Тема уроку “Його пером водило Гуляйполе…” Література рідного краю. 9 клас. (Творча лабораторія літератора, журналіста, краєзнавця І.К.Кушніренка)

 

Тема уроку “Його пером водило Гуляйполе…”

Література рідного краю. 9 клас.

(Творча лабораторія літератора,  журналіста, краєзнавця І.К.Кушніренка)

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Івана Кушніренка,розкрити ідейно - художній зміст поезій; узагальнити відомості з теорії літератури; удосконалювати вміння художнього читання поезії відповідно до вимог виразного читання;

 розвивати критичне і творче мислення через застосування інноваційних технологій; усне мовлення через особистісне асоціативне відтворення прочитаного, почутого, побаченого, спонукати учнів до спостережливості, прагнення пізнавати нове; сприяти виробленню в учнів уміння аналізувати поетичні твори;

виховувати почуття патріотизму, шанобливе ставлення до митців свого краю, співців рідної землі,талановитих земляків, зацікавлювати їхньою творчістю.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, урок - зустріч, література рідного краю.

Підготовча робота: учнів об’єднуємо в групи: “біографи - екскурсоводи”,  ’’декламатори, “кореспонденти”,  “літературознавці”.

Обладнання:  збірки творів І.Кушніренка, фотоілюстрації; ілюстрації учнів до творів літератора, мультимедійна  презентація “Література рідного краю. “ Його пером водило Гуляйполе ”; літературознавчий словник - довідник, комп’ютерна перевірка знань .

 

 

Хід уроку

      Що не кажіть, а все - таки здорово

 

                                                                                   Бути Людиною на Землі!

 

І.К.Кушніренко              

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети,завдань уроку.

 (На фоні відеопрезентації «Гуляйполе – столиця таврійських степів» учитель оголошує тему та мету уроку).

Сьогодні ми проводимо урок літератури рідного краю “Його пером водило Гуляйполе”(за творчістю І.К.Кушніренка)  та зробимо короткий екскурс у життя і творчість нашого земляка -  видатного літератора, журналіста, краєзнавця  - І.К.Кушніренка, автора   10 збірок, роману “Сиві жита”та більше сорока книг у співавторстві з  В.І.Жилінським про рідний край. Свій талант, усі сили він віддає рідній Гуляйпільщині. Його невтомна праця на благо процвітання Гуляйпільського краю, благородне бажання вшанувати земляків відзначені численними нагородами й відзнаками, серед яких  три регіональні медалі "За розвиток Запорізького краю" (2004 р.), "За заслуги перед Гуляйпільським краєм" (2004 р.) і медаль від Запорізької обласної державної адміністрації "За розвиток Запорізького краю" (2009 р.). У 2008 р. був нагороджений Почесною грамотою Запорізької облради "За багаторічну працю, високий професіоналізм, поширеннязнань з історії рідного краю".

На нашому уроці присутні дорогі гості, творча династія: Іван Кирилович Кушніренко літератор, журналіст та краєзнавець, член Національної спілки журналістів та його дочка Оксана Іванівна Горпинич (Кушніренко), методист відділу освіти Гуляйпільської районної державної адміністрації, відома гуляйпільська поетеса та співавтор його  книг. Вони відомі на всю Україну і живуть поруч з нами.

Декламатор.

На світі багато поетів прекрасних

І щось особливого є в кожного з них.

А ви, земляки, нас найбільше тривожите

Цілющою силою віршів своїх!

Учитель. Скажіть, будь ласка, діти, що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку літератури?

(Будемо вчитися аналізувати твори літератора, дізнаємося про життя і творчість літератора- земляка, дізнаємося про вплив батьків на розвиток дітей, радісні хвилини від зустрічі з відомими людьми, торкнемося до неповторного українського слова).

ІІІ. Актуалізація знань,умінь,навичок.

Учитель. Назвіть, будь ласка, поетів Гуляйпільщини?

Які твори їх ви знаєте?

Перед уроком учні отримали випереджувальне завдання. Готуючись до уроку, клас було поділено на групи. Кожна група виконувала свій обсяг роботи.

ІV. Сприймання та засвоєння учнями навчального матеріалу.

Звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування отриманих результатів. Робота в групах.

Надаємо слово І групі «біографів», які підготували презентацію “У різнотрав’ї степової долі” (Штрихи до життєвого шляху літератора).

1.Звіт І групи (2 учні).  Демонстрація слайдів.

                                                                           І шепчуть пізні трави: озирнися!

