Теоретичний матеріал до презентації "Соціокультурна компетенція як елемент міжкультурної комунікації"

Соціокультурна компетенція

як елемент міжкультурної комунікації

Сутність понять “компетенція” та “соціокультурна компетенція”

Оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування неможливо без паралельного вивчення відповідної культури.

“Якщо розуміти під культурою все, що робить та думає нація, то мова фіксує саме як ця нація думає,” - зазначає Е. Азимов.

Культура, на думку G. Brown - це контекст, всередині якого ми існуємо, думаємо відчуваємо і спілкуємося один з одним.

Будь яка мова, сприймаючи об'єктивно існуючий світ людини через національну свідомість, дає неповторну “мовну модель світу” даного етносу. Якщо організувати процес навчання таким чином, щоб іноземна мова вивчалась як феномен національної культури, як “ мовна модель” світу цього народу і цієї культури, можна сформувати особливий вид компетенції - соціокультурну (СКК) - і забезпечити у кінцевому результаті повноцінне міжкультурне спілкування і взаєморозуміння, тобто діалог культур.

У кожного народу система сприйняття, мислення, поведінки, емоцій різна у силу різних умов проходження соціалізації; важливе значення мають також традиції і звичаї народу, територіально-географічне розташування. Варто відмітити, що навіть запозичення елементів однієї культури іншою не завжди протікає як механічний процес і не завжди є автоматичним наслідком культурних контактів. І навіть коли відбувається процес запозичень, елемент, що запозичується часто, переосмислюється й здобуває в іншій культурі інше значення, ніж мав у тій, звідки був запозичений.

У культурі існує дві сторони: об'єктивна й суб'єктивна.

Об'єктивна культура - це всілякі інститути й артефакти культури, такі як економічна система, соціальні звичаї, політичні структури й процеси, види мистецтва й ремесла.

Суб'єктивна культура - це психологічні риси культури, що включають цінності й зразки мислення. Саме ця культура і являє собою величезні труднощі, через які ми стикаємось за кордоном з неясністю й нерозумінням. Люди намагаються судити по зразках поведінки, властивій їхній культурі, тому необхідно ставитися до цього аспекту спілкування більш уважно, вивчати його й намагатися зрозуміти й прийняти іншу культуру

У педагогічній літературі існують різні визначення поняття “компетенція”, тому що автори по-своєму розуміють та інтерпретують це поняття.

Спробуємо розглянути зміст поняття “компетенція” у світі сучасних ідей стосовного компетентнісного підходу, що розробляється у педагогіці.

Тлумачний словник визначає це поняття так:

Компетенція - (від лат. competo - добиваюсь, відповідаю, підхожу), коло повноважень, наданих законом, статусом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі, знання, досвід в тій чи іншій сфері .

Електронна енциклопедія “Вікіпедія” дає інше визначення цього поняття: “Компетенція - це вимога до підготовки людини, яка необхідна для її якісної продуктивної діяльності у певній сфері” .

Згідно нової програми з іноземних мов для загальноосвітніх шкіл головною метою навчання іноземній мови (ІМ) є формування іншомовної комунікативної компетенції (ІКК), яку розуміють як здатність до міжкультурного іншомовного спілкування.

ІКК складається з основних компонентів:

1) мовна компетенція - фонетична, граматична, лексична, орфографічна;

2) мовленнєва компетенція -  аудіювання, говоріння, читання та письмо;

3) соціокультурна компетенція (СКК).

Соціокультурна компетенція є складовою частиною комунікативної компетенції, формування якої визначається у державному стандарті “Іноземні мови” як основна мета навчання іноземним мовам у середній школі.

Соціокультурна компетенція дозволяє тим, хто нею говорить почувати себе практично на рівні з носіями мови (відносно культури), що є кроком до адекватного володіння іноземною мовою (тобто здатністю оперувати вивченою мовою у повсякденних ситуаціях на рівні, максимально наближеному до рівня носіїв мови) .

Соціокультурна компетенція може бути досягнута у результаті соціокультурної освіти на уроці іноземної мови, а також за рахунок інших дисциплін. Додаткові джерела соціокультурної інформації такі, як література, ЗМІ, Інтернет, фільми, можуть служити істотним доповненням.

Не менш важливу роль у формуванні уявлень про культуру країни, мова якої вивчається, відіграють фактори рідного соціокультурного середовища, які необхідно враховувати при розробці моделей спільного вивчення мови й культури.

