму, де найважливішими виступають:

– здатність судити про свою поведінку, думки та емоції і нести відповідальність за наслідки;

– уміння не давати ніяких пояснень і обґрунтувань, щоб реабілітувати свою поведінку;

– вирішувати самостійно, чи відповідає він і якою мірою за проблеми інших людей;

– здатність міняти свої погляди;

–здійснювати помилки і відповідати за них;

– уміння сказати «я не знаю»;

– уміти не залежати від «доброї волі» інших людей;

–поступати нелогічно;

– уміти сказати іншому: «Я тебе не розумію».

Комунікативні якості (комунікативний потенціал) людини є важливою складовою адаптаційного потенціалу. Оскільки людина практично завжди знаходиться в соціальному оточенні її діяльність зв'язана з умінням побудувати стосунки з іншими людьми. Комунікативні можливості (чи уміння досягти контакту і взаєморозуміння з оточенням) у кожної людини різні. Вони визначаються наявністю досвіду, потребою в спілкуванні, принципами побудови контакту, груповою ідентифікацією тощо.

Принципи асертивності – це емпіричні правила поведінки в суспільстві, спілкування з оточенням. Причому спілкування це спирається на істинно гуманістичні начала, заперечується маніпуляція, жорстокість і агресія по відношенню до іншого. Асертивна поведінка дозволяє людині висловлюватися чітко і однозначно, поступати порядно, діяти переконливо, уникати маніпулювання людьми, що оточують, розбиратися в собі і в інших, уміти наполягти на своєму. Можна сказати що асертивність – це адекватна оцінка обстановки і своєї поведінки, це шлях до самореалізації, шлях саморозвитку.

   Таким чином, асертивність, яка розуміється дуже широко в психологічній літературі, не дозволено зводити лише до однієї межі (якості), або окремої властивості або здібності.

Виклад основного матеріалу роботи

Соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в останні десятиліття в Україні привели до переосмислення значущості багатьох як індивідуальних, так і суспільних цінностей, зміни соціальних стереотипів та міжособистісної взаємодії. Асертивність як готовність особистості відстоювати власну позицію, навіть у тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості, наразі набуває особливого значення в соціумі зі значним арсеналом засобів тиску, маніпуляцій і підкорення волі індивіда. Зважаючи на це, готовність та вміння відстоювати власну позицію й діяти незалежно від думки більшості можуть бути доленосними, як для окремої людини, так і суспільства загалом. Отже, проблема асертивності, асертивної поведінки в сучасному суспільстві стає особливо актуальною як у соціальному, так і в наукових аспектах.

Поняття «асертивність» та «асертивна поведінка» відносно нові у галузях психологічної науки. Так, у психологічній енциклопедії та словниках поняття асертивність (англ. assertiveness – надмірна настирливість) розуміється «як уміння людини впевнено і гідно поводитись, наполегливо відстоювати свої права чи точку зору, не зневажаючи прав інших». Асертивність допомагає:

• висловити свої думки і почуття без звинувачень;
• без проблем попросити про послугу чи по допомогу;
• без почуття провини відмовитися від того, що не підходить;
• краще зрозуміти почуття і проблеми інших людей;
• легше знаходити шляхи до порозуміння;
• підтримувати рівноправні стосунки;
• запобігати маніпуляціям.

Асертивна поведінка є найкращим вибором у більшості життєвих ситуацій, хоч іноді варто виявити пасивність (наприклад, коли будь-яке загострення ситуації є небезпечним), а в деяких випадках доводиться реагувати й агресивно.

Основними завданнями психологічної служби щодо формування навичок асертивної поведінки учнів є наступні:

1. Розробка змісту програми розвитку асертивної поведінки в учнів.

2. Вивчення ефективності програми розвитку асертивної поведінки в умовах НУШ, її впливу на динаміку показників асертивної поведінки учнів.

3. Розробка методичних рекомендацій для психологів та педагогічних працівників щодо створення сприятливих психологічних умов розвитку асертивної поведінки учнів.  

Для дітей і дорослих асертивність є соціально бажаною альтернативою, яка стоїть між двома крайнощами: агресивністю, коли пригнічуються права інших, і покірністю і пасивністю, коли свої права пригнічує сам індивід. При навчанні дітей асертивності необхідно:

-запропонувати потенційним агресорам неагресивний і соціально відповідальний шлях до досягнення своїх цілей;

-забезпечити потенційним жертвам можливість уникнути переслідування;

- учити запобігати таким ситуаціям, коли агресивні дії можуть бути позитивно оцінені спостерігачами.

Уміння використовувати і оцінювати асертивні вчинки допоможе запобігти агресії і жертовності і в сьогоденні, і в майбутньому, коли в дітей збільшиться об'єм зрілих соціальних вчинків.  Діти найчастіше, ніж дорослі опиняються в таких ситуаціях, які викликають необхідність асертивності (однолітки втручаються у гру, забирають іграшки або дратують). Навички асертивності особливо потрібні тоді, коли діти хочуть увійти в контакт, приєднатися до гри, отримати допомогу.

Агресора здебільшого сварять за те, що він заподіяв комусь біль, але не вчать, що робити замість цього (приміром, як просити іншу дитину поступитися своєю чергою, замість того щоб відштовхувати її). Жертва в більшості випадків залишається задоволеною, виявившись безпорадною і залежною, і це замість того, щоб вчитися протистояти агресорові. Коли жертва кричить або скаржиться, дорослий, зазвичай, виражає їй своє співчуття і вирішує її проблеми.

Програми навчання соціальним навичкам формують у дітей уміння без агресії постояти за себе: діти повинні знати, що вони мають право сказати "ні", якщо щось не відповідає їхньому внутрішньому стану в тій або тій щоденній ситуації. Дорослі повинні познайомити дітей з їх основними правами виражати себе і бути почутими в ширшому спектрі соціальних контекстів, ніж тільки протести проти насильства. Освоюючи способи асертивної поведінки, діти починають розуміти і приймати власні соціальні цілі. Присутність дорослих, які встановлюють порядок, не відіграє визначальної ролі. Бажані реакції у відповідь ровесників і успіх, в досягненні власних цілей стають найбільш значущими спонуканнями для використання асертивних навичок. Дитина з асертивними навичками вчиться довіряти своїм власним почуттям і судженням, розуміти власне Я й уникає надмірної надії на схвалення дорослих чи ровесників.

Навчання асертивності – ефективний спосіб виховання у дітей прагнення чинити опір тиску ровесників, не виконувати ті вимоги, які вони вважають неправильними або небезпечними або просто не хочуть виконувати. Асертивні навички здатні допомогти чинити опір при імітуванні ровесниками проблематичних або агресивних вчинків, чинити опір тиску ровесників, думати і робити так, як вони самі хочуть. Важливо відзначити, що значущість асертивності для дітей не заперечує авторитету педагога, вихователя або батьків. Результат навчання асертивній поведінці – освоєння дітьми певного комплексу поведінкових умінь, при цьому значуща роль відводиться директивним вказівкам, покроковим інструкціям і допомозі, яку педагоги можуть зробити через навчальну техніку. Техніка повинна включати демонстрацію, моделювання, інструктаж, рольову гру, забезпечення зворотного зв'язку.

Під час моделювання різних ситуацій я пропоную  використовувати авторські малюнки,  що представлені в  моєму  досвіді роботи. До кожного малюнка складено орієнтовний перелік запитань для обговорення  з групою дітей або індивідуально за потребою.

Завдання під час обговорення ситуацій на малюнках:

- сприяння усвідомленості учнями ролі моральних норм поведінки людини у суспільстві та спрямованості своїх вчинків відповідно до даних вимог;

- розвиток спрямованості особистості учня на себе, свою діяльність та поведінку;

- усвідомлення та аналіз поведінки, цінностей та поглядів іншої людини;

- розвиток навичок керування своїми емоціями та почуттями відповідно до пізнаваного об’єкту соціально прийнятими способами;

- активізація конструктивного міжособистісного спілкування;

- розвиток або удосконалення навичок асертивної поведінки;

- створення атмосфери дружнього середовища, сприяння згуртованості групи.

    Навчаючись асертивній поведінці під час обговорення життєвих ситуацій, діти починають використовувати навички вільніше і в нових ситуаціях при меншому керівництві з боку дорослих. На цей погляд, корисно об'єднувати власні варіанти дітей і розглядати альтернативні типи асертивних відповідей. Діти досить часто пропонують нові ситуації, в яких навички асертивності поглиблюються, тому що вони бачать, як ці навички й вміння спрацьовують. Якщо асертивність постійно підтримується серед усіх членів групи, діти її чекають і починають підказувати один одному як потрібно діяти. Позитивні результати стануть ефективними, якщо дістануть схвалення дорослих, будуть соціально корисні і принесуть задоволення самим дітям.

Список використаних джерел

1. Грецов А.Г. Тренінг  спілкування  для підлітків . — ⁴   К. ,-2005.

2. Джиіют X. Дж. Между родителем и подростком: Пер. с англ.—К., 2000.
3. Кривенко С.В. Навички життя: спілкування зі  світом. — Л., 2002.
4. Игры для души. Сорок удивительных способов обрести гармонню и радость в напряженном мире: Пер. с англ. — К., 2003.
5. Петровська Л.А. Компетеитність   у спілкуванні. Соціально-психологічний тренінг. К., 1999.
6. Самооцінка учня/ Упоряд.: С.Максименко, Н.Шевченко, О.Плавник. — К.: Плавник, 2004. — 112 с. — (Психол. інструментарій).
7. Федорчук В.М.-Соціально-психологічний тренінг "Розвиток комунікативної компетентності викла­дача": Навчально-методичний посібник. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2004. — 240 с.
8. Фенстерхзм Р, Бзйер Дж. Не  кажи "да", якщо хочеш сказати»ні». — Л.: Просвіта,  1999.— 400с.