Сполучник чи сполучне слово?
А Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.
Б Та не злічить віків, що встигли вже пройти.
В Помінялось місцем моє серце з сонцем, бо весна навколо, вітер і блакить.
Г Нехай ще раз послухаю, як те море грає.
А Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.
Б Білостінна батьківська хатино, всюди усміхаються мені соняхи далекого дитинства, що садила мама при вікні.
В Тепер Нимидорі здавалось, що вона пурхнула на якийсь широкий без краю степ.
Г Ніколи не думайте, що ви вже все знаєте.
А Досліджено, що комар відчуває запах крові за п’ятдесят кілометрів.
Б Україно моя барвінкова, переконаний твердо в однім, що мені усміхнулася доля народитись під небом твоїм.
В Мак облітає так швидко, що не встигає зів’янути.
Г Ми щасливі, що ти у нас є – наша рідна, свята Україно.
Д Не мале те, що для прожиття достатнє, а достатність і багатство є те ж саме.
А Не перекладай на інших те, що мусиш зробити сам.
Б Кожна людина гордиться тим, що вона робить для інших людей.
В Першопроходець – це боєць, який долає гору, міст наводить, корчує пні, висушує болото для тих, що йдуть за ним, повірили у нього.
Г І дивно, що, відкривши для себе універсальні гуманістичні істини, людство ще й сьогодні часом поводить себе як жорстокий сліпець.
Д Не скрізь повинен брати гору практицизм, особливо той, що висотує з нас душевність.
А Великі дерева шануй, що плід дають і в спеку тінь.
Б Шуміти тобі, кучерявий прибузький лісе, такими чарівними голосами й підголосками, що серце болісно завмиратиме від насолоди.
В Немає сили, що брати не зборють, коли в довічній дружбі стануть поряд!
Г Я уявляю собі дитячі роки як школу мислення, а вчителя – як людину, що дбайливо формує організм і духовний світ своїх вихованців.
Д І без сліз я усе зрозумію, що сказати маєш мені.
А Тих мостів, що народ від народу, не порушить віків течія.
Б І пам’ятай, що легко над усім буває сплутать щирість і підступність.
В Лише тим людина дорожитиме все життя, що далося їй дорогою ціною.
Г Чуєш, ненько моя, вічна пісня та, що з дитинства несу через всі літа!
Д Діти, що виховуються криком, втрачають здатність відчувати найтонші відтінки почуттів інших людей.
А Скільки голів, стільки й умів.
Б Щасливий, хто сни має милі.
В Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.
Г Виспівує та щебече, поки місяць зійде.
Д Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.
А Звідки ласка, звідти й казка.
Б Де кров текла козацькая, трава зеленіє.
В Хоча була північ, спати не хотілося.
Г Куди серце летить, туди й око глядить.
Д Де є страждання, там нема краси.
А Не писав я до тебе в останні два дні через те, що був у дорозі.
Б О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.
В Та не злічить віків, що встигли вже пройти.
Г Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.
Д Беруть на кпини молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.
А Жду не діждуся, коли ніч сіроманцем з казки далекої бігтиме знов.
Б Намалюй мені ніч, коли падають зорі.
В Добре, коли людина вміє добре мріяти.
Г Любив я дуже ті дні, коли вдома у нас збиралися гості.
Д Свобода слова – це добре, коли є хист до того слова.
А Твій дух не став приниженим і плоским, хоч слала доля чорні килими.
Б Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.
В Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.
Г Невесело на світі жить, коли нема кого любить.
Д Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.
А Як нема чого їсти, то й святий збунтує.
Б Це було, як співав соловей над річкою.
В Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині.
Г Розкажи мені, зоре, як правильно жити.
Д Червоні калини цвітуть у лугах, як щастя дівоче на буйних вітрах.