Тема . Політична географія та геополітика
Тема . Політична географія та геополітика
Мета: розкрити особливості сучасної політичної картини світу, сформувати у студентів знання про основи геополітики ,показати роль та місце країн у світовому геополітичному просторі
Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності студентів:
Знаннєвий компонент: формулює поняття «територіально-політична система»; наводить приклади застосування різновидів «сили» (економічної, мілітарної, «м’якої» або «смарт-сили») в геополітичних протистояннях.
Діяльнісний компонент: розрізняє зовнішню і внутрішню політику, різновиди «сили», територіально-політичні системи національного і наддержавного рівнів.
Оцінно-ціннісний компонент: усвідомлює взаємозв’язок і політичні взаємодії територій і географічних місць в геопросторі
Обладнання: політична карта світу, атласи.
Тип заняття: комбінований
ХІД ЗАНЯТТЯ:
І. Організаційний момент 3 хв.
ІІ. Перевірка знань 10 хв.
III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності 5 хв.
Вивчення нового матеріалу 40 хв.
IY. Закріплення нових знань, умінь та навичок 15 хв.
Y. Підсумок заняття 5 хв.
YI.Домашнє завдання 2 хв.
ІІ. Перевірка знань
Індивідуальні завдання студентам за картками.
Питання для навчальної групи: 1.Чим відрізняються поняття «глобальна економіка» та «світова економіка»? 2. Яка роль ТНК та вільних економічних зон у функціонуванні глобальної економіки? 3. Що таке ланцюги доданої вартості? Наведіть приклад за результатами практичної роботи. 4. Поясніть сутність сучасного суспільства, що називають «інформаційним».
III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Згадайте, які складові характеризують світосистему, що є результатом формування глобальної єдності суспільства і природи?
На розвиток світових процесів, що вже характеризуються, як глобальні, впливають демографо-екологічний стан світу, економічні процеси, інформаційно-технологічні, соціально-культурні та політичні. Отож, сьогодні ми розглянемо та зрозуміємо зв'язок політичної географії і геополітики, взнаємо шляхи їх перетинання та розвитку, дамо характеристику політичної складової світо системи.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Географічні складники політичної географії: географічний простір, території, географічні місця
Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки.
Політична географія – це суспільно-географічна наука, що вивчає формування політичної карти світу, розміщення і територіальне поєднання політичних сил в їх взаємозв’язку з просторовою організацією життя суспільства (кордонами, адміністративно-територіальним поділом та іншим).
Об’єкт політичної географії – територіально-політичні системи (ТПС), які взаємодіють між собою та з геопростором.
Територіальна політична система – це сув’язь (іншими словами – взаємозалежне сполучення) різноманітних елементів політичної сфери, яка функціонує на певній території. Цілком зрозуміло, що ці системи відрізняються складністю і масштабом.
За складністю територіально-політичні системи поділяють на інтегральні, багатокомпонентні, «галузеві» тощо. Це, наприклад, системи і кластери держав, регіональні інтеграційні системи, системи державних кордонів, системи адміністративно-територіальних одиниць, адміністративних центрів, виборчих округів та ін. Це також можуть бути системи політичних факторів, що впливають на розвиток систем розселення, загострення екологічних ситуацій і т.д.
Географічне місце — будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
Політичні складники: політичні інституції, політичні відносини, «сила»
Політичний інститут, частіше вживається в множині політичні інститути — різновид соціальних інститутів завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади. Поняття політичних інститутів виникло на основі стабільної та повторюваної моделі відтворення влади в суспільстві, яка має спільні риси організації в будь-якому суспільстві.
Стійкість та сталість політичних інститутів, яка склалась протягом довгого часу, пояснюється нормами, санкціями та звиканням. Перераховані властивості прийнято називати атрибутами інституту.
Норми, що регламентують характер взаємодії, їх стабільність, цінність, корисність:
Санкції, що перешкоджають відхиленню від нормативних моделей поведінки
Звикання людей до складеного інституційного порядку.
Перераховані норми роблять політичні інститути об'єктивними, самовідтворюваними, незалежними від волі і бажання окремих індивідів. Таким чином, поведінка окремих індивідів, їхніх норм та правил стає не впливовою в суспільстві.
Типово, політичний інститут може складатись із:
Певних груп людей, уповноважених суспільством виконувати соціально значимі функції;
Організацій, для виконання різних функцій;
Сукупності матеріальних та інших засобів діяльності, що дозволяють організаціям або групам осіб виконувати політичні дії;
Сукупності політичних ролей та сталих норм, важливих для суспільства в цілому.
