Називне речення

Виточу, вигострю зброю іскристу.

Співати всім і негайно!

Замріяно дивлюсь на зорі.

Сумні верби.

З пісні слів не викинеш.

На берегах ночі дико, пусто.

Сутінь вечірньої мли.

У нашій сім’ї дуже шанують лелек.

Дірявого мішка не наповниш.

Стою на вітрі і сміюся весело, обличчя повертаючи до сонця.

Небо. Кручі. Провалля.

У короткого розуму язик довгий.

Смеркалося.

Друга пізнають в біді.

Гаслом завзято нас кличуть вперед.

Зима. Криниця. Стук обмерзлого відра.

Село. Обійстя. Мальва.

Повертаю кулю земну, наче глобус.

У давнину барвінок вважали символом життя.

Мені одначе не спалося.

І мені одразу стало якось тепліше і відрадніше на душі.

Синій вітер, посадка, село.

Ударили у дзвін, народу сповістивши перемогу.

До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки.

Світлая, дивная ніч .

Довга, затяжна волинська осінь.

Урожай багатий.

Глибокі борозни літ.

Антарктида.

Таємничий і загадковий континент.

Зоря вечірня.

Холодний вітер.

Спека й тиша.

Марево.

Моя земля.

Ніч темна.

Світлая, дивная ніч.

Глибокі борозни літ.

Карпатські гори.

Поле неоране.

Гладь коня вівсом, а не батогом.

Останнє сонячне проміння.

Срібна тиша.

Безтурботність і світлий спокій.

Вечірня зоря.

Літній світанок.

Тиша передранішня.

Туманний ранок.