Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка. Захоплення поета красою жінки, мрія бачити жінку щасливою

Доля жінки у творчості Т.Г Шевченка

У творчій спадщині Т.Г. Шевченка значне місце посідає тема жіночої долі.

Від перших до останніх сторінок “Кобзаря”, який починається поемою “Причинна” і аж до останніх сторінок, писаних слабкою рукою поета на порозі вічності, – невпинні роздуми про роль жінки в людському суспільстві.

Дивосвіт шевченкових образів – безмежний, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — із поем «Причинна», «Катерина», «Тополя», наймички Ганни, Мар’яни-черниці…

Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Хлопчик-кріпак не бачив біля себе взірця жіночого щастя. Крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила"

Недоля сестер Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:«Сестри! Горе вам, мої голубки молодії, Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, У наймах, сестри, й умрете!»

Оксана - перше кохання Шевченка, що «… утирала мої сльози…», її теж чекала страшна роль жінки кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар, і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?

Страждання жінок Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.

Оборонець жінок “Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з ціллю свідомою промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисте людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне женщину”, – влучно зазначив Іван Франко

Жіноче питання Завдяки особливій чутливості Шевченкової Музи, йому вдалося зареєструвати, глибоко проаналізувати і запропонувати варіанти розв’язання одного з найболючіших питань тогочасного (та й нинішнього) життя – жіночого питання.

Тиск на жінок Творча особистість Т.Г.Шевченка формувалася в епоху, коли жінка перебувала під подвійним тиском: з боку родинних традицій, громадських звичаїв, економічних умов, правових нормативів, церковної моралі, влади монархічної держави.

Самоствердження жінки Навіть для представниць пануючих верств громадянське і особистісне самоствердження було справжнім подвигом , то для покріпаченої селянки заявити свої права на власну долю було майже нездійсненною мрією.

Розвиток жіночої теми Знову й знову в своїх творах штурмував Шевченко жіночу тему, моделюючи варіанти її розвитку то у великих епічних полотнах (“Катерина”, “Наймичка”, “Неофіти”, “Марія”), то зовсім стисло, конспективно – в мініатюрах на кілька рядків (“Ой, люлі, люлі, моя дитино...”, “По вулиці вітер віє”, “Полюбилася я...” тощо).

Омріяне щастя Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жіночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми «Гайдамаки». Вона пройшла через тяжкі випробування, але все ж таки отримала омріяне щастя.

Головним “полем бою” жінки за свою людську гідність і суверенність для Шевченка, як і для багатьох його сучасників, були інтимні стосунки. Навколо права на вільне щасливе кохання і розгортаються колізії переважної більшості балад, поем, ліричних творів на сторінках “Біблії українського народу” – “Кобзаря”

“Кохайтеся, любітеся, як серденько знає!” Не піддаючи жодному сумніву цього права, автор радить дівчатам: “Кохайтеся, любітеся, як серденько знає!”, хоча і сам поки що не може вказати позитивного виходу з любовної колізії. Кохання у кращому випадку приводить героїнь до трагічних фольклорних символів (“Лілея”, “Тополя”), а частіше закінчується реальною трагедією їх життя й загибеллю (“Причинна”, “Катерина”).

Материнство "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi".

Зазначимо, що материнство виступає у творах Шевченка як закономірний і навіть бажаний елемент повноцінного особистого життя жінки. Навіть на фоні нелюдських страждань матерів-покриток ще сумнішою вважає поет долю самотньої жінки, позбавленої світла материнства (“Полюбилася я ...”)

Позашлюбне материнство Наступний крок у вирішенні проблеми безбатченків робиться в поемі “Наймичка”. На відміну від самогубства Катерини, Ганна знайшла сили забезпечити щасливе життя своєму синові і його сім’ї. Останній епізод поеми – сцена кончини Ганни – своєю емоційністю нагадує передсмертні хвилини святих. Цим автор підкреслив колосальну моральну велич щоденного материнського подвигу самозречення своєї героїні.

Ще одна iз сторiнок Шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. («Сова»)

Жіночі нещастя А життя не скупилося, подаючи поетові все нові варіанти жіночих трагедій, в центрі яких стояли його рідні й близькі, односельці, приятельки. Отже, жінка-страдниця для нього – “Се не мара. Моя се мати і сестра.”  

Помста крадіям жіночого талану Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам - І спалахують вогнем панські садиби (“Княжна”), вмиваються власною кров’ю кривдники (“Марина”, “У Вільні, городі преславнім...”)

Помста Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.

Жінка очима Т.Г. Шевченка Тарас Григорович бачив у жiнцi, передусiм, духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.

Висновок Таким чином, простеживши еволюцію жіночої теми в творчості Т.Г.Шевченка, можна зазначити, що, по-перше, сам факт постановки жіночого питання і пристрасна увага поета до цієї теми відповідали вимогам часу , щодо необхідності докорінної зміни статусу жінки в суспільстві.

Шевченко зробив ставлення до жінки мірилом справедливості, морального здоров’я, соціальної розвиненості людської спільноти, поставив її у центр обертання всього суспільного життя.

Неоціненний внесок Кобзаря в розробку жіночої теми у світовій літературі наблизив нас до ствердження майбутнього паритету в стосунках двох статей в людській спільноті.