ТЕРНОПІЛЬЩИНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

ТЕРНОПІЛЬЩИНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ. Підготував роботу: Учень 9 класу. Чорнобай Артем2021р.

З другої половини XIX ст. на галицьких землях відбувається становлення та розвиток капіталістичних відносин. Але ці території, як і раніше, були одним із найвідсталіших у Європі країв. І в Австро-Угорській (1848 р.) і в Російській (1861 р.) імперіях були проведені реформи в сільському господарстві. Ці реформи мали половинчастий і непослідовний характер, збереглося поміщицьке землеволодіння, селяни були поставлені у вкрай невигідне становище: змушені були сплачувати величезні викупні платежі, сплачувати завищену вартість отриманих земель і т. п. Річна вартість усіх панщинних повинностей мешканців Скали визначена у 931 флорини 29 крейцерів. Селяни та міщани Бучача впродовж 13 років щорічно сплачували по 2240 флоринів викупу за мізерні ділянки землі, які вони отримали у власність. Селян Вишнівця перевели до розряду “тимчасово зобов’язаних”. До оформлення викупної угоди вони повинні були щорічно відробляти на користь поміщика 20 днів панщини з десятини землі або сплачувати оброк в сумі 3 крб. 10 коп. У Вишнівецькій волості найбільшою викупною нормою визначалася у 4,5 десятини на одну родину, причому селянин повинен був сплатити по 102 крб. за кожну десятину. Селяни змушені були платити різноманітні державні податки. Одним з найбільших був податок за землю. Землі, які були в користуванні простого люду, урядовці свідомо зараховували до розряду кращих, тому величина податку на них була штучно збільшена. І прості землероби вимушені були сплачувати в казну імперії втричі більші платежі з одиниці площі, ніж поміщики. Окремі господарства, однак, не мали можливості розраховуватись з державою і їхні борги зростали з кожним роком.

У Підгаєцькому повіті заборгованість селян перевищувала вартість їх рухомого та нерухомого майна. Землероби втратили значну частину орної землі, лісів та пасовищ, якими раніше користувалися. Прискорився процес обезземелення та різкого скорочення площ орних земель, які були у користуванні селянських родин. Так, на Тернопіллі лише 3/4 селянських господарств мали землі від 2 до 10 моргів (1 морг = 0,59 га). У Чортківському окрузі у 50-х рр. XIX ст. 78,2% селянських господарств мали менше 10 моргів землі кожне. На селі швидкими темпами відбувалась соціальна диференціація. Більша частина селянства жила у злиднях, не маючи можливості з маленьких клаптиків своєї землі прогодувати сім’ю. Цікаві свідчення про становище селян подає тогочасна преса.“У Вікні Скалатського повіту, – писала газета “Батьківщина”, -лише 3 господарі мають до 30 моргів, а більша частина селян має 4-8 моргів, але багато є таких, що мають і 2 морги, а кількадесят зовсім безрільні. У безрільних халупників дома велика біда, нагі стіни і кілька дощок замість ліжка. Ні постелі, ні білля, ні знарядь домашніх”. Ця ж газета зазначала, що “сотки господарств, що донедавна ще заможних, лишені свого грунту, служать у других за наймитів або волочаться по містах, шукаючи заробітку”.

Газета “Діло” відзначала, що у с. Білявинцях Бучацького повіту на 170 селянських сімей було всього 4 сім’ї, що мали по 5 моргів, інші ж – це, “бідаки, халупники, нуждарі”. Проникнення буржуазних відносин у всі сфери соціально-економічного життя Тернопільщини проходило дуже повільно. Панівний німецький фінансовий капітал в загальному розглядав землі Східної Галичини як ринок збуту та сировинний придаток для австрійської промисловості. Проте в другій половині XIX ст. капіталістичні відносини стають панівними і в сільському господарстві, і в промисловості. На Поділлі в другій половині XIX ст. виник район торговельного зернового землеробства. Тут у великих поміщицьких господарствах вирощувалася значна частина хліба краю, яка задовільняла не лише внутрішній ринок, а й постачалась за кордон. Відомим центром промислового садівництва стали Заліщики з околицею, які збували щорічно близько 300 ц абрикосів; експортували їх у Німеччину, Польщу, Росію, Угорщину. Значного поширення набрало вирощування технічних культур. Розвиваються винокуріння, тютюнництво, хмелярство, торгівельне скотарство, промислове садівництво. В нашому краї зростали промислові підприємства, які спеціалізувались на переробці сільськогосподарської продукції. Одним з найбільших підприємств краю була Монастириська тютюнова фабрика, заснована у 1812 р. (у 1914 р. на ній працювало 1130 робітників).