Щодо змісту поняття СКК, треба зробити наголос на знайомстві учнів з “національно культурною специфікою мовленнєвої поведінки”. Цей момент є надзвичайно важливим, а незнання загальноприйнятих у певній мовній громаді комунікативних моделей поведінки (КМП) та неволодіння ними є причиною культурного шоку та непорозумінь у спілкуванні з носіями відповідної ІМ навіть у людей, які вільно володіють нею.

Існує міцний зв'язок між компонентами тріади: мова – культура -  комунікація. Мовний бар'єр не є єдиною перешкодою, з якою доводиться зіштовхуватись у процесі комунікації представникам різних культур. За мовним бар'єром стоїть культурний бар'єр, що також ускладнює ефективну комунікацію.

І саме викладач іноземної мови у першу чергу повинен взяти на себе функцію посередника у передачі учням мову адекватних, не стереотипних відомостей про іншомовну культуру.

Іншомовна соціокультурна компетенція - це знання культурних особливостей носіїв мови, їх звичок, традицій, норм поведінки, етикету і вміння розуміти та адекватно використовувати їх у міжкультурній комунікації, залишаючись при цьому носієм іншої культури .

Соціокультурна компетенція визначає успішність спілкування з представниками іншомовної культури, і дозволяє почувати себе впевнено та комфортно в іншомовному середовищі.

Країнознавча компетенція - сукупність знань про країну, мова якої вивчається, а також здатність використовувати національно-культурний компонент мови з метою спілкування.

Помітне розходження культур у носіїв різних мов в основному визначається різними матеріальними й духовними умовами існування відповідних народів і країн, особливостями їх історії, культури, суспільно-політичного устрою, політичної системи тощо. Таким чином, загальновизнаним став висновок про необхідність глибоко знати специфіку країни, мова якої вивчається, а тим самим і про необхідність оволодіння країнознавчою компетенцією як однією з головних у навчанні іноземним мовам.

Лінгвокраїнознавча компетенція. Аспект методики викладання ІМ, в якому досліджуються проблеми ознайомлення учнів з новою для них культурою, називається лінгвокультурознавство

Під лінгвокраїнознавчою компетенцією розуміємо здатність здійснювати міжкультурну комунікацію, що базується на знаннях лексичних одиниць із національно-культурним компонентом семантики й уміннях адекватного їх застосування в ситуаціях міжкультурного спілкування, а також уміннях використовувати фонові знання для досягнення взаєморозуміння у ситуаціях опосередкованого й безпосереднього міжкультурного спілкування .

Соціолінгвістична компетенція - здатність використовувати правила делікатного та розмовного мовлення в спілкуванні.

В. Соколова стверджує, що у навчанні англійській мові потрібно приділити більшу увагу соціолінгвістичній компетенції, тобто розвивати здібності вивчаючих використовувати й перетворювати мовні форми відповідно до ситуації спілкування, володіти ситуативними варіантами володіння мовою.

Для формування лінгвокраїнознавчої компетенції потрібне не знання країнознавства як комплексу наукових дисциплін, а так звані фонові знання (background knowledge), тобто знання про країну та її культуру, відомі усім жителям даної країни (на відміну від загальнолюдських або регіональних).

Володіння фоновими знаннями мов би включає іноземця до іншомовної громади, дає йому "культурну письменність" (cultural literacy), і навпаки - відсутність культурної письменності робить його чужаком (outsider), який не може зрозуміти те, на що носії мови лише натякають в усному та писемному спілкуванні

Фонові знання неможливо описати без певної прив'язки до лексичних одиниць. Ці слова, безумовно, присутні у свідомості носіїв мови й культури, асоціюючись із чимось особливо примітним, вони описуються через якесь інше поняття, наприклад:

Sir Walter Raleigh (Уолтер Рэли) - мореплавець привіз у Європу тютюн з Америки;

Bristol (Брістоль) - місто й порт, великий міст через затоку.

У деякій мірі, фоновій лексиці відповідають і реалії - назва властива тільки певним націям і народам, предметам матеріальної культури, фактам історії, державним інститутам, іменам національних і фольклорних героїв, міфологічним істотам тощо.

У реаліях найбільше наочно простежується близькість або зв'язок між мовою і культурою: з появою нових реалій у духовному й матеріальному житті, тобто у культурі, виникають реалії і у мові.

