Тема. «Наукові знання, освіта та писемність у Стародавньому Китаї. Конфуцій і конфуціанство»

____________________                                                                                    6 клас. Всесвітня історія.

    Дата проведення уроку                                                                                                                Історія України

Урок № 27

Практичне заняття: «Наукові знання, освіта та писемність у Стародавньому Китаї. Конфуцій і конфуціанство» .

Мета:

·        сформувати уявлення про наукові знання, освіту, писемність та розкрити внесок Давнього Китаю до скарбниці світової науки;

·        розвивати вміння працювати з історичними текстами та візуальними джерелами, робити висновки та встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;

·        виховувати повагу до історії та культури інших народів.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, формування умінь та навичок.

Форма уроку: практичне заняття.

Обладнання: ілюстрації, картки з історичним текстом.

Хід уроку

І. Підготовчий етап

1. Організація робочих місць учнів і готовності класу до уроку.

2. Активізація пізнавальної діяльності учнів.

Вчитель. Наше заняття я б хотіла розпочати зі слів відомих китайських філософів, мислителів Конфуція та Лао-цзи.

Мудра людина себе на світ не виставляє, тому блищить;

вона про себе не говорить, від того – славна;

себе не прославляє, тому заслужена;

себе не підносить, тому стає вище від інших.

 Лао-цзи

        Прекрасно в тому краю, де править милосердя. А як же мудрості досягнеш, живучи за його кордоном?  Конфуцій

Як ви розумієте ці вислови?

Метод «Мікрофон»

Діти по черзі висловлюють свої думки та аргументують їх.

     Як видно з цих фраз, древні мислителі, що залишили нам сотні крилатих висловів, закликали людей до скромності, самовідданості і доброти. 
Культура стародавнього Китаю пропагує такі принципи, що залишив нам Конфуцій: людинолюбство, справедливість, правила пристойності, вірність і розумність. Той, хто їх дотримує, — воістину шляхетна людина. 

ІІ. Основний етап

1. Оголошення теми, визначення завдань та очікуваних результатів уроку; мотивація пізнавальної діяльності учнів.

Вчитель. Сьогодні ми познайомимося  ще з однією цікавою сторінкою культури Давнього Китаю – з наукою, освітою та писемністю. Але проведемо наш урок у формі рольової гри. Уявіть, що всі ви зібралися на науковій конференції, де необхідно розглянути питання:

       - Освіта в Давньому Китаї;

       - Розвиток писемності;

       - Наукові знання.

    Всі учні повинні бути активними учасниками конференції. Група дітей, які будуть безпосередніми доповідачами отримують картки з історичними текстами, ілюстраціями і готуються до виступу. Всі інші самостійно ознайомлюються з параграфом у підручнику і готують питання доповідачам.

2. Опрацювання нового навчального матеріалу.

І група ( 2-3 учні ). Педагоги.

1. Освіта в Давньому Китаї

Освіта є те, що залишається після того, коли забувається все, чому нас учили.

                                                                                           Лао-цзи

             Поки давньоєгипетські, давньогрецькі школярі старанно  опановували грамоту та гризли граніт науки, на другому кінці світу, на сході, у далекому Китаї їхні однолітки робили теж саме. Загалом китайська цивілізація була не менш розвиненою, ніж єгипетська чи грецька, в той час, як на території більшої частини Європи люди ще жили у печерах, полюючи на ведмедя, китайські імператори розкошували у розкішних палацах, слухаючи музику та надихаючись філософськими працями великих мудреців Піднебесної. У перші століття існування китайської імперії правом на навчання володіли виключно діти з багатих аристократичних сімей. Однак завдяки великому китайському мудрецю Конфуцію (551-479 р. до н. е.) ця традиція була перервана. Конфуцій, який фактично сам був зі збіднілої аристократичної сім’ї (дитинство своє він провів у бідності), вперше почав широку педагогічну діяльність, навчаючи не лише шляхетних та багатих, але й бідних та простих, головне було – прагнення до знань. Саме він дав поступ до проникнення освіти і у нижчі версти китайського суспільства, за що вдячні китайці і понині його називають «першим вчителем Китаю».    

Загалом навчання починалось у віці семи років та тривало до повної перемоги «світла знань над пітьмою невігластва». Себто сталої навчальної програми не було, а вчитель з кожним учнем займався індивідуально, згідно з його здібностей та можливостей. Тож розумний, здібний та кмітливий учень завершував навчання дуже швидко, а хто розумом не виділявся, міг вчитись і половинужиття.       Серед головних дисциплін, які вивчали юні китайці були письмо, рахунок, музика, мораль, історія. Діти аристократів також навчались стрільбі з луку та верховій їзді (будь-який шляхетний китаєць мав вміти це робити, сам Конфуцій вмів дуже влучно стріляти з лука та їздити верхи).