Існування політичних інститутів окремо від сучасного суспільства неможливе, політичний інститут реалізуються тільки в діях людей, що відтворюють відповідний тип відносин та взаємодій. Прототипи розвитку політичних інститутів є на всіх етапах розвитку суспільства, у сучасному суспільстві існують такі основні політичні інститути:
Інститут держави — є центральним, базовим елементом організації суспільства в політичну систему
Інститут парламентаризму — виконує функції регулювання відносин з приводу створення основних правових норм, законів і представництва інтересів різних соціальних груп в державі;
Інститути виконавчої влади — регулює систему взаємодій, що складаються між органами, посадовими особами, які здійснюють поточне управління суспільними справами і населенням країни;
Інститут державної служби — регулює професійну діяльність людей, що належать до особливої статусної групи;
Інститут глави держави — забезпечує стійке відтворення суспільних відносин, дозволяє лідеру держави виступати від імені всього народу, бути вищим арбітром в суперечках, гарантувати цілісність країни, непорушність конституційних прав громадян;
Інститут судової влади — регламентує відносини з приводу суперечок і конфліктів, структурує поле політичних владних відносин, роблять взаємодії людей чітко визначеними та стійкими.
Що таке політичні відносини? Політичні відносини - взаємодія суб'єктів політики і влади, де відбувається їх об 'єднання або роз 'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб'єкта (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент суспільних відносин. Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, та ін.), узгодження або політичний потенціальний чи актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону з' являтись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.
Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж значну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу.
Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть завмирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, відкритих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (узгоджувальні) - відносини, основані на взаєморозумінні та одностайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відносин. Домовленість як принцип політичної організації суспільства - одна з універсальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народу).
Першою за часом ідея угоди (пакту) передачі народом державі права встановлювати порядок висунута Томасом, а за нею сформульована відома концепція суспільного договору Жан-Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплена конституційними документами ряду країн того часу (найвідоміші з них - конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.
Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими політичними організаційно-регулятивними системами - економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодія, хоча вона можуть бути і опозиційною, і конфліктною. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні, форми політичних відносин, які складаються в сфері економічної, культурної, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.
Геополітика, її складові
До наукового обігу поняття "геополітика" увійшло порівняно недавно: у 1899 р. його вперше вжив шведський державознавець і географ Рудольф Челлен (1864-1922). За його визначенням, геополітика - "це наука про державу як географічний організм, утілений у просторі". Слідом за Р. Челленом німецький політолог Карл Хаус-хофер (1869-1946) визначив геополітику як науку "про відносини Землі і політичних процесів. Геополітика - це географічний розум держави".
Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою); політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, кількість населення.
Геополітика — це одна з галузей зовнішньої політики. Вона поділяється на ряд окремих підгалузей. Політика балансу сил — запобігання домінування в міжнародній системі одного, або групи держав. Отто фон Бісмарк з цього приводу висловився надзвичайно вдало: «Вся політика може бути зведена до формули — постарайся бути серед трьох у світі, де править крихкий баланс п'яти держав. Це єдиний справжній захист проти формування ворожих коаліцій» .
Розрізняють традиційну геополітику, нову геополітику (геоекономіку) і новітню геополітику (геофілософію).
Традиційна геополітика є «географічним розумом» держави; акцентує увагу на військово-політичну могутність держави і домінуючу роль географічних чинників у захопленні чужих територій.
Геоекономіка, на відміну від традиційної геополітики, робить акцент на економічній могутності держави.
Новітня геополітика, в якій домінує сила духу над військовою і економічною потужністю, сприяє подоланню традиційного географічного та економічного детермінізму (подоланню обмежень) завдяки розширенню базисних факторів, що визначають поведінку держав у міжнародних відносинах.
Жорстка сила (англ. Hard power, можна також перекласти як жорстка влада, жорстка міць) — концепція, що обґрунтовує використання примусу або винагороди задля досягнення цілей, тобто військової й економічної сили задля примушення інших суб'єктів міжнародної політики до потрібної поведінки. Жорстка сила є противагою м'якій силі.
У сучасному вигляді концепція створена і розвинена американським вченим Джозефом Наєм.
Приклади застосування «жорсткої сили»:
- розподіл Чорноморського флоту (1997);
- вторгнення Радянського Союзу в Афганістан (1979);
- вторгнення НАТО в Афганістан (2001);
- вторгнення США в Ірак (2003);
- «газовий конфлікт» між Росією й Україною (2005—2006 рр.)
М'яка сила. Термін належить Джозефу Най з Гарвардського університету в книзі, написаній у 1990-му. Він розвинув цю концепцію у своїй наступній книзі, написаній у 2004-му році: М'яка сила: засіб досягнення успіху у світовій політиці. Термін зараз широко використовується в міжнародних справах, аналітиками і державними діячами.
Оскільки м'яка сила з'явилась як альтернатива твердій силовій політиці, вона більше до вподоби етично налаштованим вченим і політикам. Але м'яка сила це описова, а не нормативна концепція. Як і будь-яка форма сили, вона може використовуватись і в добрих, і в злих цілях практичного застосування інформаційного впливу. І хоча м'яка сила може бути використана з недобрими намірами і привести до жахливих наслідків, вона відрізняється від твердої сили своїми засобами.
