Тема: Поняття візерунка та орнаменту (на елементарному рівні).

Малювання

Урок 31

Тема: Поняття візерунка та орнаменту (на елементарному рівні).

Спрощення форм рослинного світу під час створення орнаменту. «Опішнянський глечик»

Мета: закріплювати поняття «декоративний малюнок», «елемент», «орнамент»; навчати учнів знаходити найкраще розташування елементів для створення лінійного візерунка; засвоювати основи декоративної композиції; закріплювати навички роботи в техніці лінійного малюнка; продовжувати ознайомлювати з силуетними формами, декором, рослинними орнаментами, процесом узагальнення форми; навчати міркувати; продовжувати навчати дітей працювати за зразком; розвивати дрібну моторику руки; розвивати естетичне сприйняття навколишнього світу; стимулювати розвиток допитливості; виховувати спостережливість, акуратність, увагу.

Обладнання: фотографії творів різних видів декоративно-прикладного мистецтва з рослинними орнаментами, ТЗН; трафарет опішнянського глечика з цупкого картону теракотового кольору; матеріали для демонстрації послідовності та техніки виконання роботи; матеріали та інструменти: альбом для малювання; простий олівець; гумка; гуаш; пензлі № 4, 6; ємність для води; серветки для витирання рук і пензлів, палітра.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

– Назвіть матеріали та інструменти, що знадобляться для створення лінійного малюнка.

– На попередньому уроці ми створювали малюнок для килима. З яких елементів він складався?

– Як називають такий орнамент? (Геометричним.)

III. Вивчення нового матеріалу

1. Слово учителя

– Ми вже знаємо, що коли малюнки або їх частини-елементи повторюються, художники називають це орнаментами. (Учитель пропонує знайти орнаменти на одязі та предметах у класній кімнаті, виокремити з них рослинні.)

– Розгляньте уважно малюнок опішнянского глечика. (Стисла розповідь про опішнянський гончарний промисел.)

– Як ви гадаєте, з якою метою майстер прикрасив свій глечик орнаментом, адже в ньому і так можна було зберігати воду або молоко?

– Які елементи обрав майстер для свого орнаменту?

– Спробуймо повторити візерунки з ягід і листочків.

– Погляньте на елементи орнаменту і скажіть, які частини рослин на них зображені? (Квіти, листя, стебла, пуп’янки.) Квітка, листя, стебло — це складові частини або елементи орнаменту. У розписі глечика ці елементи повторюються у певному порядку, чергуючись один за одним.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

1. Пояснення до творчого завдання

(Учитель роздає учням трафарети глечиків із цупкого картону, або, якщо учні мають відповідний рівень підготовки, то пропонує намалювати силуети самостійно на кольоровому картоні.)

Учитель. Прикрасьте глечик рослинним орнаментом так, як це зробив майстер-гончар. Спочатку роботу виконайте простим олівцем. (Діти виконують індивідуальну роботу за творчим завданням.)

2. Індивідуальна робота за творчим завданням

– Нагадую, що під час виконання завдання ви повинні пам’ятати про таке:

• кожний елемент має знаходитися точно на своєму місці;

• відстань між елементами повинна бути однаковою.

(Учитель нагадує правила роботи та техніку безпеки під час роботи олівцями.)

V. Підбиття підсумків

1. Слово вчителя

– Сьогодні ми навчилися розміщувати елементи малюнка в потрібній частині глечика, обирати необхідний розмір елементів, добирати кольори відповідно до зразка.

2. Обговорення учнівських робіт

Учитель повинен відзначити правильність побудови орнаменту і відповідність виконаних робіт заданому кольору.

Додатковий матеріал

Гончарство — одне з найдавніших ремесел людини. Виникло воно ще в кам’яну добу. Люди почали формувати з глини предмети, потрібні для вжитку, ще до приборкання вогню.

Перші глиняні вироби сушили під сонцем. У такий спосіб вони набирали певну міцність. У перший глиняний посуд складали сухі пожитки. Воду в глеках почали зберігати після приборкання вогню — тоді почали випалювати глиняні вироби після ліпки. З глини ліпили не лише посуд, але й різноманітні культові вироби — фігурки божеств, схожих на людей. Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування,

зберігання й подавання на стіл певних страв (горшки, миски й полумиски,

глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки,

куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі

іграшки тощо. Вироби всіх гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і

локальні особливості. Славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкими стінками, дво чи трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня відома також декоративними рослинними орнаментами. Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку копали у місцях її залягання — глинищах. Привезену глину гончарі зсипали зазвичай або на подвір’ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею чи веслом), стругали стругом або дротом, щоб подрібнити її й вилучити домішки. Для отримання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами, формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.

Після виготовлення виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили глазур — поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.

Гончарні вироби зазвичай продавали самі майстри, які роз’їжджали селами і вигуками: «По горшки!» запрошували селян до торгівлі. Вартість певної посудини найчастіше визначали кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар на ярмарки та базари. Розташовані у гончарному ряду просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.