                                                                   І сяє рання зірка: озорися!

Г.Лютий               

 

 В історії будь - якого краю знайдеться немало чудових сторінок. Історію ж, як відомо, творять люди. Наша гуляйпільська земля завжди давала життя талантам. Багата й щедра вона обдаровувала крилатістю думки, щасливою долею багатьох нині відомих гуляйпільських письменників. Вони відомі на всю Україну і живуть поруч з нами. Саме до таких творців Гуляйпільського краю належить Кушніренко Іван Кирилович - літератор, журналіст, краєзнавець, людина широкої душі і глибокого патріотизму до рідної землі…

Його дитинство було сповнене дихання степу та гомону вітру, звабливого запаху зелених трав та зораної землі, стрекотання цвіркунів та дивовижної сині безмежного неба. Власне саме небо та степ були в перших віршах молодого Івана Кушніренка. Віршах, які школяр писав на аркушах паперу.

Про його перші спроби віршування Григорій Лютий писав:

Його пером водило Гуляй - Поле…

                                                І він отак поволеньки почав…

Хто міг тоді подумати, що чорноволосе хлоп’я з хутора Вітри згодом опублікує не один власний вірш, випустить низку оповідань, віршів, повістей та книг - досліджень про історію рідного краю, історичний роман й досягне своїх професійних вершин… Але то вже потім, а тоді була усмішка та примружений погляд з-під долоні на вільний політ жайворонків…

У далекій від рідної землі станиці Чорноріченській Псебайського району Краснодарського краю у перший день нового 1947 року в родині Кушніренків, які, тікаючи від голоду 1946 - 1947 років, що панував на Гуляйпільщині, змушені були виїхати до Краснодарського краю, сталося невеличке звичайне диво: на світ з’явився їх син Іван. Григорій Лютий на його честь написав:

В той Божий день нічого не случилось -

                                            Душа велика в Бога народилась.

Проте, як кажуть, на чужій землі навіть повітря інше, і Кушніренки вже у 1948 році повернулися на Гуляйпільщину, оселившись у мальовничому хуторі з поетичною назвою Вітри Гуляйпільського району Запорізької області.

Все рідне змалку тут мені:

І кущ, і стежка, і стеблина,

                                                        І ферми дальньої вогні,

                                                        І у зарої жовта глина -        

Все найрідніше тут мені.

Саме тут, у маленькому степовому хуторі Вітри, він  і побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини, що нагадували хмаристе небо і тонули в ньому. Небо, степ і вітер – оце й заполонило його душу на все  життя . Степ, і небо, і спека, і курява на шляху, і хлопчачі далекі мандри – цього не забути ніколи. Тут набирався творчої снаги від батьків-степовиків, краян, залюблених у предковічний український степ.

Тож не дивно, що вирісши там, де серед широких травостоїв гуляли всі чотири вітри, Іван Кирилович через увесь свій життєвий та творчий шлях проніс неповторну енергетику вільного степу.

                                        В житті моїм надія та опора -

                                         Зелені серцю любі вітровпори.

Степ виступає джерелом любові до рідної землі, стає „батьком” літератора, з нього бере він почуття вдячності та гордості, стає своєрідним центром як внутрішнього життя поета, так і стосунків зі світом зовнішнім.

Батьківська сильна рука,  лагідна мамина посмішка та добрі поради допомагали в дитинстві та вплинули на світогляд маленького Іванка.

Коні батька мого Кирила

Через поле біле бігли.

 Бігли коні, спотикались.

 Доки сили не набрались.

  А як сили нагуляли -

   Полетіли, поскакали.

    Вийшла мати моя з хати…

     Повертавсь Кирило в хату,

     Щоб казки нам розказати.

       А казки для нас - це свято,

       Знає тато їх багато…

       Тато став посеред поля.

       Коні мчаться, коні - доля,

       Полетіли, пролетіли.

       Тільки слід в душі лишили

       Коні батька мого Кирила…

Одна подія все змінила.

…Ясний день 1963 року. До 8 класу учнів Гуляйпільської загальної трудової політехнічної середньої школи - інтернату, де за однією з парт сидів Іван Кушніренко, зайшов гуляйпільський поет Василь Діденко. Тривав відкритий урок. У класі звучали рими та мелодика віршів, що змішуючись з сонячним промінням, лягали на парти сторінками емоцій. Зустріч з поетом вразила Івана. Напевно, й це зіграло свою вагому роль в тому, що тоді, ще юнаком, Іван Кирилович вирішив не полишати мистецтва творення віршів.