У лінгвокраїнознавстві під безеквівалентною лексикою розуміються лексичні одиниці, план вираження яких неможливо порівняти з якими-небудь іншомовними лексичними поняттями. Безеквівалентні слова в точному значенні неперекладні, і їхнє значення розкривається шляхом тлумачення. Так, прикладом цього в англійській мові може бути назва транспорту: double - decker; в американській: drugstore - аптека, закусочна; strong bath - обтирання тіла мокрою губкою; назви свят: Boxing Day, Oktoberfest.

У процесі лінгвокраїнознавчої роботи, на думку методистів і лінгвістів, особливо ефективним є використання топонімів.

Електронна енциклопедія “Вікіпедія” дає таке визначення цього поняття: топонім (у перекладі з грец. “місце, назва”) - назва місцевості, регіону, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва. На відміну від топонімів, назви водоймищ (річок, озер, морів) називаються гідроніми. Назви місць (тобто топоніми) часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість .

Історію топонімів вивчає наука топоніміка. Наприклад, назва Британії походить від назви кельтського племені бриттів, які жили там ще за часів Римської імперії.

Топонімічна лексика відображає найважливіші етапи історії матеріальної і духовної культури народу і водночас у ній з'являються мовні закономірності, у зв'язку з чим дане лексичне коло становить інтерес як історико-географічний матеріал, і як лінгвістичне джерело.

Антропоніми (у перекладі з гр. - людина, ім'я) - власні назви людей: імена, прізвища, по-батькові, прізвиська, псевдоніми, криптоніми тощо).

Лінгвокраїнознавча компетенція включає таке явище як хрононіми, які, як визначає електронна енциклопедія “Вікіпедія”, називають події історії та явища культурного життя, побуту народу, співвіднесені з певним відрізком часу, який (завдяки цим подіям) став важливим моментом в історичному та культурному розвитку народу, людства в цілому. Таким чином, денотат хрононіма - час реальних історичних і культурних подій, або час соціальний, характеризується:

а) чіткими хронологічними межами;

б) історичним і соціокультурним значенням для народу чи всього людства.

Відповідність найменування факту історії, культурній події, що дала початок хрононіму, може бути прямою (історичні хрононіми: англ. Anglo-Saxon invasion) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: англ. Spring Bank Holiday), має точний часовий вираз і може бути в хронологічному плані неясною, розмитою . Соціокультурні хрононіми поділяються на такі, що співвідносяться з постійною датою (англ. St. Patrick's Day) і рухливі, “зрушення” яких визначається церковним календарем (суха середа англ. Ash Wednesday).

Хрононіми можуть називати унікальні історичні події , рухливі релігійні свята (англ. Palm Sunday), а також дні, що відзначаються кілька разів на рік .

Для лінгвокраїнознавства великий інтерес представляють фразеологізми, у яких відбивається національна своєрідність історії, культури, традиційного способу життя народу - носіїв мови.

Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю - історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні зі словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.

Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Лінгвокраїнознавча компетенція містить у собі знання основних особливостей соціокультурного розвитку країни мова якої вивчається на даному етапі, уміння порівнювати їх з аналогічними явищами рідної культури і здійснювати свою мовну поведінку відповідно до них.

Соціолінгвістична компетенція - здатність використовувати правила делікатного та розмовного мовлення в спілкуванні.

В. Соколова стверджує, що у навчанні англійській мові потрібно приділити більшу увагу соціолінгвістичній компетенції, тобто розвивати здібності вивчаючих використовувати й перетворювати мовні форми відповідно до ситуації спілкування, володіти ситуативними варіантами володіння мовою.

Формування соціолінгвістичної компетенції припускає створення вмінь використовувати і дотримувати:

- маркери соціальних відносин, наприклад, студентський або так званий молодіжний сленг: No kidding - Серйозно. Правда. I bet so - Я впевнений. You blue it - Ти все зіпсував. I'm happening - Я щасливий. I flunk the exam - Я провалив іспит. Whatever - Однаково. I am positive - Я впевнений.

- правила ввічливості - на питання How are you? ніхто не очікує від вас почути про ваш головний біль, про проблеми в сім'ї та ін., тільки Good. Fine. Те ж саме з How is it going? What's going on? - Not much. Same old, same old.

- регістри спілкування: нейтральний - Shall we begin?, неофіційний - What about making a start?, розмовний (Colloquial) - OK. Let's get going [37].

Соціолінгвістична компетенція, є найважливішим компонентом соціокультурної компетенції, необхідної для придбання професійної компетентності вцілому.