Соціальне становище вчителя у давньому Китаї, на відміну від Греції та Риму було дуже високим, а професія вчителя була одною з самих почесних. Учні мали ставитись до свого вчителя з глибокою повагою, до нас з глибин віків дійшли такі вислови про давнє китайське вчителювання: «Ні бідний, ні багатий не має права зневажати вчителя», «Той, хто вчив чоловіка хоча б день, на все життя стає для нього таким же поважним, як його батько».

У давніх китайських школах була вельми строга дисципліна. Початок навчання (так би мовити перший дзвоник), коли юний китаєць вперше приходив до свого вчителя, розпочинався з того, що учень приносив вчителю в якості подарунку … бамбукову палицю. Пізніше ця ж палиця (звісно, якщо учень був неслухняний чи ледачий) застосовувалась за своїм прямим призначенням…

Навчались у китайських школах переважно чоловіки, але заможні батьки, в яких були донечки, також могли дати їм гідну освіту. Однак навчання дівчаток проходило окремо від хлопців, само собою зрозуміло, що китайських дівчаток не вчили стріляти з лука чи скакати верхи, замість цього вони опановували мистецтво танцю, грі на музичних інструментах та навіть вчились писати вірші. Паралельно з цим дівчаток вчили вести господарство, займатись рукоділлям. По рівню грамотності вони ж зовсім не поступались хлопцям. 

ІІ група ( 3 учні ). Мовознавці.

2. Розвиток писемності

Китайська мова. У мові давнього Китаю тільки односкладові слова. Жодне з них не змінювалося. При розмові китайська мова нагадує спів. Ставити слова можна тільки в певному порядку. Якщо порядок слів змінити, то змінюється й зміст. У китайській мові багато образних зворотів. Наприклад, речення: «Треба докласти багато зусиль» дослівно перекладається: «Треба докласти зусилля дев'яти волів і двох тигрів». Вислів «охоронці імператора» дослівно перекладається як «кігті і зуби імператора».

Китайська писемність. Китайці з глибокої давнини високо цінували вченість. Писати вони навчилися дуже давно, ще чотири тисячі років тому. Відтоді їхня писемність майже не змінилася. З давніх часів збереглося багато старовинних предметів з написами. Це бронзові вази, храмові дзвони, кам'яні барабани. Археологи знаходять панцирі черепах і баранячі лопатки з написами. Їх використовували для ворожіння, на них писали запити до богів: чи піде дощ, чи переможуть ворогів, чи потрібно приносити людські жертви. Кістки палили на вогні і за тріщинами, що утворювалися, визначали волю богів.

 Китайські ієрогліфи. 

Для запису слів китайці користуються ієрогліфами. Вони виникли з картинок, які люди малювали в давнину. Для кожного слова була своя картинка. Минав час, дедалі більше ставало слів і картинок-ієрогліфів для них. На сьогодні в китайській мові відомо 80 тис. ієрогліфів. Культурній людині достатньо вміти писати і читати 5—6 тис. ієрогліфів, а щоб надрукувати сучасну газету, потрібно «лише» 4 тис. ієрогліфів.

Ієрогліфи писали стовпчиками згори донизу тушшю за допомогою пензлика. Китайці з повагою ставилися до знарядь письма — пензлика, туші, паперу і каменя для розтирання туші. Вони називали їх «чотири коштовності вченої людини».

 Бамбукові книжки. На кістках тварин і на панцирах черепах не можна було записати великий текст. Для цього почали використовувати бамбукові пластини. На них писали дерев'яною паличкою, вмокуючи її у лак, зроблений із соку дерева. У верхньому краї дощечок просвердлювали дірочки і зв'язували їх докупи шкіряним чи шовковим шнурком. У бамбукових книжках записували народні перекази, пісні. Один з китайських літописів так і називається: «Бамбуковий літопис». Ці книжки мали значну ваду — вони були занадто важкі. Наприклад, бамбукову книжку одного вченого III ст. до н. е. перевозили на п'яти возах.

Шовкові книжки. Коли з'явився шовк, то накази імператора, важливі документи, твори вчених почали писати на ньому. Писали на шовку пензликом, вмочаючи його в туш, виготовлену із соснової сажі. Але шовк — дуже дорогий матеріал, тому він не годився для широкого вжитку.

Паперові книжки. У І ст. китаєць Цай Лунь придумав, як робити папір з кори дерев, конопель, ганчір'я та старих рибальських сіток. Відтоді папір став широко використовуватися. Проолієним папером китайці заклеювали вікна в своїх будинках (фанзах), з нього робили парасольки і віяла. Художники малювали на папері картини. Але найбільшої популярності папір набув як матеріал для письма.

Китайські паперові книжки нагадували гармошку, тому що аркуш не розрізали, а складали.

Переписування книжок від руки — дуже важка і тривала справа. Тому пізніше, у IX ст., китайці винайшли, як друкувати книжки: на дерев'яних дошках вирізали ієрогліфи, покривали їх фарбою і притискували до аркуша паперу.