А далі закрутилося життя шаленим виром...Ніби уривки кіноплівки, мерехтять у пам’яті найяскравіші спогади: перші уроки, перші успіхи, перші розчарування, вступ до Запорізького державного педагогічного інституту на філологічний факультет у 1965 році, у цьому ж році - перша публікація вірша «Йду степом» у Гуляйпільській районній газеті «Зоря комунізму». Потім (1970 - 1976 роки) працював вчителем української мови та літератури в Полтавській школі - інтернаті Гуляйпільського району.

У 1975 році дружина Лідія Петрівна (до речі, теж учитель) подарувала доньку Оксану. Молода сім’я з радістю виховувала донечку.

                                  Говори, моя маленька, говори.

                                  Десь курличуть в піднебессі журавлі,

                                  Заблукали, наче в  морі кораблі.

                                   Говори, моя маленька. Тепловій

                                    Розбудив зелений шепіт у траві…

Або:

                                             Малювати вчилась доня

                                              І у фарбі вся долоня.

                                              Переплутала мала,   

                                               Де цвіточок, де бджола…

А потім народився син Сергій - продовжувач роду. І полилися стумочки поезій для сина:

    Миколці купили машину.

    Тепер він гука без уп и н у :

     Тікайте, тікайте з дороги усі,

      Бо диво-машина не має шасі!

      Спитали Миколку: “Хіба це літак?

      А де ж тут пропелер, бензиновий бак?

       Хлопчина на це іронічно:

     “Літати для нас — справа звична,

      А ви, от попробуйте просто, я к я,

      Літати без звичного вам літака “.

Робочі вчительські дні йшли своїм плином, спокою не давало лише одне - потреба писати, що, мов голочка, сиділа в душі. Журналістика впевненим кроком увійшла в життя Івана Кириловича. Шлях до нових професійних вершин розпочався з роботи позаштатним кореспондентом районної газети.

Так, у вільний час, осідлавши велосипед, молодий вчитель об’їжджав поля та колгоспи, збираючи відомості для своїх заміток до районної газети стосовно ходу посівів, збирання врожаю. Окрім цього, Іван Кирилович надсилав відомості про останні події, які відбувались у школі, де працював. І все це -

на добровільних засадах. Публікації Івана Кушніренка у гуляйпільській районній газеті “Зоря комунізму” стали постійними, то ж не дивно, що у вересні 1976 року його прийняли до її штату на посаду кореспондента. Так мало статись. Мав статись і вступ на заочне відділення факультету журналістики Львівського державного університету імені І.Я.Франка у 1987 році, і підвищення на посаді завідуючого відділом, а потім заступника головного редактора, і врешті у переломному 1991 році - призначення головним редактором новоперейменованої газети “Голос Гуляйпілля”.

З-під пера головного редактора газети постійно з’являються репортажі, статті, замальовки, інтерв’ю про хліборобів, робітників, вчителів, працівників культури, ветеранів війни та праці, про земляків, які своїм невтомним самовідданим трудом, ратним подвигом прославляли і прославляють Гуляйпільський край. Майже двадцять років Іван Кирилович обіймав посаду головного редактора цієї газети. Підсумком багаторічної журналістської роботи Івана Кушніренка стала книга “Степовики” (історія газетним рядком), яка вийшла у світ у 2010 році.

Відомий І.К.Кушніренко як автор художніх творів, у яких світло і дивовижно описує неповторну красу степового краю, рідний куточок землі, де зріс, набрався сил і снаги . Йому належать оригінальні вірші, новели, оповідання, повісті, видані окремими збірками : “Клин зеленого жита”,”Добрий знак”, “Жайворонки над степом”, “Співуча криниця”, “У степу”, “Подарунок осені”, “Запах прив’яленого літа”, “Відгоріла зоря” та роман “Сиві жита”, який він присвятив батькам, повісті “У степовій глибинці”, “Степовики” (Історія газетним рядком).

Звіт ІІ групи. Інтерв’ю з І.К.Кушніренком.

- Якби Ви малювали життя, то яких кольорів було б більше, та які відтінки Ви б хотіли додати?

- Напевне, я б змалював картину у світлих тонах, бо темних кольорів нам і в житті вистачає. У картині обов'язково був би жовтий колір, голубий, соковитий колір зелених степових трав, знаєте, я дитина степу, і мені досі сняться ті далекі вітри, що гульма гуляли у хуторі дитинства. Також я відтворив би та обов'язково змалював би жайворонків, які господарюють у степовому небі.

- Який секрет поновлення творчої енергії?

- Ніякого особливого секрету  немає. Це мій стиль життя. Для мене письменництво — мов віддушина.

Знаєте, буває, прийдеш з роботи, сідаєш за свої рукописи і з головою поринаєш у них, забуваючи про все навкруги.

-  Над історичними книгами ви працюєте з Володимиром Жилінським.

Що ви почерпнули у Володимира Ілліча для себе?

 -Перш за все скрупульозність, цілеспрямованість та любов до цифр і фактів. Володимир Жилінський — дивовижна людина. Його працелюбності можна лише позаздрити. Кожен факт, кожну літеру він неодноразово перевіряє. Володимир Ілліч трудиться в історико-

дослідницькій сфері вже 50 років, працював в архівах Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова, у пошуках історичних даних відвідав далеко не одну бібліотеку. Мене завжди дивувало те, з якою самовіддачею він працює, заражаючи завзяттям усіх навкруги.

-Де ви берете сюжет для повістей, оповідань?

- З життя, з розповідей, випадків. Виношу їх із спілкування з різними співрозмовниками. Ось, наприклад, оповідання "Поминальний день" основане на дійсних подіях.

-  Кого з письменників вважаєте своїм літературним учителем?

-  Мої шляхи пересіклися з чудовими людьми, літераторами, моїми наставниками Миколою Лиходідом, Віктором Чабаненкомта Володимиром Омельченком. Щодо відомих письменників,я більш схильний до творчості Миколи Вінграновського, Бориса Олійника та Івана Драча, Григора Тютюнника, Василя Шукшина.

 - Чи передалася любов до літератури дітям? Вони пішли вашою стежкою?

 -  Колись син, дивлячись, як я вечорами працюю над статтями,зазначив, що журналістом не хоче бути. І не став, вступившидо фізико-технічного факультету Дніпропетровського національного університету. А донька, вчитель української мови та літератури,

пише вірші краще за мене. Це дійсно так. Я більше полюбляю працювати з прозою, а от їй до душі рима.

- Що найбільш важливе для письменника?

 - Відображувати правду життя у своїй творчості.Також важливо мати свою громадянську

позицію і вміти написати так, щоб читач, мандруючи сторінками твого твору, десь засумував, а в певному місці посміхнувся.

-  Коли прийшло визнання?

- Я навіть не знаю, чи прийшло воно на сьогоднішній день.

Визнання — поняття відносне, тому не можу відповісти на це питання.

  .

• Дякуємо.

Справу знаменитого літератора Івана Кириловича Кушніренка продовжує дочка Оксана Іванівна Горпинич (Кушніренко). Це ім'я недавно забриніло на гуляйпільському поетичному небосхилі, але впевнено утвердилося в нім.  Оксана Іванівна  саме з тих дітей, бо вона і є той пагінець, що з доброї руки посадив її батько Іван Кириллович.

Інтерв’ю з Горпинич (Кушніренко) О.І.

- Оксано Іванівно, скажіть, будь ласка, як вплинув батько на ваш світогляд?

- Ким є для мене батько? Це найближча за духом і світоглядом людина. Саме приклад батька був дороговказом, коли обирала майбутню професію: хотіла бути, як він, журналістом, або, хоча б, філологом, знавцем рідного слова та літератури.

- Коли відбулася перша спроба писати?

- Наслідуючи тата, пробувала перо ще з першого класу. Батько був першим рецензентом і критиком моєї уже свідомої поезії (яку, до речі, й тепер підписую Оксана Кушніренко). В свою чергу, батько завжди радиться зі мною, розповідаючи про власні літературні плани та напрацювання. Тому в багатьох його книгах можна побачити моє ім’я то в якості редактора, то коректора.

- Чи обговорюєте літературні питання?

- З ним завжди є про що поговорити, особливо обговорюючи новинки літератури, культури. Погляди тата широкомасштабні, і, коли він вивчає якесь питання, то робить це досконало. Чому і мене завжди навчає. А ще - вчить бути Людиною з великої літери в усьому, до чого торкаєшся у житті.

Вірш “Батькові” (читає Оксана Іванівна).

- Дякуємо.

ІІІ група. Дослідники - аналітики. “Залюблений у степ”.

Воля і степ… Якась незбагненна, глибинна спорідненість єднає ці поняття, здається, з правіку. Вони однаково хвилюють, сповнюють душу високою бентегою, прагненням дихнути на повні груди, вивищитися над сірістю, змахнути крильми…

Ми аналізували збірку поезій І.К.Кушніренка “Відгоріла зоря”. І розділ має назву “Крила любові”. Сюди ввійшли поезії, що чудовими зразками інтимної лірики. Вони глибокі, емоційно насичені, інтригують недомовленістю.

Декламатор.

Твої руки - два береги,

До яких я іду і не можу дійти.

Твої очі - світанки сині,

Що зовуть мене вглиб степів.

Твої коси - пшеничні весла,

Ними пливти  мені до берега кохання.

Ти уся, як  пшеничне небо,

Як загадка на шляху моєму.

І куди б не йшов,

Щоб не робив -

Ти завжди зі мною,

Бо ти - Мрія.

• Поясніть, як ви розумієте вислів : “Ти завжди зі мною,Бо ти - Мрія”.
• Визначте художні засоби, використані в рядках:

Ти уся, як  пшеничне небо,

Як загадка на шляху моєму…

Твої руки - два береги,

До яких я іду і не можу дійти.

Твої очі - світанки сині,

Що зовуть мене вглиб степів.

Твої коси - пшеничні весла,

Ними пливти  мені до берега кохання.

Другий розділ збірки “Відгоріла зоря” називається “Я - яблуня з маминого літа”. Мов кіноплівку, прокручує поет кадри свого життя, що їх закарбувала пам’ять. Вони повертають щасливі миті дитинства, образи рідних людей, усе те, що безмежно дороге, те, що вже сховалося за пеленою часу, те, що вже ніколи не повернеться, те, що гріє душу не тільки автору, а й читачу.

Декламатор.

Мама

Кульбабою сонце на обрії гасне

І крадеться вечір в село із яворів,

Та Ваша тривога, матусю не згасне,

А сяде із Вами доїти корів.

Вже ось і дорога із ферми додому,

Й легкий вітерець шарудить у гілках,

Йдете Ви так тихо, неначе у спомин,

Хоч Вас іще жде ніч безсонна в зірках.

Вам стільки сьогодні зробити ще треба,

Чекаючи звістки від сина в село…

Несу крізь життя Вас і хату край степу,

Бо Ваше життя - то моє джерело.

• Як поет вводить читача у світ  свого дитинства?

Декламатор 2.

Вже повернулись і батько, і мати,

День, натрудившись, заліг спочивати,

Вийшла на небо зоря - зоряниця,

Та й задивилась на світло криниці.

 

Вітер чукикає соняхи сонні,

Сплять уже й груші на тихім ослоні,

Й квіти притихли на клумбі високій -

Ніч завітала в степ наш широкий.
                

• За допомогою яких художніх засобів автор змальовує картини дитинства?

Третій розділ збірки “Відгоріла зоря” називається “За літом літо гра ластів’яче”.

Обережними фарбами слів малює красу природи. Вірші, що становлять зміст розділу, - це

- поетичні  чотири -, восьми -, десятирядкові мініатюри, що вражають мінливістю образів.

Декламатор.

Йшла весна весела

Через наші села.

Обійшла усі куточки:

Підросли малі листочки,

А верталася назад,

Там розцвів наш білий сад.

Поза тином, поза садом

Підростає літо рядом.

 

• Чим вразив вас цей вірш?
• Викладіть своє розуміння словосполуки “Йшла весна весела…”

V. Комп’ютерна (тестова) перевірка знань.

Завдання: схарактеризуйте особливості художнього стилю поета.

• Визначити ідейно - тематичні домінанти творчості.
• Проаналізувати основні способи творення образів.
• Дослідити особливості поетичної мови (тропи).

VІ. Релаксаційна вправа. Офтальмотренаж.

Заплющіть очі, покладіть голову на парту. Уявіть, що ви на березі тихого, спокійного, теплого моря. Морський бриз віє вам в обличчя, розвіває волосся. Ніжне сонечко торкається ваших плечей своїми лагідними промінчиками, гладить щічки, посміхається. Здіймається легкий вітерець, який заспокоює вас, ваші думки, додає вам сили та енергії. І ось ви прокидаєтесь, відкриваєте очі. Я і наша класна кімната привітно зустрічаємо вас.

А тепер слідкуємо за моєю указкою.

Продовжуємо працювати!

VІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1.              “Мікрофон”

• Що означає епіграф до уроку?

• У чому значення творчості Івана Кириловича Кушніренка  для вашого  мистецького та життєвого досвіду?

(Відповіді учнів).

