9 клас. Пряма, непряма мова. Цитата.

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

«Ти, Михайло, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув, Бач. як вона до тебе світиться».

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твою тата. А ти на нього схожий…»

«Цирк? — перепитав Оверко: Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

Нема Січі: очерети у Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?»

«Мова — то серце народу: гине мова — гинє народ», це спостереженим І. Огієнка містить у собі велику і сумну правду.

Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв — «Борітеся — поборете!»

Шевченка вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає…

Ідеологи звинуватили Миколу Руденка, як він сам згадує, в «Грубих помилках у поетичній творчості».

Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським… наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову…»

Шевченкове «…треба миром, громадою обух сталить…» стало афоризмом.

Образ Прометея Шевченко використав як символ мужності, нескореності, а отже, і остаточної перемоги: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — так визначає роль мови в житті нації Л. Костенко.

Іван Франко назвав Івана Нечуя-Левицького: «всеобінмаючим оком Правобережної України».

Маланюк у сонеті «Шевченко» порівнює Кобзаря з його ж літературним героєм:

Гонта, що синів свяченим ріже,

У досвітніх загравах — стена

З дужим хрустом випростали крижі.

На моє питання: "Коли прийде потяг?" - ніхто не міг відповісти. А:"П?" - а.

"Життя в неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!" "А, - п, - А"

Софія Петрівна благала Аркадія: "Заспокойся!" А: "П!"

"Мабуть, немає кращого місяця за вересень", - думав Василь Олександрович. "П," - а.

Чується немолодий голос хазяйки та двері, двері зачиняйте.

Це ти, Андрію спитала з полу мати.

Дивіться гукнула тепер ми, як боги!

Диктатори, королі, імператори гукали, що вони є символом доби.

Диктатори, королі, імператори гукали ми - символ доби.

Проводжає мати сина і шепоче мужній будь.

Павлюк кричить, щоб він негайно злазив. Хай уже вони, а він куди?

Павлюк кричить негайно злазь! Хай уже вони, а він куди?

Панове судді, я прошу пробачення сказав Горбань.

І гукнуло військо хором ми готові йти до бою, краще смерть, ніж вічний сором.

"Яка ти розкішна (1) земле (2) - думала Маланка (3) - радісно прикрашати тебе зелом".

"А оце бачите (1)" - спитав Шевченко Тургенєва.

Вона гукнула (1) Дивіться!

Доводила одна нікчемність (1) що підлабузництво (2) це чемність.

Щоб угадати ім’я судженого, питали перехожих чоловіків: Дядьку, як вас звати? 

«Прощавайте, люди добрі! Прощавайте! — Голосно прощався з козаками бранець.— Повісять мене вражі ляхи». 

«Мушу йти в полонину, Марічко», — відказав Іван. 

«Ну чого ж тебе понесло в поле? Чого? — допитувалась мати...». 

Я відразу впізнаю Любин голос підводжуся на санях і гукаю через став Любо не застуди голос. 

Михайлику хочеш побачити диво обертається до мене дядько Себастіян і грає засніженими віями. 

Княже несподівано голосно вигукнув Добриня не вір цьому чоловікові. 

Не чуєш як літо пішло нашим городом дивується мати. 

 «П, - а , - П».

  «П, - а : - П».

«П, - а . - П».

«П! – а. - П».

Пригадую баба часто казала мені, що а хай тебе поб'є святе Різдво.

Сестра просила брата, що заграй на скрипці.

Михайло менi сказав, що ви збираєтесь їхати аж туди, де зовсiм немає лiсiв... 

Батько розгублено сказав, що ти дивись.