У Борщеві в другій половині XIX ст. працювали дві ґуральні, пивоварний та тютюново-ферментаційний заводи. В Тернополі давали продукцію 4 млини, 3 броварні, 4 крупорушки, 6 олійниць. У місті була велика воскобійня, що випускала на рік 80400 ц жовтого воску, який експортувався в Австрію, Італію, і до 500 бочок меду, що вивозився до Львова, Берна, Бельська, Кракова. Одним з найбільших підприємств Тернопілля був консервний завод у Підволочиську (у 1913 р. на ньому трудилось приблизно 100 робітників). Працювало кілька підприємств по переробці овочів та фруктів у Вишнівці. А найбільшим підприємством Шумська став винокуренний завод. У Кременці з 1881 р. працював пивоварний, а також 2 маслоробні заводи. В 1883 р. відкрито цукровий завод у Збаражі. В Усті поблизу Борщева 70 робітників виробляли солодку продукцію на найбільшому на Тернопільщині цукровому заводі. У Бучачі діяли паровий млин, горілчано-лікерний завод, три олійниці, дві фабрики оцту, вазелінова фабрика. Ягільниця стала одним із центрів переробки тютюну. Щоб збільшити врожайність цієї культури, тут було створено фабрику по виробництву поташу, який є добривом для цих рослин. Засновувались нові й розвивались раніше створені промислові підприємства по виготовленню засобів виробництва, будівельних матеріалів, виробів для населення та іншої продукції”.

Свічковий завод працював у Почаєві.2 фарбувальні, 3 лісопильні, 10 столярних і меблевих, 4 слюсарно-механічні майстерні діяли в Кременці. Ремісники Скали виготовляли полотно, грубововняне сукно, вози, сани, плуги. В Борщеві у 60-х рр. працювали дві фабрики – жіночого одягу та паперова, яка щорічно переробляла 500 ц ганчір’я і виготовляла 200 тюків високоякісного паперу. Належала вона бургомістрові австрійцю Герінгеру. В наступні десятиріччя в місті з’явилося ще кілька підприємств різних галузей. Паперова фабрика і цегельня, які стали до ладу в Монастириській ще на початку століття, продовжували давати продукцію і в другій половині XIX ст. У Шумську працювали цегельний та 3 шкіряні заводи, 2 ткацькі фабрики, на яких виробляли полотно, скляний завод. Всього у 1883 р. на Тернопіллі працювало 8 великих парових млинів і 680 невеликих водяних. У 1876 р. працювало 170 спиртових та пивоварних заводів. Діяло кілька боєнь і підприємств по обробці шкіри, виробництва свічок, мила, понад 100 дрібних підприємств, де виробляли цеглу, черепицю, кахлі, глиняний посуд, вози, колеса, багато лісопилень, кам’яних та ін. кар’єрів.

У 1869 р. у селах Красієві і Задарові Бучацького округу виникли непорозуміння через недотримання поміщиком укладеної з селянами угоди щодо обміну земельними ділянками. Не дочекавшись з боку поміщика обіцяного, селяни почали орати свою ділянку. На прохання поміщика у конфлікт втрутилися місцеві власті і майже 20 учасників заворушення потрапили у в’язницю. Одностайним і рішучим був виступ мешканців с. Сновидова Бучацького округу 15 травня 1876 р. Розправляючись з непокірними, загін жандармерії провів у селі численні арешти. Односельці спробували визволити побратимів, яких вели до Бучача. У сутичці 4 людей було вбито і 3 поранено. Перед судом постало 63 селянина. Багато громад Заліщицького округу в березні 1871 р. направили скарги до Львова про відібрання в них лісів і пасовищ. Найбільш активно діяли мешканці Устечка та Лисівців. Масові виступи землеробів відбувалися в с. Торському цього ж округу, Копичинцях, на Чортківщині. В Ягільниці відбулася нарада представників 20 селянських громад. В жовтні 1880 р. в Хоросткові селяни виступили проти полювання графа Симінського на їхніх полях. Цей конфлікт закінчився збройною сутичкою та масовими арештами селян. В Кременецькому повіті, який належав в той час до Росії, селяни Болязубів, Верещаків, Коржківців, Старого Олексинця відмовилися виконувати повинності згідно з Положенням від 19 лютого 1861 р. Для придушення опору в ці села було введено війська. В Бережцях Кременецького повіту селяни підпалили садибу поміщика Терновського.