Безсполучникове складне речення 2

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у

вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор

закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть

городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Грім гримить хліб буде родить.

Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

 Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному

човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Мотори гули все далі голоси все глибшали десь у степу клекіт ворожих кулеметів долітав усе глухіше.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Тиша тріснула ніч загриміла тисячі вогнів трасуючих куль прошиваючи темряву

помчали звідусіль на перевал.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Пролунав постріл почалися змагання.

Весною ровів, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

 Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля

 Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Він вважав себе дуже багатим – є молодість, є сила, є нестримне бажання

працювати.

З золота зіткане сяєво ллється – ліс в нім купається, листя сміється.

Часто сняться мені Карпати – в долах маки жаріють рясні.

Ще не розвіяв битви дим над згарищем села – ще кров’ю вражою сплива під

вербами Сула

На годину спізнишся – за рік не наздоженеш.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

Мати рідна моя! Знай по бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і лагідна.

Стоїш високо не будь гордим, стоїш низько не гнися.

Я не боюся сивини, глибоких зморщок не боюся дуби сріблясті восени, є

зморшки навіть у Ельбруса.

Колись я думав що радощі – це путь у світ незнаний із моїх Покуть; тепер я знаю що радість – то дорога до яблунь, що в Стопчатові цвітуть.

Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними йде

весна запашна, квітами, перлами закосичена.

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала ждала, ждала козаченька та й

плакати стала.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

 Утихла буря й більш валів не стало.

Посієш впору і тоді збереш зерна гору.

І здавалось розтає сніжинка.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню

гомінку.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї.

Поки дорога йде лісом, дружину з Києва ніхто не побачить, а на підході до міста, біля Кудрявця, заховайтеся в заростях і ждіть мого знаку – я двічі ударю в дзвін.

Коні, що паслися спочатку на стерні, примандрували в улоговину, де було

більше трави, і ясно чулося, як вони там подзвонюють вуздечками і щипають траву.

Інколи він, правда, згадував про неї, навіть приміряв подаровану нею сорочку,

але сьогодні про дівчину і думки не було – і раптом в його уяві спливло її личко так зримо, ніби вона сама з’явилася перед ним.

Ти пробач мені, що так кажу, бо ти й сам боярин, але ти розумний чоловік і

знаєш, як мені важко тримати князівство в руках, коли бояри розтягують його в різні боки.

Я широко відчинив двері мого князівства для всіх знедолених, і в моїй землі

поселилося зараз стільки нових людей, що кожен четвертий або і третій мій підданий – то пришелець.

З-поміж клекоту звичайних гармат і мінометів виразно чувся такий знайомий

Максимові зловісний гуркіт „Катюш” батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько.

Папір високої якості виготовляють із целюлози, отриманої хімічним способом

дерев’яний брус ріжуть на дрібні тріски, які занурюють у хімічний розчин і нагрівають під тиском.

Підвелася, потягнулася, подивилася спросоння навкруги що воно робиться,

що діється?

Дихнула перший раз весна поплив у повітря блакиттю золотавий сонячний

човен.

По городах була теж немала клопотнеча мазалися, білилися та прибиралися,

готуючись уже до зими.