3 група ( 3 учні ). Науковці.

      Стародавній Китай дав людству чудові винаходи. Довголітній керівник післявоєнного Китаю Мао Цзедун у 1950-х рр. зазначав: "Китайський народ породив багатьох великих мислителів, письменників, художників і створив безліч пам’яток культури. Вже дуже давно в Китаї був винайдений компас, 1800 років тому був винайдений спосіб виробництва паперу, 1300 років тому - друкування з дошок, 800 років тому - розбірний шрифт. Раніше європейців китайці почали використовувати і порох. Таким чинои, Китай є однією з держав світу, що має найбільш давню культуру".

     У Стародавньому Китаї досить високого рівня досягли природничонаукові знання, особливо математика. Китайці першими описали дії з від’ємними числами, регулярно спостерігали за зоряним небом, склали на порозі середньовіччя (IV ст. н. е.) каталог 800 зірок, поділили небо на 28 зодіакальних сузір’їв. Вони вже вміли передбачити місячні та сонячні затемнення, навіть появу комет, уперше виявили плями на Сонці. Однак придворні астрономи основну увагу приділяли складанню гороскопів та інших астрологічних прогнозів (цьому вони, мабуть, навчилися у вавилонських жерців-звіздарів), що гальмувало розвиток китайської астрономії.

     Китайці винайшли "покажчик півдня" — компас, який складався з квадратної залізної пластинки та магнітної "ложки", яка вільно оберталася на відшліфованій поверхні пластинки. Ручка "ложки" завжди показувала на південь. Сконструювали китайці також оригінальний "візок з фігуркою, яка вказувала південь" (механізм візка фіксував відхилення дишля від заданого напряму "північ — південь"). Компас спершу використовувався в Китаї для потреб геомантики — розташування трупа й могили за сторонами світу, проте з І ст. н. е. він почав служити китайцям і як мореплавний прилад.

У II ст. н. е. Чжан Хен винайшов глобус, який відтворював рух небесних тіл, а також найдавніший у світі прототип сейсмографа.

      Стародавні китайці користувалися водяним годинником. Вони створили оригінальний місячний календар, "якнайтісніше пов’язаний з господарською діяльністю, з усіма сторонами традиційного побуту, навичок, знань китайців". Наполегливі пошуки "еліксиру безсмертя" привели китайців до створення даоської алхімії, яка стимулювала розвиток хімічних та фізичних знань. Чаклуючи над своїми пілюлями й талісманами, алхіміки-даоси винайшли порох, який на перших порах використовували виключно для влаштування феєрверків, без яких не обходилося жодне китайське свято. Китайці значно раніше за європейців навчилися безперервно нагнітати повітря у плавильну піч для виробництва сталі, винайшли тачку на колесах, віялку для зерна, ланцюговий насос з лопатками чи ковшами для піднімання землі чи води, кермо для судна тощо.

         Високого рівня досягла у Стародавньому Китаї народна медицина. Китайці відкрили лікувальні властивості багатьох трав, у тому числі женьшеню. У III ст. н. е. китайський лікар Хуа То (його називали "богом хірургії") давав хворому перед операцією "наркотичні каплі" — обезболюючий засіб. Проте китайську медицину поступово прибрали до рук лаоські маги, які покладалися більше на чаклунські дії, аніж на раціональні методи лікування. Лаоська ідея про те, що всі елементи людського тіла є мініатюрною моделлю зовнішнього світу, спонукала медиків лікувати не хворий орган, а організм у цілому. Навіть нині китайські ескулапи не беруться лікувати хворого, якщо порушена цілісність його організму, скажімо — вирізаний апендикс.

3. Узагальнення і систематизація знань, формування вмінь та навичок учнів.

Після всіх виступів учнів-науковців учасники конференції задають питання та обговорють їх.

Орієнтовні питання

1.     Як ставились до вчителя у Давньому Китаї? Чому?

2.     Чи всі китайські діти могли отримувати освіту?

3.     Як ви вважаєте, у якій школі легше навчатися: у китайській чи українській?

4.     Які особливості має писемність Китаю, що таке ієрогліфи?

5.     У чому полягала перевага паперу як матеріалу над шовком, бамбуковими дощечками?

6.     Які винаходи китайців ви знаєте?

7.     Які з досягнень китайців ви б додали до переліку «Сім чудес світу»? Чому?

ІІІ. Завершальний етап

1. Підбиття підсумків уроку.

Завдання

Сформулювати висновок про внесок китайської цивілізації у світову культуру.

2. Мотивація та оцінювання пізнавальної діяльності учнів.

Учні проводять взаємооцінювання пізнавальної діяльності.

3. Повідомлення та інструктаж домашнього завдання учнів.

Підготуватися до підсумково-узагальнюючого уроку по темі «Стародавня Індія та Китай».