Соціолінгвістична компетенція співвідноситься з мовною картиною світу, це варто визначати як оволодіння набором мовних засобів й уміння здійснити їх вибір залежно від соціально-культурного й ситуативного аспектів контексту. Це, у свою чергу, припускає оволодіння лексикою з національно-культурним компонентом; фразеологізмами з національно-культурною семантикою; формулами мовного спілкування; прислів'ями, приказками, крилатими словами.

Початковий (або середній) етап вивчення ІМ закладає фундамент усього будинку навчання нерідній мові. Саме тут повинні бути закладені міцні основи всіх компонентів, у тому числі й соціокультурного.

Країнознавче насичення змісту освіти англійської мови важливо починати з початкового етапу вивчення ІМ. Це спричиняє новий підхід до відбору всього змісту навчання, при якому кожен компонент потрібно буде збагатити інформацією про культуру країни досліджуваної мови (знання, мовний матеріал, ситуації, теми, навички й уміння), щоб усе працювало на міжкультурну комунікацію й забезпечувало б зв'язок з національною культурою країни досліджуваної мови.

Спочатку вивчення ІМ країнознавча інформація носить цікавий характер. Як відомо, цікавість передує пізнавальному інтересу до предмета, а нові яскраві враження допомагають розбудити в учнів інтерес до навчання.

Основними мотивами при цьому могли б стати: прагнення до розширення й поглиблення сфери пізнавальної діяльності, інтерес до культури народу носія - мови.

З іншого боку, соціокультурна компетенція сприяє більш усвідомленому оволодінню ІМ як засобом спілкування.

Проблема викладання іноземної мови у школі є досить актуальною. Перед викладачами іноземної мови стоїть завдання сформувати особистість, яка буде здатна брати участь у міжкультурній комунікації. Важливо формувати комунікативну компетенцію, що включає в себе як мовну, так і соціокультурну компетенцію. Знання соціокультурного фону дуже важливе, тому що без нього не можна сформувати комунікативну компетенцію навіть в обмеженому колі. Тому необхідно мати уявлення про соціокультурні особливості країни, мова якої вивчається.

Вивчення культури і мови несе у собі не тільки загальноосвітні ідеї, але й водночас забезпечує розвиток особистості, підтримує мотивацію учнів. Перед викладачами стоїть завдання формування саме позитивної мотивації, необхідно зв'язати її з пізнавальними інтересами учнів, потребою в оволодінні новими знаннями, уміннями, навичками. Учні, які вивчають іноземну мову, повинні мати гарні комунікативні навички.

Мистецтво проведення уроків значною мірою залежить від розуміння і виконання вчителем соціальних і педагогічних вимог, які визначаються завданнями школи, закономірностями й принципами навчання.

Важливою умовою проведення уроку є грамотна постановка завдань уроку й успішна їх реалізація. Навчання іноземній мові вбачає реалізацію практичних, виховних, освітніх і розвиваючих завдань.

Різноманітні досліди та досвід педагогів показали, що для підтримки плідної й ефективної діяльності учнів потрібно застосовувати нетрадиційні уроки, наприклад такі як урок-мюзикл, урок-дискусія, урок-спектакль, урок-екскурсія та ін. Справа у тому, що такі уроки підтримують інтерес учнів до предмету і підвищують мотивацію до навчання. Під час таких уроків розширюється кругозір учнів, за рахунок збільшення інформації про культуру країни, мова якої вивчається, удосконалюється їхня соціокультурна компетенція.

Сьогодні все більше уваги приділяється людині як особистості - її свідомості, духовності, культурі, моральності, а також високо розвиненому інтелекту й інтелектуальному потенціалу.

У школах повинен відбуватися постійний пошук, мета якого - знайти нові форми і прийоми, що дозволяють злити в єдиний процес розвитку й виховання учнів на всіх етапах навчання.

Нетрадиційні уроки англійської мови реалізуються, як правило, після вивчення якої-небудь теми або декількох тем, виконуючи функції навчального контролю. Такі уроки проходять у незвичайній, нетрадиційній обстановці. Подібна зміна звичної обстановки доцільна, оскільки вона створює атмосферу свята при підведенні підсумків проробленої роботи, знімає психічний бар'єр, що виникає у традиційних умовах через страх зробити помилку. Нетрадиційні уроки англійської мови здійснюються при обов'язковій участі всіх учнів групи/класу, а також реалізуються з неодмінним використанням засобів слухової і зорової наочності.

Ефективними для розвитку й виховання учнів, є урок - спектакль, урок - свято, урок - інтерв'ю, урок з використанням різноманітних інформаційних технологій (відеоурок) й інші уроки.

