Складне речення

 Не забувайте незабутнє, воно вже iнеєм взялось.

Луг жив тiєю щемною вранiшньою красою, коли чути кожен звук.

Уже в садках наливаються свiжим соком яблука, грушi та вишнi.

Верби сплакували листям, і золотi сльози гнало за водою.

 Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

Весна іде красу несе

Боятися вовків у ліс не ходити

 Я знаю мова мамина свята

Тепло було вишні цвіли рясно

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

 Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

Он хмарки бредуть повільно одна за одною над самим обрієм вони схожі на білих лебедів.

 Зайде сонце дівчина по садочку ходить.

 Здається чую грає музика жива весни.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

 Знову дівча малювало хвилі та чайки літали низько.

Я йду до гаю й серце моє пташкою співає про весну.

Удалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Повсюди зацвів бузок і кущі троянд укрилися квітами.

Тільки море бухає та зорі тремтять у нічній прохолоді.

 Принеси води, бо дуже хочу пити.

На те коня кують, щоб не спотикався.

Коли бажання добре, то й дорога легка.

 З’явились хмари, так що буде дощ.

 Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг.

Світло хлюпнуло по верхівках дерев, замиготіло, застрибало по кущах.

Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється.

Не доля вирішує – людина творить свою долю.

бо були вони щасливими.

щоб ненадовго повернутися назад.

доки буду топтати ряст.

дарма що вони були дуже давно.

Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала.

Я стаю ніби меншим, а навколо більшає й росте весь світ.

А війне вітром із заходу – запіниться, забурує синє море.

 А серце заб’ється частіше, збудить бентежний рій думок.

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Сашко задихався та зморився більше години вони бігли з Сіроманцем.

Сонце зайшло степові озера стали на якийсь час темно-червоними.

Спочатку Тимко образився і хотів піти потім передумав і залишився.

що добра немає без зла.

чесне ім'я цінніше за найбільше багатство.

 прийти до рідної домівки.

хто твої друзі.

Знай, лише добрий добро в серці має.

 Я знаю: світ росте із доброти.

Одне ти мусиш знати - незнані вміння у тобі таяться.

Уночі хоч як тріщить : вдень проти сонечка плющить.

 Подивися вишня: молоком цвіте.

Я тихо уявляю: з попелу сходять квіти.

Найсвятіший спогад із дитинства, мама вишиває рушники.

 Вже тиха осінь , ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

 Демократія тим і добра, що при ній не держава руйнує людину, а людина будує державу і саму себе.

Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на ділах добродій.

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків.

Шануймося, бо одна у нас усіх Україна й життя у кожного одне!

 Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов'я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким.

Сонце впало на сизу хмару обрій полум’ям запалав.

А вранці осінь встане в косі янтарній нитка сивини.

Мені снилось мельник я у старому млині.

Поплив би я на той бік човна не дають.

Он ліс знімає золотистий бриль, прощаючись із відлетілим літом.

Хто ставить завдання простіші, той швидше мети досягає.

Зоря, здавалось, просвітила знову борцям визвольний, легендарний шлях.

 Білий пилок сіявся з неба, устеляв сивою памороззю трави.

Я у думках до мами пригорнулась і стало гарно й затишно мені.

Тепер, поза будь-яким сумнівом, експеримент буде завершено.

Дуже тішиться бджола дика груша розцвіла

Ще сніг кругом ще голі віти в дуба і не курличуть в небі журавлі

 а під’їзди – дзеркалами та квітами у вазонах.

і химерно розмальованими лавками.

ніби там попрацював ландшафтний дизайнер.

де розрослися невідомі екзотичні квіти.

 адже ми змагалися за звання найкращого садівника.

 дарма що вони були дуже давно.

хоч і швидко вони промайнули.

доки буду топтати ряст.

бо були вони щасливими.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

 І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

 Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Минає літо, осінь бреде, лісів багрець торкнувся вересневий.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

 На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкла поле стоголосе в обіймах золотої мли.

 Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ вплітає в твою розмову.

  Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами, земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

 Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

 Складне речення з сурядним і підрядним зв'язком; три частини; 1 і 2 частини поєднані сурядним зв'язком, 2 і 3 - підрядним.

  Складне речення з різними видами зв'язку; три частини; 1 і 2 частини поєднані сурядним зв'язком, 2 і 3 - безсполучниковим.

  Складне речення з сурядним і підрядним зв'язком; чотири частини; 1 і 2 частини поєднані сурядним зв'язком, 2 і 3 - підрядним, 3 і 4 - підрядним.

 Складне речення з безсполучниковим і підрядним зв'язком; три частини; 1 і 2 частини поєднані безсполучниковим зв'язком, 2 і 3 - підрядним.