1.У мою душу влилися зернятка поезії, проросли й пустили ніжні пагінчики любові до рідної мови. Ці почуття, які з’явилися в моєму серці, я буду берегти протягом всього життя.

2. Можна наводити безліч прикладів з творчого доробку Івана Кушніренка. І всі вони свідчать про те, що на гуляйпільській  землі сформувався літератор, журналіст, краєзнавець, який, «вклоняючись Слову», вміє передати неповторну красу рідного краю, надії та сподівання людей. Сьогодні це так важливо.

3. Рідне слово! Звертаюся до тебе від імені справжніх синів і дочок України.    Обіцяємо, що завжди любитимемо тебе, боротимемося за твоє життя й процвітання! Завдяки таким патріотам, як Іван Кирилович Кушніренко, наша мова мерехтить яскравою зорею, переливаючись новими відтінками на чарівному небі української духовності.

4. Я хочу, щоб усі люди  нашої незалежної України пишалися славою величною,                    відроджували традиції славні. І щоб слово правди, любові звучало скрізь, щоб лунали передзвони минулого, сьогодення і майбуття!

2.Оцінювання діяльності учнів на уроці.

Найкраще на уроці працювали…

Їм допомагали…

Оцініть, будь ласка,  свою роботу та роботу  (у кожного на парті – смайлики).

ПРАЦЮВАВ НАЙКАЩЕ	ПРАЦЮВАВ ДОБРЕ	ПРАЦЮВАВ ПОСЕРЕДНЬО	МАЙЖЕ НЕ ПРАЦЮВАВ

Учитель. Звичайно, на одному уроці осягнути вповні глибину творчості Івана Кириловича Кушніренка неможливо, та сьогоднішня робота  дала змогу усвідомити його місце в сучасному літературному процесі. Подвижництво слова і думки, щирість і краса почуттів, вірність власній життєвій позиції - такі життєві цінності, якими керується у творчому житті наш земляк. Читаючи його твори, ми ще більше розуміємо і відчуваємо неповторну красу рідної землі, вчимося поважати її людей, розуміти, що добро сердець, чесна праця і благородні діяння ніколи не пропадуть марно, бо вони є найдорожчими людськими цінностями. Наша споконвічна земля Гуляйпільська багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворної духовної сили. Над нею завжди витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, незнищена скарбниця різножанрових творів красного письменства.

 

 Дякуємо Вам, дорогі наші гості, що подарували нам прекрасну зустріч з поезією. Адже

’’Поезія -  це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі’’ Для творців рідного слова найкраща дяка, якщо їх  пам’ятають і твори їх звучать.

                    Коливається Всесвіт у чистій грудневій колисці,

                       Накриваючи Землю зоряним своїм полотном,

                       І пухнасті роки, що й хвилини не встоять на місці,

                       Стукотять у Ваше серце і по світу мандрують рядком.

                       А життя — мов сірник, у безмежжі запалений Богом,

                       Що потомлені душі любов'ю і миром зігрів,

                       Дай Вам, доле, побільше щасливих і мирних років!

VІІІ. Домашнє завдання.

Написати твір - мініатюру:”Його пером водило Гуляйполе” (за мотивами збірки І.К.Кушніренка “Відгоріла зоря”).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Додаток 1

 

Творча династія: Іван Кирилович Кушніренко літератор, журналіст та краєзнавець, член Національної спілки журналістів та його дочка Оксана Іванівна Горпинич (Кушніренко), методист відділу освіти Гуляйпільської районної державної адміністрації, відома гуляйпільська поетеса та співавтор його  книг.

   Вони відомі на всю Україну і живуть поруч з нами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

                                                            Оксана Горпинич (Кушніренко)

 

                 Батькові

 

Колись давно хтось мудрий говорив:

«Життя – театр, а люди в нім – актори».

Зміряючи життєвий простір свій,

І ти, як вмів, справлявсь з важкою грою.

Але ж – горів. Гориш. Гори ж! Поки

Настане сил і вистачить тривоги.

В цей день, сумний і радісний, роки

Спинились у півсотні на порозі.

І що на скронях сніг – то не біда:

Закрию сивину твою руками.

Таким і будь. Сніг талий – то вода.

Лише б у серці весни не розтали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Виставка творів І. К. Кушніренка

 

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

Додаток 4

Онука Марійка продовжить дідусеву та мамину справу, про що Іван Кирилович, жартуючи завжди наголошує. Вона вже  пробувала римувати, складати оповідання. Але її творчість поки що в іншому – співає та грає на бандурі…