Інтернет має колосальні інформаційні можливості з не менш вражаючими послугами. Не дивно, що і викладачі іноземної мови оцінили потенціал глобальної мережі Інтернет. Але, насамперед, необхідно пам'ятати про дидактичні завдання, особливості пізнавальної діяльності учнів, які обумовлені певними цілями освіти. Інтернет з усіма своїми ресурсами - засіб реалізації цих цілей і завдань. Тому, насамперед, варто визначити, для рішення яких дидактичних завдань у практиці навчання іноземної мови можуть виявитися корисними ресурси й послуги, що представляє всесвітня мережа.

Вважають, що краще вчити мови на автентичних матеріалах, тобто матеріалах, взятих з оригінальних джерел і не призначених для навчальних цілей. З іншого боку, вони вказують, що такі матеріали часом занадто складні в мовному аспекті і не завжди відповідають конкретним завданням і умовам навчання, одночасно виділяючи окремо методичні або навчально-автентичні тексти. Під останніми розуміються складені авторами НМК тексти з урахуванням всіх параметрів автентичного навчального виробництва.

 Автори розробили наступні параметри автентичного навчального тексту . Вони розглядають сукупність структурних ознак такого тексту, що відповідає нормам, прийнятим носіями мови. Згідно з їх думкою, такий текст являє собою автентичний дискурс, який характеризується природністю лексичного наповнення та граматичних форм, ситуативною адекватністю використовуваних мовних засобів, ілюструє випадки автентичного слововживання.

Пропонуємо розділити всі автентичні матеріали, які використовуються при навчанні іноземної мови на автентичні та навчально-автентичні.

 Таким чином, автентичні матеріали - це матеріали, взяті з оригінальних джерел, які характеризуються природністю лексичного наповнення та граматичних форм, ситуативною адекватністю використовуваних мовних засобів, ілюструє випадки автентичного слововживання, і які, хоча і не призначені спеціально для навчальних цілей, але можуть бути використані при навчанні іноземної мови.

 Навчально-автентичні матеріали - це матеріали, спеціально розроблені з урахуванням всіх параметрів автентичного навчального процесу та критеріїв автентичності і призначені для вирішення конкретних навчальних завдань.

Основним з критеріїв автентичності ми вважаємо критерій функціональності. Під функціональністю розуміється орієнтація автентичних матеріалів на життєве використання, на створення ілюзії прилучення до природної мовного середовища, що є головним фактором в успішному оволодінні іноземною мовою. Робота над функціонально автентичним матеріалом наближає учня до реальних умов застосування мови, знайомить його з різноманітними лінгвістичними засобами і готує до самостійного автентичного вживання цих кліше в мові.

 Підводячи підсумок, необхідно особливо підкреслити, що навчання природному, сучасному використанню іноземної мови можливе лише за умови використання матеріалів, взятих з життя носіїв мови або складених з урахуванням особливостей їх культури і менталітету відповідно до прийнятих і використовуваних мовних норм. Використання подібних автентичних та навчально-автентичних матеріалів, що представляють собою природне мовне середовище, створене у методичних цілях, дозволить з більшою ефективністю здійснювати навчання всіх видів мовленнєвої діяльності, зокрема, аудіювання, імітувати занурення в природне мовне середовище на уроках іноземної мови.

Виявлено два види автентичних текстів, представлених різними жанровими формами:

Функціональні тексти повсякденного вжитку, що інструктують, рекламують або попереджають -  покажчики, дорожні знаки, вивіски, схеми, діаграми, малюнки, театральні програмки і  ін.

Інформативні тексти, які виконують інформаційну функцію і містять постійно   нові відомості -  статті, інтерв'ю, опитування думок, листи читачів у друкованих виданнях, актуальна   сенсаційна інформація, оголошення, роз'яснення до статистики, графіків, реклама, коментар, репортаж та ін.    

Отже, можна зробити висновок, що від уміння вчителя правильно організувати урок і грамотно вибрати ту або іншу форму проведення заняття залежить значною мірою ефективність навчального процесу.

Нетрадиційне проведення уроків дає можливість не тільки підняти інтерес учнів до іноземної мови, але й розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань. Такі форми проведення занять знімають традиційність уроку, пожвавлюють думку. Проте необхідно відзначити, що занадто часте звертання до подібних уроків недоцільно, тому що нетрадиційне може швидко стати традиційним, що, в остаточному підсумку, приведе до зниження інтересу учнів до предмету.