Контрольна робота "Безсполучникове складне речення"

На подвір’їв Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

Й на мить здалося Тарасові, що він крокує розливом білого цвіту.

Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

Таїса з Михайлом кинулися наввипередки, обоє зникли між деревами.

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмоваточиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Грім гримить хліб буде родить.

Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Мотори гули все далі голоси все глибшали десь у степу клекіт ворожих кулеметів долітав усе глухіше.

 І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Пролунав постріл почалися змагання.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Весною ровів, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Він вважав себе дуже багатим – є молодість, є сила, є нестримне бажанняпрацювати.

З золота зіткане сяєво ллється – ліс в нім купається, листя сміється.

Часто сняться мені Карпати – в долах маки жаріють рясні.

На годину спізнишся – за рік не наздоженеш.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Мати рідна моя! Знай по бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і лагідна.

Стоїш високо не будь гордим, стоїш низько не гнися.

Я не боюся сивини, глибоких зморщок не боюся дуби сріблясті восени, є зморшки навіть у Ельбруса.

Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними йде весна запашна, квітами, перлами закосичена.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

З-поміж клекоту звичайних гармат і мінометів виразно чувся такий знайомий Максимові зловісний гуркіт „Катюш” батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько.

Папір високої якості виготовляють із целюлози, отриманої хімічним способом дерев’яний брус ріжуть на дрібні тріски, які занурюють у хімічний розчин і нагрівають під тиском.

Підвелася, потягнулася, подивилася спросоння навкруги що воно робиться, що діється?

Дихнула перший раз весна поплив у повітря блакиттю золотавий сонячний човен.

Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж дерев’яної огорожі за ними купчилися кущі малини та смородини.

Дзвенить у зорях небо чисте палає синім льодом шлях.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

З нього можна було писати лицарів богів апостолів великих учених чи сіятелів він годивсь на все.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

Знаю з попелу сходять квіти.

Вірю з каменю б’є джерело.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

хотілося дочекатися сонячного сяйва.

сонце сходило.

вітаючи чорну землю з ранком.

обліплене з усіх боків чорними хмарами.

вишні вже відцвіли.

 і встеляють землю білим квітом.

значить справжнє тепло прийшло.

прийшов травень.

але ніхто не відчиняв добре замкнуті двері.

нікого не було вдома.

 і луна йшла від тих звуків.

щоб хтось відчинив.

Він зрозумів життя дається лише раз і двічі молодим не бути.

Од зеленого берега ніби повіяло холодком холодок ніби лащився до лиця милував його влив в тіло розкіш життя почування радісне безклопітне й безжурне як сама молодість.

Доброта це наче руки мами на яких тримається життя.

Заходить місяць гаснуть зорі з-за гаю спів несе луна.

А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

Здобудеш освіту побачиш більше світу.