Розумна сила (англ. Smart power, також розумна влада, розумна міць) — концепція, що обґрунтовує використання поєднання примусу і винагород з привабливістю цінностей та переконань задля досягнення цілей (тобто поєднання жорсткої і м'якої сил). Тобто, до прикладу, використання не лише військової сили, але і залучення у військові союзи і партнерські програми.
Згідно з Джозефом Наєм, більшість суб'єктів міжнародних відносин використовує концепцію «розумної сили» у своїй зовнішній політиці.
Приклади застосування «розумної сили»:
- протягом «холодної війни» країни Заходу застосовували «розумну силу» проти СРСР: з однієї сторони стримували військову силу Союзу, а з іншої підривали віру у комунізм у самому СРСР і країнах Варшавського договору;
- з приходом нової адміністрації на чолі з Бараком Обамою США змінили свою стратегію і почали використовувати «розумну силу» у своїй зовнішній політиці.
Взаємозв’язок між національними та геополітичними інтересами держави
Національні інтереси - це інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави, як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства в цілому.
Закон України «Про основи національної безпеки» – «національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток»
Пріоритетами національних інтересів України є:
гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку та використання інших мов національних меншин України.
Геополітичний інтерес є однією зі складових національного інтересу держави, групи держав.
Максимальна реалізація геополітичного інтересу держави залежить від географічного розташування (оточення держави, здатності використовувати територію та її властивості для розвитку комунікаційних, транспортних мереж тощо), сукупності інтересів сусідніх держав (рівня їхнього впливу на потенціал реалізації власного інтересу), рівня економічного розвитку (і відповідно місця на світовому ринку), соціальних параметрів населення (сукупності культурно-цивілізаційних традицій та моральних норм і принципів, притаманних населенню держави, рівня усвідомлення національних та геополітичних інтересів, здатності реагувати на загрози, способу життя тощо)
IY .Закріплення нових знань, умінь та навичок
Дайте відповіді на питання: 1. Дайте визначення понять «політична географія», «територіальна політична система», «географічне місце». 2. Як ви розумієте термін «політичні інститути»? 3. Що таке політичні відносини? 4. Поясніть вираз «Геополітика — це одна з галузей зовнішньої політики». 5. Які існують концепції «сили» у геополітиці? Охарактеризуйте їх. 6. Наведіть приклади національних інтересів держави та геополітичних.
Y. Підсумок заняття
На розвиток світових процесів впливають демографо-екологічний стан світу, економічні процеси, інформаційно-технологічні, соціально-культурні та політичні.
Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки.
Політична географія – це суспільно-географічна наука, що вивчає формування політичної карти світу, розміщення і територіальне поєднання політичних сил в їх взаємозв’язку з просторовою організацією життя суспільства (кордонами, адміністративно-територіальним поділом та іншим).
Об’єкт політичної географії – територіально-політичні системи (ТПС), які взаємодіють між собою та з геопростором.
Територіальна політична система – це сув’язь (іншими словами – взаємозалежне сполучення) різноманітних елементів політичної сфери, яка функціонує на певній території.
Географічне місце — будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
В державі існують політичні інститути — різновид соціальних інститутів завданнями яких є встановлення, виконання та підтримання влади.
У сучасному суспільстві існують основні політичні інститути: держави, парламентаризму, державної служби, глави держави, судової влади.
Відносинами держави і суспільства, влади і народу визначається зміст політичних відносин. Політичні відносини - взаємодія суб'єктів політики і влади, де відбувається їх об'єднання або роз'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб'єкта (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент суспільних відносин, тобто вони реалізуються зовнішньою політикою країн.
Геополітика — це одна з галузей зовнішньої політики. Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою); політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, кількість населення.
Розрізняють традиційну геополітику, нову геополітику (геоекономіку) і новітню геополітику (геофілософію).
Традиційна геополітика є «географічним розумом» держави; акцентує увагу на військово-політичну могутність держави і домінуючу роль географічних чинників у захопленні чужих територій («розумна сила»).
Геоекономіка, на відміну від традиційної геополітики, робить акцент на економічній могутності держави («жорстка сила»).
Новітня геополітика, в якій домінує сила духу над військовою і економічною потужністю, сприяє подоланню традиційного географічного та економічного детермінізму (подоланню обмежень) завдяки розширенню базисних факторів, що визначають поведінку держав у міжнародних відносинах («м’яка сила»).
Геополітичний інтерес є однією зі складових національного інтересу держави, групи держав. Національні інтереси - це інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави, як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства в цілому.
YI. Домашнє завдання:
1.Опрацювати конспект лекції №13 (інформація в Googl клас).
2. Підготуватися до контрольної роботи за розділом III (лекції 9-12).
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку